ПОНЯТТЯ І
КЛАСИФІКАЦІЯ ІДЕНТИФІКАЦІЙНИХ ОЗНАК
У процесі ідентифікації одиничний об'єкт виокремлюють
з безлічі подібних на основі ідентифікаційних
ознак — властивостей об'єкта, які
відповідають певним вимогам (за М. Селівановим). У літературі поняття
"ознака" часто трактують як властивість і навпаки. У кримінальній ідентифікації
ознакою доцільніше вважати зовнішню будову предмета, його просторові межі,
геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, об'єм, розміщення та співвідношення
сторін, частин і точок, борозенок, валиків, заглиблень, опуклостей.
Ознака
характеризує зовнішні якості об'єкта, а властивість — внутрішні: фізичну
природу, стан, структуру (кристалічну, аморфну), твердість, питому вагу,
електропровідність та ін. Усі частини об'єкта мають однакові властивості, які
зберігаються в разі його поділу. Наприклад, після поділу на частини шматок
металу втрачає зовнішні ознаки, але кожна його частина зберігає внутрішні
властивості. Отже, ознака не може ділитися, а властивість — може.
Ознака
вважається ідентифікаційною, якщо відповідає таким вимогам:
•
відображена
в засобі ідентифікації; щоб стати
ідентифікаційними, ознаки та властивості ідентифікованого об'єкта мають бути
відображені у засобі ідентифікації, бо тільки за допомогою останнього
встановлюється їх тотожність;
•
є
відхиленням від типового утворення, має характерну особливість, яка рідко
зустрічається; функцію
ідентифікаційної ознаки можуть виконувати лише специфічні ознаки, такі, що
відхиляються від типових. Що своєрідніші вони, то вища їх ідентифікаційна
значущість. Наприклад, досліджуючи почерк виконавця, експерт звертає увагу на
письмові знаки, які відрізняються від загальноприйнятих форм, тобто є
специфічними, своєрідними;
• відносно стійка; стійкість ідентифікаційної ознаки — дуже важлива її
характеристика. Якщо властивість або ознака нестійка, її не можна вважати
ідентифікаційною й використовувати як таку. Критерієм відносної стійкості
ознаки може бути її незначна змінюваність у часі протягом ідентифікаційного
періоду, закономірна повторюваність її відображень на засобі ідентифікації;
• незалежна; іноді
ідентифікаційні ознаки об'єкта можуть залежати одна від одної, і ступінь цієї
залежності може бути різний. Іноді поява однієї ознаки неминуче зумовлює появу
іншої. Такі ознаки непридатні для процесу ототожнення, і якщо експерт виявляє
таку залежність кількох ознак, то для обгрунтування свого висновку він включає
до виявленої сукупності тільки одну з них;
• рідко зустрічається; важливою характеристикою ідентифікаційної ознаки є
частота її виявлення у подібних об'єктів. Що рідше зустрічається ознака, то
вище її ідентифікаційне значення. Безперечно, ознака, яка часто зустрічається
у подібних об'єктів, має ідентифікаційне значення, але у практичній експертизі
нею нехтують, бо вона неістотно впливає на формування ідентифікаційного
висновку. Нині частота виявлення й ідентифікаційна значущість ознак у різних
видах ідентифікаційних досліджень визначаються за допомогою математичної статистики,
теорії ймовірності та
застосування комп'ютерів;
• доступна для сучасних методів пізнання. Певну ознаку об'єкта можна вважати ідентифікаційною за
умови, що вона доступна для сучасних методів пізнання. Не всі відкриті наукою
властивості та ознаки живої й неживої природи достатньою мірою вивчені. Через
відсутність надійних науково обгрунтованих методик
дослідження властивостей і ознак
їх не можна використовувати як ідентифікаційні.
Класифікація ідентифікаційних ознак грунтується на
тому, яке значення має певна ознака у визначенні групової належності й індивідуальної
тотожності, тобто яку ідентифікаційну роль вона виконує у процесі ототожнення.
Виходячи з цього ідентифікаційні ознаки поділяють на загальні та окремі (іноді
їх називають індивідуальними та груповими). Фактично всі ознаки є типовими
(груповими), бо можуть повторюватися. Поняття "типові ознаки"
більшою мірою стосується властивостей, які лежать в основі класифікаційних
досліджень (встановлення групової належності).
