МЕТОДИКА КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 1. Поняття методики кримінологічного дослідження.
2. Сутність і етапи (процедура) кримінологічного
дослідження. 3. Метод суцільного та вибіркового дослідження.
4. Соціологічні методи кримінологічного дослідження.
5. Психологічні методи кримінологічного дослідження.
3.1. Поняття методики кримінологічного дослідження
Однією з умов здійснення кримінологічного дослідження
є використання сукупності методів, за допомогою яких вивчаються конкретні
проблеми злочинності.
У філософській
літературі під методикою розуміється спосіб або засіб пізнання соціальної
дійсності. Під методикою
у кримінології розуміється
сукупність технічних прийомів, способів збирання й аналізу інформації про
злочинність, її причини та умови, особу злочинця, заходи боротьби зі злочинністю.
Результатом кримінологічних досліджень повинні бути практичні висновки з
певними рекомендаціями, пропозиціями щодо підвищення ефективності боротьби зі
злочинністю, складання програм з попередження злочинності й удосконалення
чинного законодавства з кримінологічних проблем. У цьому зв'язку окремі вчені в
поняття методики включають також методи розробки певних висновків, пропозицій і
рекомендацій.
Загальнонауковим
методом, який використовують у багатьох
науках, у тому числі й у кримінології, є діалектичний метод пізнання соціальної
дійсності. Крім того, для дослідження проблем злочинності кримінологія
використовує й окремі (частинні) наукові методи.
До загальнонаукових методів кримінологічного дослідження належать методи,
які використовують також в інших, у тому числі й правових, науках: логічного, історичного та порівняльного
аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання, статистичні, математичні та кібернетичні.
До окремих
(частинних) методів
кримінологічного дослідження належать метод
суцільного або вибіркового дослідження, соціологічні методи, які використовує кримінологія (спостереження,
опитування у вигляді анкетування або інтерв'ювання, експеримент, методи
експертної оцінки, контрольної групи і документальний), а також психологічні (соціометричний,
тестування та ін.). Особливе значення у кримінології має статистичний метод.
Застосування
тих чи інших методів у будь-якому кримінологічному дослідженні зумовлюється
переважно предметом, метою і завданнями конкретного кримінологічного
дослідження.
Разом з тим необхідно зважати на
те, що в науці немає універсальних методів і кожному з них притаманні як
переваги, так і недоліки. Тому надання переваги тільки якомусь одному методу й
виключення використання інших може призвести до помилкових висновків.
Застосування
сукупності методів зумовлює отримання вірогідної та повної інформації і
відповідно сприяє отриманню обґрунтованих висновків, підвищенню ефективності й
обґрунтованості рекомендацій та пропозицій.
Отже, з огляду на викладене
доходимо висновку, що методика
кримінологічних досліджень —
це сукупність конкретних прийомів, способів, засобів збирання, обробки й
аналізу інформації про злочинність, її причини та умови, особу злочинця,
заходи боротьби зі злочинністю.
У кримінологічній літературі пропонуються різноманітні
класифікації методів кримінологічних досліджень. Наприклад, А. Зелінський [8]
пропонує таку класифікацію методів:
•
за
обсягом; •
джерелами
отримання інформації;
•
способами
обробки й аналізу кримінологічної інформації;
•
дисциплінарною
приналежністю.
За обсягом кримінологічне
дослідження може бути суцільним,
коли досліджується весь масив так
званої генеральної сукупності, або вибірковим,
коли дослідження охоплює тільки
певну частину генеральної сукупності.
За джерелами отримання інформації розрізняють опитування, спостереження, вивчення
документів, експеримент, експертні оцінки, а також окремі психологічні та
економічні методи збирання інформації.
За
способами обробки й аналізу кримінологічної інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження,
як статистика, типологізація (класифікація), системно-структурний метод,
математичне моделювання й загальнонаукові методи, які застосовують для опису й
аналізу фактів, обґрунтування висновків та рекомендацій.
За
дисциплінарною приналежністю методи
кримінології (за початковим походженням) можуть бути статистичні, соціологічні,
психологічні, математичні, кібернетичні та економічні.
