onli-films.at.ua
Четверг, 28.03.2024, 23:45
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

МЕТОДОЛОГІЯ ТА ЗМІСТ ЮРИДИЧНИХ НАУК  

Методологія юридичних наук. 
Зміст юридичних наук.
Співвідношення юридичних наук з юридичними навчальними дисциплінами.      

2.1. Методологія юридичних наук
Методологія юридичних наук — це система принципів та методів, за допомогою яких вивчається державно-правова діяльність, тобто це засіб одержання юридичних знань. Принципи — це базові засади, на яких формуються та здобувають­ся юридичні знання. Основними з них є два:
1.     Принцип об'єктивності юридичного пізнання. Він полягає в тому, що досліджувані реальні державно-правові явища по­винні пізнаватись і відображатись у науці такими, якими є на­справді, без перебільшень або применшень.
2.     Принцип обгрунтованості пізнання. Він базується на тому, що наукові висновки повинні спиратися на точно встановлені фак­ти, підтверджуватись точними аргументами. Методи юридичної науки — це система прийомів та засобів, спря­мованих на отримання об'єктивних та обгрунтованих знань. Юридичні науки використовують такі методи:
•       всезагальні — характеризують філософську основу пізнання;
•       загальні — конкретизують всезагальні методи стосовно юри­дичних наук;
•    спеціальні (окремі) — використовують конкретні юридичні науки. Класифікація ця умовна. До того ж зазначені методи неможливо розмежувати. Вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. Серед всезагальних методів розрізняють метафізико-ідеалістич-ний та діалектико-матеріалістичний. Метафізичний підхід до дослідження держави та права базується на твердженні, що вони є явищами, які не розвиваються, не залежать від інших соціальних явищ: економіки, ідеології та ін. Цей підхід спрямований на створення ідеальних понять, не пов'язаних безпосе­редньо з державно-правовою практикою. Ідеалістичний підхід спирається на первинність свідомості, яка тво­рить матеріальне життя суспільства. За допомогою метафізико-ідеалі-стичного методу побудовано, наприклад, концепцію правової держави. Не заперечуючи взагалі існування цього методу, бо він має й перева­ги — відносну стійкість форм держави, активний вплив свідомості на матеріальний базис, треба визнати, що він малоефективний без діалек-тико-матеріалістичного методу. Матеріалістичний підхід базується на тому, що при вивченні дер­жави та права виходять з того, що причиною виникнення та існування держави є матеріальне життя суспільства, а не ідеї та воля людей. Еко­номіка — першопричина, держава та право — вторинні. Діалектичний підхід означає, що, по-перше, державно-правові яви­ща повинні розглядатись при їх виникненні та розвитку; по-друге, дер­жава та право повинні розглядатись у взаємозв'язку з іншими явища­ми: економікою, політикою, мораллю тощо. На всезагальних методах базуються загальні методи правознав­ства.
1. Логічний метод. Охоплює такі основні прийоми пізнання:  
•       аналіз та синтез. Аналіз — теоретичний розподіл явища, що вивчається. Наприклад, розподіл норми права на складові: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Синтез — теоретичне об'єднання явищ. Наприклад, склад правопорушення є результатом об'єд­нання чотирьох елементів: суб'єкта правопорушення; об'єкта правопорушення; суб'єктивного аспекту правопорушення; об'єктивного аспекту правопорушення;
•       індукція і дедукція. Індукція — логічний умовивід від окремого до узагальнюючого. Наприклад, вивчаючи причини окремих злочинів, можна встановити причини злочинності в цілому. Де­дукція — логічний умовивід від загального до окремого, від загальних суджень до окремих висновків, наприклад, від зов­нішніх ознак правопорушення — до мотивів, умов, причин їх скоєння;
