7.3. Типологія особи злочинця
Важливим аспектом дослідження
проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація її властивостей й
якостей. Практичне значення мають категорія "типологія особи злочинця"
і класифікація злочинців. Профілактична діяльність, що пов'язана із
запобіганням злочинності на рівні особи, залежить від розробки типології особи
злочинця, яка є основою методики прогнозування індивідуальної поведінки, і застосування
заходів профілактичного та правового впливу.
У кримінологічній літературі розрізняють типологію і класифікацію. Відмінність
між цими поняттями полягає в тому, що типологія узагальнює сукупність типових
для всіх або певних груп соціальних особливостей, а класифікація поділяє злочинців
на групи за певною одиничною, індивідуальною ознакою. Класифікація передує
типології.
У науковій і навчальній літературі наводяться різні
класифікації злочинців:
• за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта)
— чоловіки, жінки, неповнолітні;
різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років;
з початковою, середньою, вищою освітою; • за ознаками соціального становища і роду занять — робочі, службовці, працівники сільського
господарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні
підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;
• за ознаками місця проживання і тривалості проживання — житель міста, селища міського типу, села; місцевий
житель, мігрант, переселенець;
• за інтенсивністю і характером злочинної діяльності — повторність, рецидив (спеціальний або особливо
небезпечний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;
• за даними про стан особи в момент вчинення злочину — у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під
час відбування покарання у виправно-трудовій установі;
• за видами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани,
хабарники тощо.
Наведені класифікації не вичерпні, оскільки злочинців
можна класифікувати й на інших підставах.
У кримінологічній літературі наводяться різні варіанти
типології особи злочинця, що поділяються на групи залежно від критерію
типологізації. Так, російські вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії
МВС Росії розрізняють три групи типології.
До першої
групи належать топології, в яких
злочинці диференціюються залежно від характеру
особистісно-мотива-ційних властивостей, що виявляються у вчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних,
насильницьких, корисливих, які вчинили злочини проти суспільного порядку,
необережних.
Друга група об'єднує
типології, в яких злочинці розподіляються за характером взаємодії криміногенної особи з різним
ступенем вираження з факторами ситуації вчинення злочину або залежно тільки від
ступеня вираження криміногенних викривлень особи. Як приклад такої типології можна вважати варіант,
запропонований для неповнолітніх злочинців, коли розрізняють два основних типи:
криміногенний і випадковий.
У свою чергу, криміногенний тип
поділяється на три підтипи: послідовно
криміногенний; ситуаційно-криміногенний; ситуаційний.
До третьої
групи входять типології, де критерієм
типологі-зації є соціальна
спрямованість особи злочинця. Один
з варіантів такої типології — розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної
спрямованості особи. Така
типологія передбачає:
• професійний тип — найнебезпечніший тип особи, до якого належать
професійні злочинці й особливо небезпечні рецидивісти. Спрямованість особи
деформована і репрезентується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється
правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною
установкою. Для цього типу характерний внутрішній потяг до вчинення повторних
злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню
злочинів;
• звичний тип —
для особи характерна значна деформація структури соціальної спрямованості, позитивний
компонент слабкий, а
соціально-психологічні властивості нестійкі й суперечливі. Вирізняється
низьким рівнем правосвідомості, відсутністю чітких меж між моральним і
аморальним, поняттями "можна" та "не можна". Від професійного
типу відрізняється тим, що використовує життєві ситуації, але не активний у
самостійному створенні таких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчиняють
повторні злочини, у тому числі й рецидивісти;
• нестійкий тип —
для особи не характерні наявність стійких і значних деформацій структури
спрямованості особи. Компоненти негативної і позитивної спрямованості приблизно
однакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і до
підсилення криміногенності. Між злочином і особою завжди є "привід",
особистісна інтерпретація якого може або призвести до вчинення злочину, або
ні. До вчинення злочину така особа може вчиняти різні правопорушення або
аморальні дії;
•
необережний
тип — у соціальній спрямованості
цього типу переважає позитивний компонент, а негативна спрямованість
мінімальна. Для цієї особи характерне легковажне ставлення до соціальних норм,
що регулюють поведінку в суспільстві. Може вчиняти, як правило, нетяжкі
злочини як умисно, так і з необережності;
• випадковий тип —
особа характеризується позитивною соціальною спрямованістю, без деформації з
боку негативного компонента,
має стійкий рівень правосвідомості, злочини вчиняє виключно через тиск
критичної життєвої ситуації. Це, як правило, злочинні дії, вчинені у стані
сильного душевного хвилювання, що викликаний неправомірними діями потерпілого,
або з перевищенням меж необхідної оборони.