3.2. Сутність і етапи (процедура) кримінологічного
дослідження
Основне завдання кримінологічного дослідження полягає
в отриманні репрезентативного (представницького) за обсягом, глибокого за
інформаційним змістом матеріалу, який ґрунтується не лише на фіксації
кримінологічно значущих ознак, ай на виявленні
глибоких системних зв'язків між ними.
Наукове
дослідження у кримінології є
процесом отримання нових знань про злочинність, її причини, умови, що сприяють
їй, особу злочинця з метою розробки й реалізації заходів, спрямованих на
підвищення ефективності діяльності, пов'язаної з попередженням злочинних
проявів.
Як і в
будь-якому науковому дослідженні, у процесі вивчення злочинності важливе
значення має визначення мети й завдання дослідження.
Після
визначення мети, яка формує загальну спрямованість дослідження, визначають його
завдання, в яких ця загальна спрямованість дістає предметного уточнення.
Вирізняють
три основних завдання кримінологічного дослідження. Перше полягає у вивченні
кількісних та якісних показників злочинності (стан, рівень, структура, динаміка,
характер, географія злочинності). Розв'язання першого завдання уможливлює
розв'язання другого — вивчення причин злочинності. Третє завдання полягає в дослідженні
системи здійснюваних у боротьбі зі злочинністю заходів з метою встановлення
ефективності діяльності правоохоронних органів у сфері попередження злочинів,
виправлення та ресоціалі-зації злочинців.
Наукове
дослідження у кримінології виконує чотири основні функції: •
описову;
•
пояснювальну;
•
прогностичну; • регулятивну.
Описова
функція передбачає повну і
об'єктивну фіксацію характеристик об'єктів дослідження й існуючих між ними
зв'язків та відносин.
Пояснювальна
функція полягає в теоретичному
аналізі при-чинно-наслідкових зв'язків, виявленні закономірностей виникнення, розвитку
та функціонування досліджуваних явищ злочинності.
Прогностична
функція — це наукове прогнозування
розвитку явищ злочинності в майбутньому, визначення тенденцій і
закономірностей цього розвитку.
Регулятивна
функція полягає в розробці та
реалізації рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення практики боротьби зі
злочинністю на підставі конкретного емпіричного матеріалу, отриманого при
здійсненні кримінологічного дослідження.
У вивченні
злочинності беруть участь об'єкти й суб'єкти кримінологічного дослідження.
Об'єктами кримінологічного дослідження вважають такі, які
вивчають у процесі кримінологічного дослідження. До най-загальніших об'єктів
кримінологічних досліджень належать злочинність, особа злочинця, причини й
умови вчинення злочинів, заходи, які вживають державні та громадські органи
щодо запобігання злочинам.
До суб'єктів кримінологічного
дослідження належать науковці й практичні працівники правоохоронних та інших
органів, установ і організацій, що здійснюють кримінологічні дослідження.
Процедура кримінологічного дослідження означає послідовність дій дослідження або колективу
дослідників, певні етапи (стадії) процесу кримінологічного вивчення проблем
злочинності, яких необхідно дотримуватися для того, щоб якнайефективніше
виконати завдання дослідження і досягти його мети.
Загалом
процедура кримінологічного дослідження зводиться до таких етапів (стадій): •
підготовчий
— визначення і вивчення проблеми,
ознайомлення з літературними джерелами тематики, визначення наукової гіпотези
і напряму дослідження;
•
розробка
програми (проекту) дослідження, що
складається з методологічного
та процедурного розділів. У першому визначають мету й завдання дослідження,
об'єкт і предмети дослідження, уточнюють основні поняття, якими оперуватимуть,
а також джерела інформації з проблеми, що вивчається. Другий розділ охоплює
загальний план дослідження, опис конкретних методів (методики), які використовуватимуться
для збирання інформації та її аналізу, можливих висновків, рекомендацій,
поетапний план і терміни дослідження, склад учасників, матеріально-технічне
забезпечення;
•
визначення
емпіричних об'єктів дослідження;
•
розробка
методики конкретного дослідження;
•
апробація
методик (пілотаж) і їх доопрацювання; •
збирання
первинної інформації; •
кількісна
та логічна обробка отриманих даних;
• інтерпретація результатів, обґрунтування висновків, рекомендацій
і пропозицій.