•     абстрагування — переключення уваги від одних ознак юридич­ного явища до інших, які зацікавили дослідника. Наприклад, абстрагування від конкретного змісту норми до її структурних елементів.  
2.     Порівняльний метод. Передбачає порівняння кількох спорідне­них юридичних явищ з метою виявлення їх подібності чи розбіжності. Розрізняють такі порівняльні методи: синхронічний, коли водночас по­рівнюються два чи більше об'єктів, і діахронічний, коли один чи кілька об'єктів розглядаються у розвитку в різні періоди часу. Іноді при порівнянні різних об'єктів у розвитку в одному й тому самому пе­ріоді часу синхронічний і діахронічний методи об'єднують.
3.     Соціологічний метод. За його допомогою вивчають практичну поведінку людей у державно-правовій сфері (шляхом опитування, ан­кетування, спостерігання тощо) з метою визначення ефективності фун­кціонування державно-правових закладів або в інших цілях. Наприклад, за допомогою соціологічного методу юристи з'ясову­ють поведінку різних категорій людей щодо певних правових норм:
•       по-перше, поведінку основної маси громадян, які дотримуються правових норм (фактори, що зумовлюють правову поведінку; роль у цьому права і правосвідомості; заходи щодо збільшення чисельності громадян, які дотримуються правових норм);
•       по-друге, поведінку посадових осіб, які застосовують норми права (у тому числі осіб, які працюють у правоохоронних орга­нах — міліції, прокуратурі, суді та інших юридичних устано­вах; важливо знати рівень професійної майстерності цієї кате­горії громадян);
•       по-третє, поведінку осіб, які беруть участь у правотворчості (ідеться не лише про депутатів верховних та місцевих органів влади, а й про працівників виконавчо-розпорядних органів, міністерств і відомств, які приймають нормативні акти, та всіх, хто бере участь у демократичному процесі створення нових правових норм);
•       по-четверте, поведінку правопорушників (для юристів інтерес становить аналіз причин скоєння правопорушень і шляхів підвищення ефективності попереджувальної роботи, а також удосконалення норм правової відповідальності).
1.      Структурно-функціональний метод. Передбачає дослідження структури будь-якого явища, а потім встановлення, як ця структура діє (функціонує).
2.      Статистичний метод. Передбачає кількісні вимірювання дер­жавно-правових явищ за допомогою математичних засобів і комп'ю­терної техніки (наприклад, визначення кількості та структури право­порушень). Дослідження за допомогою математичних засобів і ком­п'ютерної техніки називають правовою кібернетикою. При цьому правова кібернетика є методом дослідження і у правовій науці, і у практичній діяльності юридичних органів. Проте в теоретичних до­слідженнях поряд з іншими методами (у тому числі й традиційними юридичними) правова кібернетика є науковим методом, а у практич­ному пізнанні — робочим методом розв'язання конкретних завдань, що мають значення для органів внутрішніх справ, прокуратури, судів, апарату управління та ін. Спеціальні (окремі) методи — це загальні методи, що мають спе­цифічне застосування в конкретних юридичних науках. Наприклад, використання порівняльного методу в теорії держави і права на відміну від кримінального права має особливості як щодо об'єктів, так і щодо засобів порівняння. Всезагальні, загальні та спеціальні методи тісно взаємопов'язані. Всезагальні методи працюють тільки через загальні, а загальні мето­ди, у свою чергу, — через спеціальні. При цьому для дослідження будь-якого юридичного явища застосовують не один конкретний ме­тод, а їх систему. Конкретна кількість методів юридичної науки, за допомогою яких розв'язують конкретну юридичну проблему, становить методику юри­дичного пізнання. Наприклад, методика визначення ефективності діяль­ності правоохоронного органу складається з певного набору логічних, соціологічних, статистичних та структурно-функціональних засобів.
   