Пропоновані
типології особи можна застосовувати до будь-якої категорії злочинців
(корисливих, неповнолітніх тощо), тобто вони універсальні.
Українські
вчені-кримінологи (НАВС України) виокремлюють дві підстави типологізації: характер вчинених злочинів; глибина і стійкість
антисоціальності особи.
За першим критерієм виокремлюють
таких злочинців:
• насильницьких (агресивних),
які посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини — це вбивці,
ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм; • корисливих, які
вчинили крадіжки і розкрадання майна ненасильницькими способами — хабарники,
контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;
• корисливо-насильницьких — бандити, грабіжники, рекетири, корисливі й наймані
вбивці;
• що вчинили злочини проти суспільного порядку управління;
•
необережних.
За другим критерієм виокремлюють
таких злочинців:
• випадкових —
вперше вчинили нетяжкі злочини під впливом несприятливих зовнішніх обставин
всупереч власним ціннісним орієнтаціям;
• ситуативних —
схожі з випадковими, але вчиняють тяжкі злочини (умисне вбивство з ревнощів);
• нестійких — вчиняють
умисні злочини вперше, але раніше вчиняли правопорушення і проступки;
• злісних — здійснюють
злочинну діяльність тривалий час (у тому числі рецидивісти, лідери
організованих злочинних груп);
• особливо злісних — "злодії в законі", "авторитети",
лідери організованих злочинних угруповань.
Як бачимо,
розглянуті типології по суті збігаються. Проте на думку А. Зелінського,
пропоновані підстави класифікації відбивають тільки спрямованість і характер
злочинної діяльності, її тяжкість і тривалість, але не враховують психології
особи. Тому вчений пропонує власний варіант типології, що ґрунтується на
запропонованому ще у 20-х роках XX ст. вітчизняним кримінологом А. Лазурським
понятті "збочений тип особи". За морально-поведінковою підставою А.
Зелінський розташовує представників цього типу на трьох рівнях психологічної
активності — вищому, середньому й низькому з урахуванням сили, стійкості та
динамічності психічних процесів. Оскільки вищий рівень становлять
"унікальні злодії" масштабу Калігули, Нерона, Івана Грозного,
Сталіна й Гітлера, то із загальної кримінологічної класифікації їх можна
викреслити. Залишаються два рівні — середній і низький. З урахуванням
домінуючої властивості осіб
збоченого типу поділяють
на розсудливих, слабовільних, імпульсивних та емоційних.
Розсудливих
злочинців поділяють на корисливих егоїстів (низький рівень) і лицемірів (середній
рівень). Відповідно слабовільних
злочинців поділяють
на апатичних (низький рівень) і непристосованих (середній рівень). До імпульсивних злочинців належать безладні
імпульсивні (низький
рівень) і афективні
(середній рівень). Емоційних злочинців низького рівня називають зосереджено жорстокими, середнього — енергійно
розлюченими. У такий
спосіб було виокремлено вісім відносно однорідних підтипів людей, яким
притаманні моральні й психологічні особливості, що перешкоджають їх
соціалізації. Внаслідок цього вони дістали назву "збочені".
А.
Зелінський слушно зауважує, що належність індивіда до тієї чи іншої соціальної
групи, наявність у його особи тяжких вад можуть спричинити несприятливий кримінологічний
прогноз, проте не свідчать про неминучість злочинної поведінки.
7.4. Практичне значення кримінологічного аналізу особи
злочинця
Розробка проблеми особи злочинця
має важливе значення не тільки для розвитку кримінологічної науки, а й для практичної
діяльності правоохоронних органів. У практичній діяльності з розкриття і
розслідування злочинів, призначення і виконання покарання, профілактики
злочинності урахування особистісного фактора відіграє майже вирішальну роль, що
виявляється в таких основних напрямах: у статистичному аналізі злочинності за
особою злочинця; при вивченні особи підозрюваного й обвинуваченого під час
попереднього розслідування кримінальної справи і встановленні причин та умов,
що сприяли вчиненню злочину; в діяльності судів при призначенні покарання; у
діяльності працівників кримінально-виконавчої системи під час відбування
засудженими покарання (особливо у вигляді позбавлення волі); в
оперативно-розшуко-вій діяльності.
