2.4. КВАЛІФІКАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА. ЙОГО СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА
Перед судом або іншим органом,
який повинен розв'язати спір з іноземним елементом, виникає проблема тлумачення
юридичної норми, кваліфікації цієї норми або фактичних обставин справи,
вирішення "конфлікту кваліфікацій". Тлумачення норми — це з'ясування
її змісту. Кваліфікація є елементом тлумачення норми і полягає в її юридичній
оцінці, визначенні мети норми права. Питання предмета кваліфікації як
самостійне вперше було відображено наприкінці XIX ст. у працях німецького юриста Кана і французького — Бартена.
Обидва вчені дійшли висновку, що колізійні норми різних правових систем, навіть
у разі їх формулювання за однаковою термінологією, містять "приховані
колізії", які породжують "конфлікт кваліфікацій", тобто непогодженість
принципів національного права.
Основні способи вирішення питання кваліфікації. Кваліфікація обставин справи (сутності суперечки) або
норми права може бути різною
залежно від правової системи, принципи якої застосовуватимуться. Тому
розрізняють кілька основних способів кваліфікації: 1) за законом суду; 2) за
системою права тієї держави, до якої відсилає колізійна норма; 3) за принципом
автономної кваліфікації.
Теорія кваліфікації за законом суду означає, що суд,
застосовуючи колізійну норму, кваліфікує її відповідно до змісту цієї норми у
цивільному законодавстві правової системи місцезнаходження суду. Кваліфікація
за законом суду виявляється і тоді, коли суд, керуючись визначеннями,
поняттями, категоріями свого права, кваліфікує іноземне право як власне.
Опоненти теорії кваліфікації за законом суду вважають доцільнішою кваліфікацію за системою права тієї
держави, до
якої відсилає колізійна норма. Зазначена теорія
не набула широкого
схвалення. Фахівцеві, правова свідомість якого формується переважно під впливом
принципів, понять і категорій власної правової системи, складно зрозуміти
іноземне право так, як його тлумачать у країні походження цього права.
Теорія "автономної кваліфікації" полягає в
тому, що суд, розглядаючи суперечки з іноземним елементом, повинен
кваліфікувати поняття норми права не за допомогою звернення до конкретних
існуючих правових систем, а на основі загальних правових понять, які утворюються
внаслідок порівняльного юридичного аналізу законодавства окремих держав.
Застереження про публічний порядок. Під публічним порядком Верховний Суд України має на увазі правопорядок
держави, основоположні принципи, існуючого в ній устрою (стосовно її незалежності,
цілісності, самостійності та недоторканності, основних конституційних прав,
свобод, гарантій тощо — пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України
"Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних
судів та арбітражів і про скасування рішень, винесених у порядку міжнародного
комерційного арбітражу на території України" № 12 від 24 грудня 1999 р.).
Результат дії
колізійної норми,
а саме застосування або незасто-сування іноземного права, в певних випадках
пов'язаний із застереженням про публічний
порядок.
Це означає, що, по-перше, іноземний закон, до якого відсилає
колізійна норма,
може не застосовуватися, якщо він суперечить основам публічного
порядку певної
держави. Тому
права й обов'язки, які ґрунтуються на такому іноземному законі, не визнаються
в державі, де він не може бути застосований. Подруге, іноземний
закон може не використовуватися, якщо це суперечить основам застосування
законодавства в цій державі.
Зворотне
відсилання і відсилання до закону третьої держави. Сутність зворотного відсилання полягає у відсиланні
колізійної норми законодавства однієї держави до закону іншого держави, а
закон останньої, не вирішуючи питання, у свою чергу, відсилає до закону першої
держави. Якщо ж до розв'язання спору залучається правова система третьої
держави, то йдеться про відсилання до закону третьої країни (трансмісію).
Обхід закону в МПрП. Означає усвідомлене створення хоча б однією стороною
правовідносин основ для застосування закону тієї правової системи, яка
лояльніше визначає певний правовий статус. Так, різні принципи визначення
"національності" суб'єктів господарської діяльності дають змогу
підпорядковувати їх правовий статус законодавству тієї держави, яка є
найсприятливішою у питаннях укладення і виконання господарських договорів,
податкової, та митної політики.
