КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ТА ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
ЗЛОЧИННОСТІ
1. Кримінологічна характеристика професійної та
організованої злочинності.
2. Причини й умови, що детермінують професійну та
організовану злочинність.
3. Основні напрями попередження професійної та
організованої злочинності.
16.1. Кримінологічна характеристика
професійної та організованої злочинності
Упродовж усієї історії людства існував певний прошарок
людей, які з тих чи інших причин способом свого життя (modus vivendi) обирали незаконне (злочинне) посягання на чужу
власність в усіх її видах. Для того щоб не бути спійманими і засудженими, вони
завжди відточували свою злочинну майстерність. Що вищий був рівень злочинної
майстерності, то довше злочинець уникав розплати і водночас більші прибутки
отримував від своєї "діяльності", що ставала основним або єдиним
джерелом його існування. Іншими словами, людина ставала професіоналом
злочинної справи, а отже, найнебезпечнішим злочинцем (до речі, посягання на власність
часто пов'язані з посяганнями на особу, яка володіє цією власністю або захищає
її). І в усі часи органи, що боролись зі злочинністю, спрямовували боротьбу
насамперед проти осіб і їх угруповань, про які йдеться.
Вперше про тип і поняття професійного злочинця
згадується у класифікації злочинців, яку запропонував у 1897 р. Гейдельберзький
з'їзд міжнародної спілки криміналістів.
Нині очевидно, що види злочинності професійна і
організована тісно взаємопов'язані, але є окремими видами злочинності, до того
ж найнебезпечнішими, що мають тенденцію до розростання.
Поняття
злочинності професійної і організованої фактично не мають нормативного
визначення, існують різні погляди на сутність цих видів злочинності.
Зауважимо, що професійну злочинність не можна ототожнювати
з рецидивною. Звичайно, вони мають багато спільних ознак, проте слід зважати на
таке:
•
професійним
злочинцем може бути й не рецидивіст (тобто особа, що не має правових ознак
попередніх судимостей, про
які йшлося при розгляді рецидивної злочинності). Професійний злочинець може не
мати судимості (особливо часто це спостерігається серед кишенькових злодіїв,
шахраїв, карточних шулерів, злочинців у сфері економіки);
•
і навпаки,
злісний рецидивіст може не бути професіоналом, що часто й спостерігається на
практиці (особливо це стосується ситуативних рецидивістів, які вчиняють злочини
"широкого профілю" і, звичайно, не може взагалі йтися про злочинний
професіоналізм рецидивістів-хулі-ганів, ґвалтівників, тобто осіб, які вчиняють
некорисливі злочини).
Розглянемо основні характеристики професійного
злочинця (за відомим російським кримінологом О. Туровим).
1. Стійкий вид злочинної діяльності
(спеціалізація), що зумов-
люється систематичним вчиненням однорідних злочинів. У ре-
зультаті у злочинця формуються певні звички, які стають норма-
ми його поведінки з чіткою установкою на вибрану злочинну
діяльність (розрізняють понад 100 видів злочинної
професійної
діяльності). Характерним тут є наявність певного злочинного ста-
жу, який не завжди пов'язаний зі спеціальним рецидивом.
Часто чинником спеціалізації є легальна робота, якою
прикривається злочинний професіонал або яка є необхідною сходинкою до такого
професіоналізму (особливо це характерно для економічної злочинності).
2. Необхідні знання і практичні
навички (кваліфікація).
Вони особливо важливі в епоху технічного прогресу, досяг-
нення якого використовуються як злочинцями, так і у сфері
захисту від злочинних посягань. Під кваліфікацією маємо на увазі:
•
спеціальні
прийоми злочинної діяльності, які потребують як теоретичних знань (скажімо,
психології потенційних потерпілих), так і практичних, відпрацьованих до автоматизму
навичок (наприклад, використання "ляльки" шахраями). На формування
необхідних елементарних навичок "серйозний" кишеньковий злодій
витрачає щонайменше півроку, навчаючись у визнаних професіоналів "козлятників".
Наприклад, в Італії існують школи кишенькових злодіїв, випускники яких здають
три іспити. Це так зване шліфування. При цьому злочинці постійно шукають нові
ефективні прийоми найменш небезпечного вчинення злочинів, удосконалюють системи
міжособистісного взаємозв'язку, а також зберігання здобутого у злочинний спосіб
(злочинні спеціалізації розглянемо далі);
•
поділ
злочинної "праці" (внутрішньовидова спеціалізація), що зумовлюється
таким: сприяє вчиненню злочинів, які потребують різних знань, навичок, умінь;
гарантує вищий рівень ефективності і знижує рівень ризику викриття (наприклад,
розподіл обов'язків у "бригадах" викрадачів автотранспорту).
