Поняття і загальна характеристика
тлумачення права
Тлумачення права — це внутрішній розумовий процес, спрямований на те,
щоб усунути неясності і можливі помилки при застосуванні правових норм шляхом
з'ясування і роз'яснення дійсного змісту норм
права. Тлумачення спрямоване на те, щоб правову норму
правильно і всебічно дослідити, з'ясувати той зміст, що законодавець вклав у
словесне формулювання норми.
Необхідність
тлумачення норм права обумовлена: неясністю правової норми; недостатньою її
визначеністю; недостатньою точністю тих чи інших слів і висловлювань у
нормативному акті; неповнотою норми, коли законодавець не взяв до уваги деякі
сторони суспільних відносин, які він хотів врегулювати; внутрішнім протиріччям
самої правової норми. Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний
характер, поширення їх дії на широке коло суб'єктів і ситуацій. Тому виникає
необхідність конкретизувати ті чи інші змістові елементи норм права і в такий
спосіб наблизити зміст норм права до конкретних ситуацій.
Способи
тлумачення норм права — це методи та підходи до їх дослідження, способи, за
допомогою яких думка інтерпретатора заглиблюється у зміст правової норми.
Текстове (граматичне) тлумачення — це прийом тлумачення, за якого об'єктом дослідження є
текст, зовнішня сторона норми. Інтерпретатор при текстовому тлумаченні вивчає одночасно
як лексику і синтаксис, так і структуру змісту тексту норми. При такому тлумаченні
потрібно з'ясувати, у яких словах, реченнях формулюється гіпотеза, диспозиція
і санкція правової норми.
Систематичне
тлумачення — це
з'ясування змісту норми права з точки зору її зв'язку з іншими правовими
нормами залежно від місця, що займає ця норма в системі права. Необхідність
систематичного тлумачення викликається наявністю норм, що регулюють суміжні
суспільні відносини, деякою мірою схожі одне на одного і взаємопов'язані між
собою.
Вивчення
історичної обстановки, що склалася при виданні досліджуваної правової норми,
тих завдань, що ставив перед собою законодавець при виданні цієї норми,
встановлення її соціального призначення на основі вивчення суспільних
процесів, що обумовили її виникнення і дію, називається історико-політичним тлумаченням. При його застосуванні важливе використання документів
і матеріалів, опублікованих у засобах масової інформації, в літературі, що
відображають політику держави у розглянутому питанні. При історичному
тлумаченні інтерпретатор спирається на факти, пов'язані з історією виникнення
норми права, вивчає соціально-економічну і політичну обстановку, що обумовила
появу цієї правової норми.
Логічне тлумачення засноване на правилах формальної логіки.
Тлумачення
правових норм — з'ясування
дійсного змісту норми, що мав на увазі сам законодавець. Свою волю він формулює
засобами мови. Словесне вираження його волі може не завжди збігатися з її
дійсним змістом. Результатом тлумачення повинна бути однозначність і повна
ясність змісту норми права. У зв'язку з цим розрізняють буквальне (адекватне),
розширювальне і обмежувальне тлумачення.
Буквальне
тлумачення — це
тлумачення, за якого дійсний зміст правової норми розуміється в повній відповідності
з її текстуальним вираженням.
Розширювальне
тлумачення — тлумачення,
за якого дійсний зміст правової норми варто розуміти ширше його буквального текстуального
вираження.
Обмежувальне
тлумачення розглядається
як тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми варто розуміти вужче
його буквального текстуального
вираження.
Будь-яка особа чи орган мають можливість роз'ясняти
закон чи інший нормативний акт, але юридичні наслідки такого роз'яснення
бувають різні. Залежно від наслідків, до яких призводить роз'яснення
нормативних актів, можна виділити два основних види тлумачення.
Офіційне
тлумачення — це
сформульоване в спеціальному акті роз'яснення змісту і цілей правових норм, що
носить обов'язковий для виконання характер. Воно дається спеціально
уповноваженими на те компетентними органами.
Неофіційне
тлумачення не носить
формально обов'язкового характеру, і сила роз'яснення, що дається при цьому виді
тлумачення, полягає лише в його переконливості і правильності.
Офіційне тлумачення можна поділити
на нормативне і казуальне.
Нормативним
тлумаченням є офіційне
роз'яснення правової норми компетентним органом, обов'язкове для всіх осіб і
органів, що прямо підпадають під юрисдикцію органу, що здійснює тлумачення, і
поширюється на всі випадки, передбачені цією правовою нормою, забезпечуючи тим
самим однакове і правильне проведення в життя розпоряджень цієї норми.
Офіційне
нормативне тлумачення можна поділити на автентичне
тлумачення, тобто
офіційне роз'яснення, яке виходить від органу, що встановив дану правову норму,
і легальне тлумачення, здійснюване не самими нормотворчими органами, а іншими
в силу повноважень, отриманих від держави.
Казуальним
тлумаченням називається
таке роз'яснення змісту правової норми, що дається судовими чи іншим
компетентним органом з
приводу й у зв'язку з розглядом конкретної справи і є формально
обов'язковим лише при її
вирішенні.
Неофіційне
тлумачення здійснюється,
коли роз'яснення змісту законів й інших нормативних актів можуть даватися не
тільки певними компетентними органами, але й громадськими організаціями, визначними
державними і громадськими діячами, вченими, а також будь-якими іншими
громадянами в їхньому повсякденному житті.
Серед
видів неофіційного тлумачення можна виділити так зване повсякденне тлумачення,
здійснюване громадянами в побуті, повсякденному житті, а також професійне, наприклад
роз'яснення законів адвокатом та ін. Нарешті, дуже важливим видом неофіційного
тлумачення є доктринальне
тлумачення, здійснюване
провідними вчени-ми-юристами. Сила неофіційного тлумачення не у формальній обов'язковості,
а в переконливості, в авторитеті тих осіб і організацій, що здійснюють
це
тлумачення. Тісно пов' язане з практикою, воно покликане
поліпшувати якість застосування норм права, зміцнювати законність.
|
