onli-films.at.ua
Пятница, 29.03.2024, 00:43
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

7.3. Типологія особи злочинця
Важливим аспектом дослідження проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація її властивостей й якостей. Практичне значення мають категорія "типологія особи злочин­ця" і класифікація злочинців. Профілактична діяльність, що пов'язана із запобіганням злочинності на рівні особи, залежить від розробки типології особи злочинця, яка є основою методи­ки прогнозування індивідуальної поведінки, і застосування за­ходів профілактичного та правового впливу. У кримінологічній літературі розрізняють типологію і кла­сифікацію. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що типологія узагальнює сукупність типових для всіх або пев­них груп соціальних особливостей, а класифікація поділяє зло­чинців на групи за певною одиничною, індивідуальною озна­кою. Класифікація передує типології. У науковій і навчальній літературі наводяться різні класи­фікації злочинців:
•      за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, осві­та) — чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 ро­ків; з початковою, середньою, вищою освітою;
•      за ознаками соціального становища і роду занять — ро­бочі, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;
•      за ознаками місця проживання і тривалості проживан­ня — житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;
•      за інтенсивністю і характером злочинної діяльності — повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпеч­ний), у складі групи, організованого злочинного угрупо­вання;
•      за даними про стан особи в момент вчинення злочину — у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­бування покарання у виправно-трудовій установі;  
•      за видами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбив­ці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо. Наведені класифікації не вичерпні, оскільки злочинців можна класифікувати й на інших підставах. У кримінологічній літературі наводяться різні варіанти типології особи злочинця, що поділяються на групи залежно від критерію типологізації. Так, російські вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії розрізняють три гру­пи типології. До першої групи належать топології, в яких злочинці ди­ференціюються залежно від характеру особистісно-мотива-ційних властивостей, що виявляються у вчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних, насильниць­ких, корисливих, які вчинили злочини проти суспільного по­рядку, необережних. Друга група об'єднує типології, в яких злочинці розподі­ляються за характером взаємодії криміногенної особи з різним ступенем вираження з факторами ситуації вчинення злочину або залежно тільки від ступеня вираження криміногенних викривлень особи. Як приклад такої типології можна вважати варіант, запропонований для неповнолітніх злочинців, коли розрізняють два основних типи: криміногенний і випадковий. У свою чергу, криміногенний тип поділяється на три підтипи: послідовно криміногенний; ситуаційно-криміногенний; ситуа­ційний. До третьої групи входять типології, де критерієм типологі-зації є соціальна спрямованість особи злочинця. Один з варіан­тів такої типології — розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної спрямованості особи. Така типологія передбачає:
•      професійний тип — найнебезпечніший тип особи, до якого належать професійні злочинці й особливо небезпечні ре­цидивісти. Спрямованість особи деформована і репрезен­тується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною установкою. Для цього типу характерний внутрішній потяг до вчинення повторних злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню злочинів;
•      звичний тип — для особи характерна значна деформація структури соціальної спрямованості, позитивний компо­нент слабкий, а соціально-психологічні властивості не­стійкі й суперечливі. Вирізняється низьким рівнем право­свідомості, відсутністю чітких меж між моральним і аморальним, поняттями "можна" та "не можна". Від про­фесійного типу відрізняється тим, що використовує жит­тєві ситуації, але не активний у самостійному створенні таких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчи­няють повторні злочини, у тому числі й рецидивісти;
•      нестійкий тип — для особи не характерні наявність стій­ких і значних деформацій структури спрямованості особи. Компоненти негативної і позитивної спрямованості при­близно однакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і до підсилення криміногенності. Між злочином і особою завжди є "привід", особистісна ін­терпретація якого може або призвести до вчинення злочи­ну, або ні. До вчинення злочину така особа може вчиняти різні правопорушення або аморальні дії;