3. Вчинення злочинів як засіб існування (як правило, основний),
причому безбідного, яке не можна
порівнювати із забезпеченістю людей, що живуть за рахунок найманої праці.
4. Постійний зв'язок з кримінальним середовищем (кооперація).
Професійний злочинець потребує
більш-менш професійних контактів з колегами, бо в цьому разі триває і поглиблюється
його криміналізація, плануються і відпрацьовуються нові злочини, відбувається
обмін досвідом, підбираються співучасники; злочинець почувається у відносній
безпеці; проводить дозвілля.
Для успішного протистояння
діяльності правоохоронних органів, які ведуть боротьбу із злочинністю,
представники професійної злочинності виробили особливі кримінальні норми відносин
(на волі й у місцях позбавлення волі), які є не просто даниною традиціям і
звичаям злочинного світу, а найраціо-нальнішою відповіддю у боротьбі за
виживання кожного злочинця і всіх злочинців разом. До таких норм можна
зарахувати безперечний авторитет злочинних ватажків, скликання злодійських
сходок ("хевра", "стрілка") для вирішення питань поділу
території і об'єктів прикладання "діяльності" окремих формувань,
"розборок" із зрадниками, створення своєрідної каси взаємодопомоги
("общак") для подання допомоги на перших порах злочинцям, які
повернулись з місць позбавлення волі або перебувають там, а також їх сім'ям,
наявність системи конспіративного зв'язку з вказаними місцями
("підігрів") та ін.
Поглибленню криміналізації, забезпеченню безпеки і
проведенню відпочинку сприяє й особлива кримінальна субкультура, тобто блатна
атрибутика: спеціальний жаргон, кримінальні прізвиська, татуювання різних
частин тіла, кримінальний фольклор, "блатне" дозвілля (так зване
вузьке розуміння кримінальної субкультури).
Усе це напрацьовувалося роками,
постійно модернізуючись. Особливі зміни спостерігаються останнім часом.
Злочинець-професіонал — це особливий тип злочинця, для якого вчинення
злочинів є засобом існування і який у процесі злочинної діяльності здобув
необхідні знання, сформував навички, що забезпечують йому максимальний успіх
при мінімальному ризику, постійно контактує із злочинним середовищем і вважає
себе його невіддільною часткою. Професійна
злочинність є окремим
видом злочинності, що становить сукупність злочинів, які вчиняють
злочинці-професіонали.
Професійна злочинність поділяється на корисливу й
корисливо-агресивну.
До професійних злочинців зараховують здебільшого
крадіїв, розбійників, шахраїв, фальшивомонетників і розкрадачів.
Розрізняють такі формування професійних злочинців
(згідно з термінологією КК України):
•
злочинна
група — це дві й більше осіб, які
заздалегідь домовляються про спільне вчинення злочину (або кількох злочинів);
•
організована
злочинна група — це три і
більше осіб, які беруть участь у підготовці чи вчиненні злочину, попередньо
зорганізувавшись у стійке об'єднання для вчинення злочинів, об'єднаних єдиним
планом з розподілом функцій між учасниками групи, спрямованих на досягнення
цього плану, відомого всім учасникам групи;
• злочинна організація — це стійке ієрархічне об'єднання кількох осіб (три і
більше), члени якого або структурні складові якого за попередньою змовою
зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких
або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи
координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як
самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ст. 28 КК України).
Різновидом злочинної організації є банда (ст.
257 КК України), яку можна визначити як замкнуте формування тісно взаємопов'язаних
тяжкими й особливо тяжкими злочинами членів, озброєних вогнепальною зброєю, в
основі злочинної діяльності яких лежать напади на підприємства, установи,
організації чи на окремих осіб і здебільшого супроводжуються вбивствами, нанесенням
тяжких тілесних ушкоджень, катуванням потерпілих.
Злочинну організацію можна віднести до структур
організованої злочинності за наявності деяких інших ознак, про які йтиметься
далі.
Якщо
професійна злочинність існувала завжди, то організована в її сучасному розумінні
виникла і почала розвиватись разом із виникненням і розвитком ринкової
економіки розвинутого капіталізму. Спираючись на вікові "досягнення"
професійної злочинності, організована злочинність водночас проникає в ринкову
економіку, стає її неодмінним продовженням і часткою, використовує форми й
методи її діяльності з тією лише відмінністю, що вони або заборонені чинним
законодавством, або неврегульовані ним у якійсь частині.