3.3. Метод суцільного та вибіркового дослідження
Якщо об'єктів кримінологічного дослідження порівняно
небагато, то всі вони підлягають вивченню, тобто суцільному дослідженню. Межі суцільного дослідження визначаються, як правило,
темою дослідження. Суцільне дослідження застосовують переважно тоді, коли
досліджуваних об'єктів відносно небагато. У противному разі застосування цього
методу потребує значних затрат часу, сил і засобів. Якщо об'єктів, які підлягають
дослідженню, багато, то використають вибірковий
метод
(вибірку). Застосовуючи
цей метод, можна отримати достовірні наукові результати, які майже не
відрізнятимуться від результатів складного і трудомісткого суцільного
дослідження.
Множину об'єктів, які необхідно охарактеризувати на основі
вивчення якоїсь частини цієї множини, називають генеральною сукупністю, а частину множини, що вивчається, — вибірковою (вибіркою). Якщо кількість об'єктів генеральної сукупності відома,
то таку сукупність називають визначеною,
а якщо невідома — невизначеною. Якщо
вивчається генеральна сукупність загалом, то таке дослідження є суцільним, а
якщо пізнання генеральної сукупності здійснюється через вибіркове вивчення — вибірковим. Невизначену
генеральну сукупність можна охарактеризувати тільки за допомогою вибіркового
дослідження. Прикладом невизначеної генеральної сукупності можуть бути
злочинність, злочинці, потерпілі й інші множини, розміри яких практично
неможливо точно визначити хоча б внаслідок того, що значна їх частина не
потрапляє до статистики. Але зареєстрована злочинність стає визначеною
генеральною сукупністю.
Застосування
вибіркового методу передбачає обов'язкове дотримання певних умов, основною з
яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою).
А. Зе-лінський виокремлює три основні умови репрезентативності вибірки: •
здійснювати
вибірку необхідно тільки з великої генеральної сукупності. Недоцільно
здійснювати вибірку з множини, що складається з менш як тисячі одиниць;
• відбирати
вибіркову сукупність необхідно так, щоб кожна одиниця генеральної сукупності
мала однакові шанси потрапити до вибірки. Іншими словами, вибірка не повинна
бути тенденційною, залежною від волевиявлення і нахилів дослідника;
•
обсяг
вибіркової сукупності повинен забезпечити її представницький характер
(репрезентативність).
Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою; він
залежить від частки
ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки
репрезентативності. Для
визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями.
Відбір вибірки є важливим етапом дослідження. Неправильне
застосування способів відбору призводить до суттєвого спотворення результатів
дослідження. Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий,
ступеневий, типовий і серійний.
При
застосуванні випадкового
способу відбору об'єкти, з яких
складається генеральна сукупність, розміщуються за будь-якою випадковою
ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою
прізвища обвинуваченого в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову
сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні
проміжки, наприклад кожна п'ята або десята. Цей спосіб доцільно застосовувати
тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших
випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб. Ступеневий відбір полягає в тому, що з генеральної сукупності за жеребом
або іншим схожим способом виокремлюють ланки, за допомогою дослідження яких
складають думку про структуру загалом. Типовий
відбір передбачає попередній
розподіл генеральної сукупності на відносно однорідні розряди, з яких потім
пропорційно здійснюють випадкову вибірку. Наприклад, досліджувані архівні
кримінальні справи за ст. 215 КК України доцільно поділити на частини за
ознаками статі водіїв, після чого з кожної частини випадково відібрати кожну
п'яту справу. Серійний
відбір полягає в тому, що
генеральна сукупність складається з однорідних серій, що повторюються, і подана
у вибірці однією серією.
Вибірковий
метод фактично завжди використовують при опитуванні громадян, працівників
правоохоронних органів, засуджених, злочинців, а також при вивченні
кримінальних справ з метою отримання необхідної інформації з проблем злочинності,
оскільки практично неможливо опитати або вивчити великі групи осіб або вивчити
значну кількість кримінальних справ. При цьому обов'язково слід суворо
дотримуватись умов і вимог, що стосуються вибірки. В окремих випадках для розрахунку
репрезентативної вибірки залучають спеціалістів-ста-тистів або математиків.
3.4. Соціологічні методи
кримінологічного дослідження
До соціологічних методів, які
застосовують у кримінологічних дослідженнях, належать опитування,
спостереження, методи експертних оцінок, експеримент, методи контрольної групи
і документальний. Спільне для перелічених методів полягає в тому, що всі їх, як
правило, застосовують при здійсненні вибіркових кримінологічних досліджень.
