НАУКА - напрями подальшої судово-правової реформи в україні

Пакет законодавчих актів, прийнятий Верховною Радою України 21 червня 2001 р., дав змогу розпочати реформування судової системи України відповідно до вимог Конституції України на принципах територіальності й спеціалізації, впровадити в судочинство конституційні засади здійснення правосуддя, законодавчо забезпечити вирішення ряду інших важливих питань щодо посилення судового захисту прав і свобод громадян. Разом з тим окремі конституційні вимоги щодо реформування судочинства, посилення незалежності судів залишилися нереалізованими. Насамперед необхідно вирішити питання законодавчого забезпечення конституційної вимоги щодо участі представників народу в здійсненні правосуддя судами України. Форми такої участі в судочинстві визначені в ст. 124 Конституції України, яка проголошує: народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. За чинним законодавством кримінальні справи про злочини, за які можливо призначити кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядається апеляційними судами першої інстанції колегією суддів у складі двох професійних суддів і трьох народних засідателів. Всі інші судові справи розглядаються в першій інстанції суддею одноособово або у складі трьох професійних суддів при розгляді кримінальної справи, визначеної законом певної категорії залежно від тяжкості злочину. В апеляційній та касаційній судових інстанціях справи розглядаються у складі не менше трьох професійних суддів. Досвід залучення до судочинства народних засідателів у нас є — до 1992 р. в Україні всі справи у першій інстанції розглядалися судами у складі одного судді та двох народних засідателів. Повне скасування законодавства, яке передбачало участь представників народу в розгляді цивільних справ, не можна вважати виправданим. Окремі категорії цивільних справ стосуються інтересів суспільства або ж пов'язані із позбавленням громадян важливих повноважень. Так, наприклад, було б доцільно залучити представників народу до розгляду таких цивільних справ, як надання судом дозволу на усиновлення (удочеріння) дітей — громадян України іноземними громадянами, визнання громадян недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлення батьківських прав та деякі інші категорії справ. Реалізація конституційної вимоги щодо залучення народних засідателів до розгляду окремих категорій цивільних справ заповнить існуючу прогалину в судочинстві, забезпечить якісніше вирішення конфліктів, які цікавлять суспільство і які пов'язані з охороною конституційних прав і свобод громадян. Щодо створення суду присяжних, то Україна має прийняти важливе рішення щодо вибору форми діяльності такого суду. Світовий досвід у країнах, де функціонує суд присяжних знає дві форми суду присяжних у кримінальному судочинстві: перша, так звана англо-американська, коли присяжні засідателі окремо від професійного судді після дослідження доказів, заслуховування аргументів обвинувача і захисту виносять свій вердикт щодо доказан-ності пред'явленого обвинувачення у скоєнні злочину (винен чи не винен), а професійний суддя на підставі позитивного висновку суду присяжних призначає міру кримінального покарання. Саме таку форму організації суду присяжних успадкувала і судова система Російської Федерації. Судові системи континентальної Європи використовують іншу форму діяльності суду присяжних: представники народу в складі 5-9 чол. разом з професійними суддями беруть участь у дослідженні доказів, разом приймають рішення щодо доказанності пред'явленого обвинувачення й призначають винним відповідне кримінальне покарання. Аналіз роботи суду присяжних за англо-американським типом, сьогоденна інформаційність членів суспільства, їх взаємовідносини й можливі попередні суб'єктивні оцінки обставин справи, складність організації роботи при такій формі роботи суду присяжних, а також непомірні витрати на його утримання викликає схвальнішу оцінку та вибір суду присяжних за прикладом судочинства країн континентальної Європи. Практика роботи судової системи України на нових засадах судочинства показала очевидну необхідність продовження реформування як судової системи, так і судочинства в напрямках, визначених Конституцією України. Передусім учасникам судового процесу з усіх кримінальних справ необхідно забезпечити рівність перед законом і судом, а також право на апеляційне й касаційне оскарження рішення суду. Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає розгляд апеляційними судами першої інстанції кримінальних і цивільних справ, визначених законом категорій. Учасники судового процесу в таких справах позбавлені права на апеляційне оскарження рішення, вироку, ухвали суду. їх скарги розглядаються безпосередньо Верховним Судом України, який є касаційною інстанцією. Отже, для перевірки судових рішень, винесених апеляційним судом першої інстанції, необхідно створити Апеляційний Суд України. Результати піврічної роботи Верховного Суду України в якості касаційної інстанції показали значне перевантаження судових палат Верховного Суду України, які перевіряють судові рішення судів України у касаційному порядку. У другому півріччі 2001 р. для розгляду в касаційному порядку до Верховного Суду України надійшло 10971 цивільних, 11899 кримінальних і 643 господарські справи. Цього треба було очікувати після ліквідації багатьох наглядових інстанцій на рівні областей і держави, які раніше перевіряли рішення судів за скаргами учасників процесу в порядку нагляду. Створення в якості касаційної