onli-films.at.ua
Пятница, 29.03.2024, 14:08
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ЗЛОЧИННА ПОВЕДІНКА

1.  Причини і умови окремого злочину.
2.  Обставини формування особи.
3.  Зовнішні обставини вчинення злочину (ситуація).
4.  Мотивація злочину.  

8.1. Причини і умови окремого злочину
Як зазначалося, з усіх різноманітних зв'язків, що існують між явищами, кримінологія найбільше уваги приділяє причин­ному зв'язку, сутність якого полягає в тому, що одне явище (подія) за певних умов породжує інше явище, яке є наслідком цієї причини. Важливим у цьому аспекті є розмежування по­нять "причина" і "умова". Умова супроводжує дію причини в часі та просторі й сприяє появі наслідку, але на відміну від причини не містить реальної можливості настання наслідку, яка реалізується у процесі розвитку причинного зв'язку. Серед вчених-кримінологів не існує єдиної думки щодо од­нозначного визначення причин і умов конкретного злочину. Різні погляди науковців-кримінологів на питання про причини й умови конкретного злочину, як і на питання про причини й умови злочинності взагалі, зумовлюються приналежністю вче­них до напряму кримінології — соціологічного чи біологічного. Загальним для представників двох основних напрямів є ви­знання того, що індивідуальна злочинна поведінка детерміну­ється особливостями особи й конкретною (криміногенною) си­туацією. Розглянемо позиції вчених-кримінологів НАВС України і Санкт-Петербурзької академії МВС Росії, які, як зазначалося, є представниками першого напряму. Оскільки злочин є результа­том взаємодії індивідуальних властивостей особи й об'єктивної (зовнішньої для індивіда) ситуації, вчені визначають, що окре­мий злочин детермінується, з одного боку, особистісними влас­тивостями індивіда — його потребами, інтересами, мотивами, цілями, поглядами і ставленням до соціальних цінностей, які набирають форми негативної, суспільно небезпечної спрямова­ності особи, а з іншого — сукупністю зовнішніх об'єктивних обставин, пов'язаних з особистісними потребами. При цьому особливості особи становлять інтерес для кримінології не тіль­ки з позицій їх вивчення на статистичному рівні, а й у динамі­ці у зв'язку з умовами морального формування особи. Отже, вчинення конкретного злочину є результатом взаємо­дії негативних морально-психологічних властивостей особи, що утворюються під впливом несприятливих умов морального формування індивіда, і зовнішніх об'єктивних обставин, що створюють ситуацію злочину (криміногенну ситуацію). Отже, існує два рівні взаємодії особи із соціальною дійсністю при вчи­ненні конкретного злочину: перший — умови морального фор­мування індивіда, другий — конкретна ситуація вчинення зло­чину. На рівні несприятливих умов морального формування особи утворюються психологічні передумови, можливості вчи­нення злочину конкретною особою. На рівні конкретної ситуа­ції ця можливість реалізується в дійсність. Причини й умови злочинності належать до індивідуальних умов морального фор­мування особи, виявляються в їх змісті і водночас визначають конкретні ситуації, в яких опиняється й діє індивід. У свою чергу, причини окремих злочинів відображують на індиві­дуальному рівні причини злочинності й конкретні ситуації, що виникають. З урахуванням зазначених рівнів взаємодії особи із соціаль­ною дійсністю і потрібно аналізувати причини окремого зло­чину. Отже, в індивідуальній злочинній поведінці причинно зна­чущо виявляються як ситуація, так і негативні психологічні деформації особи, що набирають форми суспільної небезпеч­ності особи, а визначальну роль у детермінації конкретного злочину відіграють соціальні фактори. Іншої точки зору на розглядувану проблему дотримується А. Зелінський. Він не погоджується з тезою, що причина зло­чину криється у зовнішніх обставинах, а особа винної люди­ни е тільки умовою розвитку причинного зв'язку, бо такий підхід, на його думку, необгрунтовано принижує роль особи і робить її іграшкою зовнішніх сил. Визначаючи, що для пізнан­ня процесу детермінації індивідуального злочину достатньо обмежитися двома ланками причинного зв'язку — формуван­ням особи людини, яка в подальшому порушуе кримінальний закон, і вчиненням злочину в конкретній ситуації — А. Зелін-ський акцентуе увагу на тому, що в першій ланці особа е нас­лідком, а у другій — причиною. Загальну схему розвитку при­чинного зв'язку він подає в такому вигляді. У першій ланці генетичні передумови формування особи, до яких належить, зокрема, спадковість, разом з факторами макро- та мікросере-довища впливають на формування особи і наслідком такого впливу є утворення особи, людини з її системою диспозицій й якостей. У другій ланці саме ця особа з її диспозиціями й яко­стями є причиною вчинення конкретного злочину за наявнос­ті об'єктивних та суб'єктивних умов, що сприяють або полег­шують вчинення злочину.  
