Паспорт — основний державний документ встановленого зразка, що засвідчує особу громадянина. Паспорт громадянина України одержують усі громадяни держави, які досяг-ли 16 років.

Пособник — особа, яка сприяла скоєнню злочину порадами, вказівками, наданням за­собів або усуненням перешкод, а також осо­ба, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом (ст. 27 ч. 5 КК).

Постійні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку.

Права нації — певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільності, народу), не­обхідні для нормального її існування і роз­витку у конкретно-історичних умовах, об' єк-тивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства, які мають бути загальними для всіх народів.

Право (об' єктивне юридичне) — система загальнообов'язкових правил фізичної пове­дінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю певної частини соціально-неоднорідно­го суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі та забезпечуються державою.

Право власності — система правових відно­син, які закріплюють і охороняють належність матеріальних та духовних (інтелектуальних) благ певним особам чи колективам, пе­редбачають обсяг і зміст прав власника по відношенню до належного майна або іншого блага, способи і межі здійснення цих прав.

Право володіння — фактичне володіння річчю, що створює для власника можливість безпосереднього впливу на неї.

Право загальносоціальне — визначена су­спільством міра можливої й обов'язкової по­ведінки, яка є регулятором соціальних від­носин.

Правова агітація — форма правового ви­ховання, яка полягає в правовому впливі на правосвідомість та настрої членів суспільства шляхом колективних та індивідуальних спів­бесід, виступів на мітингах, зібраннях, за до­помогою преси, телебачення та ін.

Правова держава — держава, в якій юри­дичними засобами реально забезпечено мак­симальне здійснення охорони та захист ос­новних прав людини.

Правова ідеологія — сукупність прин­ципів, теорій, концепцій, які формуються в результаті наукового узагальнення правово­го розвитку суспільства.

Правова культура особи — властивість, що характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною, правомірною поведінкою в усіх життєвих си­туаціях.

Правова культура суспільства — су­купність факторів, що характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавст­ва, організації роботи по його дотриманню, стан законності і правопорядку. Розрізняють правову культуру суспільства і правову куль­туру окремих осіб.

Правова норма — формально обов'язкове правило фізичної поведінки, що має загаль­ний характер, встановлюється або санкціону­ється державою з метою регулювання сус­пільних відносин і забезпечується її організа­ційною, виховною та примусовою діяльністю.

Правова поведінка — суспільно визначена поведінка суб'єктів права, виявлена зовні у формі діяння або бездіяння, яка перебуває під актуальним чи потенціальним контролем свідомості, регламентована нормами права, підконтрольна державі та тягне за собою юридичні наслідки. Правова поведінка поді­ляється на правомірну та протиправну.

Правова пропаганда — цілеспрямована діяльність по формуванню у членів суспіль­ства високого рівня правосвідомості і право­вої культури, роз'ясненню правової політики і поширенню правових знань, ідей, іншої пра­вової інформації.

Правова система — система всіх юридич­них явищ, які існують у певній державі або в групі держав.

Правова сім'я — достатньо велика су­купність національних правових систем у ме­жах одного типу права, що об' єднані спіль­ністю історичного формування, структури джерел, провідних галузей та правових інсти­тутів, юридичної культури та мислення, а та­кож їх правозастосування. Існують англо­саксонська, романо-німецька та мусульман­ська правові сім' ї.

Правове виховання — цілеспрямована діяльність по керівництву управлінню проце­сом підготовки членів суспільства до вико­нання правових норм, по підвищенню рівня правосвідомості та правової культури. Зміст правового самовиховання складає діяльність людей по оволодінню правовими знаннями, формуванню позитивних правових мотивів і установок, навичок правомірної поведінки. Правове виховання поділяється на правову агітацію, правову пропаганду, правове на­вчання.

Правове навчання — конкретний вид на­вчального процесу, під час перебігу якого під керівництвом досвідчених юристів члени суспільства оволодівають правовими знан­нями, навичками, вмінням застосувати нор­ми права.

Правове регулювання — форма впливу на суспільні відносини, що здійснюються за до­помогою правових засобів.

