НАУКА - Конституційно-правові засади організації" та діяльності законодавчої влади в Україні

Одними з найважливіших складових конституційного права є питання організації державної влади. У демократичних країнах, до яких згідно зі статтею 1 Конституції належить і Україна, єдиним джерелом державної влади є народ, а первинним актом її утвердження — закон. Таким законом в Україні є її Основний Закон — Конституція України. Суть державної влади в Україні як інституту конституційного права полягає в її легітимності, законодавчому закріпленні в Конституції волі народу як єдиного джерела влади. Вона здійснюється згідно з конституційними принципами народного суверенітету, поділу влад і верховенства права законодавчими, виконавчими й судовими органами на підставі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з метою досягнення гідних умов її життя. Відповідно до статті 6 Конституції України "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Розподіл влад являє собою не застиглий механізм відокремлених державних структур, а такий, що працює, досягає єдності на основі складного процесу погоджень і спеціальних правових процедур, передбачених на випадок конфліктних ситуацій. Саме із законодавчого закріплення принципу розподілу державної влади починається її організація. Складовими системи державної влади в Україні є державні органи — органи законодавчої, виконавчої, судової влади та інші. Орган держави — це певна державна інстанція, яка заснована державою, утворена нею в установленому порядку та діє за її уповноваженнями. Державний орган України (громадянин або колектив громадян) — це відносно відокремлена частка єдиної системи органів державної влади, побудованої за конституційним принципом розподілу влади, створена в певному визначеному законом порядку, яка виконує завдання й функції на підставі державно-владних повноважень і власної компетенції. Особовий склад державного органу об'єднується правовими зв'язками в одне ціле (якщо це не одноособовий орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності. Розрізняють центральні та місцеві органи державної влади. До центральних належать ті органи держави, повноваження й діяльність яких поширюються на всю територію держави, а також на тих її громадян, які перебувають за її межами. Стаття 75 Конституції України проголошує, що "єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України". Отже, виключно до компетенції Верховної Ради належить прийняття законодавчих актів, які мають найвищу юридичну силу та яким мають відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів (підзаконні акти). Верховна Рада — загальнонаціональний представницький орган державної влади, що діє на постійній основі. Вона через вільно обраних народних депутатів представляє український народ і діє в інтересах усіх громадян України. Правовий статус Верховної Ради визначено в розділі IV "Верховна Рада України" Конституції України, а основні її функції — також і в інших розділах Конституції: V "Президент України", VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади", VII "Прокуратура", VIII "Правосуддя", XII "Конституційний Суд України". Останнє зумовлене тим, що в процесі виконання своїх функцій усі три гілки державної влади тісно взаємодіють. Верховна Рада України складається з однієї палати, що для України, мабуть, є оптимальним варіантом побудови парламенту, бо однією з причин, які можуть обумовлювати створення двопалатного парламенту, є передусім федеративний устрій держави. Україна ж є унітарною державою, а в таких державах, як свідчить історія розвитку парламентаризму, наявність двопалатних парламентів зумовлюється здебільшого національними, історичними та культурними традиціями. У минулому двопалатні парламенти виникали, як правило, в результаті компромісу між феодалами та буржуазією. В Україні таких традицій не існує. Однак під час всеукраїнського референдуму, проведеного 16 квітня 2000 р. на підставі Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 р., більшість громадян України, що взяли участь у референдумі, висловилися за необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та за внесення відповідних змін до Конституції і виборчого законодавства. Порядок діяльності Верховної Ради України, її органів і посадових осіб, крім того, що його викладено в Конституції України, нині визначено Регламентом Верховної Ради України від 27 липня 1994 р., законами України "Про постійні комісії Верховної Ради України" від 4 квітня 1995 р. (за Конституцією України постійні комісії мають назву комітетів), "Про статус народного депутата України" від 22 березня 2001 р., іншими законодавчими актами, до яких вносилися відповідні зміни й доповнення у зв'язку з прийняттям Конституції України. Водночас слід зауважити, що статтею 82 Конституції передбачається прийняття закону про регламент Верховної Ради України. Стаття 76 Конституції України встановлює, що конституційний склад Верховної Ради України налічує 450 народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки. На підставі Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р. (пункт 2 статті 1) 225 з них обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. До речі, більшість громадян України, що взяли участь у референдумі, позитивно відповіли також на запитання: «Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів "чотириста п'ятдесят" на слово "триста", а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства України?» На підставі результатів референдуму Президент України надіслав до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Конституції України, який має бути розглянутий у відповідності до положень розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Конституції України. Чергові вибори до Верховної Ради України згідно зі статтею 77 Конституції України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори призначаються Президентом України та проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Як свідчить світова практика, ефективність роботи парламентів залежить