8.2. Обставини формування особи
На процес формування особи людини, яка в подальшому вчиняє злочин, визначально впливають негативні особливості макро- та мікросередовища, де ця людина постійно перебуває і здійснює свою діяльність. До явищ макросередовища належать особливості економіч­ного розвитку, політичні погляди та концепції, що панують як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремих регіонів, певних соціальних груп. Частина соціального середовища, з якою індивід (людина) підтримує прямі та безпосередні контакти, є ні чим іншим, як мікросередовищем цієї людини. На особу впливають і в кінцевому підсумку виявляються в причинах злочинної поведінки фактори соціального середовища як на макро-, так і на мікрорівні, тим більше, що відмінність між мікро- та макросередовищем відносна: те, що для одного індивіда є колом його безпосереднього та прямого спілкуван­ня — мікросередовищем, для іншого може бути обставиною макросередовища. Макро- та мікросередовище людини змінюються, іноді навіть дуже суттєво. Зміни макросередовища майже не залежать від можливостей і бажання окремого суб'єкта, а зміни мікросере-довища зумовлюються бажаннями суб'єкта в їх поєднанні з від­повідними об'єктивними факторами. Саме мікросередовищу належить визначальна роль у меха­нізмі формування особи людини. Розглянемо основні складові мікросередовища, які найактивніше і найістотніше впливають на формування особи. Насамперед таким соціальним середовищем, що вирішально впливає на формування особи, є сім'я, яка впливає на людину з моменту її народження. Якщо сім'я впливає позитивно, то осо­ба дитини формується в позитивному плані, і навпаки. Вплив сім'ї може відбуватися у двох основних варіантах: шляхом пе­дагогічного, виховного впливу, спрямованого на формування у дитини певних моральних принципів і способів поведінки; че­рез стихійний вплив на особу образу життя, що притаманний сім'ї. На формування особи в дитячому та юнацькому віці нега­тивно впливають різні фактори й обставини, основними з яких є такі:
•      негативні форми поведінки безпосередньо в сім'ї (пияцтво, скандали, бійки, наркоманія, деспотизм старших і фізич­но розвиненіших членів сім'ї тощо);
•      відсутність психологічного, емоційного контакту між бать­ками й дітьми, а також між батьками;  
•      відсутність належного контролю за поведінкою дітей;
•      збочені уявлення про виховання дітей в умовах "ринкової економіки", прищеплення дітям поглядів про необхід­ність збагачення будь-якими шляхами, у тому числі й злочинними. Існуюча в сім'ї система відносин і типові варіанти поведінки сприймаються підлітками як зразок поведінки, певна рекомен­дація. Негативні риси характеру особи формуються не лише у проблемних сім'ях, а й у зовнішньо благополучних сім'ях, де культивуються жадоба до влади і психологія всемогутнос­ті грошей. Важливим фактором негативного формування особи є вплив найближчого побутового оточення — друзів, знайомих, сусідів і компаній, з якими суб'єкт контактує постійно й безпосеред­ньо. Залежно від пануючих у побутовому оточенні установок, ціннісної орієнтації, спрямованості, ставлення до законослух­няної поведінки тощо воно може становити криміногенне