Загальна ідентифікаційна
ознака виражає певну властивість, яка притаманна певній класифікаційній групі і
є показником групової характеристики об'єктів (наприклад, вид папілярного візерунка, калібр
зброї, кількість нарізів у стволі, маса кулі). Загальні ознаки обгрунтовано
називають груповими, або класифікаційними.
Особливості
об'єкта, які не є вираженням його групових властивостей, прийнято називати окремими ідентифікаційними
ознаками. До них належать, наприклад, особливості мікрорельєфу полів нарізів
ствола пістолета, "містки", "острівці" та інші особливості
папілярних візерунків, дефекти шрифту друкарської машинки. Показником ідентифікаційної
значущості окремої ознаки поряд з її якісними критеріями є частота її
виявлення у подібних об'єктів (кількісний критерій).
У процесі
ідентифікації виявляють комплекс
ознак, що містить як загальні, так
і окремі ознаки. Розрізняють груповий та індивідуальний комплекси
ідентифікаційних ознак. Груповий комплекс притаманний усім представникам
певної групи об'єктів, а індивідуальний — тільки одному об'єкту.
Ідентифікаційне
значення групового комплексу залежить від того, яку за обсягом групу об'єктів
можна виокремити за його допомогою в певній класифікаційній системі. Що вужча
класифікаційна група, яку виокремлюють за допомогою певного групового комплексу
ознак, то вища його ідентифікаційна значущість. Наприклад, за наявності
сукупності ознак, що характеризують будь-які пістолети, і такої ознаки, як
калібр зброї, що дорівнює 7,62 мм, можна виокремити групу пістолетів, до якої
ввійдуть, зокрема, пістолети ТТ. Якщо як додаткову ознаку взяти форму бойка на
капсулі гільзи, то можна виокремити вужчу класифікаційну групу пістолета ТТ —
з грушоподібною формою сліду бойка, який випускали до 1948 р., або круглої
форми, які випускали після 1948 р. З наведеного прикладу випливає, що комплекс
ознак, який включає форму сліду бойка, має більше ідентифікаційне значення, бо
за його допомогою можна виокремити вужчу класифікаційну групу.
В
ідентифікаційних процесах загальні та окремі ознаки і властивості об'єднують у
сукупність, оцінюють її неповторність, і тільки після цього роблять висновок
про тотожність об'єктів.
Суть
процесу ідентифікації за
матеріальним відображенням полягає у
порівнянні ознак і властивостей ідентифікованого об'єкта з ознаками та
властивостями, відображеними на одному або кількох засобах ідентифікації,
якими, як правило, є предмети — носії слідів злочину, виявлені на місці події
й одержані при виконанні слідчих дій. Наприклад, такі об'єкти є зразками для
дослідження почерку та ходи. Ідентифікація за матеріальним відображенням
здійснюється за допомогою судової експертизи.
Суть
ідентифікації за ідеальними
відображеннями — слідами
пам'яті (уявними образами) — полягає у порівнянні уявного образу з реальним
об'єктом, що подається особі для впізнання. Таку ідентифікацію здійснюють у
процесі слідства: подання для впізнання людей, трупів, предметів, тобто будь-яких об'єктів
матеріального світу. Подати більшість сипких та рідких об'єктів теж можна,
однак у результаті буде встановлено не тотожність, а лише групову належність.
Висновки
експерт може сформулювати так:
• підтвердити тотожність об'єкта, що ідентифікується;
• встановити групову належність у вигляді подібності,
однорідності чи належності об'єкта до певної групи, роду, виду, класу;
• зробити певний висновок у вигляді статистичної
(кількісної) характеристики ознак,
що збігаються, у порівнюваних об'єктів.
Сучасні
об'єкти судової експертизи різноманітні та складні за структурою. Для їх
дослідження використовують такі засоби й методи, які для виявлення ознак і
властивостей, частоти їх повторюваності та ідентифікаційної значущості
потребують застосування математичного апарату, засобів обчислювальної техніки,
кількісно-математичних і кібернетичних методів. Зокрема, кількісні методи застосовують
у почеркознавчих та автотехнічних, судово-бухгалтерських та економічних,
хімічних та біологічних експертизах під час розслідування різних видів
злочинів.
|