Розглянемо кожний з цих методів докладніше.
1. Опитування.
Це один з найпоширеніших методів
дослідження проблем суспільного життя. Мета цього методу полягає в отриманні
інформації про об'єктивні й суб'єктивні факти з боку опитуваних (респондентів).
У кримінологічних дослідженнях за допомогою опитування вивчають, як правило,
конкретні причини й умови злочинності, особу злочинця і потерпілого,
ефективність застосовуваних правоохоронними органами заходів запобігання
злочинності, рівень правосвідомості окремих соціальних груп населення, їх
ставлення до проблем боротьби зі злочинністю.
Опитування можна здійснювати у двох основних формах — анкетування, тобто
поширення анкет із запитаннями, і інтерв'ювання
— бесіди-інтерв'ю. Кожна із зазначених
форм опитування має певні переваги й недоліки. Анкетування забезпечує
анонімність відповідей, що дуже важливо для вивчення думки й оцінки. До переваг
анкетування належить також його відносна економічність. За допомогою цього
методу можна опитати велику кількість респондентів без значних матеріальних
затрат. Разом з тим при застосуванні цього методу можна отримати спотворену
інформацію, що зумовлюється недостатнім розумінням запитань анкети і
відсутністю зацікавленості в результатах здійснюваного дослідження. Анкетування часто
здійснюють разом з інтерв'юванням, що сприяє підвищенню інформативності обох
форм опитування. Інтерв'ю — це спосіб отримання інформації безпосередньо від
респондента під час бесіди. Цей вид опитування забезпечує прямий контакт з респондентом
і велику достовірність
відповідей, але при цьому зникає анонімність, що необхідно враховувати при
підготовці запитань. Інтерв'ювання трудомістке і тому, як правило, його
застосовують разом з анкетуванням для уточнення проблеми й підготовки гіпотези.
Залежно
від техніки проведення бесіди розрізняють інтерв'ю формалізовані, які здійснюють у суворій відповідності до підготовленого
наперед переліку запитань, і неформалізовані,
які здійснюють у формі вільної
бесіди. Неформалізовані інтерв'ю висувають дуже високі вимоги до об'єктивності
й методичної майстерності особи, яка веде бесіду. За масштабами і обставинами
розрізняють неформалізовані інтерв'ю клінічні,
що тривають до кількох годин, і фокусовані (експрес-інтерв'ю),
що спрямовані на отримання однієї-двох відповідей.
Якість отриманої інформації при анкетуванні та
інтерв'юванні залежить від правильного формулювання запитань, організації й
техніки опитування. Характер питань визначається метою і завданнями
дослідження.
2.
Спостереження.
Це специфічний метод
кримінологічних досліджень, що полягає в безпосередньому сприйнятті інформації
дослідником. Іншими словами, дослідник не отримує інформацію від інших осіб, а
безпосередньо сприймає й описує факти, події, ситуації та процеси, які його
цікавлять. Розрізняють два види спостереження — просте, коли
події та факти фіксуються немов би поза середовищем, де відбуваються ці факти,
події і досліджувані процеси, і так зване включне, коли
дослідник пізнає певні явища, факти, події, перебуваючи серед діючих осіб.
Дослідник змішується з певною групою і немов би стає одним з її членів. За
допомогою простого спостереження досліджують особу злочинця, потерпілого,
криміногенні фактори й іншу проблематику. Спостереження часто застосовують
разом з експериментом.
3.
Експеримент.
Як метод пізнання соціальної
дійсності експеримент полягає у штучному створенні певної ситуації з метою
перевірки наукової гіпотези. Іншими словами, експеримент — це моделювання умов
з метою виявлення й вимірювання певних зв'язків між явищами та процесами.
Сфера застосування експерименту у кримінології обмежується особливостями її
предмета. Не можна моделювати криміногенну ситуацію і провокувати вчинення
злочину з науковою метою. Кримінологічний експеримент слід застосовувати виключно
для розробки заходів запобігання злочинам. Застосування експериментального
методу можливе лише в разі виконання таких вимог: суворого дотримання
законності; наявності науково обґрунтованої гіпотези; вибору типового об'єкта
експерименту; наявності дозволу відповідних органів; наявності часу для
забезпечення глибокої перевірки висунутих гіпотез і пропозицій.
