СТВОРЕННЯ
ЄДИНОЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ — РЕАЛІЗАЦІЯ ВИМОГ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
Важливим результатом реалізації пакету законодавчих
актів про внесення змін до чинного законодавства, прийнятого в 'червні 2001 року, та Закону України "Про судоустрій України"
від 7 лютого
2002 року є створення в Україні
єдиної системи судів загальної юрисдикції. Відповідно до вимог ст. 124 Конституції України судочинство має здійснюватися
Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Повноваження
Конституційного Суду України визначені у ст. 150 Конституції України. Саме він як єдиний орган
конституційної юрисдикції вирішує питання про відповідність законів та інших
правових актів Конституції України й офіційно тлумачить Конституцію України та
закони України.
Створений 1996 року Конституційний Суд України став реальним важелем
політичної стабільності в суспільстві, надзвичайно важливим інструментом
стримувань і противаг у системі здійснення державної влади, надійним гарантом
найвищої юридичної сили Конституції України як Основного Закону держави на всій
її території, гарантом захисту прав і свобод людини й громадянина.
Поряд з Конституційним Судом в Україні діяла система
загальних судів у складі районних (міських), міжрайонних (окружних), військових
судів гарнізонів, Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських судів, військових судів регіонів і
Верховного Суду України. До їх відання належали:
•
розгляд і
вирішення в судових засіданнях цивільних справ щодо спорів, які стосуються прав
та інтересів громадян, державних підприємств, установ, організацій, їх
об'єднань, інших громадських організацій;
•
розгляд у
судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом мір
покарання до осіб, винних у скоєнні злочину, або виправдання невинних.
Суди загальної юрисдикції розглядали справи про
адміністративні правопорушення, вирішували питання, пов'язані з виконанням судових
рішень, ухвал, постанов і вироків.
Крім судів загальної юрисдикції, в Україні діяла
система арбітражних судів у складі обласних арбітражних судів і Вищого арбітражного
суду, які здійснювали правосуддя в господарських відносинах, вирішували всі
господарські спори, що виникають між юридичними особами, державними та іншими
органами.
Реформувавшись із державних арбітражів в арбітражні
суди на підставі Закону України "Про арбітражні суди" від 4 червня 1991 року, вони продовжували діяти в режимі арбітрування і на
засадах, далеких від
тих, які характерні для судового органу. Як складова органів управління
система тепер уже арбітражних судів зберегла методи, характерні для
командно-адміністративної системи. Вирішальне слово для прийняття рішення в
господарському спорі залишалося за керівниками судів. Їм належало право
одноособово скасувати або змінити рішення арбітра у справі, поставити питання
про перегляд судового рішення президією чи Пленумом Вищого арбітражного суду.
Керівники Вищого арбітражного
суду, маючи повноваження підбирати і розставляти кадри, права дисциплінарного
провадження щодо суддів та здійснюючи фінансове й матеріально-технічне забезпечення
діяльності судів нижчого рівня, займали домінуюче становище
у системі арбітражних судів.
Важливим результатом реалізації пакету законодавчих
актів про внесення змін до чинного законодавства, прийнятого в червні 2001 р.
та вимог Закону України від 07.02.2002 року "Про судоустрій України"
є створення в Україні єдиної системи судів загальної юрисдикції. Названий
Закон, прийнятий відповідно до Конституції України, є базовим правовим актом, в
якому визначено систему судів загальної юрисдикції, види та склад кожної
судової ланки, їх повноваження, повноваження суддів, основні вимоги щодо
формування корпусу професійних суддів та народних засідателів і присяжних,
порядок призначення суддів на адміністративні посади в судах та повноваження
керівників судів, засади та порядок здійснення суддівського самоврядування,
організаційне забезпечення діяльності судів, інші важливі питання
функціонування судової системи.
Водночас закон визначив умови для забезпечення єдності
системи судів загальної юрисдикції, а саме:
•
єдині
засади організації та діяльності судів;
•
єдиний
статус суддів;
• обов'язковість для всіх судів правил судочинства,
визначених законом;
• забезпечення Верховним Судом України однакового
застосування законів судами загальної юрисдикції;
•
обов'язковість
виконання на території України судових рішень;
•
єдиний
порядок організаційного забезпечення діяльності судів; •
фінансування
судів виключно з Державного бюджету України; • вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами
суддівського самоврядування.
|