сере­довище. Деформуючий вплив на особу можуть чинити як окремі осо­би, так і групи осіб, особливо такі, що створюються за терито­ріальною, національною або клановою ознакою. Найістотніше криміногенні групи впливають на неповнолітніх. Криміногенна небезпека негативного впливу на особу виходить і від окремих неформальних об'єднань молоді з антисоціальною спрямова­ністю. Норми і критерії, що є звичними в колі неформального спілкування особи, стають для неї обов'язковими такою мірою, що вона сприймає їх некритично і навіть всупереч своїм оцін­кам і установкам. Тому у вчиненні такою групою злочину мо­жуть брати участь особи, які б самостійно ніколи не вчинили злочину. Негативно впливають на формування особи й недоліки су­часної системи освіти і суспільно-виховної роботи. Суттєве кримінологічне значення має також своєчасне фор­мування професійних інтересів та схильностей у підлітків і юнацтва. Якщо професійне самовизначення формується в по­зитивному плані під впливом батьків, школи та інших позитив­них елементів мікросередовища, то воно сприяє законослух­няності особи. І навпаки, що менше суб'єкт зорієнтований на професійну зайнятість, то більшою мірою можлива його кримі-налізація. Недоліки у формуванні професійної орієнтації суб'єкта, що формують у нього неадекватне ставлення до праці, що само по собі має негативне кримінологічне значення, можуть підсили­ти негаразди у трудових колективах, де спостерігаються пи­яцтво, кругова порука, порушення трудової дисципліни, краді­жки тощо. Несприятливо впливає на особу і некваліфікована, важка фізична праця. Вона не потребує професійного вдосконалення, підвищення освітнього рівня та культури й обмежує перспек­тивні уявлення суб'єкта про майбутнє. До умов негативного формування особи належать також від­сутність необхідних побутових умов, уваги з боку адміністрації до проблем працівників, низький рівень правової освіти. На формування особи негативно впливає ще й кримінальна субкультура з її злодійськими традиціями, збоченими понят­тями про честь, товариство, жаргоном та іншими атрибутами, яка останнім часом виявляється серед широких верств насе­лення. Специфічну роль у механізмі злочинної поведінки відігра­ють психічні аномалії особи, які не виключають осудності. Наслідками наявності таких аномалій у осіб можуть бути їх підвищена навіюваність, емоційна нестриманість, конфлікт­ність, агресивність, позбавлення можливості реально оці­нити ситуацію. Ці емоційно-інтелектуальні деформації особи за певних обставин можуть спровокувати суб'єкт на вчинен­ня злочину. Але водночас необхідно враховувати, що психіч­ні аномалії та пов'язані з ними негативні риси особи, що ре­алізуються в механізмі індивідуальної злочинної поведінки, здебільшого не є вирішальними у такій поведінці. Найістот­нішими є якості особи, сформовані в неї у процесі життєдіяль­ності. А. Зелінський, не заперечуючи впливу соціальних факторів на формування особи, наголошує, що соціально значущі влас­тивості особи формуються на фундаменті, що закладений при­родою. На думку вченого, на формування особи вирішальний вплив чинять біологічні фактори — стан генотипу нації, вро­джені патології і відхилення психіки, тілесні аномалії.  