4. Метод експертних оцінок. Цей метод полягає в отри-
манні висновків з певних досліджуваних питань, викладених
групою спеціально відібраних експертів з числа наукових і
практичних працівників, які добре обізнані з проблемами бо-
ротьби із злочинністю. Метод експертних оцінок широко вико-
ристовують для оцінювання рівня латентної злочинності, вив-
чення ефективності норм кримінального права, причин змін у
динаміці злочинності та ін.
Сутність методу експертних оцінок полягає в тому, що центром
кількісної та якісної оцінки
об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на злочинність або зумовлюють
її, стає думка спеціалістів, що спирається на їх професійний науковий і
практичний досвід. Основне завдання дослідження — сформулювати запитання,
правильно вибрати експертів і організувати роботу з ними. Кількість експертів
залежить від завдань дослідження, складності проблеми, що вивчається, та інших
факторів. Розрізняють дві основні форми опитування експертів: індивідуальні та
групові. Опитування можуть бути очними (безпосередніми) і заочними,
письмовими й усними, складатися
із загальних і окремих питань.
5. Документальний метод. Без вивчення документів прак-
тично не відбувається жодної наукової роботи, пов'язаної з
кримінологічними питаннями. Документ — це предмет, ство-
рений людиною і призначений для зберігання й передавання ін-
формації. Документами є не тільки офіційна й неофіційна пись-
мова інформація, а й фотографії, аудіо-, відеозаписи, книжки,
рукописи, листи.
Найчастіше
у кримінологічних дослідженнях використовують інформацію, що міститься в
архівних кримінальних справах. Вивчення архівних кримінальних справ є одним з
найпоширеніших методів кримінологічного дослідження, що здійснюється на
підставі спеціально розробленої відповідно до мети, завдань і предмети
дослідження анкети. Як правило, така анкета складається з чотирьох розділів. У
першому містяться питання, що стосуються безпосередньо злочину, у другому —
питання, що стосуються особи злочинця, у третьому — питання про мету й мотиви
злочинного діяння, у четвертому — питання, пов'язані з виховним впливом
судочинства, заходами покарання і профілактичної роботи за матеріалами справи.
Залежно від теми дослідження вивчають особові справи
засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, статистичні картки та
інші облікові документи, що зберігаються в управліннях внутрішніх справ та
управліннях (відділах) юстиції.
Розрізняють два способи вивчення, аналізу й обробки
документальної інформації: традиційний
(класичний) і формалізований (контент-аналіз).
Традиційний аналіз полягає в огляді документа (зовнішнє дослідження) і
вивченні його змісту (внутрішнє дослідження). Мета зовнішнього дослідження —
встановити вид документа, час і місце створення, авторство й мету створення,
достовірність документа та його контексту. Внутрішній аналіз складається зі
змістовного, юридичного та психологічного аналізів тексту (зображення).
Формальний аналіз здійснюють за наперед підготовленою програмою.
Застосовують цей аналіз за наявності значного за обсягом документального
матеріалу, коли потрібні висока точність і об'єктивність аналізу.
Після отримання необхідної
інформації її обробляють і узагальнюють за допомогою математичних методів, як
правило, із застосуванням ПЕОМ.
6. Метод
контрольної групи. Цей метод
полягає в тому, що відбирають дві чи більше груп, одна з яких є основною
(експериментальною), а інша — контрольною. Ці групи повинні бути максимально
схожими за всіма ознаками, крім тієї, що вивчається. Порівняння результатів
дослідження основної та контрольної груп свідчить про те, чи насправді є
типовими закономірності, що встановлені для основної групи. Контрольна група є
необхідним загалом, на якому виявляють кількісні та якісні ознаки
досліджуваного явища і аналізують їх. Залежно від мети, завдань і предмету
дослідження застосовують різні принципи відбору контрольної групи. Важливу
роль у методі контрольної групи відіграє дотримання вимоги суворості при
порівнянні груп за певними ознаками. Недотримання цієї вимоги може призвести
до отримання недостовірних результатів.
