onli-films.at.ua
Четверг, 28.03.2024, 23:44
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ 

1.  Поняття попередження злочинності.
2.  Об'єкти, рівні й форми профілактики злочинності.
3.  Заходи попередження злочинності і їх класифікація.
4.  Суб'єкти попереджувальної діяльності і їх класифікація.
5.  Правоохоронні органи як суб'єкти попереджувальної діяльності.  

11.1. Поняття попередження злочинності
Визначення злочинності як соціально негативного явища передбачає відповідну стратегію боротьби з нею, основним на­прямом якої є вплив на причини злочинності. Проблеми попередження злочинності багато років станов­лять інтерес для урядів усіх держав незалежно від їх устрою й широкого кола громадськості. Думку про те, що попередження злочинності повинно мати пріоритет перед каральної політикою держави, висловив ще Платон у IV ст. до н. е., але її практичне втілення відбулося по­рівняно недавно. Ця думка дістала правову аргументацію у пра­цях юристів класичної школи кримінального права у XVIII ст., які заклали основу нової політики в боротьбі зі злочинністю. Сутність цієї політики полягає в такій формулі: "мудрий зако­нодавець попередить злочин, щоб не бути змушеним карати за нього". Подальшого теоретичного обґрунтування попередження зло­чинності дістало в межах кримінології, яка стала альтернативою науці кримінального права щодо формулювання основний цілей, завдань і заходів боротьби зі злочинністю в сучасних умовах. Нині попередження злочинності є основним напрямом діяльно­сті держави й суспільства в боротьбі із цим соціально негатив­ним явищем. Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то попереджувальні заходи спрямовані на усунення або нейтралізацію причин і умов злочинності. Тому попереджувальна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою і багат­шою, ніж практика застосування кримінального покарання. Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії про­понують таке визначення поняття попередження злочинності: це спрямована проти злочинності діяльність держави й сус­пільства з метою утримання її на мінімальному рівні шляхом усунення або нейтралізації її причин. За визначенням вчених-кримінологів НАВС України, попе­редження злочинності — це кримінологічна категорія, що означає систему об'єктивних і суб'єктивних передумов лока­лізації й зниження злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціаль­ного явища, його причин і умов. На думку А. Зелінського, попередження злочинності — це система заходів, що вживаються суспільством з метою стри­мування поширення злочинності і зниження її рівня шляхом запобігання й припинення конкретних злочинів. Поряд з терміном "попередження" у кримінології викорис­товують терміни "профілактика", "превенція", "запобігання". У кримінологічній літературі немає єдиною думки щодо тлума­чення і співвідношення цих термінів. Наприклад, вчені НАВС України вважають, що коли по­няття "попередження злочинності" використовують для визна­чення як об'єктивних передумов ліквідації злочинності, так і суб'єктивних факторів боротьби з нею, то поняття "профілак­тика" антигромадських явищ стосується лише особливої соці­ально керованої діяльності, що характеризується як свідомий, цілеспрямований процес попередження будь-яких порушень со­ціальних норм. На думку А. Зелінського, профілактика — це діяльність з усунення, нейтралізації або послаблення факторів, що поро­джують злочинність або сприяють їй. Отже, кримінологічна профілактика, як правило, не має адресного характеру, тобто не спрямована на конкретний злочин і полягає в усуненні кри­міногенних факторів взагалі. Вона забезпечується через запо­бігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можли­вих об'єктів від посягань, правової та кримінологічної пропа­ганди серед населення. Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вважа­ють, що таке розмежування термінів "попередження" і "профі­лактика" має умовний характер і їх можна використовувати як рівнозначні. У подальшому виходитимемо саме з цієї точки зору. Здійснення політики у сфері попередження злочинності по­винно ґрунтуватися на певних принципах. До основних прин­ципів попередження злочинності належать гуманізм, наукова обґрунтованість, законність і економічна доцільність. Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на попередження з боку конкретних осіб. Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територі­альні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень кон­кретизуються завдання й об'єкти профілактики, основні на­прями й засоби попереджувального впливу, коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості. Важливе значення для ефективної попереджувальної діяль­ності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетен­цію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуаль­но-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії за­хисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються. Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.  
