НАУКА - Розділ 3. Утвердження в судочинстві конституційних засад як необхідна умова підвищення ефективності

Передбачивши функціонування в Україні єдиної системи судів загальної юрисдикції та проголосивши незалежність суддів при здійсненні правосуддя, Конституція України визна-основні засади судочинства, які мають на меті забезпечити надійний судовий захист прав і свобод людини й громадянина. Основними засадами судочинства, відповідно до положення ст. 129 Конституції України, є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; 9) обов'язковість рішень суду. Конституція України передбачила можливість визначати у законах і інші засади судочинства в окремих судових юрисдикціях. Зокрема, в Законі України "Про судоустрій України" відтворено положення ст. 124 Конституції України про здійснення правосуддя в Україні виключно судами. Це означає, що ніякий інший орган держави, крім суду, створеного згідно із законом, не вправі перебрати на себе функцію здійснення правосуддя. Функції суду не можуть бути делеговані іншому органу або посадовій особі. Важливою засадою здійснення правосуддя в Україні є надання гарантії кожному реалізувати своє право на судовий захист, а будь-які угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними. Законодавчо закріплено, як одну із засад правосуддя, проведення судочинства державною мовою. Водночас передбачена можливість застосування інших мов у судочинстві у випадках і порядку, визначених законом, закріплено право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Визначені засади судочинства, як і завдання суду в цілому, можуть бути реалізовані за умови дотримання конституційних вимог щодо незалежності суддів при здійсненні правосуддя і підпорядкованості їх лише закону. Самостійність і незалежність судів включає в себе комплекс складових, які дають можливість судам здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, пріоритетного захисту гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина. Самостійність судів означає:

• визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. Для реалізації конституційних вимог щодо незалежності судів насамперед слід було вилучити із законів або змінити їх окремі положення, які впливали на об'єктивність і неупередженість суду, посилити його незалежність від власних процесуальних обов'язків під час розгляду справи, особливо в кримінальному процесі, де суддя був наділений невластивими для нього функціями: самостійно порушувати кримінальну справу, віддавати обвинуваченого до суду, попередньо даючи оцінку кваліфікації злочину та наявності доказів для розгляду справи в судовому засіданні. Суддя оголошував обвинувальний висновок, нерідко сам досліджував докази на підтвердження обвинувачення, а керівник суду вищого рівня міг ініціювати скасування вироку, наприклад, через те що суд першої інстанції призначив м'яку міру покарання. Після внесення змін до чинного Кримінально-процесуального кодексу України стадія віддання до суду (ст. 237-256) замінена на попередній розгляд справи суддею. Причому про день досудового розгляду повідомляється не тільки прокурор (як це було раніше), а й інші учасники процесу, які віднині мають рівні права з прокурором. Суттєво змінена процедура провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Всі дії, які раніше виконував суддя: порушення кримінальної справи, формування обвинувачення й інші, передані прокурору. Скасовані повноваження керівників обласних і прирівняних до них судів, Вищого господарського суду та Верховного Суду України про порушення ними процедури перегляду судових рішень у судах вищого рівня. Внесені виключно важливі зміни до чинного законодавства, які мають забезпечити принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Рівність громадян перед законом — поняття ширше, оскільки така рівність характеризує правове становище громадян у всіх сферах життя суспільства. Рівність перед судом стосується громадян у сфері правосуддя. Разом з тим рівність перед законом і судом взаємопов'язані, оскільки суд зобов'язаний діяти в рамках процесуального законодавства, яке не створює переваг або обмежень залежно від обставин, що стосуються суб'єктів, наприклад, кримінального процесу. Насамперед посутньо змінені в судочинстві функції прокурора як представника держави. Він позбавлений переваг, які мав у судочинстві порівняно з адвокатом: давати висновок після виступу сторін у цивільному процесі навіть тоді, коли він виступав як позивач; вносити протести на судові рішення, які набрали законної сили, або й призупиняти їх виконання, давати санкції на арешт громадянина, який звинувачується у скоєнні злочину. Ці функції відійшли виключно до судів, а прокурор як представник держави наділений правом, як і громадянин або його адвокат, звертатися до суду з клопотанням, направляти апеляційну скаргу чи касаційне подання на судове рішення відповідно до апеляційного або касаційного суду. З метою забезпечення реальності прав громадян у судочинстві зміни до чинного процесуального законодавства передбачили додаткові гарантії особам, які з тих чи інших причин не можуть захистити свої права й інтереси. Зокрема, закон установлює обов'язкову участь захисника у справах неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших осіб, які через фізичні або психічні вади не здатні самі здійснювати своє право на захист. Особам, які не володіють мовою судочинства, надається право користуватися рідною мовою та допомогою перекладача. Гарантією рівноправності учасників судового розгляду є закріплення в законі положення про те, що обмеження прав позивача, відповідача, підсудного, потерпілого під час судового розгляду справи — значне порушення вимог процесуального закону, яке спричинює скасування судового рішення (ст. 370 КПК, ст. 336 ЦПК України). Впроваджується в судочинство, як його основна конституційна засада, змагальність сторін і свобода в поданні ними своїх доказів та доведенні перед судом їх переконливості. Для цього внесено зміни в ряд статей кримінально-процесуального кодексу, зокрема до ст. 48 КПК України, що визначає обов'язки й права захисника, до ст. 297, 299 КПК України, які регламентують порядок проведення судового слідства, участь сторін судового розгляду в дослідженні доказів тощо. Після внесення змін до кримінального судочинства участь прокурора під час розгляду судом кримінальних справ — обов'язкова, крім випадків, коли розглядаються кримінальні справи приватного звинувачення або коли прокурор відмовився підтримати державне обвинувачення. Участь прокурора в розгляді кримінальних справ судом першої інстанції починається під час попереднього розгляду справи, де він доповідає про можливість призначення справи до судового розгляду, висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками попереднього розгляду. У судовому засіданні прокурор підтримує державне обвинувачення, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання для підсудного. На відміну від положення, яке діяло раніше, за новим процесуальним законом, у разі відмови прокурора від обвинувачення суд може продовжити розгляд справи, якщо цього вимагатиме потерпілий у справі. Як державний обвинувач прокурор обов'язково бере участь у розгляді справи апеляційним судом, а при незгоді з рішенням апеляційного суду він, як й інші учасники процесу, має право на касаційне подання до касаційного суду, яким є Верховний Суд України. Конституція України визначила основну засаду судочинства — саме підтримання прокурором державного обвинувачення в суді, тобто поставила під сумнів участь у судочинстві представника громадськості — громадського обвинувача. Через те внаслідок змін, внесених до чинного Кримінально-процесуального кодексу, такий учасник кримінального процесу, як громадський обвинувач, відсутній. Для забезпечення обвинуваченому права на захист і реалізації вимог ст. 59 і 63 Конституції України у кримінально-процесуальному законодавстві детальніше врегульовані питання, які стосуються прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного й обов'язків досудово-го слідства та суду, прав і обов'язків захисника у кримінальному процесі. Участь захисника передбачена також під час розгляду справ в апеляційному або касаційному суді. Принципове значення для реформації судочинства має впровадження апеляційного та касаційного порядку оскарження рішення суду. Вказана конституційна засада судочинства має забезпечити законність у сфері правосуддя. До чинних процесуальних кодексів увійшли нові глави, які регулюють порядок перевірки судових рішень в апеляційній і касаційній інстанціях. Апеляційний перегляд судової справи передбачає, по суті, її новий розгляд судом другої інстанції, у ході якого перевіряються досліджені судом першої інстанції докази, з'ясовуються нові, оцінюється юридичний аспект відповідних відносин сторін у цивільній справі чи юридична оцінка дій засудженого у кримінальній справі та визначена судом кримінальна відповідальність. Порядок розгляду справи в суді апеляційної інстанції багато в чому збігається з процедурою її розгляду в суді першої інстанції. Зокрема, і в апеляційних судах судочинство здійснюється на засадах змагальності й рівності учасників процесу. Суд апеляційної інстанції має право залишити рішення суду першої інстанції без зміни, змінити його або постановити нове рішення. За наявності значних порушень процесуального закону апеляційний суд може скасувати рішення і направити справу до суду першої інстанції на повторний розгляд, а кримінальну справу в передбачених законом випадках — на додаткове розслідування. Касаційне провадження — це стадія судочинства, в ході якої має перевірятися законність судових рішень, які вступили в законну силу, в тому числі й тих, які не були оскаржені в апеляційному порядку. Підставами касаційного оскарження, касаційного подання є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами касаційної інстанції є Верховний Суд України та Вищий господарський суд. Останній переглядає в касаційному порядку рішення апеляційних і місцевих господарських судів. Рішення Вищого господарського суду у випадках, передбачених процесуальним законом, також можуть бути перевірені в порядку повторної касації Верховним Судом України. Після внесених змін чинне процесуальне законодавство передбачає підстави й процедуру перегляду рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у зв'язку з нововиявленими обставинами, перелік яких визначений ст. 347-2 ЦПК, ст. 400-4 КПК України (фальсифікація доказів, злочинні дії учасників процесу, інші обставини, які не були відомі суду під час винесення судового рішення і які самі по собі або разом з іншими мають суттєве значення у справі). Крім того, існує можливість виправити судову помилку завдяки перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження та за винятковими обставинами. Розгляд таких справ здійснюється залежно від категорії справи судовою палатою або на спільному засіданні двох судових палат Верховного Суду України. У процесуальному законодавстві чіткіше регулюється впровадження в судочинство гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами як однієї із конституційних засад судочинства, що має забезпечити прозорість судової діяльності, суворе дотримання встановленої законом процедури судового засідання, повніший аналіз судом вищої інстанції всіх даних, які досліджувалися судом першої інстанції. Вимога учасників кримінального процесу щодо необхідності його фіксації технічними засобами обов'язкова для суду, а її ігнорування є підставою для скасування судового рішення у кримінальній справі. Впровадження в судочинство основних конституційних засад, більш детальне регламентування досудового слідства й судового процесу в нових процесуальних кодексах, прийняття яких є невідкладним завданням з урахуванням потреб суспільства, мають на меті посилити судовий захист прав, свобод і законних інтересів людини, юридичних осіб і держави.

onli-films.at.ua	Главная Регистрация Вход

Приветствую Вас Гость \| RSS

Среда, 24.04.2024, 23:59