ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВИМ ЗАХИСТОМ КОНСТИТУЦІЙНИХ
ПРАВ ГРОМАДЯН
Конституційні засади функціонування держави, а саме:
права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави, закріплені у ст. 3 Конституції України. Вони є визначальними для
правової держави, яка має забезпечити реалізацію і захист основних природних
прав людини: право на життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і
безпеку, які визнані в Україні найвищою соціальною цінністю. Водночас проголошено
загальне положення про відповідальність держави перед людиною за свою
діяльність, яка конкретизується в інших конституційних нормах, зокрема про
відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної особі державою, а
також у законодавчих актах, що регулюють різні сфери суспільного життя в
державі.
Проголосивши право людини на свободу й особисту
недоторканність, Конституція України встановила обмеження цього права на
випадок арешту й утримання під вартою, а також щодо проникнення до житла чи
іншого володіння особи виключно не інакше як за вмотивованим рішенням суду і
тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Ці конституційні норми
повною мірою відповідають світовим стандартам захисту права на свободу і
особисту недоторканність, закріплені в Загальній декларації прав людини (1948),
Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966),
Європейській конвенції про захист
прав і основних свобод людини (1950) та в інших міжнародних правових документах.
Водночас у Перехідних положеннях Конституції України
на п'ять років був збережений існуючий на той час порядок арешту, утримання
під вартою і затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, а також порядок
проведення огляду й обшуку житла чи іншої власності особи, коли зазначені дії
санкціонувались прокурором. Те, що запровадження нового порядку захисту прав
людини відклали на п'ять років після набуття чинності Конституції України,
пов'язано з необхідністю оновити законодавство, яке має регулювати судочинство
в цій сфері, а також вирішити необхідні організаційні, кадрові питання в
системі органів прокуратури, досудового слідства і судів. Внаслідок внесених
змін до процесуального законодавства була надана можливість оскаржити до суду
санкцію на арешт, видану прокурором, та інші дії, пов'язані з порушенням права особи на особисту
недоторканність і недоторканність
житла. Таким чином, був запроваджений судовий контроль за діяльністю
правоохоронних органів щодо дотримання ними конституційних прав людини.
Змінами до кримінально-процесуального кодексу України
було передбачено застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту
виключно за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду (ст. 165 КПК України).
Подання щодо необхідності обрати запобіжний захід у
вигляді взяття під варту вносить орган дізнання, слідчий за згодою прокурора.
Таке подання має право внести сам
прокурор.
Подання має бути розглянуте суддею протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного чи
обвинуваченого. Якщо в поданні ставиться питання про взяття особи під варту,
яка перебуває на волі, суддя має право своєю постановою дати дозвіл на
затримання такої особи й доставку її в суд під вартою. Затримання також не
може перевищувати 72 годин, а якщо особа перебуває за межами населеного
пункту, в якому діє суд, — не більше 48 годин з моменту доставки
затриманого в цей населений
пункт.
Після вивчення матеріалів справи, допиту особи,
відносно якої вирішується питання про її арешт, вислуховування пояснень
дізнава-ча, слідчого, думок прокурора й захисника, якщо останній з'явився,
суддя виносить постанову: •
про
відмову в обранні
запобіжного заходу, якщо для цього немає підстав; •
про
обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу
у вигляді взяття під варту.
Суд наділений правом обрати підозрюваному,
обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу
необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з' ясувати інші
обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя
вправі продовжити затримання до десяти діб, про що виноситься постанова.
Закон визначив умови й підстави взяття під варту.
Такий запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом
передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Як
виняток цей запобіжний захід може бути застосований у справах про злочини, за
які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не
більше трьох років (ст. 155 КПК України). Крім зазначених умов, запобіжний
захід, в тому числі й взяття під варту, застосовується, щоб запобігти спробам
ухилитися від дізнання, слідства чи суду, перешкодити встановленню істини у
кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для
забезпечення виконання процесуальних рішень. Водночас закон (ст. 150 КПК
України) зобов'язує при застосуванні запобіжного заходу
враховувати тяжкість злочину, у
вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я,
сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання й інші обставини,
що її характеризують. Нова редакція закону не містить положення, яке передбачало
обрання запобіжного заходу — взяття під варту з мотивів самої тільки небезпечності
злочину.