11.2. Об'єкти, рівні й форми профілактики злочинності
Попередження злочинності є системою, що об'єднує об'єкти профілактики, основні рівні й форми профілактики, заходи попереджувального впливу, суб'єктів профілактики, які вико­нують цю роботу. До об'єктів попередження злочинності належать проце­си і явища різного порядку. По-перше, це економічні, полі­тичні, психологічні та інші фактори, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв'язку цих факторів із злочинністю може бути різний. її пізнання за допомогою кримінологічного аналізу визначає масштаби профілактич­ної діяльності та її ефективність. По-друге, до об'єктів по­переджувальної діяльності можна зарахувати діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й соціальної взаємодії. Характер діяльності при цьому може бути різно­манітний: професійний, адміністративний, технологічний тощо. І, по-третє, це особа злочинця. Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівня її попередження: загальносоціальний, соці­ально-кримінологічний та індивідуальний. Загальносоціальний рівень попередження злочинності (за­гальна профілактика) охоплює діяльність держави, суспільст­ва та їх інститутів, що спрямована на розв'язання суперечнос­тей в галузі економіки, соціального життя, у моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють різні органи державної влади й управління, громадські формування, для яких функція попе­редження злочинності не є основною або професійною. Профі­лактичний ефект досягається завдяки ефективній соціально-економічній політиці загалом. Спеціально-кримінологічний рівень (кримінологічна профі­лактика) полягає в цілеспрямованому впливі на криміногенні фактори, пов'язані з окремими видами й групами злочинної поведінки, наприклад насильницькою або економічною зло­чинністю. Такі комплекси специфічних причин і умов злочин­ної поведінки усуваються або нейтралізуються у процесі діяль­ності відповідних суб'єктів, для яких профілактична функція є виконанням їх основних професійних завдань. Індивідуальний рівень попередження злочинності (індиві­дуальна профілактика злочинів — ІПЗ) охоплює діяльність щодо конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт з правовими нормами. Залежно від стадії генезису особи злочин­ця ІПЗ поділяється на чотири види. Перший вид ІПЗ стосується об'єктів, які перебувають на по­чатковому етапі криміналізації особи. У цей період вони вчи­няють різні правопорушення незлочинного характеру, які утво­рюють загалом певний вид антигромадської діяльності. Умовно цей вид ІПЗ називають ранньою індивідуальною профілакти­кою злочинів. Другий вид ІПЗ стосується осіб, які вчинили або вчиняють злочини. Суб'єктами цього виду профілактики можуть бути слідчі, оперативні та інші працівники органів внутрішніх справ, судді. Профілактична робота полягає в тому, щоб схи­лити особу до відмови від вчинення злочину, припинити його на стадії підготовки, а в разі вчинення злочину сприяти фор­муванню у особи почуття каяття, бажання сприяти розкрит­тю злочину. Умовно цей вид профілактики називають судово-слідчим. Третій вид ІПЗ охоплює осіб, які вчинили злочини і стосов­но них суд прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового впливу. Цей вид профілактики по-пер­ше, реалізується в діяльності установ виконання покарань, за­вдання яких полягає у виправленні та ресоціалізації засудже­ного, по-друге, здійснюється відповідними державними та громадськими організаціями при звільненні особи від реаль­ного виконання кримінального покарання (умовне засудження, відстрочка виконання вироку, примусові заходи виховного характеру). Цей вид профілактики умовно називають пенітен­ціарним. Четвертий вид ІПЗ стосується осіб, що відбули криміналь­не покарання, але підлягають нагляду з метою запобігання ре­цидиву. Умовно цей вид профілактики називають постпенітен-ціарним. Підхід до попередження злочинності з урахуванням рівнів профілактики відбивається в побудові структури органів і орга­нізацій, що здійснюють цю діяльність. Від правильного вибору рівня профілактики залежить її ефективність. Профілактична діяльність втілюється у відповідних формах, характер яких залежить від рівня попередження злочинності та практики відповідних суб'єктів. Загальносоціальна профілактика реалізується за допомогою державних планів економічного та соціального розвитку. Такі плани складаються як на державному, так і на регіональному рівні. Профілактичне значення такого плану полягає в тому, що він передбачає стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни (регіону) з урахуванням можливих кримі­ногенних наслідків від реалізації закладених у нього заходів. За допомогою такого плану досягається єдність впливу на за-гальносоціальні причини злочинності всіх попереджувальних заходів: економічних, соціальних, ідеологічних, культуроло­гічних, технологічних та ін. Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. У них передбачається система захо­дів, спрямованих на профілактику конкретних видів і груп злочинності, злочинності взагалі, на певній території (держава, регіон). Передбачувані програми заходів реалізуються за раху­нок взаємодії і взаємоузгодженості діяльності окремих суб'єк­тів профілактики. Прикладами є Державна програма боротьби зі злочинністю, ухвалена Верховною Радою України 25 червня 1993 р., і затверджена Президентом України Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки. Безумовно, ефективність попередження злочинів залежатиме від узгодженості програми боротьби із злочинністю з концеп­цією державного плану економічного та соціального розвитку країни. Індивідуальна профілактика реалізується, як правило, у двох формах. Якщо йдеться про усунення причин і умов, які сприяли вчи­ненню конкретних злочинів, що були виявлені у процесі діяль­ності спеціальних суб'єктів, то це вимоги про вжиття заходів організаційно-управлінського, економіко-технологічного й ідео­логічного характеру, які втілюються в особливому процесуаль­ному акті — приписі прокурора, поданні слідчого, окремій ухвалі суду. Якщо йдеться про особу конкретного злочинця, то засто­совують програми індивідуального коригування правопору-шуючої поведінки. У програмі відбиваються детальний портрет особи, характеристика основних факторів мікросередовища формування її негативних рис, передбачаються диференційо­вані заходи профілактичного впливу і критерії ефективності їх застосування.  
11.3. Заходи попередження злочинності та їх класифікація
За характером соціальної детермінації злочинності заходи профілактичного впливу поділяють на загальні та спеціальні (кримінологічні) . Відмінність між ними полягає в тому, що загальні заходи спрямовані на позитивний розвиток соціаль­но-економічної системи загалом і цим сприяють зниженню рівня злочинності, а спеціальні (кримінологічні) безпосеред­ньо впливають на причини й умови наявного стану злочин­ності та її окремих видів з метою їх усунення, нейтралізації або обмеження. За конкретним змістом розрізняють такі заходи профілак­тики: економічні, соціальні, ідеологічні, технічні, організа­ційні, правові. Зазначимо, що за такої класифікації попере­джувальні заходи поділяються на загальні та спеціальні. Економічні заходи попередження злочинності спрямовані на нейтралізацію криміногенних наслідків функціонування еко­номічної сфери і мають велике значення як на макрорівні (на­приклад, оздоровлення економіки країни загалом, економіч­ний захист найменш забезпечених верств населення шляхом уведення науково обґрунтованого рівня прожиткового мініму­му), так і на мікрорівні (наприклад, пільги і допомога конкрет­ним особам, які перебувають у критичній ситуації). Соціальні заходи профілактики позитивно впливають на різ­ні соціальні інститути (сім'ю, колективи, громадські органі­зації та ін.). Наприклад, значний профілактичний потенціал містять заходи, що сприяють створенню культу сім'ї, розвитку громадських засад місцевого самоврядування. Ідеологічні заходи профілактики повинні формувати у членів суспільства моральну свідомість на основі суспільних цінностей; обмежувати негативний вплив на поведінку осіб стандартів ма­сової культури (обмеження часу показу фільмів з еротичним змістом і сценами насилля); виправляти моральні деформації у осіб з правопорушуючою поведінкою за допомогою індивідуально­виховної роботи (психолого-педагогічні та правообмежувальні заходи). До технічних заходів профілактики належать різні техно­логії, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають сус­пільно небезпечним наслідкам у процесі соціальної діяльності людей, а також вчиненню злочинів та інших правопорушень (наприклад, технології, що виключають аварійність на вироб­ництві; правила дорожнього руху; засоби охоронної та пожеж­ної сигналізації; запираючі пристрої). Організаційні заходи попередження злочинності повинні сприяти нейтралізації або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності (на­приклад, заходи удосконалення процесів керованої міграції на­селення; відпрацювання дієвого механізму забезпечення соці­альної адаптації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; формування критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів). Правові заходи попередження злочинності за змістом поді­ляють на такі:
•      що сприяють нейтралізації умов, які полегшують вчинен­ня злочинів (норми різних галузей законодавства, що об­межують дієздатність алкоголіків, позбавляють батьківсь­ких прав, регламентують порядок придбання і зберігання вогнепальної зброї та ін.);
•      що стимулюють до дій, які перешкоджають або припи­няють вчинення злочинів (норми кримінального права про добровільну відмову від злочину, необхідну оборону, затримання злочинця);
•          що регламентують процес попередження злочинів. Правову основу профілактики злочинів становлять такі до­кументи:  
•      окремі положення Конституції України;