Правовий звичай — санкціоноване і забез­печуване державою звичаєве правило пове­дінки загального характеру.

Правовий прецедент — об'єктивне рішен­ня органу держави з конкретної справи, яко­му надається формальна обов'язковість при розв'язанні всіх наступних аналогічних справ (судових, адміністративних).

Правовий статус особи — сукупність за­кріплених у законах та інших правових актах прав, свобод і обов' язків особи, а також га­рантій, які забезпечують їх повне і безпереш­кодне здійснення, захист та поновлення.

Правові форми здійснення функцій держа­ви — специфічні засоби здійснення її діяль­ності, які тягнуть правові наслідки і за допо­могою яких здійснюються державні функції. До правових форм відносять: а) правотворчу; б) управлінську чи виконавчо-розпорядчу; в) правоохоронну.

Правозастосовний акт — індивідуально-конкретний, державно-владний припис, ви­несений відповідним органом у результаті вирішення юридичної справи.

Правоздатність — закріплена у законо­давстві і забезпечена державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юри­дичні обов'язки.

Правосвідомість — система понять, по­глядів, уявлень, почуттів та дій з приводу чинного або бажаного юридичного права.

Правонаступництво — перехід прав і обо-в' язків від одного суб' єкта до іншого. П. може бути універсальним, частковим або зовсім відсутнім.

Правомірна поведінка — вчинки (діяння), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Правопорушення — протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особисті-сно або суспільно шкідливим чи небезпечним.

Правопорядок — режим упорядкованості, організованості суспільних відносин, що існує в державі за умови належного дотри­мання законності (див. ст. 30 КПК).

Правове регулювання — здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних за­собів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охоро­ни й розвитку.

Правові відносини — врегульовані норма­ми права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і обов'язків. Ви­никають при настанні передбачених законом юридичних фактів.

Правоохоронні органи — система держав­них та уповноважених державою громадсь­ких формувань, основною функцією яких є боротьба зі злочинністю та іншими право­порушеннями. До складу П. о. відносять про­куратуру, органи Міністерства юстиції, внут­рішніх справ, Службу безпеки, адвокатуру, нотаріат, різні державні комісії та комітети, що здійснюють правоохоронну діяльність.

Правопорядок — стан фактичної впоряд­кованості суспільних відносин, врегульова­них правом, який виражає реальне, практич­не здійснення законності.

Правосвідомість — вид (форма) суспільної свідомості, що містить сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а також настанов, які відбивають відношення людей, суспільних груп і суспільства в цілому до права, форм і методів правового регулю­вання. Розрізняється правосвідомість сус­пільна, групова, індивідуальна або теоретич­на, професійна, буденна.

Правосвідомість індивідуальна — сукуп­ність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб'єкта права.

Правосвідомість професійна — сукупність професійних правових знань, почуттів, емо­цій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та фор­муються в результаті професійної діяльності і навчання.

Правосуб'єктність — здатність виступати суб'єктом у правовідносинах, складається з право-, діє-, деліктоздатності.

Правоутворення — складається з процесів формування і формулювання права (право-творчість).

Формування права — процес утворення взаємодії між індивідами, які, виникаючи стихійно, є виразом об' єктивних законів сус­пільного розвитку, зумовлених соціальним, економічним і духовним устроєм суспільства.

Формулювання права — процес утворення правил, що стихійно склались у суспільстві, які перекладаються на мову нормативів, при­писів та існують у письмовій або усній юри­дичній формах.

Право юридичне — створений і забезпече­ний   суспільством   регулятор   соціальних відносин, що становить систему загально-обов' язкових, формально певних приписів, які зумовлені соціально-економічним устро­єм суспільства, втілюють свободу і справед­ливість.

Правотворчість — це діяльність компе­тентних державних органів, їхніх посадових осіб або всього народу по встановленню, змі­ні чи скасуванню юридичних норм.

Президентська республіка — форма прав­ління, при якій голова держави — президент, який керує урядом, що формує сам, — у ряді випадків з наступним схваленням своїх при­значень верхньою палатою законодавчого органу (США, Аргентина, Мексика, Росія).