3.5. Психологічні методи
кримінологічного дослідження
За допомогою психологічних методів, які використовують
у кримінологічних дослідженнях, можна отримати розгорнуту характеристику особи
злочинця, здійснити якісну й кількісну оцінку внутрішньо- і міжгрупових
процесів спілкування, що, зокрема, дуже важливо для класифікації та типології
злочинців.
Найпоширенішими у кримінології психологічними методами
є тестування і соціометрія.
Тестування є різновидом методу опитування. Тест — це завдання,
запитання й ситуації, які розробляє дослідник і ставить
перед досліджуваною особою. Мета
тестування полягає у встановленні психологічних характеристик особи злочинця:
його інтелектуальних можливостей як індивіда, творчих здібностей, схильності
до ризику, самоконтролю, жорстокості, швидкості реагування в надзвичайній
ситуації тощо.
Для вивчення людини існує багато
різних тестів. Зокрема, у кримінологічних дослідженнях застосовують тести
тематичної апперцепції (ТАТ), методику багатоаспектного дослідження особи
(ММРІ), восьмикольоровий тест Люшера та ін.
Тестові
дослідження, що побудовані на науковій основі, дають можливість більш повно і
всебічно вивчити особу злочинця, у тому числі окремі категорії злочинців.
Незважаючи на складність окремих психологічних тестів (які іноді складаються з
великого переліку питань), за їх допомогою можна швидко дослідити велику
кількість осіб.
Соціометрію (від лат. восшв
— товариш, співучасник і теїтит —
вимірювання) (соціометричне
опитування) вітчизняна
наука запозичила із психології і соціології зарубіжних країн. Соціометричне дослідження — це метричне вивчення емоційно-психологічних зв'язків
між людьми. На думку засновника цієї методики американського вченого Дж. Морено,
соціометричний метод — це система технічних засобів і процедур, які
застосовують для метричного й якісного аналізу соціально-емоційних зв'язків
індивідуума з членами групи, в якій він працює і живе. За допомогою цього
методу можна отримати відображення динаміки внутрішніх взаємовідносин членів
групи, здійснити кількісну й якісну оцінку внутрішньо-та міжгрупових процесів
спілкування, визначити симпатії та антипатії людей всередині групи, наявність
лідера, угруповань, конфліктних ситуацій.
До основних переваг соціометрії належать простота і
швидкість здійснення дослідницьких процедур, наприклад опитування членів
групи з метою виявлення їх бажання або небажання спільно вчитися, працювати,
відпочивати, виконувати громадські доручення.
Соціометрія
ґрунтується на соціометричному опитуванні — необхідному переліку (наборі)
запитань, що задаються опитуваним з метою виявлення відносин з іншими членами
групи. Опитування в соціометричному дослідженні повинно відповідати загальним
вимогам, що висуваються до формулювання запитань у будь-якому опитуванні —
анкетуванні або інтерв'юванні. Отримані в результаті соціометричного
опитування дані оброблюють, підсумовують і зводять у соціоматриці (таблиці) або
соціограми (схеми). Аналіз таблиць і схем дає змогу, з одного
боку, виявити
соціально-психологічні властивості особи й групи, а з іншого — вибрати
ефективні засоби керування механізмом взаємодії особи і групи.
У
кримінології соціометрію як метод пізнання застосовують рідко, здебільшого у
дослідженнях кримінологічних проблем сімейних відносин. Разом з тим цей метод
можна успішно застосовувати у дослідженнях окремих проблем кримінології,
зокрема при вивченні ефективності заходів кримінального покарання (позбавлення
волі, виправних робіт тощо), інституту співучасті. Застосовуючи цей метод,
можна змінювати склад груп засуджених, які відбувають покарання у
виправно-трудових установах, вирішувати конфліктні ситуації, оздоровлювати
психологічну атмосферу.
Контрольні питання
1.
У чому
полягає методика кримінологічного дослідження?
2.
На яких
основних підставах здійснюють класифікацію кримінологічних досліджень? 3.
Сутність
наукового кримінологічного дослідження.
4.
Етапи
(стадії) кримінологічного дослідження.
5.
Відмінності
методів суцільного та вибіркового досліджень.
6.
Сутність
методу опитування і основні його форми.
7.
Які вимоги
висуваються до експерименту у кримінології?
8.
Сутність
методу експертних оцінок.
9.
Як
реалізується метод контрольної групи?
10. Сутність психологічних методів кримінологічного
дослідження.
|