значною мірою від їх структурованості, а остання — від партійності народних депутатів, яка є основою утворення фракцій у парламенті (у складі парламенту є й позапартійні депутати; вони можуть входити до тих чи інших фракцій). Наприклад, на початок другої сесії Верховної Ради України чотирнадцятого скликання у парламенті було створено вісім фракцій, а саме: — Комуністичної партії України; — Народного Руху України; — блоку Соціалістичної та Селянської партії України; — партії Зелених України; — Народно-демократичної партії України; — партії "Громада"; — Соціал-демократичної партії України (об'єднаної); — Прогресивної соціалістичної партії. У подальшому кількість фракцій збільшилася шляхом поділу вже створених і створення нових. Повноваження Верховної Ради України викладені у статті 85 Конституції України. За суттю та призначенням їх можна поділити на кілька груп: повноваження, пов'язані з внесенням змін до Конституції України, законотворчою діяльністю та прийняттям законів; зі здійсненням контролю за бюджетом; визначенням засад політики держави та програм суспільного розвитку; визначенням взаємовідносин між Верховною Радою України та Президентом України; формуванням інших державних органів; здійсненням парламентського контролю; організацією адміністративно-територіального поділу країни; здійсненням зовнішніх функцій держави та деякі інші. Ці повноваження не є вичерпними; вони доповнюються та деталізуються положеннями інших статей Конституції України, зокрема статті 111, яка визначає умови й порядок дострокового припинення повноважень Президента України в разі його усунення в порядку імпічменту, а також статті 92, яка окреслює коло питань, що вирішуються виключно законами України тощо. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Як колегіальний законодавчий орган вона здійснює діяльність в особливій організаційній формі, збираючись на сесії. Саме в період сесії парламент реалізує свої повноваження, визначені Конституцією України. Така організаційна форма дає можливість збирати одночасно депутатський корпус у стінах парламенту для вирішення питань такою більшістю, котра вимагається Конституцією та законами України. Сесія парламенту забезпечує його безперервну роботу протягом певного (тривалого) часу. Відкриття сесії Верховної Ради оголошується головуючим на початку першого пленарного засідання, яке проводиться в перший день роботи сесії. На першу сесію Верховна Рада України збирається не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань і засідань комітетів і комісій, що проводяться між пленарними засіданнями. Сесії Верховної Ради України поділяються на чергові та позачергові. Чергові сесії згідно зі статтею 83 Конституції України починаються першого вівторка лютого та першого вівторка вересня кожного року. Тривалість сесії визначається Верховною Радою. У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради та її комітетів починається у вівторок о 10 годині й закінчується в п'ятницю о 14 годині. Позачергові сесії Верховної Ради України із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менше як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради чи на вимогу Президента України. Народні депутати в період сесії на пленарних засіданнях шляхом голосування приймають законодавчі акти, а також опрацьовують законопроекти в парламентських комітетах, займаються іншими питаннями законодавчого органу, працюють у своїх виборчих округах, зустрічаються з виборцями. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання відбувається за рішенням більшості конституційного складу Верховної Ради України. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народними депутатами особисто. Стаття 88 Конституції України встановлює склад керівництва Верховною Радою України. До нього належать Голова Верховної Ради України, Перший заступник Голови Верховної Ради України, заступник Голови Верховної Ради України. Верховна Рада України обирає зі свого складу ці посадові особи та відкликає їх. Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені Конституцією України, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України (стаття 88 Конституції України), але такий закон поки що розроблюється. Голова Верховної Ради України: — веде засідання Верховної Ради України; — організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України; — підписує акти, прийняті Верховною Радою України; — представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших країн; — організовує роботу апарату Верховної Ради України. Для здійснення підготовки проектів законів, підготовки й попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради, утворюються комітети Верховної Ради України, які працюють постійно. Верховна Рада України затверджує їх перелік та обирає голів цих комітетів (стаття 89 Конституції України). Перелік комітетів Верховної Ради України чотирнадцятого скликання затверджений Постановою Верховної Ради України від 14 травня 1998 р.: — з питань правової реформи; — державного будівництва, місцевого самоврядування та діяльності рад; — соціальної політики та праці; — охорони здоров'я, материнства та дитинства; — молодіжної політики, фізичної культури і спорту; — науки і освіти; — культури і духовності; — економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій; — бюджету; — фінансів і банківської діяльності; — промислової політики; — паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки; — будівництва, транспорту і зв'язку; — аграрної політики та земельних відносин; — у закордонних справах і зв'язках з СНД; — з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; — законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією; — національної безпеки і оборони; — Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України; — свободи слова та інформації; — прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; — у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. До основних функцій комітетів Верховної Ради України належать: — законопроектна (організація розробки за