ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПОДАЛЬШОЇ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ
Пакет законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою
України 21 червня 2001 року, і Закон України "Про судоус-.трій
України" від 7 лютого 2002 року дав змогу розпочати третій етап
реформування судової системи України відповідно до вимог Конституції України
на принципах територіальності й спеціалізації, впровадити в судочинство
конституційні засади здійснення правосуддя, законодавчо забезпечити вирішення
ряду інших важливих питань щодо посилення судового захисту прав і свобод
громадян.
Разом з тим окремі конституційні вимоги щодо
реформування судочинства, посилення незалежності судів залишилися нереалізованими.
Насамперед необхідно вирішити питання законодавчого
забезпечення конституційної вимоги щодо участі представників народу в
здійсненні правосуддя судами України. Форми такої участі визначені в ст. 124
Конституції України, яка проголошує: народ безпосередньо бере участь у
здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
За чинним законодавством кримінальні справи про
злочини, за які можливо призначити кримінальне покарання у вигляді довічного
позбавлення волі, розглядаються апеляційними судами по першій інстанції
колегією суддів у складі двох професійних суддів і трьох народних засідателів.
Всі інші судові справи розглядаються в першій інстанції, як правило, суддею
одноособово. Кримінальні справи залежно від тяжкості складу злочину можуть
розглядатися у складі трьох професійних суддів.
В апеляційній та касаційній судових інстанціях судові
справи розглядаються у складі не менше трьох професійних суддів.
Досвід залучення до судочинства народних засідателів у
нас є — до 1992 р. в Україні всі справи по першій інстанції розглядалися судами
у складі одного судді та двох
народних засідателів.
Повне скасування законодавства, яке передбачало участь
представників народу в розгляді цивільних справ, не можна вважати виправданим.
Окремі категорії цивільних справ стосуються інтересів суспільства або ж
пов'язані із позбавленням громадян важливих повноважень.
Так, наприклад, було б доцільно залучити представників
народу до розгляду таких цивільних справ, як надання судом дозволу на усиновлення
(удочеріння) дітей — громадян України іноземними громадянами, визнання
громадян недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлення батьківських прав
та деякі інші категорії справ.
Аналіз положень Закону України "Про судоустрій
України" від 07.02. 2002 року свідчить про те, що народні засідателі мають
залучатися до здійснення правосуддя місцевими загальними судами (до них
належать і військові суди). Участь народних засідателів у роботі
спеціалізованих судів (господарських та адміністративних) законом не
передбачено. Порядок залучення народних засідателів до здійснення правосуддя
та категорії судових справ, які мають розглядатися з участю представників
народу, має бути визначено у процесуальному законодавстві.
Щодо суду присяжних, то Україна має прийняти важливе
рішення щодо вибору форми діяльності такого суду.
Світовий досвід країн, де функціонує суд присяжних,
знає дві його форми у кримінальному судочинстві: перша, так звана
англо-аме-риканська, коли присяжні засідателі окремо від професійного судді
після дослідження доказів, заслуховування представників обвинувачення і
захисту виносять свій вердикт щодо доведеності пред'явленого обвинувачення у
скоєнні злочину (винен чи не винен), а професійний суддя на підставі
позитивного висновку суду присяжних призначає міру кримінального покарання.
Саме таку форму організації суду присяжних успадкувала від Російської імперії і
судова система Російської Федерації.
Судові системи континентальної Європи використовують
іншу форму діяльності суду присяжних: представники народу у складі двох-п'яти
присяжних разом з професійним суддею беруть участь у дослідженні доказів, разом
приймають рішення щодо доведеності пред'явленого обвинувачення й призначають
винним відповідне кримінальне покарання.
Аналіз роботи суду присяжних за англо-американським
типом, нинішня інформованість членів суспільства, їх взаємовідносини і можливі
попередні суб'єктивні оцінки обставин справи, складність організації роботи при
такій формі роботи суду присяжних, а також непомірні витрати на його утримання
викликає схвальнішу оцінку та вибір суду присяжних за прикладом судочинства країн
континентальної Європи.
Законодавство України про судоустрій визначило
діяльність суду присяжних на рівні загальних апеляційних судів для розгляду
кримінальних справ по першій інстанції. Порядок здійснення правосуддя з участю
присяжних, категорію кримінальних справ, які підлягають розгляду судом
присяжних, має бути визначено у процесуальному законодавстві.
Практика роботи судової системи України на нових
засадах судочинства показала очевидну необхідність продовження реформування
як судової системи, так і судочинства в напрямах, визначених Конституцією
України.
Передусім учасникам судового процесу з усіх
кримінальних справ необхідно забезпечити рівність перед законом і судом, а
також право на апеляційне й касаційне оскарження рішення суду. Чинне кримінально-процесуальне
законодавство передбачає розгляд апеляційними судами по першій інстанції
кримінальних і цивільних справ, визначених законом категорій. Учасники судового
процесу в таких справах позбавлені права на апеляційне оскарження рішення,
вироку, ухвали суду. Їх скарги розглядає безпосередньо Верховний Суд України,
який є касаційною інстанцією. Отже, для перевірки судових рішень, винесених
апеляційним судом по першій інстанції, необхідно реалізувати вимоги
законодавства України про судоустрій щодо створення Апеляційного суду України,
унормувати його діяльність та створити відповідні умови для його роботи по здійсненню правосуддя.