Презумпція невинності — правовий прин­цип, за яким щодо особи, яка підозрюється у скоєнні злочину, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законодавством і встановленому вироком суду, що набрав чинної сили.

Предмет правового регулювання — конк­ретні вольові суспільні відносини, що регу­люються правом чи об'єктивно потребують правового впливу.

Прем'єр-міністр України — особа, яка очо­лює Кабінет Міністрів (уряд). Повноваження

П-м. визначаються Конституцією держави і Законом "Про Кабінет Міністрів".

Приватна власність — форма власності, за якої засоби виробництва, продукти праці, ін­ші предмети належать окремим приватним особам або їхнім групам.

Приватне право — на відміну від публіч­ного права регулює відносини, що забезпечу­ють приватні інтереси, автономію та ініціати­ву індивідуального власника. До приватного права відносять: цивільне право, сімейне пра­во, торгове право тощо.

Прийняття спадщини — дія, спрямована на набуття майна, що переходить за спадщи­ною особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом (вступ у володіння майном, подача заяви до нотаріальної контори про прийнят­тя спадщини). Такі дії мають бути здійснені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Принцип законності — верховенство зако­ну, єдність законності; реальність законності; непротиставлення законності доцільності; неминучість відповідальності за правопору­шення; зв' язок законності та культурності; зв' язок законності та справедливості.

Принципи правотворчості — основопо­ложні ідеї, відправні засади, на яких будуєть­ся правотворчість. Принципами правотвор-чості є демократизм, гуманізм, сполучення національного й інтернаціонального, закон­ність, науковість.

Прогалини у праві — відсутність (неповно­та) правових норм, які регулюють суспільні відносини у межах предмета фактичного пра­вового регулювання, встановленого законо­давцем. Усуваються у процесах правотвор-чості або застосування за аналогією.

Прогул — відсутність на роботі без поваж­них причин понад три години протягом робочого дня.

Протиправна поведінка (правопорушен­ня) — суспільно небезпечна, свідомо-вольо­ва, винна поведінка суб' єктів права, яка вира­жається в діянні чи бездіяльності, суперечить нормам права, тягне за собою правові на­слідки у формі юридичної відповідальності і відновлення порушених суб' єктивних прав. Ознаки правопорушення: суспільна небезпе­ка, винуватість, протиправність, покарання. За критерієм ступеня суспільної небезпеки поділяється на злочини та проступки.

Протиправність — властивість діяння (дії або бездії), яка полягає у його формальній за­бороні юридичною нормою.

Професійні спілки — добровільні само­врядні громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами, за родом їхньої діяльності для захисту трудо­вих і соціально-економічних прав та інтересів членів цієї організації.

Процесуальне право — частина норм пра­вової системи, яка регулює відносини, що ви­никають при розслідуванні злочинів, роз­гляді та вирішенні кримінальних і цивільних справ.

Пряма демократія — форма здійснення влади через безпосереднє волевиявлення на­роду, певної соціальної групи.

"Психологічна" теорія права — виникла в середині XIX ст. і розвинута Л. Петражиць-ким, Тардом, Россом та ін. Вони заперечува­ли об'єктивну реальність права (сукупність правових норм) і стверджували, що право є " психічним переживанням" (почуттями чи емоціями). Представники цієї теорії стверд­жують, що можна знищити кодекси законів, але право залишається у головах людей, ос­кільки тільки у них міститься правове почут­тя чи ідея права. Право, на думку Л. Петра-жицького, це "імперативно-атрибутивна (обов' язково правочинна) емоція", яка спо­нукає одну зі сторін виконувати якусь дію, а з іншого боку, надає повноваження вимагати виконання цієї дії. Предметом теорії права він вважав правові переживання, які поділя­ються на переживання офіційно-ділового (позитивного) права та інтимного права.

Публічне право — сукупність галузей пра­ва, що регулюють відносини, які забезпечу­ють загальнодержавні інтереси домінуючої частини суспільства, одним з учасників яких є орган держави як владний суб'єкт.