дорученням Верховної Ради чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою); — участь у складанні та прийнятті Державного бюджету та контролі за його виконанням у частині, віднесеній до їх компетенції; — участь у формуванні структур Верховної Ради та інших органів державної влади (обговорення кандидатур, підготовка висновків тощо); — попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації та денонсації міжнародних договорів і угод; — попередній розгляд і підготовка висновків і пропозицій щодо проектів державних програм економічного, соціального та культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою; — здійснення контролю за дотриманням Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за їх відповідністю Конституції та законам України, підзаконним актам і т. д. У разі необхідності для підготовки й попереднього розгляду питань, що належать до компетенції Верховної Ради України, але мають тимчасовий характер або не потрапляють у коло питань, що підлягають розгляду в комітетах, Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні комісії. З метою проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії. Але оскільки такі комісії не входять до системи органів правосуддя України, їх висновки та пропозиції не є вирішальними для слідчих органів і суду. Можна вважати, що вони мають суто моральне значення. Конституція України не закріплює порядок організації та діяльності комітетів Верховної Ради, їх тимчасових спеціальних і слідчих комісій, а покладає вирішення цих питань на відповідне законодавство, яке повинно бути створено для розвитку наведених вище положень. Конституція України передбачає багато функцій для здійснення повноважень вищого виборного колегіального органу держави — Верховної Ради. Основними серед них є: — законодавча; — установча (державотворча, організаційна); — парламентського контролю. Здійснення цих та інших функцій Верховної Ради називають процедурами або процесом. Відповідно розрізняють законодавчу, установчу процедуру, процедуру парламентського контролю та ін. Найголовнішою, характерною лише для Верховної Ради України як єдиного в Україні законодавчого органу, є законодавча функція (законодавча процедура, законодавчий процес). Законодавчий процес являє собою діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов'язану з поданням до законодавчого органу проекту законів, їх розглядом, прийняттям (зміною, припиненням чинності) і введенням у дію, а також із формуванням єдиної системи законодавства України. Законодавчий процес в Україні має такі стадії: 1) розробка проектів законів; 2) внесення та відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; 3) розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах Верховної Ради; 4) вирішення Верховною Радою питання щодо включення законопроекту до порядку денного сесії та про порядок роботи над ним; 5) прийняття, а в разі необхідності — доопрацювання законопроекту, рішення про створення тимчасової спеціальної комісії для виконання цієї роботи; 6) у разі необхідності обговорення Верховною Радою та прийняття рішення щодо основних положень, принципів, критеріїв, на яких має базуватися чи бути доопрацьованим відповідний законопроект або його структурна частина; 7) прийняття в разі необхідності рішення про визнання розгляду законопроекту невідкладним; 8) розгляд законопроектів у першому читанні (обговорення та прийняття рішення); 9) розгляд законопроектів у другому читанні (обговорення та прийняття рішення); 10) розгляд законопроектів у третьому читанні (обговорення та прийняття рішення); 11) у разі прийняття закону в цілому прийняття Верховною Радою України закону чи постанови про його введення в дію. В останні 2 роки положення про набрання чинності тим чи іншим законом передбачається у прикінцевих положеннях самого закону; 12) оформлення тексту закону (чи іншого законодавчого акта), прийнятого Верховною Радою, Секретаріатом Верховної Ради, і підписання його Головою Верховної Ради України; 13) передача тексту закону (разом із законом або постановою Верховної Ради про порядок його введення в дію) на підпис Президентові України; 14) підписання Президентом України закону (разом із законом чи постановою про порядок його введення в дію) або повернення із зауваженнями й можливими пропозиціями до Секретаріату Верховної Ради України; 15) повторний розгляд закону (разом із законом або постановою Верховної Ради про порядок його введення в дію) у Верховній Раді України; 16) опублікування (після підписання Президентом України) тексту закону державною мовою у "Відомостях Верховної Ради України", газеті "Голос України" та інших друкованих органах. На підставі статті 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. Світова практика визнає існування так званих конституційних законів, які мають особливу юридичну силу й тому потребують складнішої процедури їх прийняття. Звичайно до зазначених законів відносять такі, про необхідність яких є спеціальне застереження в тексті Конституції, а також закони, що вносять зміни й доповнення до Конституції. Конституційний закон приймається двома третинами голосів від загальної кількості складу парламенту. Конституція України, спираючись на світовий досвід, чітко визначила перелік суб'єктів, які наділено правом законодавчої ініціативи. Таке право згідно з частиною першою статті 93 Конституції України "належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України", а частина друга цієї статті передбачає, що законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово. Право законодавчої ініціативи — це можливість вносити до законодавчого органу законопроекти, тобто попередні тексти законів. Цьому праву кореспондує обов'язок законодавчого органу обговорити питання про прийняття таких законопроектів до розгляду. Право законодавчої ініціативи визнається початковою стадією законодавчого процесу. Верховна Рада України як представницький орган має право здійснювати свої повноваження протягом усього строку, на який її обрано. А припиняються вони згідно зі статтею 