КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПИСЬМА
ПОНЯТТЯ І
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОЧЕРКОЗНАВСТВА
Судове почеркознавство — це окремий розділ криміналістики, що вивчає письмо
як джерело інформації, яке стосується його автора, та інші фактори, які
цікавлять попереднє слідство та суд.
Теоретичною
основою судового почеркознавства є
психофізіологічне вчення академіка І. Павлова про вищу нервову діяльність
людини та її динамічний стереотип; учення про навички письма, їх стійкість і
відносну незмінність; учення про індивідуальність письма, відображену в
сукупності його ознак, що фіксуються на матеріальних носіях.
Судове почеркознавство оперує поняттями
"письмо", "почерк", "навичка",
"ознака".
Письмо — це засіб фіксування думки людини за допомогою системи
спеціально створених умовних знаків — алфавітів (абеток). Системи письма
(літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей,
обмін інформацією, дають змогу людині здобувати нові знання. До особливостей
літерного письма належить просте опанування ним і зв'язок його з фонетикою
мови. Письмо є засобом фіксації слідів пам'яті (суб'єктивних образів, знань,
суджень і думок) людини, тобто проявом її динамічних властивостей.
Письмо має
дві сторони — змістову
(семантичну), яка
називається писемною
мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, символів — почерк.
Писемна мова —
це змістове значення тексту, виконаного (написаного) на матеріальному носії
(папері, дереві) мовними засобами, які застосовують для його відображення.
Розрізняють письмо літерне, цифрове та символьне.
Почерк є системою рухів, які людина здійснює під час
виконання знаків, літер. Це технічна сторона письма, зафіксована в рукопису система
звичайних рухів, в основі
формування якої лежить письмово-рухова навичка,
тобто рух (дія), який
характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементної
свідомої регуляції. Навичка письма формується під впливом мовного середовища,
навчання та виробничої письмової діяльності, фізичних і психологічних
особливостей людини. Для формування навички письма потрібне свідоме, цілеспрямоване
зусилля щодо вибору лексичних засобів з дотриманням граматичних та стилістичних
норм і правил виконання письмових знаків. Розрізняють навички перцепційні (чуттєві), інтелектуальні
та рухові (що
лежать в основі формування ознак письма).
У результаті тривалого тренування навичка письма стає автоматичною,
тобто під час створення
письмового документа увага людини зосереджується не на графічному виконанні, а
на змістові тексту. Автоматичність навички письма зумовлюється діяльністю вищої
нервової системи людини. Зазначені принципи є основою індивідуальної та
постійної навичок письма.
Отже,
писемна мова є відображенням інтелектуальних навичок людини, а почерк —
відображенням її рухових властивостей. Сформовані інтелектуальні (писемна
мова) і графічні (почерк) навички є засобами відображення динамічних
властивостей людини в зовнішньому середовищі. Основою навички письма є вчення
І. Павлова про динамічний стереотип, згідно з яким сформована навичка письма
майже ніколи не змінюється, закріпившись у вищій нервовій системі у вигляді
динамічного стереотипу. З огляду на це навички писемної мови і почерку мають
такі самі властивості, що вивчаються у психології та фізіології вищої нервової
діяльності — динамічність,
стійкість, автоматичність, варіативність і відображуваність.
Навички
писемної мови і почерку характеризуються ідентифікаційними ознаками, які
застосовують для ототожнення особи, яка писала, і встановлення особистих властивостей людини.
|
