КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ
1.
Кримінологічна
характеристика злочинності неповнолітніх.
2.
Причини й
умови скоєння злочинів неповнолітніми.
3.
Попередження
злочинів неповнолітніх.
13.1.
Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх
Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з
центральних проблем боротьби зі злочинністю загалом. Показники злочинності
неповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві загалом, причому
не тільки й можливо не так сьогодні, як завтра, післязавтра, тобто в
майбутньому.
Злочинність неповнолітніх є самостійною
кримінологічною проблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється
віком злочинців, який знаменує соціально-психологічні особливості цієї
категорії і їх статус у суспільстві.
Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками
— від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично
за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного
повноліття: ст. 1 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та
розвитку молоді в Україні" від 15 лютого 1993 р. у редакції від 23 березня
2000 р.). Нині в Україні налічується близько 13 млн неповнолітніх.
Поряд з поняттям "злочинність неповнолітніх"
вживається також поняття "підліткова злочинність". Але це не
виправдано,
Див. також
Александров Ю. В. Кримінологічна характеристика та попередження
злочинності неповнолітніх // Кримінологія і профілактика злочинів. — К., 2000. — С. 52-64.
оскільки підліток — це дівчина чи хлопець віком 12-16
років. За підлітковим віком іде юність, але поняття "юнацька злочинність"
також буде неправильним, бо юнацький вік не закінчується у 18 років. Іноді
вживають термін "дитяча злочинність", але таким поняттям можна умовно
позначити діяння у віці до 16 років, оскільки злочини, які скоюють особи віком
17-18 років аж ніяк не можна вважати дитячими.
Порівнюючи за кількісними показниками злочинність неповнолітніх
із злочинністю дорослих, потрібно виходити з того, що перша охоплює
чотирирічний період життя людини (1418 років), а
друга — десятиріччя після 18 років. Різняться вони й якісно. Скажімо,
злочинність неповнолітніх не стосується практично злочинів у сфері економіки,
службових злочинів тощо.
Зазначимо, що для злочинності неповнолітніх характерна
підвищена латентність, оскільки багато злочинів, які скоюють неповнолітні,
дорослими сприймаються як пустощі через недостатню соціальну зрілість
(наприклад, крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальних закладах, хуліганські бійки,
відбирання грошей і речей у молодших). Через те що цьому не надається належного
значення або через небажання "виносити сміття з хати", про такі дії,
як правило, дорослі не повідомляють органи внутрішніх справ. Тому реальнішим є
облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють
неповнолітні (вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганства,
крадіжки, грабежі, розбійні напади). Таких серед урахованих статистикою понад
50 %.
Стан
злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від стану боротьби з нею і
ставлення працівників правоохоронних органів до обліку її проявів. Тому у
схожих за багатьма демографічними, економічними, територіальними та іншими
показниками регіонах можуть бути значні розбіжності щодо показників
розглядуваної злочинності.
Вивчаючи злочинність неповнолітніх, треба також
ураховувати, що окремі їх групи істотно різняться. Ось чому значно
відрізняється злочинність неповнолітніх віком 14-15 і 16-17 років. Різняться
(як кількісно, так і якісно) також злочини, які скоюють учні загальноосвітніх
шкіл, технікумів, професійних училищ, ті, хто працює, і ті, хто не має певного
заняття.
У структурі злочинності
неповнолітніх переважають крадіжки приватного майна (46 %); майна юридичних
осіб (23 %), грабежі (6 %), розбійні напади (2 %), зухвалі випадки хуліганства (5 %), чимало вбивств, тілесних ушкоджень,
зґвалтувань. Майже 10 % злочинів, скоєних неповнолітніми, так чи інакше
пов'язані з наркотиками.
Частка неповнолітніх злочинців серед загальної
кількості виявлених становить близько 10 %,
жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься з чоловічою такого ж віку у
пропорції 1:15, міська до сільської — 3:1, молодшої вікової групи (1415 років)
до старшої (16-17 років) — 1:3. Групова злочинність неповнолітніх становить
60-70 %; 15 % усіх злочинів скоюється
у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння; 80 % злочинів неповнолітні
вчиняють поблизу місця проживання, навчання чи роботи. Наведені показники
мають певні коливання за роками.