•      закони України і підзаконні нормативні акти (наприклад, закони України "Про міліцію", "Про оперативно-розшуко-ву діяльність", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про прокурату­ру", акти Кабінету Міністрів України щодо питань бороть­би зі злочинністю);  
•      окремі норми галузевого законодавства України (напри­клад, ст. 23 КПК України, ст. 6 КАП України);
•      відомчі та міжвідомчі нормативні акти (накази МВС Укра­їни, Генерального прокурора України, Державного депар­таменту України з питань виконання покарань та ін.). Зазначимо, що до цього часу процес попередження злочин­ності в Україні не має самостійної правової бази. Ще в 1995 р. було розроблено проект Закону України "Про профілактику злочинів", у преамбулі якого закріплювалось: "Українська дер­жава забезпечує своїм громадянам захист від посягання на їх життя, здоров'я, волю, гідність, майнові та інші права". Про­те, на жаль, цей закон ще не прийнятий. Існуючі правові нор­ми з цього питання, як правило, містяться в різних галузях права, часто є фрагментарними і не узгоджуються між собою, що не сприяє ефективності профілактичної діяльності. А. Зелінський відокремлює ще один критерій класифікації заходів попередження злочинності — масштаб їх здійснення:
•      серед населення країни;
•      у межах певного відомства або стосовно певних прошарків населення (наприклад, серед неповнолітніх, безробітних; силами працівників органів внутрішніх справ, прокура­тури, Державного департаменту України з питань вико­нання покарань);
•      у малих соціальних групах (на підприємствах, в устано­вах, організаціях, сім'ях, неформальних групах);
•      стосовно окремих осіб.    
11.4. Суб'єкти попереджувальної діяльності та їх класифікація
Суб'єктами діяльності з попередження злочинності є юри­дичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність. До них належать органи виконавчої влади, адміністрація державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи. Суб'єктів попередження злочинності поділяють на три основ­ні групи. До першої групи належать суб'єкти загальносоціаль-ної профілактики — державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, проф­спілки, церква та ін.). До другої групи належать суб'єкти спеціально-кримінологіч­ної профілактики:
•      державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки Укра­їни — СБУ, прокуратура, Державна податкова адміністра­ція, Державний департамент з питань виконання пока­рань, суд та ін.);  
•      державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби у справах неповнолітніх, комісії у спра­вах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.); •      приватні й громадські структури та організації, що спри­яють виконанню правоохоронних завдань (загони само­оборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства). Третя група об'єднує суб'єктів, які здійснюють індивідуаль­ну профілактику — працівники державних правоохоронних органів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та ін.) та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопо­рушників), а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції та ін.). Запропонований розподіл суб'єктів на групи за рівнем про­філактики умовний, оскільки окремі аспекти індивідуальної, спеціально-кримінологічної та загально-соціальної профілакти­ки стосуються в діяльності кожної із зазначених груп. Крім того, перелічені суб'єкти перебувають у взаємодії. На думку А. Зелінського, класифікувати суб'єктів профі­лактики необхідно з урахуванням місця, яке попередження злочинності посідає серед функціональних обов'язків суб'єк­тів профілактики. На цій підставі вчений поділяє суб'єктів профілактики на спеціалізованих і неспеціалізованих. Спеціалізованими суб'єктами є державні правоохоронні ор­гани, а також недержавні об'єднання і організації, створені для охорони правопорядку, приватних осіб та підприємств; спеціа­лізовані комісії і комітети, що створюються на різних рівнях виконавчої влади для планування, координації та здійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинності (Коор­динаційний комітет боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, Національна коорди­наційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Координаційні комітети боротьби з організованою злочинністю та корупцією в Автономній Республіці Крим, облас­тях, містах Києві та Севастополі). Органи місцевого самовряду­вання також створюють комісії, що виконують профілактичні функції — комісії у справах молоді, спостережні, адміністра­тивні та ін. До спеціалізованих громадських суб'єктів нале­жать загони самооборони, добровільна народна дружина, това­риські суди та інші громадські формування, основне завдання яких полягає в попередженні злочинності й охороні громадсь­кого порядку. До неспеціалізованих суб'єктів належать всі інші структу­ри, що здійснюють функції управління економікою, обороною, освітою, культурою та іншими сферами життя суспільства.  