90 Конституції України "у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання". Ця стаття проголошує також, що повноваження Верховної Ради достроково може припинити Президент України за умови, якщо пленарні засідання не можуть розпочатися протягом 30 днів однієї чергової сесії. Запровадження подібного інституту до конституційного механізму взаємовідносин законодавчої та виконавчої влади викликане необхідністю встановлення правових процедур подолання можливого політичного протистояння партій, груп і фракцій у Верховній Раді, відповідного стимулювання та забезпечення стабільності її роботи тощо. Водночас дострокове припинення повноважень Верховної Ради України є крайнім засобом впливу на неї. Саме тому статтею 90 Конституції України встановлено, що повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом 1 року з дня її обрання і не можуть бути достроково припинені в останні 6 місяців строку повноважень Президента України. Важливою функцією Верховної Ради України є установча (державотворча, організаційна). Основними напрямками діяльності Верховної Ради щодо її здійснення є: — участь у формуванні органів виконавчої влади; — формування органів судової влади; — створення парламентських структур; — участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій; — вирішення питань територіального устрою України й забезпечення формування органів місцевого самоврядування. Не менш важливою функцією Верховної Ради є парламентський контроль, який здійснюється в межах, визначених Конституцією України. Основними його напрямками є: — контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; — контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист; — бюджетно-фінансовий контроль; — запит Верховної Ради до Президента України; — запит народного депутата України на сесії Верховної Ради України; — контроль за діяльністю органів прокуратури; — контроль з окремих питань безпосередньо чи через тимчасові спеціальні та слідчі комісії. Один із видів парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини та громадянина здійснює на підставі статті 101 Конституції України Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Його правовий статус, повноваження й організація діяльності регулюються Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. Уповноважений з прав людини є посадовою особою, і його статус визначається Конституцією України та законами України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" та "Про державну службу". Уповноважений здійснює діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Його діяльність доповнює наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, не відміняючи їх і не тягнучи перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх 5 років проживає в Україні. Він призначається строком на 5 років, початком якого є день прийняття ним присяги на сесії Верховної Ради України. Уповноважений з прав людини не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану або неоплачу-вану роботу в органах державної влади чи місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової чи іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії. Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини та громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання Уповноваженого. Конституційне подання Уповноваженого являє собою акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конститу-ційність) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим, а також офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Подання Уповноваженого являє собою акт, який вноситься ним до органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття в місячний строк відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини та громадянина. Уповноважений з прав людини здійснює діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини та громадянина, які він отримує за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників, народних депутатів України, а також за власною ініціативою. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України на підставі статті 98 Конституції України здійснює Рахункова палата, Голову та інших членів якої відповідно до пункту 16 статті 85 Конституції України призначає на посади та звільняє з них Верховна Рада України. Статус, завдання, функції та повноваження Рахункової палати, її склад, структура, порядок діяльності визначаються Законом України "Про Рахункову палату Верховної Ради України", який набрав чинності 22 жовтня 1996 р. і продовжує діяти як Закон України "Про Рахункову палату" на підставі Постанови Верховної Ради України від 14 січня 1998 р., за винятком окремих положень, що втратили чинність відповідно до рішення Конституційного Суду України. Цим же Законом регулюються питання контролю Верховної Ради України за діяльністю Рахункової палати та гарантії забезпечення її діяльності. Рахункова палата — постійно діючий орган контролю, підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України. Свою діяльність вона здійснює самостійно, незалежно від будь-яких органів держави. Основними завданнями Рахункової палати є організація та здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів (у тому числі загальнодержавних цільових фондів), їх обсягами, структурою та цільовим призначенням, утворенням і погашенням внутрішнього та зовнішнього боргу України, а також визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних і кредитно-фінансових ресурсів, контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо. Крім розглянутих основних (законодавчої, установчої та парламентського контролю), Верховна Рада України здійснює багато інших функцій, властивих органам державної влади. До них належать: внутрішні функції — політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), екологічна, та зовнішні — зовнішньополітична, зовнішньоекономічна, оборонна та ін. Усі вони більшою чи меншою мірою мають конституційне закріплення.

onli-films.at.ua	Главная Регистрация Вход

Приветствую Вас Гость \| RSS

Четверг, 25.04.2024, 18:38