Найхарактернішими є такі особливості і тенденції, що
спостерігаються у злочинності неповнолітніх в сучасних умовах:
•
кількісні
показники цієї злочинності підвищувались протягом першої половини 90-х років,
нині намітилась тенденція до їх стабілізації (щорічно виявляється близько 30
тис. неповнолітніх, що вчинили злочини);
•
дедалі
більшою мірою злочинність неповнолітніх орієнтується на корисливу злочинність
(крадіжки, грабежі, розбійницькі напади); •
серед
злочинів збільшується кількість таких, що потребують "кваліфікації"
(квартирні крадіжки, викрадення авто- та мототранспорту, рекет); •
злочинність
неповнолітніх має тенденцію до "омолодження". За даними спостережень
одну п'яту суспільно небезпечних діянь неповнолітніх вчиняють малолітні, тобто
особи, яким не виповнилось 14 років і які не є суб'єктами злочину, це не
пояснюється акселерацією. На думку більшості вчених, період акселерації
завершився. Сучасні підлітки за відповідними параметрами не відрізняються від
підлітків 60-х років;
•
певне
збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участь у тяжких злочинах
(розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть вбивствах); •
зниження
порогу мотивації при скоєнні злочинів — вчинення вбивств, нанесення тяжких
тілесних ушкоджень через невагомий привід, а то й взагалі без приводу, виключна
жорстокість окремих злочинів, цинізм;
•
поява
"нетрадиційних" злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень,
вандалізму тощо); •
кількісне
й якісне збільшення так званих фонових проявів (немедичне вживання наркотиків,
пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільно корисною
діяльністю, поширення венеричних хвороб і СНІДу);
•
збільшення
кількості неповнолітніх з психічними відхиленнями від норми, які перебувають у
пограничному з неосудністю стані (обмежена осудність);
•
дедалі
частіше об'єднання неповнолітніх з дорослими злочинцями, які стають
керівниками, порадниками і навіть співвиконавцями злочинів;
•
підвищення
рівня організованості злочинності неповнолітніх, створення кримінальних груп,
які досягають кількох десятків членів, з міцною дисципліною й ієрархією,
плануванням злочинницької діяльності та розподілом обов'язків.
Кримінальні групи створюються, як правило, не одразу,
не на порожньому місці. Спочатку вони мають так званий передкримі-нальний
характер, дедалі більше культивуючи аморальність, фонові прояви. У такому разі
кажуть про створення групи кримінального ризику. її члени балансують на грані
скоєння тяжких злочинів. Причому такі групи, як правило, мають корисливу
спрямованість (раніше вони значною мірою мали хуліганський характер). Члени
таких груп підкоряють свою поведінку спільним корисливим інтересам: де і як
добути гроші; готовність до насильницьких дій; пристрасть до наркотиків,
спиртного; відвертий цинізм, який виявляється у спільних
"приятельках", груповому сексі, гомосексуальних зв'язках; зневажливе
ставлення до суспільства взагалі, до проблем, що стоять перед ним, до проблем
окремих людей, у тому числі близьких, а в кінцевому підсумку — до членів своєї
групи; бажання будь-що довести власну зверхність, найчастіше шляхом
жорстокості, приниження людської гідності, фізичної розправи.
Стосовно
кримінологічної характеристики особи неповнолітнього злочинця зауважимо, що їй
властиві певні біологічні та психологічні особливості: брак соціального
досвіду, незавершеність формування соціальних установок; підвищена
навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на неформальну групу;
прагнення показати себе дорослим, самоствердитись; продемонструвати
незалежність, відсутність почуття страху, зневажливе ставлення до небезпеки,
кримінальної відповідальності; злочинна "романтика", готовність
"узяти на себе" чужу провину, плазування перед досвідченими зло-діями-рецидивістами;
втрата почуття відповідальності перед сім'єю і суспільством за свою поведінку і
майбутнє; орієнтування на єдину мить, невигадливу втіху тощо. Гра на цих почуттях
робить неповнолітніх здобиччю дорослих злочинців.
До
основних належать такі типи неповнолітніх злочинців:
•
особи, які
взагалі спрямовані позитивно, скоюють злочин з легковажності, через
непідготовленість до правильного виходу із ситуації, що склалася, а також через
випадковий збіг обставин;
•
особи,
яких до злочину призвела ситуація, що виникла в результаті нестійкості
загальної спрямованості особи;
•
особи з
негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталеності (це особи з
передкримінальним досвідом);
•
особи із
сформованою стійкою антисоціальною спрямованістю (мають кримінальний досвід).
13.2. Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми
Причини й умови скоєння злочинів
неповнолітніми загалом такі самі, що й зумовлюють злочинність дорослих. Це такі
самі негативні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві на макро- та
мікрорівні. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають певну
специфіку, що пов'язана з особливостями соціально негативних потреб та
інтересів неповнолітніх правопорушників.