11.5. Правоохоронні органи як суб'єкти попереджувальної діяльності
Найсуттєвіший внесок у попередження злочинності роблять правоохоронні органи. Для окремих з них (наприклад, для ор­ганів внутрішніх справ) попередження злочинності є одним з основних обов'язків. Профілактичні функції правоохоронних органів реалізуються переважно на спеціально-кримінологіч­ному та індивідуальному рівнях. Найяскравіше виражену профілактичну спрямованість має діяльність прокуратури, суду, органів внутрішніх справ та служби безпеки. Це пояснюється тим, що для цих органів обов'язок здійснювати таку діяльність закріплений законо­давством, а також наявністю певного досвіду в цьому напрямі діяльності. Прокуратура виконує профілактичні функції у процесі роз­в'язання своїх основних завдань. Згідно з п. 9 Перехідних поло­жень Конституції України прокуратура продовжує виконувати функції загального нагляду за дотриманням законів і досудового слідства до введення в дію законів стосовно органів державного контролю та досудового слідства. Здійснюючи загальний нагляд за виконанням законів органами влади й управління, юридични­ми особами, громадськими організаціями, посадовими особами й окремими громадянами, прокуратура зобов'язана реагувати на випадки порушення законності та вживати заходів поновлення порушених прав та інтересів держави, фізичних і юридичних осіб, порушувати стосовно порушників законності дисциплінар­не, адміністративне чи кримінальне провадження, опротестову­вати незаконні рішення, виносити попередження про неприпус­тимість порушення закону. Профілактична функція реалізується і в діяльності слідчих підрозділів прокуратури. У процесі розслідування криміналь­них справ слідчі прокуратури зобов'язані виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів, і вносити відповідним посадовим особам подання для їх усунення. При здійсненні нагляду за виконанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та попе­реднє слідство, прокурор запобігає випадкам порушення закон­ності з боку відповідних посадових осіб і контролює виконання цими посадовими особами вимог закону щодо встановлення обставин, які сприяли вчиненню злочинів, і їх усунення. Попередження рецидивної злочинності органами прокура­тури досягається у процесі здійснення нагляду за дотриманням законів у місцях позбавлення волі, в органах і установах, що виконують інші види кримінального покарання та заходи кри­мінально-правового впливу, а також здійснюють контроль і со­ціальну адаптацію осіб, які відбули покарання. Крім того, на органи прокуратури покладено обов'язок з ко­ординації діяльності місцевих правоохоронних органів з боро­тьби та попередження злочинності. Особливе місце в системі правоохоронних органів посідає суд. Хоча основним обов'язком суду є здійснення правосуддя і в певному розумінні суд не є суб'єктом боротьби зі злочинніс­тю, це не принижує його внеску у процес профілактики зло­чинів. Процес розгляду в суді кримінальних справ справляє виховний і загально-попереджувальний вплив на громадян. Ви-носячи обґрунтований і справедливий вирок у кримінальній чи цивільній справі, суд забезпечує загальну й спеціальну превен-цію, у тому числі й попередження рецидиву. Певний про­філактичний ефект має проведення виїзних судових засідань. Спеціальна кримінологічна функція суду реалізується шля­хом винесення поряд з вироком окремих ухвал з вимогами усу­нути криміногенні обставини, що сприяли або полегшували вчинення злочину, з метою запобігання вчиненню таких зло­чинів та інших правопорушень у майбутньому. Широкі повноваження щодо здійснення профілактичної ді­яльності має Служба безпеки України. До основних завдань СБУ, що закріплені у ст. 2 Закону України "Про Службу без­пеки України", крім захисту державного суверенітету, кон­ституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, закон­них інтересів держави