2.2. Зміст юридичних наук
Змістом юридичних наук є державно-правові знання. Існують певні наукові юридичні конструкції. Розглянемо їх.
1. Теорія — це система аргументованих положень, яка поєднує цілісні знання про закономірності та важливі зв'язки юридичної діяль­ності чи окремих її складових. Теорія створює окрему юридичну на­уку або її розділ. Наприклад, на основі системи знань із загальних за­кономірностей виникнення, розвитку, функціонування держави та права побудована теорія держави та права. Окремими частинами цієї теорії є, наприклад, теорія правопорушення, правовідносин та ін.
2.   Поняття — це юридичне знання, яке відтворює суттєві якості, зв'язки та відносини будь-якого державно-правового явища. Розрізня- ють такі юридичні поняття:
•       за сферою дії — загальноправові, міжгалузеві, галузеві. Загаль-ноправові поняття мають значення для системи юридичних наук, усіх галузей права і законодавства ("держава", "право", "норма права" та ін.). Порівняно з іншими загальноправові поняття ма­ють найбільше значення у правознавстві. Міжгалузеві поняття за обсягом значно менші. Вони мають значення для кількох (але не для всіх) галузей права ("матеріальна відповідальність", "конфіскація" та ін.). Межі дій галузевих юридичних понять виз­начаються межами тієї чи іншої галузі ("злочин", "трудовий до­говір", "звинувачення" та ін.);
•       за фактом фіксації в законодавстві — закріплені і незакріплені в законодавстві. Перші, у свою чергу, поділяються на визна­чені та невизначені. Якщо законодавець не просто фіксує по­няття, а зазначає його суттєві ознаки, тобто розкриває його зміст, то таке поняття називається визначеним. У законодавстві визначені такі поняття, як "злочин", "окремі види злочинів", "юридична особа" та ін. Якщо зміст поняття законодавець не розкриває, то це поняття зараховується до невизначених — "випадкова загибель", "вирок", "допит" та ін. Різновидом зак­ріплених у законодавстві невизначених понять є так звані оці­ночні.
3.   Категорія — це загальне поняття. Вона виражає знання про за- кономірні зв'язки явищ і предметів об'єктивного світу, їх найхарак- терніші ознаки. Категорії не однорідні. Одні з них є результатом узагальнення існуючих ознак і зв'язків державно-правових явищ у цілому, інші — окремих їх сфер. Категорії першої групи є здобутком загальної те­орії держави і права, усі інші мають галузевий характер. Категорія­ми загальної теорії держави і права є "держава", "право", "форма держави", "механізм правового регулювання" та ін. Галузеві юридичні науки також мають певні категорії. Незважаю­чи на те що їх обсяг менший від обсягу категорій загальної теорії держави і права, вони є широкими поняттями в межах галузевої науки. Наприклад, до категорій кримінального права належать "злочин" та "покарання", цивільного права — "право власності", державного права — "правове положення громадянина" та ін.
4.  Дефініція — коротке визначення державно-правового поняття, яке виражає суттєві ознаки юридичного явища. Наприклад, дефініція держави. У дефініціях правових понять відображаються всі або більшість їх суттєвих ознак. Такі поняття в логіці називаються повними, або ре­альними. Поряд з цим у визначеннях часто зазначають лише окремі суттєві ознаки правових понять, що зумовлено аспектом їх досліджен­ня. Наприклад, у визначенні права можна зробити акцент на його об'єктивній зумовленості чи підкреслити його суть, зміст, забезпе­ченість примусовою силою держави. В юридичних науках визначення понять мають суттєвіше значення, ніж в інших науках. Це пояснюєть­ся нормативністю і формальною визначеністю права. Велике значення юридичні визначення мають у процесі правового навчання, що зумовлюється особливими якостями юридичної професії: необхідно знати точні та правильні правові визначення; вміти чітко, послідовно передавати власні думки; швидко орієнтуватись у право­вому матеріалі. Велике значення юридичні визначення мають також у законо­давстві; вони чітко визначають шляхи впливу права на суспільні відносини (визначають суспільні відносини, які регулюють право, встановлюють коло суб'єктів регулювання та ін.). Юридичні визначення є важливим засобом, який забезпечує пра­вильне і точне використання юридичних норм. Велика їх кількість ускладнює реалізацію законодавства. Однак набагато більшу шкоду заподіює відсутність визначення того чи іншого правового поняття у правовому наказі чи його неточне формулювання — це вносить непо­розуміння у правореалізацію.
5.  Термін — це слово чи група слів (словосполучення), які точно визначають певне юридичне поняття. У правовій науці терміни поділя- ються на загальні, спеціальні юридичні та терміни спеціальних наук, які використовуються у юриспруденції. Загальні терміни. Аналіз термінів чинного законодавства свідчить про те, що в ньому широко застосовують слова, словосполучення зви­чайної літературної мови, тобто це терміни загальновживані (наприк­лад, "житлове приміщення"). Спеціальні юридичні терміни. Це терміни, які відтворюють спе­цифіку держави і права — певних соціальних явищ, які виникли у про­цесі юрисдикційної діяльності (наприклад, "правовідносини", "право­ве регулювання", "підсудний", "прокурор"). Спеціальні неюридичні терміни. Це терміни, які належать до інших (неюридичних) наук, але використовуються в законодавстві та пра­вовій науці (наприклад, "кібернетика", "епідемія", "венерична хворо­ба"). Для того щоб зрозуміти їх значення, треба звертатися до науки, яка дає їх визначення. Для юридичної термінології як особливого виду суспільно-політич­ної термінології характерні певні ознаки:
•       юридичні терміни незалежно від походження пов'язані з аналі­зом державно-правової дійсності — правотворчістю та право-реалізуючою діяльністю суб'єктів. їх існування зумовлене по­требами юридичної науки і практики;
•       для правової термінології характерна стабільність, зумовлена особливими якостями процесу правового регулювання — необ­хідністю фіксації суспільних відносин у правових наказах, ре­гулюванням цих відносин за допомогою типового масштабу по­ведінки суддів, вимогами неухильної реалізації юридичних норм та ін. Характерні ознаки юридичної термінології зумовлюють вимоги, яким вона повинна відповідати: точність визначення того чи іншого поняття, простота, чіткість. Специфічною державно-правовою конструкцією юридичних знань є юридичні аксіоми. Юридична аксіома — це юридичне положення, істинність якого пе­ревірена часом і яке є відправною точкою юриспруденції.    