За допомогою статистичного
аналізу злочинності за особою злочинця можна створити узагальнений
кримінологічний портрет сучасних
злочинців. Сучасний злочинець — це молода людина з низьким рівнем освіти і
соціального статусу, як правило, неодружений або розлучений, що не займається суспільно
корисною діяльністю, перебуває під час вчинення злочину в нетверезому
стані, вчиняє злочин у складі
групи і раніше вже притягався до відповідальності.
Встановлення відомостей про факти, що характеризують
особу обвинуваченого (підозрюваного), належить до обставин, які входять у
предмет доказування в будь-якій кримінальній справі. Ґрунтовне вивчення і
врахування психологічних особливостей особи обвинуваченого під час
попереднього розслідування надає слідчому можливість передбачити ту чи іншу
позицію обвинуваченого під час розслідування справи, спрогнозувати поведінку
обвинуваченого під час проведення тієї чи іншої слідчої дії і згідно з цим
вибрати правильну тактику як розслідування загалом, так і тактику здійснення
окремих слідчих дій, що, у свою чергу, сприяє швидкому й повному розкриттю
злочинів, забезпеченню принципу всебічного, повного й об'єктивного
встановлення істини у справі. Знання генезису особи злочинця і її
кримінологічних особливостей допомагає слідчому отримати суттєву інформацію
про причини й умови, що сприяли вчиненню конкретного злочину, які в більшості
випадків пов'язані з особою злочинця.
Однією з цілей покарання є перевиховання і
ресоціалізація засуджених, що передбачає копіткий і тривалий процес здійснення
впливу на особу засудженого. Досягти дієвих успіхів у цій сфері можна буде лише
тоді, коли перевиховання і ресо-ціалізації засуджених ґрунтуватимуться на
індивідуалізації застосовуваних до них заходів виправно-трудового впливу з
обов'язковим урахуванням особливостей і властивостей особи засудженого. Без
урахування цього фактору не слід також сподіватися на позитивні результати
профілактичної діяльності з криміногенно орієнтованими особами, а також особами,
звільненими з місць позбавлення
волі, що пов'язано із запобіганням вчинення ними нових злочинів і
забезпеченням їх швидкої й повної адаптації в суспільстві після звільнення.
При вирішуванні завдань профілактики доцільно
застосовувати типологічний метод вивчення особи. На основі визначення типу
особи та її основних характеристик вибирають відповідні профілактичні заходи,
які застосовують до конкретної особи. У процесі здійснення профілактичної
діяльності необхідно оцінювати проміжні результати і вже з їх урахуванням
коригувати процес застосування профілактичних заходів.
Важливу роль особа винного відіграє також при призначенні
судами законного й обґрунтованого покарання. Використання типології особи у
процесі призначення покарання створює наукову базу для суб'єктивної думки суду
і, отже, усуває або мінімізує "різнобій" у каральній практиці судів.
Необхідність ураховування особи винного при призначенні покарання законодавець
зараховує до загальних основ призначення покарання (ст. 39 КК України).
Можливість застосування до винного більш м'якого покарання, ніж передбачений законом,
законодавець так само пов'язує з особою винного (ст. 44 КК України).
Останнім часом у діяльності правоохоронних органів
дедалі ширше застосовується метод формування психологічного портрету
розшукуваного злочинця, який
ґрунтується на положеннях про те, що при вчиненні злочинів, насамперед тяжких
(таких як вбивства, зґвалтування), виявляються
психологія і патопсихологія злочинців. На основі дослідження оперативних
матеріалів і матеріалів кримінальної справи складають портрет можливого
злочинця, де зазначають його можливі психологічні й фізіологічні якості, а
також соціальні характеристики (рівень освіти, культури, можлива сфера
діяльності тощо). Найефективніше цей метод застосовувати при розслідуванні
серійних злочинів.
Контрольні питання
1.
У чому
полягає відмінність понять "особа злочинця" і "злочинна
особа"?
2.
Суть
основних сучасних поглядів вчених-кримінологів на структуру особи.
3.
Як у
сучасній кримінології вирішується питання про співвідношення соціального й
біологічного в особі злочинця?
4.
Що таке
психічні аномалії і як вони можуть впливати на злочинну поведінку особи?
5.
У чому
полягає відмінність понять "типологія" і "класифікація"?
6.
За якими
найпоширенішими ознаками класифікують злочинців?
7.
Основні
критерії типологізації особи злочинця.
8.
Практичне
значення кримінологічного аналізу особи злочинця.
|