Форми
безпосередньої правореалізації
1. Виконання
норм права являє собою реалізацію
зобов'язуючих норм, виконання суб'єктом покладених на нього обов'язків активного типу. У разі
утримання від
їх здійснення це може кваліфікуватися як протиправна поведінка.
Особливою
рисою виконання норм права є активне поводження
суб'єктів: вони здійснюють дії відповідно до юридичних норм, активно виконують
покладені на них обов' язки. Наприклад, пасажир громадського транспорту
зобов'язаний сплатити проїзд, батьки повинні утримувати неповнолітніх дітей і
забезпечити їм певний рівень освіти, підприємець зобов'язаний сплачувати
податки. При невиконанні цих дій особи визнаються такими, що скоїли
правопорушення у формі бездіяльності.
2. Дотримання
норм права має місце тоді, коли суб'єкти
утриму-
ються від здійснення дій, що забороняються державою. Це пасивна
форма поводження суб'єктів у сфері правового регулювання: вони не
здійснюють дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб реалі-
зують правові заборони. Суб'єкт повинен узгоджувати свою поведі-
нку з нормами-заборонами: не робити того, що заборонено. Значен-
ня цієї форми реалізації норм права в тому, щоб не допустити здій-
снення дій, які нанесли б шкоду суспільству, державі, окремій особі.
Дотримання завжди має пасивний характер. Реалізація цих норм до-
сягається не в силу здійснення активних дій суб'єктами, а завдяки
утриманню від заборонених дій.
Як приклад
дотримання норм права — утримання громадянина від вивозу заборонених за межі
країни предметів, утримання від забруднення навколишнього природного
середовища, утримання від скоєння будь-яких правопорушень. Саме в цьому і
виявляється соціальна користь даної форми реалізації права. Здебільшого
дотримання права відбувається непомітно, не фіксується. Саме тому його юридичний
характер яскраво не виявляється.
Виконання
і дотримання правових норм як форми правореалізації мають імперативний,
загальнообов'язковий характер: суб'єкт повинен узгоджувати свою поведінку з цими розпорядженнями, не
порушувати їх.
3. Використання
суб'єктивного права — здійснення суб'єктами
своїх повноважень, наданих їм уповноважуючою нормою права, в
диспозиції якої закріплені суб'єктивні права. Суб'єкти на власний
розсуд використовують надані їм права. На відміну від дотримання і
виконання, пов'язаних з реалізацією заборон і юридичних обов'яз-
ків, використання являє собою здійснення дій, що дозволяються пра-
вом. При цьому суб'єкт керується своїми власними інтересами.
Це — реалізація повноважень, наданих нормами права. Приклад
— здійснення громадянами
своїх конституційних прав: на об'єднання, мирні збори і демонстрації, право
володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю тощо. Це передбачає
як активну, так і пасивну поведінку: суб'єкт поводиться пасивно, якщо він
утримується від використання наданого йому права, або навпаки.
Повноваження
громадян відрізняються від повноважень державних органів та їх посадових і
службових осіб. Якщо громадяни вправі добровільно здійснювати або не
здійснювати свої повноваження (ніхто не може притягнути їх до відповідальності
за невикористання суб'єктивних прав), то здійснення державними органами своїх
повноважень є не лише їх правом, але й обов'язком. Наприклад, прийняття
законів Верховною Радою є не лише її правом, але й головним обов' язком.