•      необережний тип — у соціальній спрямованості цього типу переважає позитивний компонент, а негативна спря­мованість мінімальна. Для цієї особи характерне легко­важне ставлення до соціальних норм, що регулюють пове­дінку в суспільстві. Може вчиняти, як правило, нетяжкі злочини як умисно, так і з необережності;  
•    випадковий тип — особа характеризується позитивною соціальною спрямованістю, без деформації з боку нега­тивного компонента, має стійкий рівень правосвідомості, злочини вчиняє виключно через тиск критичної життє­вої ситуації. Це, як правило, злочинні дії, вчинені у ста­ні сильного душевного хвилювання, що викликаний не­правомірними діями потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони. Пропоновані типології особи можна застосовувати до будь-якої категорії злочинців (корисливих, неповнолітніх тощо), тобто вони універсальні. Українські вчені-кримінологи (НАВС України) виокремлю­ють дві підстави типологізації: характер вчинених злочинів; глибина і стійкість антисоціальності особи. За першим критерієм виокремлюють таких злочинців:  
•      насильницьких (агресивних), які посягали на життя, здо­ров'я, честь і гідність людини — це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;
•      корисливих, які вчинили крадіжки і розкрадання майна ненасильницькими способами — хабарники, контрабан­дисти, фальшивомонетники та ін.;  
•      корисливо-насильницьких — бандити, грабіжники, реке­тири, корисливі й наймані вбивці;
•      що вчинили злочини проти суспільного порядку управ­ління;
•      необережних. За другим критерієм виокремлюють таких злочинців:  
•      випадкових — вперше вчинили нетяжкі злочини під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч влас­ним ціннісним орієнтаціям;
•      ситуативних — схожі з випадковими, але вчиняють тяжкі злочини (умисне вбивство з ревнощів);  
•      нестійких — вчиняють умисні злочини вперше, але ра­ніше вчиняли правопорушення і проступки;
•      злісних — здійснюють злочинну діяльність тривалий час (у тому числі рецидивісти, лідери організованих злочин­них груп);
•      особливо злісних — "злодії в законі", "авторитети", ліде­ри організованих злочинних угруповань. Як бачимо, розглянуті типології по суті збігаються. Проте на думку А. Зелінського, пропоновані підстави класифікації відбивають тільки спрямованість і характер злочинної діяль­ності, її тяжкість і тривалість, але не враховують психології особи. Тому вчений пропонує власний варіант типології, що ґрунтується на запропонованому ще у 20-х роках XX ст. вітчи­зняним кримінологом А. Лазурським понятті "збочений тип особи". За морально-поведінковою підставою А. Зелінський роз­ташовує представників цього типу на трьох рівнях психологіч­ної активності — вищому, середньому й низькому з урахуван­ням сили, стійкості та динамічності психічних процесів. Оскільки вищий рівень становлять "унікальні злодії" масшта­бу Калігули, Нерона, Івана Грозного, Сталіна й Гітлера, то із загальної кримінологічної класифікації їх можна викреслити. Залишаються два рівні — середній і низький. З урахуванням домінуючої властивості осіб збоченого типу поділяють на розсу­дливих, слабовільних, імпульсивних та емоційних. Розсудливих злочинців поділяють на корисливих егоїстів (низький рівень) і лицемірів (середній рівень). Відповідно сла­бовільних злочинців поділяють на апатичних (низький рівень) і непристосованих (середній рівень). До імпульсивних злочин­ців належать безладні імпульсивні (низький рівень) і афектив­ні (середній рівень). Емоційних злочинців низького рівня на­зивають зосереджено жорстокими, середнього — енергійно розлюченими. У такий спосіб було виокремлено вісім відносно однорідних підтипів людей, яким притаманні моральні й пси­хологічні особливості, що перешкоджають їх соціалізації. Вна­слідок цього вони дістали назву "збочені". А. Зелінський слушно зауважує, що належність індивіда до тієї чи іншої соціальної групи, наявність у його особи тяж­ких вад можуть спричинити несприятливий кримінологічний прогноз, проте не свідчать про неминучість злочинної пове­дінки.
7.4. Практичне значення кримінологічного аналізу особи злочинця
