onli-films.at.ua
Четверг, 28.03.2024, 20:48
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

Охорона конституції

Охорона конституції в широкому розумінні — це сукупність різноманітних заходів щодо забезпечення її дії. До них нале­жать заходи юридичного, освітнього, виховного, економічно­го та політичного характеру. Організація охорони конституції полягає у створенні дійових гарантій конституційної закон­ності. Охорона конституції вимагає значної роботи як із фор­мування певного світогляду, загальнокультурної, політичної та правової свідомості, так і створення реальних норм, інсти­тутів, матеріальних ресурсів, покликаних забезпечувати все­бічну її дію. Суб'єктами охорони конституції є всі ті організації, орга­ни, установи й особи, які поділяють конституційні положен­ня та бажають їх закріплення в повсякденному житті. Разом з тим про охорону конституції частіше ведуть мову у вузькому, власне юридичному смислі. У цьому випадку вона постає як сукупність правових засобів щодо забезпечення юридичної дії основного закону (юридичний захист консти­туції). Правова охорона конституції передбачає створення та за­безпечення реальної дії правових гарантій конституційної за­конності, до яких належать удосконалення законодавства, контрольно-наглядові заходи, заходи захисту та відповідаль­ності. Зокрема, контрольно-наглядові заходи включають пар­ламентський контроль, контроль органів управління, судовий і громадський контроль, спеціалізований конституційний контроль (чи нагляд), спеціалізований відомчий контроль (чи нагляд), прокурорський нагляд. Конституційний контроль (нагляд) — особливий вид право­охоронної діяльності в державі, який полягає в перевірці відповідності законів та інших нормативних актів конституції даної країни. Обов'язки щодо організації правових заходів охорони кон­ституції покладаються на компетентні державні органи. Правову охорону конституції можна розглядати й у суто спеціальному смислі — як сукупність контрольно-наглядових повноважень і заходів з боку державних органів, що володі­ють правом перевірки змісту нормативних актів і дій адресатів права на предмет їх відповідності Основному Закону. У цьому аспекті розрізняють попередню та наступну охорону консти­туції залежно від того, піддаються контролю (нагляду) проек­ти нормативних актів чи вже прийняті акти. Охорона може бути матеріальною, коли здійснюється змістовна перевірка ак­тів (дій), і формальною, якщо перевірці піддається тільки до­тримання процедури (порядку) прийняття актів (здійснення дії). Розрізняють правову охорону конституції у вигляді конк­ретного та абстрактного контролю. Конкретний контроль по­в'язаний із конкретними випадками застосування норматив­ного акта чи з конкретною діяльністю посадових осіб і органів держави. Абстрактний контроль здійснюється за різними підставами, але поза конкретним приводом. З точки зору обов'язковості правову охорону конституції можна розділити на обов'язкову та факультативну. Перша пе­редбачає покладання на певних суб'єктів обов'язків із вжиття відповідних заходів щодо охорони конституції за певних об­ставин. Друга базується на власній ініціативі суб'єкта висту­пити на захист конституції. Світова практика свідчить, що організація охорони консти­туції може здійснюватися в таких формах: —   використання владних прерогатив президентом як га­рантом конституції; —   використання компетентними суб'єктами права законо­давчої ініціативи; —   установлення особливого порядку (складнішого) пере­гляду та внесення пропозицій про зміни до тексту чин­ної конституції; —   прямого конституційного нагляду, коли компетентний державний орган виявляє неконституційність акта, але сам його не скасовує; —   опосередкованого конституційного нагляду, коли по­вноважні органи (суди загальної юрисдикції) мають пра­во не застосовувати закони (якщо, на їх думку, вони не відповідають конституції) і звертаються за підтверджен­ням їх конституційності до Конституційного Суду; —   попереднього та наступного конституційного контролю, коли компетентні державні органи не тільки виявляють невідповідність актів конституції, але й відхиляють те, що не відповідає Основному Закону; —   офіційного нормативного та казуального конституцій­ного тлумачення; —   конституційно-правового судового вирішення спорів щодо компетенції органів державної влади та управління тощо; —   конституційної експертизи правозастосовчої практики, коли Конституційний Суд розглядає справи за скаргами