Законом України від 07.02.2002
року "Про судоустрій
України" передбачено створення Касаційного суду України, який був наділений
спеціальною компетенцією у судовій системі по перевірці у касаційному порядку
розглянутих загальними місцевими та апеляційними судами цивільних і
кримінальних справ. Указом Президента України від 1 жовтня 2002 р. в системі судів загальної юрисдикції такий суд
утворений з місцезнаходженням його в місті Києві. Про необхідність
функціонування касаційної інстанції в системі судів загальної юрисдикції
свідчать і результати півторарічної роботи Верховного Суду України (з 01.06.
2002 р. після набрання чинності
Закону України "Про судоустрій України") про значне перевантаження
судових палат, які перевіряють судові рішення судів України в касаційному
порядку. За результатами роботи у 2003 р. до Верховного Суду України надійшло понад двадцять
тисяч цивільних, кримінальних і господарських справ для їх розгляду в
касаційному порядку, що створило проблему своєчасного їх розгляду. Цього слід
було очікувати після ліквідації багатьох наглядових інстанцій на рівні областей
і держави, які раніше у спрощеному варіанті (в порядку нагляду) перевіряли судові
рішення на предмет дотримання законності за скаргами учасників судового
процесу та інших громадян.
Вихід зі становища, що склалося, бачився у реалізації
вимог законодавства про судоустрій щодо функціонування Касаційного суду
України, який би займався перевіркою судових рішень, прийнятих апеляційними та
місцевими судами України, на предмет правильного застосування ними матеріального та процесуального
законодавства. Верховний Суд України як найвищий судовий орган держави
перевіряв би в порядку повторної касації рішення вищих спеціалізованих судів і
Касаційного суду України на відповідність їх Конституції та законам України,
забезпечував би однакове застосування законодавства різних судових юрисдикцій.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 11
грудня 2003 р.
положення Закону України "Про судоустрій України" щодо утворення в
системі судів загальної юрисдикції Касаційного суду України та його
повноваження визнані неконституційними і втратили силу з дня ухвалення
конституційного рішення. Принципове значення для подальшої розбудови системи
судів загальної юрисдикції є визнання Конституційним Судом України
того, що
система судів загальної юрисдикції безпосередньо визначена
в ст. 125 Конституції
України: Верховний Суд України, вищі спеціалізовані, апеляційні та місцеві
суди. Цей висновок практично унеможливлює створення будь-яких нових судів, крім
названих, для забезпечення у повному обсязі основних засад судочинства,
визначених в ст.129 Конституції України, зокрема апеляційного та касаційного
оскарження рішення
суду.
Пошук варіантів впровадження основних засад
судочинства може йти в напрямі створення вищих цивільного і кримінального
судів як касаційних інстанцій або ж наділення повноваженнями розглядати справи
в касаційному порядку окремими судовими палатами апеляційних судів. Без вирішення цих питань неможливо
розробити процесуальні норми, які б регулювали проходження справ у касаційній
інстанції, а отже і прийняття нових процесуальних кодексів.
На підставі нового закону про судоустрій створена та
функціонує Державна судова адміністрація під контролем органів суддівського
самоврядування, що сповна відповідає вимогам Конституції України, законам
України по забезпеченню умов для здійснення незалежного й неупередженого
правосуддя. Разом з тим розширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що
виникають у державі, реформа судової системи й судочинства на засадах,
визначених Конституцією України, вимагає інших підходів для забезпечення
судової діяльності судів України, більшість яких не має придатних для
правосуддя приміщень, необхідної матеріально-технічної бази та видатків, які
бодай у мінімальних розмірах задовольняли б потреби судів, враховуючи і
компенсаційні виплати громадянам, без яких судочинство здійснюватися не може
(адвокати, свідки, потерпілі, оплата експертиз тощо).
Збільшення штатної чисельності суддів майже на 2000
посад на ділі реалізувати виявилось проблематичним для більшості судів, оскільки
робочих місць для суддів у судах немає.
Згідно із законодавством України про судовий устрій
упродовж трьох років передбачено створення мережі спеціалізованих адміністративних
судів на чолі з Вищим адміністративним судом. Указом Президента України від 1
жовтня 2003 р. утворено Вищий адміністративний суд, у грудні 2003 р. Верховна
Рада України обрала суд-
дів Вищого
адміністративного суду. Щоб започаткувати роботу системи адміністративних
судів, слід вирішити серйозні проблеми щодо їх розміщення, кадрового забезпечення,
нормативно врегулювати їх діяльність шляхом прийняття та введення в дію
Адміністративного процесуального кодексу.
В Україні започаткована система підготовки юристів для
роботи на посаді судді, а також система перепідготовки працюючих суддів,
підвищення їх кваліфікації, зокрема у новоствореній Академії суддів, які
потребують суттєвого покращення організації та якості роботи. Про необхідність
перепідготовки суддів і працівників судів, підвищення їх кваліфікації свідчить
не тільки рівень якості правосуддя в державі, а насамперед темпи оновлення
чинного законодавства в Україні (тільки за останні роки прийняті Кримінальний,
Цивільний, Господарський, Земельний, Сімейний кодекси та інші не менш важливі
кодифіковані законодавчі акти).
Продовження судової реформи на базі нового Закону
України від 07.02.2002 року
"Про судоустрій України" можливе за умови внесення до нього певних
змін, які дадуть змогу оновити в повному обсязі процесуальне законодавство,
започаткувати здійснення правосуддя нової системи спеціалізованих
адміністративних судів, перейти до реформування правоохоронних органів України,
органів прокуратури, досудового слідства та адвокатури, забезпечивши тим самим
правопорядок в Україні, характерний для правової держави.
|