інстанції вищих спеціалізованих судів типу Вищий кримінальний суд і Вищий цивільний суд суперечило б положенням Конституції України, яка передбачає під вищими судами структуру спеціалізованих судів, чого в Україні зробити сьогодні просто неможливо. Вихід зі становища, що склалося, бачиться у створенні Касаційного суду України, який би займався перевіркою судових рішень, прийнятих апеляційними судами України з точки зору правильного застосування ними матеріального та процесуального законодавства. Верховний Суд України як найвищий судовий орган держави перевіряв би в порядку повторної касації рішення Вищих апеляційних судів і Касаційного суду України на відповідність їх Конституції та законам України, забезпечував би однакове застосування законодавства судами різних судових юрисдикцій. Конституційні положення щодо незалежності суддів і недопущення впливу на них у будь-який спосіб вимагають подальшої реформації взаємовідносин виконавчої та судової гілками державної влади. Існуюча система забезпечення судової діяльності з боку Міністерства юстиції суперечить конституційним принципам здійснення правосуддя незалежним і неупередженим судом. Органи юстиції, здійснюючи фінансування судів, матеріально-технічне, кадрове забезпечення, мають значні важелі впливу на судову діяльність, на прийняття рішення у конкретній судовій справі. Сумніви громадян щодо об'єктивного й неупередженого суду при вирішенні їх конфліктів з державою, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами особливо проявляються, коли відповідачем або його представниками у справі є саме Міністерство юстиції чи його структурні підрозділи на місцях. Такі спори виникають при оскарженні в суді дій органів юстиції, пов'язаних з контролем за дотриманням статуту політичними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, при відмові у їх реєстрації, при скасуванні судом відомчих нормативних актів, зареєстрованих в органах юстиції та в інших випадках. Саме ці та чимало інших об'єктивних обставин вимагають створення окремого державного органу — Державної судової адміністрації, яка під контролем органів суддівського самоврядування виконувала б тільки одну функцію — фінансове й матеріально-технічне забезпечення судів усіх рівнів, за винятком Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів. Конституція України (ст. 130) передала вирішення питань внутрішньої діяльності судів суддівському самоврядуванню. Закон України "Про органи суддівського самоврядування" встановив, що до питань внутрішньої діяльності судів належить організаційне й кадрове забезпечення судів, матеріально-технічне, фінансове забезпечення функціонування судів і діяльності суддів, соціальний захист і побутове забезпечення суддів та членів їх сімей, інші питання, не пов'язані зі здійсненням правосуддя. Закон також передбачає, що рішення із зазначених питань мають прийматися в межах бюджетного фінансування та відповідно до чинного законодавства. Створення та функціювання Державної судової адміністрації під контролем органів суддівського самоврядування сповна відповідало б вимогам Конституції України, законам України щодо забезпечення умов для здійснення незалежного й неупередженого правосуддя. Розширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, реформа судової системи й судочинства на засадах, визначених Конституцією України, вимагає посутньо інших підходів для забезпечення судової діяльності судів України, більшість яких не має придатних для правосуддя приміщень, необхідної матеріально-технічної бази та видатків, які бодай у мінімальних розмірах задовольняли б потреби судів, включаючи й компенсаційні виплати громадянам, без яких судочинство здійснюватися не може ( адвокати, свідки, потерпілі, оплата експертиз і т. ін.). Збільшення штатної чисельності судів майже на 2000 посад на ділі реалізувати виявилось неможливим, оскільки робочих місць для суддів у судах немає. За напрямками судової реформи передбачається створення сітки адміністративних спеціалізованих судів на чолі з Вищим адміністративним судом. Проблема їх розміщення, кадрового забезпечення в найближчому майбутньому є вельми серйозною, а реалізація таких намірів досить сумнівною. В Україні практично відсутня система підготовки юристів для роботи на посаді судді, а також система перепідготовки працюючих суддів, підвищення їх кваліфікації. Про необхідність створення дієвої бази для перепідготовки суддів і працівників судів, підвищення їх кваліфікації, свідчить не тільки якість правосуддя, а й темпи оновлення чинного законодавства в Україні (тільки в 2001 р. прийняті Кримінальний Кодекс, Цивільний Кодекс, Земельний і Сімейний Кодекси, суттєво змінено процесуальне законодавство). Указ Президента України про створення Академії суддів України при Міністерстві юстиції України для вирішення вказаних питань залишився невиконаним. Вирішення більшості проблем судової влади можливе завдяки розробці Державної програми забезпечення судової діяльності судів України та реалізації в найближчі п'ять років конкретних заходів у цьому напрямку. Продовжити судову реформу можливо за умови прийняття нового закону України "Про судовий устрій", який дасть змогу оновити в повному обсязі процесуальне законодавство, започаткувати створення нової системи спеціалізованих судів, перейти до реформування правоохоронних органів України, забезпечивши тим самим правопорядок в Україні, характерний для правової держави.

onli-films.at.ua	Главная Регистрация Вход

Приветствую Вас Гость \| RSS

Пятница, 19.04.2024, 03:31