Визначення організованої злочинності у вітчизняному
законодавстві має формальний характер. У ст. 1 Закону України "Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" під організованою злочинністю розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у
зв'язку зі створенням і діяльністю організованих злочинних угруповань.
У 1975 р. у СІЛА для практичного користування було
введено таке нормативне визначення організованої
злочинності: це
діяльність будь-якої групи осіб, чиї основні заняття пов'язані з порушенням
кримінальних законів з метою отримання нелегальних прибутків, а також
можливості займатися рекетом і в разі потреби складнішими фінансовими
маніпуляціями.
Погляди вчених розвинених країн
на поняття організованої злочинності синтезував американський кримінолог В.
Фокс у праці "Вступ до кримінології" (1980 р.). Він систематизував елементи організованої злочинності:
•
організація
злочинного бізнесу у формі рекету, проституції, контрабанди наркотиків,
азартних ігор;
•
належність
до групи, що наказує вчинення злочинів, які є джерелом існування;
•
удосконалення
злочинної діяльності й ізольованість від суспільства;
•
незаконна
діяльність, що користується попитом у законослухняного суспільства;
•
наявність
економічно виправданого ризику;
•
приховування
злочинної діяльності;
•
підтримка
організованої злочинності з боку політиканів і поліції.
Організована злочинність існує в усіх країнах світу й
різниться лише мірою згуртованості, що залежить від історичних, етнічних,
економічних, соціальних шляхів розвитку того чи іншого суспільства:
"тріади" в Гонконгу, "якудза" в Японії, "коза
ностра" у СІА, "мафія"
в Італії тощо. Нині організована злочинність має інтернаціональний характер.
Доводиться констатувати, що організована злочинність —
це не тільки особливе кримінальне явище, як професійна злочинність, а й
суспільно-політичне, притаманне розвиненому ринковому суспільству. Так, якщо
професійна злочинність як кримінальне явище, умовно кажучи, співіснує
паралельно з життям законослухняного суспільства, створюючи власний таємний
"світок", то організована злочинність, об'єднуючи злочинні
угруповання на різних напрямах злочинної діяльності (наркобізнес, порнобізнес,
торгівля людьми, зброєю, рекет тощо) і створюючи "стартовий капітал"
здебільшого у лідерів і їх найближчого оточення, аж ніяк не може цим задовольнитися.
Тому організована злочинність створює нібито два шари свого існування: нижчий —
виконавці злочинів різного характеру (ці виконавці фактично є "звичайними"
професійними злочинцями) і вищий — керівники угруповань і керівники цих
керівників, які безпосередньо злочинів не вчиняють, але через ланки системи
керують злочинною діяльністю, накопичуючи величезний капітал. Ці
"брудні" гроші відмиваються через систему банківських операцій і
стають легальними, після чого вкладаються в легальний бізнес, перетворюючи
верхівку організованої злочинності на респектабельних громадян своїх країн, а
то й у міжнародному масштабі.
Керівники
організованої злочинності стають поважними членами суспільства. Для
самоствердження і власної безпеки вони намагаються проникнути в усі рівні
органів влади і управління самостійно або за допомогою завербованих за
матеріальні блага, корумпованих службових осіб з метою здійснення власної політики,
насамперед у вирішенні на всіх рівнях економічних проблем
для здобування максимальних прибутків.
Вони намагаються спрямувати суспільне життя у потрібне їм русло, впливати на
прийняття тих чи інших політичних рішень, законодавчих та інших нормативних
актів з метою саботування або впровадження реформ у потрібному їм напрямі.
Усе сказане неможливо здійснити без корумпування частини
службових осіб усіх рівнів. Отже, корумпування є невіддільною ознакою
організованої злочинності. У ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією"
наводиться таке поняття цього явища: це "діяльність осіб, уповноважених на
виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм
повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших
переваг".
Таким
чином, під корупцією розуміється не тільки отримання хабарів службовими
особами. Хабар, як правило, є початком корупційної діяльності посадової особи. Після цього
вона починає одразу нібито працювати на двох службах, у двох організаціях:
офіційній і злочинній.
Корупція — це система відносин, побудованих на протиправних
оборудках службових осіб із злочинцями на шкоду державним і громадським
інтересам [6].
Зазначені
посадові особи перебувають на утриманні босів організованої злочинності,
виконують їх вимоги і вже ніколи не можуть зійти з цієї "дистанції",
бо їх діяльність задокументована злочинцями. Поруч з "придбанням"
"потрібних" людей в офіційних структурах організована злочинність укорінює
туди і своїх "вихованців".