про порушення основних прав і свобод громадян. Європейська система охорони конституції історично по­в'язувалася з діяльністю спеціалізованих органів, перш за все конституційних судів. Зважаючи на набутий досвід багатьох країн Європи і на­даючи виключного значення здійсненню конституційного контролю за відповідністю законів та інших правових актів Конституції України, Основний Закон України, прийнятий Верховною Радою України 28 червня 1996 р., передбачив у спеціальному розділі створення компетентного органу, який би функціонував самостійно й незалежно від будь-яких влад­них структур і належним чином відстоював принципи право­вої держави. Таким органом став Конституційний Суд України, який відповідно до статті 147 Конституції України є єдиним орга­ном конституційної юрисдикції в Україні. Його організація, повноваження, порядок діяльності та процедури розгляду ним справ визначаються Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р., а також Регламентом Кон­ституційного Суду України, затвердженим рішенням Консти­туційного Суду 5 березня 1997 р. Зазначений Закон встанов­лює, що завданням Конституційного Суду України є гаранту­вання верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Ефективному захисту Конституції України покликане слу­жити також урегулювання порядку внесення змін до неї. Та­кий порядок, зафіксований у розділі XIII "Внесення змін до Конституції України" покликаний забезпечити стабільність конституційного устрою й водночас динаміку його розвитку з урахуванням удосконалення суспільних відносин. До суб'єктів конституційної ініціативи, яким на підставі статті 154 Конституції України надано право порушувати пи­тання про внесення змін до Основного Закону України, нале­жать Президент України або не менш як третина народних де­путатів від конституційного складу Верховної Ради України. Але подавати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Ви­бори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Консти­туції України" можуть Президент України або не менш як дві третини народних депутатів від конституційного складу Вер­ховної Ради України. У першому випадку законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо його схва­лено більшістю від конституційного складу Верховної Ради, а на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголо­сує не менш як дві третини від конституційного складу Вер­ховної Ради України. У другому випадку законопроект про внесення змін до Конституції України має бути прийнятим не менш як двома третинами народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України й затвердженим призначеним Прези­дентом України Всеукраїнським референдумом. Такий особ­ливий порядок внесення та прийняття змін до розділів I, III, XIII Конституції України підкреслює їх особливе значення й необхідність забезпечення закріплених у них норм. Водночас статтею 157 Конституції України заявлено, що "Конституція України не може бути змінена, якщо зміни пе­редбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію неза­лежності чи на порушення територіальної цілісності України". Конституція України не може бути змінена також в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Захисту Конституції України служать і норми про те, що Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі її положення, і про те, що зако­нопроект про внесення змін до Конституції України розгля­дається Верховною Радою за наявності висновку Конститу­ційного Суду України щодо відповідності законопроекту, який вноситься, вимогам статей 157 і 158 Конституції України. У висновку Конституційного Суду України мають бути від­повіді на такі запитання: —   чи не скасовуються або чи не обмежуються законопро­ектом, що вноситься на розгляд Верховної Ради Украї­ни, права та свободи людини та громадянина? —   чи не спрямований законопроект на ліквідацію незалеж­ності України? —   чи не спрямований він на порушення територіальної ці­лісності держави? —   за яких умов передбачається внесення змін до Консти­туції України? —   чи не буде розглядатися законопроект Верховної Ради України повторно в річний термін від дня прийняття рішення щодо аналогічного законопроекту? —   чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України не може протягом строку своїх повнова­жень двічі змінювати одні і ті ж положення Конституції України?
» Поиск
» Статистика

34.227.191.136

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2024Конструктор сайтов - uCoz