і прав громадян від розвідувально-під­ривної діяльності іноземних спецслужб входять також попе­редження, виявлення, припинення і розкриття злочинів проти миру й безпеки, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки та ін­ших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Одним з обов'язків, що покладаються на СБУ відповідно до її основних завдань, є здійснення профілактики правопорушень у сфері державної безпеки. Основний тягар здійснюваної в Україні спеціально-криміно­логічної попереджувальної діяльності покладається на органи внутрішніх справ України. Згідно з Положенням "Про Мініс­терство внутрішніх справ України", затвердженим Указом Пре­зидента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138, до основних завдань МВС України поряд з іншими належать такі:
•      організація й координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів сус­пільства й держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення громадської без­пеки;
•      участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю;
•      забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, роз­криття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприя­ють вчиненню правопорушень. Особливе місце у здійсненні профілактичної діяльності орга­нами внутрішніх справ посідає міліція. Згідно із ст. 2 Закону України "Про міліцію" одним із завдань міліції є попереджен­ня і припинення правопорушень. Крім того, про спеціально-попереджувальну функцію міліції зазначається в п. 2, 6, 7, 13, 14 ст. 10 Закону України "Про міліцію", де наведено також пе­релік основних обов'язків міліції. Аналіз чинного законодавства, підзаконних актів МВС Ук­раїни та інших документів дає підстави виокремити такі основ­ні напрями попереджувальної діяльності міліції:
•      попередження економічних злочинів;
•      профілактика особливо небезпечних і тяжких злочинів;
•      припинення злочинної діяльності організованих злочин­них груп, а також професійних злочинців;
•      попередження злочинності неповнолітніх;
•      попередження рецидивної злочинності;
•      попередження і припинення порушень громадського по­рядку та громадської безпеки, масових заворушень;
•      боротьба з майновими злочинами. Профілактичну функцію виконують усі підрозділи міліції, які входять в її структуру: кримінальна міліція, міліція гро­мадської безпеки, транспортна міліція, державна автоінспек­ція, міліція охорони, спеціальна міліція. Найвагоміший внесок у профілактичну діяльність міліції роблять підрозділи карного розшуку, державної служби боротьби з економічними злочина­ми, дільничні інспектори міліції, слідчі, штатні підрозділи ді­знання, патрульно-постова служба, підрозділи державної служ­би охорони і державної автомобільної інспекції.  

Контрольні питання

1.    Що означає термін "попередження злочинності"?  
2.   Яким принципам повинна відповідати діяльність з попере­дження злочинності?
3.   Об'єкти попереджувальної діяльності.
4.   На яких рівнях здійснюється попередження злочинності залежно від ієрархії причин і умов злочинності?    
5.   На які види поділяється індивідуальна профілактика зло­чинів залежно від стадії генезису особи злочинця?
6.   У яких формах здійснюється спеціально-кримінологічна профілактика?
7.   В яких формах реалізується індивідуальна профілактика?
8.   На які види поділяються заходи профілактики за зміс­том?
9.   Які нормативні акти становлять правову основу профіла­ктики злочинів?  
10.   На які групи і на основі яких критеріїв класифікують су­б'єктів профілактичної діяльності?
11.   Сутність профілактичної діяльності органів прокура­тури.
12.   Як здійснюється профілактична діяльність суду?  
13.   Основні напрями попереджувальної діяльності міліції.

» Поиск
» Статистика

54.163.200.109

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2024Конструктор сайтов - uCoz