посилення
судового захисту конституційних прав громадян
Конституційні засади функціонування держави, а саме:
права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави, закріплені у ст. 3 Конституції України. Вони є
визначальними для правової держави, яка має забезпечити реалізацію і захист
основних природних прав людини: право на життя й здоров'я, честь і гідність,
недоторканість та безпеку, які визнані в Україні найвищою соціальною цінністю.
Одночасно проголошено загальне положення про відповідальність держави перед
людиною за свою діяльність, яка конкретизується в інших конституційних нормах,
зокрема про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної особі
державою, а також у законодавчих актах, що регулюють різні сфери суспільного
життя в державі.
Проголосивши
право людини на свободу й особисту недоторканість, Конституція України встановила
обмеження цього права на випадок арешту й утримання під вартою, а також щодо
проникнення до житла чи іншого володіння особи виключно не інакше, як за
вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах і в порядку, встановлених
законом. Ці конституційні норми повною мірою відповідають світовим стандартам
захисту права на свободи й особисту недоторканість, закріплені в Загальній
декларації прав людини (1948 р.). Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966
р.), Європейській конвенції про захист
прав і основних свобод людини (1950 р.) та в інших міжнародних правових документах.
Водночас у
Перехідних положеннях Конституції України на п'ять років був збережений
існуючий порядок арешту, утримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних
у скоєнні злочину, а також порядок проведення огляду й обшуку житла чи іншої власності
особи, коли зазначені дії санкціонувались прокурором. Те, що запровадження
нового порядку захисту прав людини відклали на п'ять років після набуття
чинності Конституції України, пов'язано з необхідністю оновити законодавство,
яке має регулювати судочинство в цій сфері, а також вирішити необхідні
організаційні, кадрові питання в системі органів прокуратури, досудового
слідства і судів. Одночасно внаслідок внесених змін до процесуального
законодавства була надана можливість оскаржити до суду санкцію на арешт,
видану прокурором, та
інші дії, пов'язані з порушенням права особи на особисту
недоторканість і недоторканість
житла. Таким чином запроваджено судовий контроль за діяльністю правоохоронних
органів щодо дотримання ними конституційних прав людини.
П'ять
років необхідно було, щоб законодавчо врегулювати судовий порядок розгляду
звернень про взяття підозрюваного, обвинуваченого під варту, проведення обшуку
житла чи іншого володіння особи, виїмки там предметів та документів.
Змінами до
кримінально-процесуального кодексу України було передбачено застосування
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту виключно за вмотивованою
постановою судді чи ухвалою суду
(ст. 165 КПК України).
Подання щодо необхідності обрати запобіжний захід у
вигляді взяття під варту вносить орган дізнання, слідчий за згодою прокурора.
Таке ж подання має право внести
сам прокурор.
Подання
має бути розглянуто суддею протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного чи
обвинуваченого. Якщо в поданні ставиться питання про взяття особи під варту, яка перебуває на
волі, суддя має право своєю постановою дати дозвіл на затримання такої особи й
доставку її в суд під вартою. Затримання також не може перевищувати 72 годин; якщо особа перебуває за межами населеного
пункту, в якому діє суд, — не більше 48 годин з моменту доставки затриманого в
цей населений пункт.
Після
вивчення матеріалів справи, допиту особи, відносно якої вирішується питання про
її арешт, вислуховування пояснень дізна-вача, слідчого, думок прокурора й
захисника, якщо останній з'явився, суддя виносить постанову:
•
про
відмову в обранні
запобіжного заходу, якщо для цього немає підстав;
•
про
обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу
у вигляді взяття під варту.
Суд
наділений правом обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не
пов'язаний із триманням під вартою.
Закон
визначив умови й підстави взяття під варту. Такий запобіжний захід
застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у
вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Як виняток цей запобіжний
захід може бути застосований у справах про злочини, за які законом передбачено
покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років (ст. 155
КПК України).
Крім
зазначених умов, запобіжний захід, в тому числі й взяття під варту,
застосовується, щоб запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства чи
суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити
злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Одночасно закон (ст. 150 КПК України) зобов'язує при застосуванні запобіжного
заходу враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується
особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності,
місце проживання й інші обставини, що її характеризують. Нова редакція закону
не містить положення, яке передбачало обрання запобіжного заходу — взяття під
варту з мотивів самої тільки небезпечності злочину.