Найхарактернішими властивостями неповнолітніх є їх бажання
утвердитись, романтизм, почуття ліктя (згрупованість), інтерес до забороненого
"плоду" та ін. Проте головне — напрям цих бажань та інтересів.
Дорослі покликані допомагати молоді розвиватись у позитивному напрямі, блокуючи
напрямки, що мають яскраво виражений негативний характер. Це означає, що
потрібен послідовний процес виховання підлітка в сім'ї, школі, на виробництві.
На жаль, цей процес здійснюється не завжди. А якщо на неповнолітнього
справляється явно негативний вплив або його ігнорують як особистість,
психологічні якості його як особи набирають антисоціальної спрямованості.
Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього
антисуспільна поведінка може спочатку виявитися у дрібних правопорушеннях.
Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній "губить"
мотиви, властиві законослухняному підлітку. Часто-густо залишаючись безкарним,
він швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду
робить з нього злочинця, який за жорстокістю, рішучістю й зухвалістю не поступається,
а часом і перевершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви,
як бажання жити "на широку ногу", пиячити, вживати наркотики, вести
розпусний спосіб життя (хоча часто це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І
переважну більшість корисливих і корисливо-насильницьких злочинів неповнолітні
скоюють вже не з "дитячих" мотивів.
Юнацький максималізм у поєднанні з гіперсексуальністю
16-17-річного неповнолітнього призводить до скоєння зґвалтувань, актів
насильницького мужолозтва, знущань над жертвою, прагнення вразити оточуючих
низістю й підлістю. Буває так, чим страшніше скоєне, тим більшого ореолу
дорослості набуває підліток у власних очах і очах найближчого оточення.
Останнім часом у соціології та кримінології поширився
термін "саморуйнівна поведінка": це такий спосіб буття, коли молода
людина не зацікавлена у своєму
майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної самореалізації власного
потенціалу, а іде на конфлікт із суспільством, кидає йому виклик.
Така ситуація, безумовно, впливає на традиційні
чинники, що зумовлюють злочинність неповнолітніх, тобто негативний розвиток
особи підлітка, його криміналізацію. Розглянемо ці чинники детальніше.
Негативний вплив у сім'ї. Сім'я — це перша соціальна структура,
де людина перебуває найбільше
часу і значною мірою формується як особистість. Психологи вважають, що вже у
п'ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням
успадкованих моментів. Проте риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають
майбутньої кри-міналізації особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей
і на їх фундаменті які потреби вибудує для себе юний громадянин.
Численні дослідження засвідчують, що переважна
більшість неповнолітніх злочинців виховувались у неблагополучних сім'ях. На
практиці це виявляється різнопланово. Часто це загальна атмосфера неповаги
батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на адресу
близьких, биття дітей, жорстокість до них, демонстративна байдужість,
зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерливості й зазвичай
пияцтво одного чи обох батьків. Отже, неблагополучною може бути сім'я, де панує злиденність і сім'я
матеріально забезпечена. Саме цим можна пояснити, що біля 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих
батьках (соціальне сирітство). Взагалі нормальної родинної опіки позбавлені з
різних причин значна частина дітей.
Зазначимо і такий негативний
чинник, як неповна сім'я, здебільшого материнська. Мати змушена працювати, і
діти залишаються без її впливу й нагляду. Зрозуміло, ідеться про випадки,
коли мати характеризується позитивно. Проте так буває не завжди. Як результат
до 40 % неповнолітніх
злочинців вийшли з неповних сімей, до 5 % взагалі не мають батьків.
На жаль, кількість сімей, які розпадаються,
збільшується. В окремих регіонах України кількість розірваних шлюбів майже
дорівнює кількості зареєстрованих. До речі, ця тенденція характерна для
багатьох країн світу.
Усе зазначене призводить до того, що дитина
почувається в сім'ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза
родиною і на противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену
озлобленість на оточуючих, тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство.
В американській психології і кримінології розглядувані
проблеми досліджуються починаючи з 30-х років XX ст. Американський вчений Дж.
Баулбі є засновником теорії "патології раннього дитинства". Нині
загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і
чи не єдиним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характеру,
яка здебільшого не змінюється, а
тільки виявляється у процесі впливу на особу навколишнього середовища.