8.3. Зовнішні обставини вчинення злочину (ситуація)
Злочинець під час вчинення злочину завжди діє у певній "кримінальній" ситуації. Однак до цієї ситуації він немовби вносить власні особистісні якості, які є результатом формуван­ня його як особи. Отже, конкретна ситуація — це сукупність зовнішніх для суб'єкта обставин, що безпосередньо передують злочину і вза­ємодіють з особистісними якостями суб'єкта, що вчинив зло­чин. Ситуації, що передують злочину, виходячи з їх змісту по­діляються на криміногенні (такі, що створюють об'єктивні передумови злочину) і некриміногенні (нейтральні або такі, що навіть створюють перешкоди для злочину). Криміногенна ситуація має певний об'єктивний зміст і тому в ній існують обставини, що реально впливають на особу. Разом з цим ситуація має також суб'єктивний зміст — певну оцінку ситуації, яка залежить виключно від суб'єкта і не обо­в'язково збігається з її об'єктивним змістом. В цій оцінці вияв­ляється результат формування особи і саме цим можна поясни­ти, що один суб'єкт у певній ситуації вчиняє злочин, а інший відмовляється від його вчинення. Поява мотиву і прийняття рішення про вчинення протиза­конного діяння здійснюються під впливом ситуації (зовнішніх умов), що є в даний конкретний момент. Причому, в одних випадках злочинець сам навмисно створює умови для здійс­нення свого наміру, а в інших випадках обставини можуть суттєво обмежувати можливість обрання суб'єктом того чи ін­шого варіанта поведінки. Законодавцем останні обставини конкретної ситуації можуть визначатись як такі, що пом'як­шують кримінальну відповідальність або взагалі виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння. Так, згід­но з ч. 1 ст. 40 КК України вчинення злочину через збіг тяж­ких особистих або через сімейні обставини, під впливом по­грози чи примусу або через матеріальну залежність, у стані сильного душевного хвилювання, що викликане неправомір­ними діями потерпілого, при захисті від суспільно небезпеч­ного посягання, хоча і з перевищенням меж необхідної обо­рони визнаються обставинами, що пом'якшують кримінальну відповідальність. Вчинення діяння, що містить ознаки зло­чину, особою, що перебувала у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності (ст. 15, 16 КК України) або діяла під впливом непереборної сили, є підставами, що виключають су­спільну небезпечність або протиправність такого діяння. У пе­релічених ситуаціях блокується чи обмежується можливість обрання способу дії. Конкретна життєва ситуація може містити привід, що без­посередньо викликає в особи рішучість вчинити злочин, або умови, що сприяють вчиненню злочину. Привід — це події, стани або вчинки людини, що стають останнім імпульсом до дії. Умови, що сприяють злочину, роблять можливим здійс­нення злочинного посягання. Розрізняють умови необхідні й достатні. Необхідними вважаються умови, без яких вчинення злочину взагалі неможливе. Наприклад, для крадіжки такою умовою є наявність предметів крадіжки. Достатні умови в конкретній, певній ситуації полегшують вчинення злочину. Ситуації, в яких починається, триває й завершується злочин, класифікують на різних підставах. Наведемо деякі з них. За джерелом походження криміногенні ситуації можуть бути такими, що створені:  
•      внаслідок дій злочинця;
•      за волею інших осіб;  
•      внаслідок дії природних і техногенних факторів (пожежі, аварії, катастрофи, повінь тощо);
•      ситуації змішаного походження — такі, що виникли через поведінку людей, дію природних і техногенних факторів. За змістом криміногенні ситуації поділяються на проблем­ні, конфліктні та ін. За характером впливу на діючу особу розрізняють такі кри­міногенні ситуації:  
•      екстремальні;  
•      провокуючі;
•      сприятливі;
•      перешкоджаючі;
•      нейтральні. Дослідження і вивчення криміногенних ситуацій є необхід­ною передумовою ефективної профілактичної діяльності орга­нів внутрішніх справ, що здійснюється шляхом запобігання виникненню таких ситуацій або нейтралізацією криміногенних ситуацій, що вже виникли. У кримінології не існує однозначного погляду щодо значен­ня ситуації в механізмі вчинення злочину. Беззаперечним є тільки те, що в механізмі індивідуальної злочинної поведінки наявна взаємодія зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (су­б'єктивних) факторів. Як свідчить практика, може існувати багато співвідношень між властивостями особи і обставинами (ситуацією), що передували вчиненню злочину. Крайніми точ­ками таких співвідношень можуть бути сильний вплив конк­ретної життєвої ситуації за відсутності антисуспільної установ­ки і глибока та стійка антисуспільна установка без будь-якого впливу зовнішньої ситуації. Між цими крайніми точками існу­ють перехідні випадки, коли взаємодіють більш-менш напру­жена ситуація і більш-менш розвинені антисуспільні якості особи. Отже, ситуація відіграє певну роль як детермінаційний еле­мент у механізмі злочину й іноді ця роль може стати вирішаль­ною. Однак не може існувати випадків, коли б дія суб'єктивного фактора в механізмі злочину була повністю виключена. Суб'єк­тивне ставлення як рушійний, спонукальний елемент присутній завжди. Взаємодії ситуації і особи може й не бути, якщо все ви­рішує особа внаслідок реалізації своїх негативних якостей. Не може бути детермінації злочину тільки за рахунок прояву кри­міногенної ситуації, оскільки ситуація завжди опосередковуєть­ся особою. Якщо ж це не так, то немає й вини суб'єкта, бо ситуа­ція не надає йому можливості вибору.  