До найважливіших належать такі ознаки організованої злочинності:
•
корислива
спрямованість, намагання отримати максимальні прибутки;
•
агресивність
і експансіонізм, у тому числі в міжнародному масштабі;
•
здатність
до диверсифікації (швидка зміна профілю діяльності);
•
злиття,
упровадження і організація легального бізнесу з метою відмивання
"брудних" грошей і досягнення високого становища в суспільстві;
•
наявність
корумпованих зв'язків, за допомогою яких вирішуються питання безпеки босів
організованої злочинності, розширення злочинної діяльності, впливу на рішення
важливих для організованої злочинності питань, насамперед економічних;
•
здійснення
розвідувальної, контррозвідувальної, охоронної і терористичної діяльності з
метою забезпечення ефективного функціонування мафіозних структур;
•
внутрішнє
функціонування структури забезпечується ієрархічною будовою з чітким
розподілом ролей і колегіальним органом вищого управління, наявністю
матеріальної фінансової та інформативної бази, жорсткою дисципліною з
каральними заходами аж до ліквідації суперників і своїх, що
"проштрафились".
Отже,
мафіозне угруповання виконує три функції: організаційну, забезпечувальну і
виконавчу. Зауважимо, що ці функції постійно виконують одні й ті самі особи,
що відокремлює організаційний і забезпечувальний напрями діяльності від безпосереднього
виконавчого, а це дає можливість особам, які виконують перші дві функції, майже
завжди уникати кримінальної відповідальності.
З огляду
на викладене можна навести таке визначення
організованої злочинності: це
соціально негативне явище, що має вигляд неформальної розвиненої структури,
побудоване із системи усталених, керованих угруповань злочинців і діє з метою
отримання максимальних прибутків, для чого намагається за допомогою корупції
максимально впливати у своїх інтересах на розвиток соціальних процесів у
суспільстві на всіх його рівнях за рахунок нелегальної діяльності в поєднанні з
діяльністю легальною.
Доводиться
також констатувати, що організованій злочинності тісно в національних
кордонах. Як великий бізнес взагалі організована злочинність набрала
всесвітнього характеру. Отже, наркобізнес, торгівля зброєю, викрадання і продаж
автотранспорту, торгівля
"живим товаром" — усе, чим займається організована злочинність, не
має кордонів. Об'єктивно цьому сприяють розвиток технологій комп'ютеризації і
комунікації, їх поширення по всьому світу; руйнування так званого соціалістичного
табору; зменшення в усьому світі значення національних кордонів.
Отже,
небезпека організованої злочинності полягає не лише в кількості й якості
злочинів, а й у тому, що вона підриває правові основи держави; населення
втрачає довіру до влади; посилюються позиції тіньової економіки; на тлі
соціальної і економічної депресії частина молоді тягнеться до "красивого
життя" у структурах організованої злочинності, що у 99 випадках зі 100
закінчується погано.
Організація
об'єднаних націй вбачає такі тенденції в розвитку організованої злочинності:
•
різке
поширення, пов'язане з використанням електронних засобів;
•
глибше
проникнення в легальну економіку;
•
посилення
корумпування чиновницького апарату (панує філософія безмежного
"матеріалізму");
•
посилення
розвитку наркобізнесу (невизначеність, яка виникла в результаті глобальної
кризи в економічній, політичній і соціальній сферах, штовхає людей на пошук засобів
для тимчасового забуття);
•
тенденція
до інтернаціоналізації (з доповіді Генсекретаря ООН, 1993).
Мабуть, ці
тенденції характерні й для вітчизняної організованої злочинності.
16.2. Причини й умови, що детермінують
професійну та організовану злочинність
Очевидно, причини професійної та
організованої злочинності криються у процесах розвитку суспільства. Професійна
злочинність існувала в Російській Імперії, а потім у СРСР завжди (як і в
усьому світі).
Підвалини організованої злочинності почали закладатися
за часів "застою", для якого були характерні тупикові ситуації в
економічній, соціальній і духовній сферах суспільства. Це зумовило різкий
розвиток "тіньової" економіки, що вбирала в себе значну частку
національного доходу, широку наявність усіляких "дефіцитів", масові
розкрадання державного і громадського майна. Війна з професійною злочинністю
тіньовикам була ні до чого, адже вони потребували одне одного. Тіньовикам була
потрібна професійна злочинність для захисту, силового розв'язання посталих
проблем. Професійні ж злочинці від цього мали такий прибуток, якого не мали
раніше ніколи.
Водночас різко зросли алчність, моральне переродження
значної частини правлячої верхівки, чому наслідувала і значна частина
державного апарату на всіх рівнях. Це стало сприятливою основою для
корумпування, вирішення злочинними угрупованнями своїх проблем з допомогою
представників влади.