Перебування
під вартою протягом досудового розслідування не повинно тривати понад двох
місяців. Подальше продовження строків утримання під вартою для закінчення
розслідування справи, за відсутності підстав для скасування чи заміни міри
запобіжного заходу на більш м'який, також здійснюється виключно судом, при
цьому він може бути продовжений:
•
до
чотирьох місяців — за поданням органів дізнання або досу-дового слідства,
погодженим з прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про
застосування запобіжного заходу;
•
до дев'яти
місяців — за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора
України, прокурором АРК, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до
них прокурорів, суддею апеляційного суду;
• до вісімнадцяти місяців — за
поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або
самим цим прокурором,
суддею Верховного Суду України.
Постанови
судді про взяття під варту, або про відмову в обранні такого запобіжного заходу,
про продовження строків утримання під вартою можуть бути оскаржені в
апеляційному порядку. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.
Постанова судді апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не
підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.
Санкції та
інші процесуальні рішення прокурора про взяття підозрюваних, обвинувачених під
варту, якщо ці особи станом на
28 червня 2001 р. включно під варту взяті не були, є недійсними з
29 червня 2001 р., тобто за наявності підстав для обрання запобіжного
заходу органи досудового слідства мають направити відповідне подання до суду.
Введення в
дію правила, за яким конституційне право людини на свободу й особисту
недоторканість може бути обмежено не інакше як за вмотивованим рішенням суду,
викликало, крім змін до кримінально-процесуального кодексу, також зміни й до
інших законодавчих актів.
Зокрема в законах України "Про міліцію" та
"Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі" встановлення певних обмежень щодо осіб віднесено до компетенції
суду, а права міліції входити безперешкодно у будь-який час доби до житла чи до
іншого володіння особи, яка перебуває під адміністративним наглядом, можуть
бути реалізовані лише для перевірки виконання такою особою обмежень,
встановлених судом.
У законі
України "Про попереднє ув'язнення" внесені зміни, які визначили єдину
підставу для попереднього ув'язнення — вмотивоване рішення суду про обрання як
запобіжного заходу взяття під варту винесене відповідно до Кримінального та
Кримінально-процесуального кодексів України.
Конституційна
гарантія кожному щодо недоторканості його житла чи іншого володіння особи і
можливості її обмеження не інакше, як за вмотивованим рішенням суду, також
вимагала законодавчого врегулювання.
Відтак
норми чинного кримінально-процесуального кодексу України у цій частині також
зазнали суттєвих змін. Насамперед ст. 14-1 КПК України закріпила правило, за яким ніхто не має
права без законної підстави увійти до житла всупереч волі осіб, які проживають у ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування,
телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом, а
прослуховування телефонних та інших переговорів має здійснюватися за рішенням
суду. Після внесення змін до ст. 177 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи, за
винятком невідкладних випадків, здійснюється лише за вмотивованою постановою
судді. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором
звертається з поданням до судді
за місцем провадження слідства.
Суддя має
негайно розглянути подання й матеріали справи, за необхідності вислуховує
слідчого, прокурора і, якщо є підстави, виносить постанову про проведення
обшуку, яке оскарженню не підлягає. На постанову про відмову в проведенні
обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурор має право подати апеляцію
до апеляційного суду. Закон дозволяє провести обшук житла чи іншого володіння
особи без постанови судді лише у невідкладних випадках, пов'язаних із
врятуванням життя та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які
підозрюються у вчиненні злочину.
У таких
випадках у протоколі мають бути зазначені причини проникнення до житла чи
іншого володіння особи без дозволу суду і протягом доби з моменту проведення
цієї дії слідчий зобов'язаний направити копію протоколу обшуку прокуророві.
Особа, конституційні права якої порушені, може звернутися до суду з вимогами
визнати дії слідчих органів незаконними й відшкодування матеріальних і
моральних збитків.
Аналогічний
порядок отримання дозволу суду встановлений за необхідності накладення арешту
на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Для запобігання
злочину такі дії можуть бути вчинені до порушення кримінальної справи, а
розгляд звернень про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з
каналів зв'язку покладено на голову апеляційного суду за місцем провадження
слідства чи його заступника. Постанова за результатами розгляду звернення
оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.
З урахуванням
внесених змін чинне законодавство України щодо захисту прав громадян на свободу
й особисту недоторканість та недоторканість житла повною мірою відповідає
світовим стандартам правового
забезпечення прав і свобод людини.
|