Розробка проблеми особи злочинця має важливе значення не тільки для розвитку кримінологічної науки, а й для прак­тичної діяльності правоохоронних органів. У практичній ді­яльності з розкриття і розслідування злочинів, призначення і виконання покарання, профілактики злочинності урахування особистісного фактора відіграє майже вирішальну роль, що виявляється в таких основних напрямах: у статистичному аналізі злочинності за особою злочинця; при вивченні особи підозрюваного й обвинуваченого під час попереднього розслі­дування кримінальної справи і встановленні причин та умов, що сприяли вчиненню злочину; в діяльності судів при призна­ченні покарання; у діяльності працівників кримінально-вико­навчої системи під час відбування засудженими покарання (особливо у вигляді позбавлення волі); в оперативно-розшуко-вій діяльності. За допомогою статистичного аналізу злочинності за особою злочинця можна створити узагальнений кримінологічний порт­рет сучасних злочинців. Сучасний злочинець — це молода лю­дина з низьким рівнем освіти і соціального статусу, як прави­ло, неодружений або розлучений, що не займається суспільно корисною діяльністю, перебуває під час вчинення злочину в не­тверезому стані, вчиняє злочин у складі групи і раніше вже притягався до відповідальності. Встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого (підозрюваного), належить до обставин, які входять у предмет доказування в будь-якій кримінальній справі. Ґрунтовне вивчення і врахування психологічних особли­востей особи обвинуваченого під час попереднього розслідуван­ня надає слідчому можливість передбачити ту чи іншу позицію обвинуваченого під час розслідування справи, спрогнозувати поведінку обвинуваченого під час проведення тієї чи іншої слідчої дії і згідно з цим вибрати правильну тактику як розслі­дування загалом, так і тактику здійснення окремих слідчих дій, що, у свою чергу, сприяє швидкому й повному розкриттю злочинів, забезпеченню принципу всебічного, повного й об'єк­тивного встановлення істини у справі. Знання генезису особи злочинця і її кримінологічних особливостей допомагає слід­чому отримати суттєву інформацію про причини й умови, що сприяли вчиненню конкретного злочину, які в більшості ви­падків пов'язані з особою злочинця. Однією з цілей покарання є перевиховання і ресоціалізація засуджених, що передбачає копіткий і тривалий процес здійс­нення впливу на особу засудженого. Досягти дієвих успіхів у цій сфері можна буде лише тоді, коли перевиховання і ресо-ціалізації засуджених ґрунтуватимуться на індивідуалізації застосовуваних до них заходів виправно-трудового впливу з обов'язковим урахуванням особливостей і властивостей особи засудженого. Без урахування цього фактору не слід також сподіватися на позитивні результати профілактичної діяль­ності з криміногенно орієнтованими особами, а також особа­ми, звільненими з місць позбавлення волі, що пов'язано із за­побіганням вчинення ними нових злочинів і забезпеченням їх швидкої й повної адаптації в суспільстві після звільнення. При вирішуванні завдань профілактики доцільно застосову­вати типологічний метод вивчення особи. На основі визначен­ня типу особи та її основних характеристик вибирають відпо­відні профілактичні заходи, які застосовують до конкретної особи. У процесі здійснення профілактичної діяльності необ­хідно оцінювати проміжні результати і вже з їх урахуванням коригувати процес застосування профілактичних заходів. Важливу роль особа винного відіграє також при призначен­ні судами законного й обґрунтованого покарання. Викорис­тання типології особи у процесі призначення покарання ство­рює наукову базу для суб'єктивної думки суду і, отже, усуває або мінімізує "різнобій" у каральній практиці судів. Необхід­ність ураховування особи винного при призначенні покарання законодавець зараховує до загальних основ призначення пока­рання (ст. 39 КК України). Можливість застосування до вин­ного більш м'якого покарання, ніж передбачений законом, законодавець так само пов'язує з особою винного (ст. 44 КК України). Останнім часом у діяльності правоохоронних органів дедалі ширше застосовується метод формування психологічного пор­трету розшукуваного злочинця, який ґрунтується на поло­женнях про те, що при вчиненні злочинів, насамперед тяжких (таких як вбивства, зґвалтування), виявляються психологія і патопсихологія злочинців. На основі дослідження оперативних матеріалів і матеріалів кримінальної справи складають портрет можливого злочинця, де зазначають його можливі психологічні й фізіологічні якості, а також соціальні характеристики (рі­вень освіти, культури, можлива сфера діяльності тощо). Най­ефективніше цей метод застосовувати при розслідуванні серій­них злочинів.  

Контрольні питання

1.   У чому полягає відмінність понять "особа злочинця" і "злочинна особа"?
2.   Суть основних сучасних поглядів вчених-кримінологів на структуру особи.
3.   Як у сучасній кримінології вирішується питання про спів­відношення соціального й біологічного в особі злочинця?
4.   Що таке психічні аномалії і як вони можуть впливати на злочинну поведінку особи?  
5.   У чому полягає відмінність понять "типологія" і "класи­фікація"?
6.   За якими найпоширенішими ознаками класифікують зло­чинців?
7.   Основні критерії типологізації особи злочинця.
8.   Практичне значення кримінологічного аналізу особи зло­чинця.

» Поиск
» Статистика

54.173.43.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2024Конструктор сайтов - uCoz