об'єктивна необхідність реформування судової системи в Україні

Судово-правова реформа в Україні, про необхідність і напрямки якої так довго велися дискусії за "круглими столами", на конферен­ціях, симпозіумах, пленарних засіданнях, у засобах масової інфор­мації, розпочалася на базі прийнятих 21 червня 2001 р. Верховною Радою України пакету законодавчих актів про внесення змін до два­надцяти чинних законів, які регулюють діяльність судів і визнача­ють їх повноваження, а також повноваження правоохоронних ор­ганів. Маємо тепер, зокрема, суттєві зміни в законах України "Про су­довий устрій України", "Про арбітражний суд", "Про статус суддів", "Про органи суддівського самоврядування", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України", "Про міліцію", "Про попереднє ув'язнення", "Про прокуратуру", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", а також зміни до чинних процесуальних кодексів України. Підготовка законопроектів, темпи їх прийняття обумовлені тим, що минув п'ятирічний термін Перехідних положень Конституції України. А це означало введення в дію всіх конституційних поло­жень стосовно, наприклад, побудови та функціонування судової си­стеми в Україні, впровадження в судочинство конституційних засад, посилення судового захисту прав і свобод громадян. Водночас термін прийняття вказаного "пакету" аж ніяк не свід­чить про невизначеність напрямків реформи, поверхову оцінку тих відносин у сфері судочинства і діяльності правоохоронних органів, які слід по-іншому регулювати законодавчими актами. Із прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акта проголошення Незалежності України від 24 серпня 1991 р. були визначені основні принципи побудови Украї­ни як демократичної, правової держави, в якій державна влада має здійснюватися за принципом її розподілу на законодавчу, виконав­чу та судову. Побудова правової держави вимагає насамперед реалізації засад верховенства права, коли діяльність держави, її органів обмежена Конституцією, законами, іншими нормативними актами, а голов­ним напрямком діяльності держави є забезпечення прав і свобод людини. У правовій державі суттєво змінюється також роль суду як орга­ну державної влади. Здійснюючи правосуддя на засадах законності, об'єктивності й неупередженості, він має вирішувати конфлікт в усіх сферах соціальних відносин, включаючи і визначення відповідаль­ності держави, її органів перед громадянином або об'єднанням гро­мадян. За радянських часів, коли функціонувала командно-адміністра­тивна система, суд був її складовою. У кримінальному судочинстві суд був органом боротьби зі злочинністю, у цивільному — розгля­дав майнові та інші спори між громадянами, вирішував обмежене коло трудових та інших спорів у сфері професійної діяльності грома­дян. Будь-які претензії до державних органів, їх посадових осіб роз­глядалися виключно в порядку підлеглості, тобто посадовими осо­бами державного органу вищого рівня. Перші кроки розбудови України як незалежної правової держави відчутно позначилися й на функціонуванні судової влади, розширенні функцій судів і посилення незалежності суддів. Важливе значення мали законодавчі акти, прийняті в період 1991-1994 рр., зокрема "Про статус суддів", "Про органи суддівського самоврядування", "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про арбітражний суд", "Про адвокатуру", "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України" та ін. Водночас із прийняттям нової Конституції України 28 червня 1996 р. чимало законодавчих положень, які регулювали судову ді­яльність і діяльність правоохоронних органів, мали суттєво зміни­тися. Це пов'язано насамперед із поширенням юрисдикції судів на всі правовідносини в державі, з необхідністю реально забезпечити конституційне право громадян на судовий захист, запровадити в су­дочинство основні його засади, які б максимально створили умови рівності усіх перед законом і судом, а суд, здійснюючи правосуддя, мав робити це об'єктивно й неупереджено. Крім того, на підставі вимог Конституції України, треба було визначити в межах єдиної системи загальних судів ланки судів спе­ціалізованих, які б, діючи на загальних засадах судочинства, захи­щали права й свободи громадян в окремих сферах соціального жит­тя, забезпечували режим законності, передусім, у діяльності органів державної влади, й створювали умови для функціонування України як демократичної, правової держави.