Таким чином, у 80-ті роки XX ст. заклалися основи
"три-ади" організованої злочинності. З настанням горбачовської
"перебудови" виникла можливість легалізувати і накопичувати капітал
за допомогою кооперативів, які опинились поза контролем.
"Тіньова" економіка
разом з професійною злочинністю і корумпованими державними чиновниками —
складові основи організованої злочинності.
Отже організована злочинність
виникла не просто як кримінологічно новий вид злочинності, а як нове
соціально-економічне явище в житті держави.
Але організованій злочинності певною мірою було
"незручно" в межах "соціалістичної" системи. З усуненням
останньої організована злочинність почала різко набирати класичних рис, адже
перед нею розкрилися можливості подальшого накопичування капіталу і його
легалізації в більших ніж доти масштабах.
Американські кримінологи
(Сатерленд, Шур, Кларк) довели, що суспільство, яке базується на приватній власності й
вільній конкуренції, неминуче пов'язане з високим рівнем злочинності, ядром
якої є організована злочинність. Високим є також рівень корумпованості
державного апарату, адже кримінальні доходи від "співпраці" з
організованою злочинністю істотно перевищують заробітну плату, особливо в тих
країнах, де вона стабільно низька.
Очевидно, що рівні й характер організованої
злочинності в різних країнах ринкової економіки різні. Це залежить від багатьох
чинників, зокрема від стану економіки країни і можливості державних органів,
насамперед правоохоронних, вести наступальну й послідовну боротьбу з
організованою злочинністю за допомогою ефективного законодавства, що водночас
не відкидає демократичних засад.
В Україні нині спостерігається
покращення значної частини економічних показників. Проте експерти вказують і
на значні утруднення, які сповна використовує організована злочинність. Серед
них — недостатня кількість зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції,
упровадження зарубіжних, не завжди пристосовних для України моделей розвитку,
підвищення імпортної залежності за окремими стратегічно важливими видами
сировини, деградація промислової бази, невизначеність науково-технічної
політики, недостатній експортно-валютний контроль за діяльністю комерційних
фірм, перетворення економіки на об'єкт протиборства політичних сил. Усе це
породжує високу частку "тіньової" економіки в народному господарстві,
низький відсоток високотехнологі-чної продукції в імпорті, кризу неплатежів,
поширення безробіття і збільшення кількості осіб, що перебувають за межею
бідності, малозабезпеченість, нелегальну трудову міграцію за кордон,
неприпустиму відмінність рівня життя багатих і бідних.
Як результат спостерігається процес маргіналізації
населення, а маргіналу все одно, як здобувати засоби для свого існування.
Збільшення випадків кримінального збагачення, які здебільшого залишаються
безкарними, сприяє переоцінюванню цінностей багатьма людьми, сприйманню
протизаконної діяльності як нормальної ділової активності або як неминучої
альтернативи чесному способу життя. Як наслідок створюється духовна атмосфера
егоїзму, вседозволеності, недовіри до здатності державних структур реально
боротися з організованою злочинністю. Бути злочинцем стає економічно вигідним,
а отже, злочинність стає елементом способу життя певної частини населення.
Організована злочинність максимально використовує цю ситуацію, вбирає в себе
всі інші види злочинності й реорганізує їх для одержання надприбутків.
Водночас вона розширює відтворення злочинності, впливаючи на масову свідомість
і поширюючи, як кажуть американські кримінологи, так звану гангстерську
культуру, тобто сприйняття злочинності як нормального й неминучого явища.
Дедалі більше людей, які вважають себе законослухняними й навіть культурними,
вживають жаргонні слова, співають блатних пісень. Великого поширення дістало
татуювання, милування злочинними "подвигами". Цьому значною мірою
сприяють засоби масової інформації, насамперед телебачення.
Як
визначають дослідники, створюється порочне коло: з одного
боку, дедалі більше людей
потерпають від злочинності й вимагають посилення боротьби з нею, з іншого боку,
організована злочинність енергійно втягує в орбіту свого впливу значні
прошарки населення, які прямо чи опосередковано "працюють на неї".
До
основних умов, що сприяють розвитку організованої злочинності, належать такі:
•
відсутність
загальнодержавної, матеріально забезпеченої програми боротьби з організованою
злочинністю;
•
відсутність
спеціального органу, який би боровся з організованою злочинністю і корупцією у
вищих і середніх щаблях;
•
недостатність
і недосконалість правової бази для боротьби з організованою злочинністю і
корупцією;
•
недостатній
рівень матеріально-технічної і кадрової забезпеченості структур, які нині
безпосередньо ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.