2.3. Співвідношення юридичних наук з юридичними дисциплінами
Юридичні науки необхідно відрізняти від юридичних навчальних дисциплін. Навчальна дисципліна (предмет) — це система знань, узя­тих з практичних наук, яка включає також вміння та навички з реалі­зації цих знань. Співвідношення юридичної науки і юридичної дисципліни полягає в такому:
1.     Інформаційний зміст науки ширший від змісту відповідної дис­ципліни, оскільки остання охоплює лише частину знань науки.
2.     Зміст науки може існувати в різних точках зору вчених, зміст навчальної дисципліни — це перевірені канонічні знання.  
3.     Наука не має адреси, вона охоплює сукупність знань, а на­вчальна дисципліна орієнтується на категорію тих, хто на­вчається, і застосовує знання науки з урахуванням майбутньої професійної діяльності студентів.  
4.     Наукові дані містяться в різних наукових виданнях, а зміст дис­ципліни подається в підручниках і лекціях.
5.     Наука включає тільки юридичні знання, а навчальна дисциплі­на окрім знання передбачає отримання вмінь і навичок реалі­зації знань. Наведемо тенденції розвитку юридичної науки:
•       подолання схоластичності, тобто суперечок, які не мають на­укового і практичного значення;
•       забезпечення відповідності науки вимогам практики, тобто на­ука повинна, по-перше, допомагати розв'язувати основні про­блеми практики, по-друге — передбачати шляхи реалізації ре­зультатів наукових досліджень;  
•       підвищення рівня об'єктивності наукових досліджень;
•       підвищення рівня обгрунтованості наукових досліджень.
» Поиск
» Статистика

54.165.248.212

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2024Конструктор сайтов - uCoz