Перебування під вартою протягом досудового
розслідування не повинно тривати понад два місяці. Подальше продовження строків
утримання під вартою для закінчення розслідування справи, за відсутності
підстав для скасування чи заміни міри запобіжного заходу на більш м'який, також
здійснюється виключно судом, при цьому строк може бути продовжений:
• до чотирьох місяців — за поданням органів дізнання або
досудо-вого слідства, погодженим з прокурором, суддею того суду, який виніс
постанову про застосування запобіжного заходу;
•
до дев'яти
місяців — за
поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором
Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних
до них прокурорів, суддею апеляційного суду;
•
до
вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором
України, його заступником або самим цим прокурором, суддею Верховного Суду України.
Постанови судді про взяття під варту, про відмову в
обранні такого запобіжного
заходу, про продовження строків утримання під вартою можуть бути оскаржені в
апеляційному порядку. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.
Постанови суддів апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають,
на них не може бути внесено подання прокурора.
Введення в дію правила, за яким конституційне право
людини на свободу і особисту недоторканність може бути обмежено не інакше як за
вмотивованим рішенням суду, викликало, крім змін до кримінально-процесуального
кодексу, також зміни й до інших законодавчих актів.
Зокрема в Законах України "Про міліцію" та
"Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення
волі" встановлення певних обмежень щодо певних осіб віднесено до компетенції
суду, а права працівників міліції входити безперешкодно у будь-який час доби до
житла чи іншого володіння особи, яка перебуває під адміністративним наглядом,
можуть бути реалізовані лише для перевірки виконання такою особою обмежень,
встановлених судом.
У
Законі України "Про попереднє ув'язнення" внесені зміни, які
визначили єдину підставу для попереднього ув'язнення — вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного
заходу взяття під варту винесене відповідно до Кримінального та Кримінально-процесуального
кодексів України.
Конституційна гарантія кожному щодо недоторканності
житла чи іншого володіння особи і можливості її обмеження не інакше як за
вмотивованим рішенням суду, також вимагала законодавчого врегулювання.
Відтак норми чинного кримінально-процесуального
кодексу України у цій частині зазнали суттєвих змін. Насамперед ст.14-1 КПК
України закріпила правило, за яким ніхто не має права без законної підстави
увійти до житла всупереч волі осіб, які проживають у ньому. Особисте життя
громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень
охороняються законом, а прослу-ховування телефонних та інших переговорів має
здійснюватись за рішенням суду. Після внесення змін до ст. 177 КПК України
обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків,
здійснюється лише за вмотивованою постановою судді. У разі необхідності
провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до
судді за місцем провадження слідства.
Суддя повинен негайно розглянути подання і матеріали
справи, за необхідності вислуховує слідчого, прокурора і, якщо є підстави,
виносить постанову про проведення обшуку, яка оскарженню не підлягає. На
постанову про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з моменту її
винесення прокурор має право подати апеляцію до апеляційного суду. Закон
дозволяє провести обшук житла чи іншого володіння особи без постанови судді
лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з
безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
У таких випадках у протоколі мають бути зазначені
причини проникнення до житла чи іншого володіння особи без дозволу суду і
протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий зобов'язаний направити
копію протоколу обшуку прокуророві. Особа, конституційні права якої порушені,
може звернутися до суду з вимогами визнати дії слідчих органів незаконними й
відшкодувати матеріальні і моральні збитки.
Аналогічний порядок отримання дозволу суду
встановлений за необхідності накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації
з каналів зв'язку. Для запобігання злочину такі дії можуть бути вчинені до порушення
кримінальної справи. Розгляд звернень про накладення арешту на кореспонденцію
чи зняття інформації з каналів зв'язку покладено на голову апеляційного суду
або його заступника за
місцем провадження слідства. Постанова за результатами
розгляду звернення оскарженню не
підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурора.
З урахуванням внесених змін чинне законодавство
України щодо захисту прав громадян на свободу й особисту недоторканність та недоторканність
житла повною мірою відповідає світовим стандартам правового забезпечення прав і
свобод людини.
|
