2.2. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
Принципи приватного права. Ці принципи є одночасно і принципами
МПрП. Вище підкреслювалося, що
для приватноправових відносин характерним є приватний, егоїстичний інтерес їх
сторін, а також те, що ринок із властивими його учасникам егоїстичними
прагненнями вимагає визнання приватного права. Наголошувалося також, що поки
існуватиме ринок, збережеться і приватне право. Водночас ніякий ринок не
функціонуватиме, якщо ці егоїстичні інтереси не будуть моральними. Тому
моральність, справедливість, добросовісність та розумність є найважливішим
принципом сфери приватного права. Його можна назвати принципом
"незловживання" цивільними правами.
Цивільні права, зазначається у ЦКУ, особа здійснює у
межах, регламентованих договором або актами цивільного законодавства. При
реалізації своїх прав вона повинна утримуватися від дій, які могли
б порушити права інших осіб,
завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи,
вчинені з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна дотримуватися моральних
засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою
неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на
ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недотримання особою при
здійсненні своїх прав наведених вище вимог суд може зобов'язати її припинити
зловживання своїми правами, а також застосувати інші важелі, визначені законом
(ст. 13 ЦКУ "Межі здійснення цивільних прав" . Такі самі вимоги
зазначено і в розділі, присвяченому власності, та в інших.
Чинний Земельний кодекс України
містить спеціальний розділ "Добросусідство", зміст якого розкриває
ст. 103:
1) власники та землекористувачі земельних ділянок повинні
вибирати такі способи їх використання відповідно до цільового призначення, за
яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається
найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове
забруднення тощо);
2)
власники
та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати їх
способами, які не дають змоги власникам, землекористувачам сусідніх земельних
ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив);
3) власники та землекористувачі земельних ділянок
зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на
землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і
додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур
та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій,
дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Детально зміст добросусідських (моральних) відносин
розкрито у статтях: "Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну
ділянку" (ст. 104);"Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і
коренів дерев" (ст. 105); "Обов'язки щодо визначення спільних меж"
(ст. 106); "Спільне використання межових споруд " (ст. 108); "Використання дерев, які стоять на межі земельних
ділянок" (ст. 109) та ін.
Інші принципи приватного права відображено у ст. 3 ЦКУ "Загальні засади цивільного
законодавства". Такими засадами є:
1)
неприпустимість
свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2)
неприпустимість
позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України
та законом;
3) свобода договору;
4)
свобода
підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
На підставі аналізу загальних положень кодексу нами
виділено ще такі принципи:
7)
регулювання
особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності,
вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1);
8) незастосування цивільного законодавства до майнових
відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні
однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин, якщо інше не
передбачено законом (ч. 2 ст. 1);
9) визнання учасниками цивільних відносин фізичних та юридичних
осіб держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних
держав та інших суб'єктів публічного права (ст. 2);
10)
конституційність
засад цивільного законодавства України та визнання ЦКУ основним актом цього
законодавства (ч. 1, 2 ст. 4);
11)
визнання
актами цивільного законодавства Конституції України, ЦКУ, будь-яких законів
України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного
кодексу, актів Президента України, що приймаються у випадках, встановлених
Конституцією України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових
актів інших органів державної влади України, органів влади
Автономної Республіки Крим, що
регулюють цивільні відносини, виданих лише у випадках і в межах, встановлених
Конституцією України та законом (ст. 4);
12)
взаємопов'язаність,
несуперечність норм цивільного права (ч. 2 ст. 4);
13)
обмеження
можливостей регулювання цивільних відносин актами Президента України,
випадками, встановленими Конституцією, органів державної влади України (крім
Кабінету Міністрів), органів влади Автономної Республіки Крим — випадками і
межами, встановленими Конституцією України та ЦКУ (ч. 3, 5 ст. 4);.