Видатний американський психолог Л. Берковиць зауважує:
якщо бажання підлітка блокуються вчителем, хазяїном, представником влади, то
ворожість, що виникає як наслідок фрустрації (психічного стресу),
спрямовується переважно саме на цих осіб і ні на кого іншого. Якщо ж фрустрація
виникає з вини батьків, особливо в період раннього дитинства неповнолітніх, то
виникає почуття ворожості, яке поширюється не тільки на батьків, а й на інших
людей, у тому числі й на однолітків, друзів. У такому разі для неповнолітнього
всі оточуючі є фрустраторами і нікому з них він не довіряє.
Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чинять
середні навчальні заклади: загальноосвітні
школи, професійні училища, технікуми. Проте, на жаль, окремі вчителі мають
недостатній рівень культури і професійної підготовки. Вони не мають авторитету
серед учнів, часто-густо перебувають під пресом вимог щодо добрих показників.
Усе це породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють
картину низька заробітна плата вчителів, відсутність бажання у частини учнів
здобувати реальні знання. При цьому висококваліфіковані вчителі переходять до
елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).
У школі відсутня нова стала концепція освіти й
виховання учнів. Усе це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес,
ходить до школи лише під тиском. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі
свої сили вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків.
їх поведінка балансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають
удачливі бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і повії, здебільшого
валютні. При цьому успіх у житті, як правило, не пов'язується з необхідністю здобуття знань.
У вкрай скрутному становищі перебуває система професійної
освіти. Значну кількість професійних училищ ліквідовано або злито з іншими
навчальними закладами, не забезпечено достатнім фінансуванням. Проте там
перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей,
таких, які
потребують
постійного нагляду. Культурне дозвілля, розвиток творчих
здібностей, спорт дедалі більше втрачають своє виховне значення, тому що
комерціалізуються. До того ж велика кількість пропонованого на ринку розваг і
дозвілля —
книги, кінофільми тощо — має
низькопробний характер. Серед засобів масової інформації найзначніше впливає
на неповнолітніх телебачення. На жаль, багато в чому воно несе з собою негативний
заряд.
Американський дослідник Ф. Уертхем дійшов висновку, що
демонстрування насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на
молодих людей, які у процесі такої "соціалізації" стають щодалі
більшою мірою "телеспрямованими", тобто характеризуються ворожістю
до оточуючих, жорстокістю й відсутністю співчуття. Зниження опору до всього
цього у дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони
дивляться.
Отже, констатує Ф. Уертхем, засоби масової інформації
сприяють формуванню і закріпленню у свідомості підлітків впевненості в тому, що
жорстокість, агресивність і сила є найдієвішими регуляторами в міжособистісних
стосунках. А це, у свою чергу, не може не збільшувати кількість молодих людей,
які не тільки "захоплюються
насильством", а й навіть обожнюють його.
Звичайно, засоби масової інформації не є основною причиною
поширення насильства серед
неповнолітніх, але зважаючи на цей чинник можна зрозуміти природу
розглядуваного соціального і психологічного явища.
На боротьбу з певними негативними явищами, що розвиваються
в суспільстві, спрямовані Указ Президента України "Про заходи щодо
розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя
громадян" від 27 квітня 1999 р. № 456/99, Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження
Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового
способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних сил
суспільства" від 15 вересня 1999 р. № 1697 та інші, відомчі нормативні
акти.
У Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005
роки (п. 62) передбачається вжиття заходів переорієнтації
телебачення з демонстрації культу жорстокості, цинізму і насильства на
прищеплення молоді загальнолюдських цінностей, національних духовних традицій.
Однією з причин злочинності неповнолітніх є їх незайнятість.
Зазначимо, щодо традиційних
чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім'я або добре забезпечена, щоб
утримувати неповнолітнього, або фактично втратила свій соціальний статус і не
має змоги контролювати його поведінку, нині додалося безробіття молоді.
Щорічно тисячам випускників середніх шкіл і профучилищ не вдається
працевлаштуватись, і багато підприємств відмовляються брати на роботу
підлітків. Керівництво професійних училищ подекуди попереджає учнів, що роботою
вони не забезпечуватимуться. Не можуть знайти постійної роботи і більшість
"відсіяних" зі шкіл. Як результат — майже половина неповнолітніх
злочинців ніде не вчилися і не працювали.
Виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на
виробництві недостатній, хоча в окремих місцях профспілки намагаються займатися
цим питанням. Для підприємств, багато з яких перебуває у важкому економічному
стані, основне завдання сьогодні — вижити й зберегти кістяк кваліфікованих
працівників. На жаль, неповнолітніх часто не приймають на роботу. І це
незважаючи на те, що у ст. 7 Закону України "Про сприяння соціальному
становленню та розвитку молоді в Україні" наголошується: "Держава
забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше
двох років після завершення або припинення навчання у загальноосвітніх,
професійно-технічних і вищих навчальних закладах..."
Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім'ї
та школі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими
проводять більшу частину дозвілля. У підлітковому віці людині властиве
підвищене прагнення до спілкування з однолітками, що полегшує її соціалізацію.
Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у
ній. Однак часто-густо він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила,
цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що іноді пропонує йому така група,
він сприймає як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи,
які вже досягли повноліття,
раніше були засуджені ("мають ходку"). Накопичуване внутрішнє
негативне напруження шукає виходу, розрядження. Звідси хуліганство, вандалізм,
зґвалтування, так звана дозвільна злочинність.
Злочинні
угруповання неповнолітніх останнім часом змінюють орієнтацію з насильницької
на корисливу і агресивно-корисливу. Відходять у минуле "ідеологічні"
розборки, протистояння, набіги, "прикордонні" сутички, уся та
боротьба, під час якої задовольнялися звірячі інстинкти. Ситуація швидко
"перевиховує" делінквентів. За ті самі вбивства, насильства, погрози
зараз можна добре "заробити". І тут роль дорослих щодо втягнення
підлітків у злочинну діяльність прослідко-вується особливо яскраво.
Колишні
угруповання підлітків чисельністю до ста осіб з певними ознаками розрізнення —
черепами, металевими відзнаками тощо — втрачають сенс. Створюються мобільні
групи з 10-20 осіб, які "працюють" під керівництвом дорослих, хоча в
багатьох випадках вони виявляють і власну ініціативу: охорона більш
"авторитетних" злочинців, обкладання "податками", знищення
"на замовлення" торговельних наметів, участь у розбійних нападах
тощо.
Як і
раніше, ці групи мають дисципліновану, скуту страхом розправи організацію,
законспіровані, створюють у разі потреби алібі, збирають для допомоги засудженим і їх сім'ям
касу з грошей ("общак") і навіть мають озброєння. Частина гуртів має
гастролерський характер: угони автомашин, крадіжки в сільській місцевості та
інших місцях.
Багато
недоліків спостерігається також у роботі правоохоронних органів і судів у
профілактиці злочинності неповнолітніх. Іноді безпідставний лібералізм,
своєрідну "данину моді" виявляють судді, коли не беруть під варту при
провадженні досудового слідства обвинувачуваних неповнолітніх, які скоїли тяжкі
злочини, коли виносять невиправдано м'які вироки, якщо покарання не пов'язане з
позбавленням волі, хоча це явно потрібно. Звичайно, треба обережно вирішувати
питання про позбавлення волі неповнолітнього, проте окремі злочинці-підлітки
виявляються так само небезпечними для суспільства, як і їх дорослі
"колеги". Адже значною мірою всепрощенням породжується рецидивна
злочинність неповнолітніх.
Недостатньо
ефективно працюють у профілактичному плані окремі
підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМСН), орієнтуючись
здебільшого на
розкриття вже скоєних злочинів. Іноді
спостерігаються випадки небажання співробітників КМСН утруднювати себе
напруженою роботою, неактивності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити
на облік, невміння виконувати індивідуальну профілактичну роботу, її
формалізм. Часто відсутня необхідна взаємодія правоохоронних органів у цій
сфері. Що ж до Служби у справах неповнолітніх, то її працівники нині не мають
змоги більше часу приділяти профілактичній роботі: не вистачає кадрів і
фінансування. Усе зазначене призводить до того, що неповнолітній правопорушник
стверджується у своїй безкарності, вважає, що відповідати за нього повинен хто
завгодно (батьки, вчителі), але не він особисто.
Зазначимо,
що міліція (КМСН та інші служби) значною мірою опинилася сам на сам зі
злочинністю неповнолітніх, бо інші державні органи, які працюють з молоддю,
тільки розгортають свою роботу або мають обмежені можливості, а громадські
організації (інспекції у справах неповнолітніх на громадських засадах,
наставники, громадські вихователі, загони юних міліціонерів) у багатьох місцях
припинили існування. Комерціалізувалося й перепрофілювало свою роботу
товариство "Знання". До мінімуму знизилось позашкільне правове виховання
неповнолітніх. Дійсність же переконує частину підлітків у
"доцільності" правового нігілізму, у тому, що порушувати закон
вигідніше, ніж дотримуватися
його.
дальше 1-2
|
