НАУКА - Конституційні основи державного ладу України

Основною складовою конституційного ладу є державний лад, який являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачений і закріплений конституцією та реально існує. Він, як правило, найповніше визначається конституцією держави та найчастіше гарантується нею. Він є одним із найскладніших конституційних інститутів і несе найбільше суспільне навантаження. Державний лад України за змістом і формами є багатогранним явищем, яке охоплює структурні (організаційні) й функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну та ін. Кожну з основ державного ладу утворюють відповідні механізм і функція держави. Нинішній державний лад України має чимало особливостей: — Українська держава й державний лад України мають у багатьох відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії становлення; — державний лад України утверджує в Україні національну державу; — Українська держава, як свідчить процес державотворення в Україні, утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських країн і країн світу; — Україна з моменту проголошення незалежності виступає як важливий міжнародний фактор, що впливає на інші держави й міжнародні організації та зазнає значного впливу з їх боку. Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює та охороняє насамперед основи державного ладу, його основні засади. Ці основи є системою передбачених і закріплених конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів і органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави. Основні принципи державного ладу визначають суть держави, її тип, місце й роль у суспільстві. За Конституцією України (статті 1, 2, 5) основними принципами державного ладу є: — суверенність та незалежність держави; — демократизм держави; — соціальність держави; — принцип правової держави; — унітарність (єдність, соборність) держави; — республіканська форма правління. Суверенність держави означає її самостійність і незалежність від інших держав у здійсненні своїх функцій як у її межах, так і в зносинах з іншими державами. Суверенітет держави — це верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері, а також її незалежна діяльність, яка регулюється сукупністю суверенних прав, що юридично гарантують реалізацію цієї діяльності. Отже, йдеться про два аспекти суверенітету — внутрішній і зовнішній. Суверенітет держави зовсім не означає права держави здійснювати на міжнародній арені будь-які дії, не рахуючись з інтересами інших держав; він завжди має певною мірою обмежений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суверенітету, який включав би в себе право здійснювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація "абсолютного суверенітету" протипоказана світовому співтовариству, вона здатна призвести до тяжких наслідків — воєнних сутичок, значних матеріальних і людських втрат. Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності формувати соціально-політичну організацію суспільства. Державний суверенітет означає верховенство, незалежність, повноту, загальність і винятковість влади держави, тобто державно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є однією з підвалин забезпечення державної влади. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він може визначати і змінювати конституційний лад. Суверенітет надає можливість здійснювати через відповідні державні структури функції стосовно формування та реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави. Характерними властивостями державного суверенітету України є: — установчий характер державної влади; — територіальна цілісність; — єдиний конституційний простір; — легітимність органів державної влади; — єдине громадянство; — державна власність, єдина кредитно-грошова система; — національні Збройні Сили, які стоять на сторожі державного суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України; — міжнародна правосуб'єктність; — офіційний статус державної мови; — наявність державних символів: Державного Прапора України, Державного Герба України, Державного Гімну України; — наявність столиці України. Із суверенності держави випливає її незалежність; лише суверенна держава може бути незалежною й мати право самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втручання в них будь-якої іншої країни. Демократизм держави передбачає створення в ній найсприятливіших умов для широкої та реальної участі її громадян в управлінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя. Демократична держава: — забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (через демократичну виборчу систему); — має розвинену систему прав і свобод людини та громадянина; — діє за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму зняття суперечностей між окремими гілками державної влади; — гарантує та забезпечує демократичний статус органів місцевого самоврядування тощо. Проголошення України соціальною державою означає її орієнтацію й діяльність щодо здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, спрямованої на реальне забезпечення прав людини та громадянина, охорони праці та здоров'я людей, встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, надання державної підтримки сім'ї, материнству, батьківству, дитинству, інвалідам і людям похилого віку, розвиток системи соціальних служб, встановлення державних пенсій і допомог. Соціальна держава: — визнає людину як найвищу соціальну цінність; — правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості; — підтримує розвиток соціальної активності населення; — здійснює соціально орієнтовану політику: разом із захистом соціально слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної активності членів суспільства, у тому числі підприємницької діяльності; — закріплює в чинному законодавстві ефективну систему державних соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статус пріоритетних у складі державного апарату тощо. Правовою називають державу, в якій забезпечене верховенство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізується на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за всі свої дії, але й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки. Правова держава: — закріплює в Конституції принцип верховенства права; — на конституційному рівні забезпечує обов'язковість створення ефективного механізму практичного захисту прав і свобод людини та громадянина; — забезпечує реалізацію в державі всіх прав і свобод людини та громадянина, що закріплені в міжнародних актах, ратифікованих нею, тощо. Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність у політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. Перед кожною державою на початку її становлення або на історичних зламах стоїть проблема вибору форми держави. У теорії конституційного права — це спосіб організації вищих органів держави, територіальний устрій державної влади та методи її здійснення. Форма держави складається з трьох елементів: форми державного устрою, форми правління та політичного режиму. Форма державного устрою в науці конституційного права — це спосіб територіальної організації держави чи держав, які утворюють союз. Розрізняють дві форми державного устрою: федерацію та унітарну державу. Стосовно країн із багатонаціональним складом населення іноді використовується термін "форма національно-державного устрою". Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо її вищих і центральних органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, їх взаємовідносини з населенням, сутність участі останнього в їх формуванні. Форма правління є провідним елементом у формі держави. Форми правління розрізняють залежно від того, чи здійснюється верховна влада однією особою за спадкоємністю чи належить виборному органу. У зв'язку з цим виокремлюють монархічну та республіканську форми правління. Політичний режим у науці конституційного права — це система прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві. Це функціональна характеристика влади. Не існує єдиної типології політичних режимів. Найчастіше наука конституційного права виокремлює демократичний, авторитарний і тоталітарний політичний режими. Характер політичного режиму ніколи прямо не зазначається в конституціях держав (за винятком дуже розповсюджених вказівок щодо демократичного характеру держави), але майже завжди безпосередньо відображається в їх змісті. "Україна є унітарною державою" — зафіксовано в статті 2 Конституції України. Унітарна держава — це форма державного, а подекуди й національно-державного устрою, яка базується на верховенстві суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Інакше кажучи, унітарною вважається держава, у якій жодна з її частин не має статусу державного утворення. У Конституції України чітко зафіксовано, що Україна є республікою (стаття 5), тобто однозначно проголошено встановлення в Україні республіканської форми державного правління. Історичний досвід засвідчує, що існує декілька видів республіканського правління, найрозповсюдженішими серед яких є парламентська, президентська та напівпрезидентська, або президентсько-парламентська республіки. Відмінність між ними пов'язана насамперед з тією роллю, яку відіграє в політичному житті суспільства глава держави — президент, а також із розподілом відповідальності й компетенції між президентом і урядом. Парламентська республіка характеризується тим, що, по-перше, парламент формально є повновладним органом, який формує політично відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо чи в складі особливої колегії виборців) президента, котрий стає главою лише держави, але не виконавчої влади. Президент здійснює свої повноваження зазвичай тільки за пропозицією уряду, очолюваного прем'єр-міністром. Парламент може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри, якщо той втрачає підтримку парламентської більшості. В останньому випадку президент має право за пропозицією уряду розпустити парламент і оголосити дострокові вибори. Класична модель парламентської республіки існує у ФРН та Італії. Президентська республіка характеризується тим, що президент, котрий обирається, як правило, всенародно, юридично та фактично є главою держави та виконавчої влади. Він сам призначає й сам очолює уряд, який є відповідальним перед ним. Існує декілька моделей президентської республіки — США, Коста-Ріка, Уругвай, Замбія, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан. Напівпрезидентська республіка являє собою своєрідний симбіоз із двох попередніх і відрізняється від них тим, що президент хоча й не є безпосереднім главою виконавчої влади, проте розділяє її з главою уряду, оскільки саме він за згодою парламенту призначає главу уряду та припиняє його повноваження. Уряд же є відповідальним за свою діяльність перед Президентом, хоча при цьому він підконтрольний і парламенту. Безумовно, є й інші відмінності між зазначеними трьома видами республіканського правління, але вони не дуже суттєві. Отже, якщо в Конституції України форма державного устрою України зафіксована як беззаперечно унітарної держави, то тип республіканського правління в ній не визначений. З огляду на наведені поняття та детальний аналіз конституційних повноважень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, доходимо висновку, що Україна є напівпрезидентською республікою. Конституція України передбачає дуже значні й широкі повноваження Президента (розділ V), Верховної Ради України (розділ IV), Кабінету Міністрів України (розділ VI). Характерною ознакою держави є її символіка. Стаття 20 Конституції України встановлює, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний прапор — один із основних символів держави, розпізнавальний знак, емблема. Він може відображати суспільно-політичний і державний устрій країни. Опис державного прапору зазвичай установлюється конституцією чи спеціальним законом. Державний прапор є символом суверенітету держави. Це одноколірне чи багатоколірне полотнище з гербом держави або іншою символікою чи без таких. Державний герб — розпізнавальний знак, який є офіційною емблемою держави; відображається на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Зміст державного гербу встановлюється конституцією чи спеціальним законом. Державний гімн (від гр. Нугппоз — урочиста пісня) — поетично-музичний твір, який славить Батьківщину, державу, історичні події, їх героїв і є одним із символів держави. Державний Прапор України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів (стаття 20). Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) (стаття 20). Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20). Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20). Побудова України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної та правової держави багато в чому залежатиме від того, наскільки ефективно здійснюватиметься державна влада. Питання організації влади були важливими в усі часи, але особливого значення вони набувають у періоди реформ. Конституція України визначила інститути влади, принципи її організації, повноваження, порядок утворення та функціонування. Будь-яка держава діє через систему органів і установ, які у сукупності утворюють державний механізм. До механізму держави поряд з органами державної влади належать також громадянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова та банківська системи, Збройні Сили та інші військові формування держави, державні символи тощо. Механізм держави — це система органів і організацій та інших інститутів держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну, організаційно-соціальну, організаційно-культурну та інші. До організаційно-політичної основи держави (її політичного механізму) належать органи державної влади, територія держави, Збройні Сили та інші військові формування, державні символи, столиця держави; до організаційно-економічної (її економічного механізму) — передусім бюджетна, грошова й банківська системи, державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяльності держави; до організаційно-соціальної (її соціального механізму) — громадянство, а також державні соціальні системи охорони здоров'я, соціального захисту тощо; до організаційно-культурної (її культурного (духовного) механізму) — державна мова, а також державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо. Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема органи державної влади. Загальними засадами їх організації є: — поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову та взаємодія органів державної влади; — демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо); — системність і структурованість; — конституційність, законність в організації й діяльності; — постійний характер діяльності та детермінованість повноважень органів державної влади; — урахування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, досягнень національної та світової конституційної думки й практики державного будівництва; — гарантування діяльності органів державної влади. Стаття 6 Конституції України проголошує фундаментальний і концептуальний принцип, за яким "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України". Із положень цієї статті випливає, що Україна застосовує демократичний політико-правовий принцип, який є базовим в організації та функціонуванні державної влади та її органів. Поділ єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу та судову виражається насамперед у здійсненні влади кожною з них самостійними, незалежними одна від одної структурами державного механізму. Мета такого поділу — забезпечення громадянських свобод і законності, створення відповідних гарантій від свавілля. В умовах поділу влади одна з них обмежується іншою, різні її гілки врівноважують одна одну, діють як система стримувань і противаг. Систему органів державної влади за Конституцією України складають: — глава держави; — орган законодавчої влади; — органи виконавчої влади; — органи судової влади; — інші органи держави. За Конституцією України, на державному рівні законодавчу владу здійснює Верховна Рада України (стаття 75); виконавчу — Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації (статті 113, 118, 136); судову — Конституційний Суд України, Верховний Суд України, обласні, районні, міські, спеціалізовані суди (статті 124, 147). Принцип поділу влади реалізується та конкретизується іншими нормами Конституції України, які визначають статус і повноваження Президента України (розділ V), Верховної Ради України (розділ IV), Кабінету Міністрів України (розділ VI) та судів України (розділ VIII, XII). їх зміст засвідчує, що принцип поділу влади передбачає конструктивну взаємодію її гілок. Треба зауважити, що принцип поділу влади ще тільки проголошено Конституцією України. Глибока, виважена теорія поділу влади в Україні поки що відсутня і її ще належить створити. До системи політико-правових цінностей, вироблених людством упродовж століть, належить чимало принципів і вимог щодо оптимальної організації державної влади, здатної забезпечувати ефективне керівництво країною як у центрі, так і на місцях. Характер державного ладу відображається також у функціях (діяльності) держави. Тому Конституція, визначаючи державний лад, закріплює поряд із механізмом держави також її основні функції. Основні функції Української держави закріплені майже в усіх розділах Конституції, але найповніше вони викладені в розділі I. Функції держави відображають, у першу чергу, основні напрями й види її діяльності. Оскільки основними об'єктами діяльності держави є сфери її діяльності (політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна, зовнішня), то відповідно до них розрізняють такі функції держави: — політичну (статті 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 116 та ін.); — економічну (статті 13, 14, 41, 42 та ін.); — соціальну (статті 1, 3, 13, 24, 43, 46, 47, 49 та ін.); — культурно-духовну (статті 10—12, 53, 54 та ін.); — екологічну (статті 16, 50 та ін.); — зовнішню (статті 17, 18 та ін.). Ці функції умовно називають об'єктними. За способами діяльності держави розрізняють такі її функції: — законодавчу; — виконавчу; — судову. Умовно ці функції називають владними (організаційними, технологічними чи процесуальними).

onli-films.at.ua	Главная Регистрация Вход

Приветствую Вас Гость \| RSS

Суббота, 20.04.2024, 08:11