14)
пріоритетність
ЦКУ і законів над постановами Кабінету Міністрів України (ч. 4 ст. 4);
15)
однаковість
регулювання цивільних відносин на всій території України;
16)
поширення
дії актів цивільного законодавства лише на відносини (застосовується також до
прав та обов'язків), які виникли з дня набуття ними чинності (ч. 1, 3 ст. 5);
17)
обмеження
визнання зворотної дії акта цивільного законодавства лише випадками, коли він
пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч. 2 ст. 5);
18)
пріоритетність
волі сторін (сторони у правочині)
над актами цивільного
законодавства; обмеженість
цієї волі лише загальними засадами цивільного законодавства та обов'язковістю для сторін положень актів цивільного законодавства,
що випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами
(ст. 6)
19)
субсидіарність
у застосуванні положень
ЦКУ до врегулювання відносин у
сферах використання природних ресурсів
та охорони довкілля, а
також до трудових та сімейних
відносин (ч. 1 ст. 9),
20)
презумпція
добросовісності та розумності
поведінки особи при здійсненні
нею своїх цивільних прав;
21)
визнання чинних міжнародних договорів, що регулюють цивільні
відносини, при
наданні Верховною Радою України згоди на обов'язковість
цих договорів,
частиною національного
цивільного законодавства
України (ч. 1 ст. 10);
22)
пріоритетність
правил чинного міжнародного
договору України, укладеного
у встановленому законом порядку, перед правилами відповідного акта цивільного законодавства (ч. 2 ст. 10) та ін.
Методи
МПрП. Правовий метод регулювання — сукупність погоджених між собою способів впливу на
певну групу відносин. У МПрП це питання найменш вивчено. Для нього характерним
є цивільно-правовий метод, який відображає природу цієї галузі. Проте цей метод
надто загальний. Конкретнішим є порівняльно-правовий метод. Крім того, для
регулювання відносин з іноземним елементом застосовуються два
юридично-технічних методи — колізійний та матеріально-правовий.
Порівняльно-правовий метод. Для вирішення спірного питання в МПрП використовують
зіставлення і вибір норм права. Тому порівняльне правознавство
(компаративістика), що застосовує таке зіставлення і вибір норм, та міжнародне
приватне право мають багато спільних рис, оскільки вони не обмежені однією
національно-правовою системою, а використовують і право іноземних держав.
Об'єкти порівняння у МПрП. Порівняльно-правовий метод застосовується до певних
об'єктів права. Ними можуть бути системи і "родини" права, його
галузі, інститути, норми. Порівняльне право передбачає зіставлення об'єктів
іноземних гетерогенних (різних за природою) правових систем. У разі зіставлення
двох об'єктів однієї правової системи може йтися про порівняльне дослідження, а
не про порівняльне право.
Юридично-технічні методи регулювання відносин у МПрП.
Колізійний
метод регулювання. Є
необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не
погоджена, а також у разі необхідності вибору між нормами права. Для МПрП
значення мають не всі колізії, а тільки ті, що виникають між іноземними
правовими системами (міжнародні колізії).
Колізійні норми. Передумовами виникнення колізійної норми є посилення
процесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв'язків між
державами тощо. Сутність колізійної норми полягає у відсиланні до компетентного
законодавства, визначенні умов і меж його застосування до певних правовідносин.
У МПрП утвердилася позиція, згідно з якою кожна
колізійна норма складається
з двох частин — обсягу і прив'язки. У першій частині норми (в обсязі)
вказуються правовідносини, які вимагають правового врегулювання (наприклад,
здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на
річ). У другій частині (прив'язці, колізійному принципі, формулі прикріплення)
міститься відсилання до законодавства держави, яке повинне регулювати певні
правовідносини (згідно із законодавством держави, де створено підприємство; за
законом країни, де перебуває майно). За змістом прив'язки вони поділяються на
односторонні та двосторонні.
Матеріально-правовий метод і матеріально-правові
норми.
Колізійна
норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не регулює
правовідносини з іноземним елементом. Її існування має сенс за умови
використання і матеріально-правової норми, тобто такої, яка, по суті, регулює
правовідносини в МПрП. Наявність матеріально-правових норм свідчить про
існування разом з колізійним матеріально-правового методу регулювання
зазначених відносин. Сутність цього методу полягає в тому, що правовідносини
регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної
правової системи.
У книзі "Международное частное право" за редакцією Г. К. Дми-трієвої [117] запропоновано так званий загальний метод МПрП. Під ним
розуміють сукупність конкретних прийомів, способів і засобів юридичного впливу,
спрямованого на подолання колізії права різних держав. Цей метод передусім
поєднує способи регулювання, тобто шляхи юридичного впливу, виражені в юридичних
нормах. Їх два — колізійно-правовий та матеріально-правовий. Обидва вони спрямовані
на подолання колізії права.
Сюди ж належать конкретні
юридичні прийоми: застосування застереження про публічний порядок, вирішення інтерлокальних та інтертемпоральних колізій, зворотного
відсилання і відсилання до
права третьої держави
тощо.
|