Система МПрП. Під
системою в загальній теорії систем розуміють сукупність елементів, у якій
реалізуються відносини, що мають заздалегідь задані властивості. Відповідно до
цього галузь права як система — це сукупність правових норм (елементів), у якій
реалізується певний предмет (відносини), що має відповідні властивості
(метод). Предметом міжнародного приватного права є колізійні відносини та
приватноправові (цивільно-правові) відносини за участю іноземного елемента.
Колізійні відносини — це норми, побудовані за методом посилання (відсильні
норми, перелік яких зумовлений кількістю існуючих прив'язок). Приватноправові
норми визначаються з ознак належності до цивільно-правових (приватних),
зокрема відносин, зумовлених вступом і функціонуванням країни у СОТ та ЄС.
Такими є відносини у сферах права власності, ринку цінних паперів,
зовнішньоекономічних відносин за участю юридичних і фізичних осіб тощо.
Перелік цих відносин наведено нижче.
Джерела МПрП. Під
ними в юридичній науці розуміють форми, які відображають правову норму.
Традиційно визнають чотири форми джерел МПрП: 1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди (договори); 3) міжнародні та
торговельні звичаї; 4) судова й арбітражна практика.
Внутрішнє законодавство. Закони і нормативно-правові акти, які є джерелами
МПрП, поділяються на спеціальні та загальні. До перших належать такі, що
регулюють відносини виключно цієї галузі права (Закон "Про
зовнішньоекономічну діяльність"). До других — загальні, тобто такі, що
регулюють відповідні відносини частиною своїх норм, наприклад, Господарський кодекс
України (розділ VII), Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 10) та ін.
В іноземних державах, особливо тих, що належать до
"родини континентального права", приблизно з 60-х років ХХ ст.
практикується прийняття законів з питань МПрП. У державах "родини загального
права" прийняття таких законів не набуло значного поширення.
Міжнародні договори. Практика регулювання правовідносин у договірній формі
є важливою для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових
систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери МПрП.
Міжнародні договори (угоди) містять уніфіковані норми, що спеціально
створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин. Часто норми
на-ціо-нального права є результатом трансформації міжнародної угоди у внутрішнє
законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус
іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких
суб'єктів за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом,
ці норми є матеріально-правовими нормами МПрП.
Звичай
— це правило, які склалося
давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає фіксації у певній
правовій формі. Звичаї поділяють на міжнародні та торговельні.
Міжнародні звичаї засновані на послідовному і
тривалому застосуванні певних правил. Зумовлені суверенітетом і рівністю
держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Різновидом міжнародних
звичаїв є звичаї торговельні, які широко застосовуються у міжнародній торгівлі
та торговельному мореплаванні. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1)
норми законодавства безпосередньо посилаються на них; 2) сторони під час
укладання контракту погодилися регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж
відносини між сторонами не урегульовано законодавством і умовами контракту,
суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні порядки.
Міжнародні та торговельні звичаї, судова й арбітражна
практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони
їх визнають [48].
Судова й арбітражна практика. Це погляди суддів на певне питання, зафіксовані в
рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для
розв'язання судами аналогічних питань у майбутньому. Це характерно для держав
"родини загального права". Вважається, що для України судова й
арбітражна практика не є джерелом права, у тому числі й МПрП, хоча на практиці
може бути по-іншому. Водночас практично ніде не називаються загальновизнані
принципи і норми міжнародного права, хоча їх слід вважати основними джерелами
МПрП. Зовнішньополітична діяльність України, як зазначено у ст. 18 Конституції
України, спрямована
на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання
мирного і
взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства
за загальновизнаними
принципами і нормами міжнародного
права.
Основними джерелами є відповідне національне законодавство;
частину
його становлять чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість
яких надається
Верховною
Радою України, ділові звичаї, угоди сторін
тощо.
Завершуючи розгляд питань щодо
джерел МПрП, слід зазначити що визначення їх
у
конкретних міжнародно-правових відносинах залежить від
суб'єктивного фактора, зокрема волі сторін цих правовідносин.
У цивільних
кодексах
багатьох країн записано, що сторони мають право відступати
від положень
актів цивільного законодавства і врегульовувати свої
відносини на
власний розсуд. Проте укладені договори не повинні
суперечити
головним засадам будь-яких джерел права — моральним засадам суспільства,
міжнародного співтовариства.
|