8.4. Мотивація злочину
Складовою механізму злочинної поведінки є мотивація вчи­нення злочину, що відбиває для кожного індивіда його потреби й інтереси, які реалізуються в конкретизованому мотиві вчи­нення злочину. Мотивація — це процес внутрішньої (суб'єк­тивної) детермінації дій. Мотиваційний процес може мати вигляд сукупності послі­довних ланок (етапів): актуалізація певної потреби — вибір способу й засобів для задоволення потреби — виникнення мо­тиву поведінки — формування мети дії — планування діяль­ності (у разі вчинення умисного злочину) — прийняття рішен­ня — реалізація рішення. Злочин, як і будь-який вчинок, є актом свідомої вольової діяльності людини. Кожний такий акт пов'язаний із задоволен­ням певної людської потреби. Отже, джерелом активності лю­дини є її потреби. Система індивідуальних потреб людини від­биває ціннісну орієнтацію особи і її соціальну позицію. Потреби людей найрізноманітніші — від найпростіших і життєво необхідних біологічних та фізичних потреб до склад­них соціальних потреб матеріального й духовного характеру. Усвідомлена людиною потреба актуалізується, тобто визна­ється нею як така, що є суттєвою, значущою і підлягає задо­воленню. Така потреба набуває значення інтересу. Інтерес е безпосередньою суб'єктивною причиною конкретного вчинку або певної лінії поведінки. Розбіжності між індивідуальним і суспільним інтересами, їх суперечливість і надання переваги індивідуальному інтересу, а не суспільному, що закріплений і охороняється правом, утво­рюють конфлікт, який може призвести до злочину. Це зумов­лює необхідність покладання на кожну людину обов'язку регу­лювати свої потреби та інтереси, задовольняти їх тільки дозволеними способами й засобами і відмовлятися від таких потреб та інтересів, задоволення яких суперечить суспільним інтересам. Отже, безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є прагнення особи задовольнити свої потреби всупереч суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби можуть бути:
•      життєво необхідними, що забезпечують умови існування людини (їжа, тепло і та ін.);  
•      нормальними, соціально схваленими (здобуття знань, спіл­кування, належні побутові умови);
•      деформованими, збоченими за рахунок гіпертрофованих життєво необхідних нормальних потреб;  
•      збоченими антисоціальними, задоволення яких супере­чить як суспільним інтересам, так і інтересам особи — пи­яцтво, наркоманія. Найнебезпечнішими з позицій соціальності є антисоціальні збочені потреби. Проте їх задоволення в загальному масиві всіх злочинів становить 10-12 %. У більшості випадків злочинність діяння пов'язана не із змістом потреби, а з характером, спосо­бом і засобами її задоволення. Щоб задовольнити певну потребу, особа усвідомлює влас­ні можливості для цього, а також оцінює, що може сприяти чи перешкоджати цьому і ставить перед собою конкретну мету, для досягнення якої вибирає певні способи й засоби. Упродовж процесу, що відбувається з моменту актуалізації потреби до моменту здійснення конкретного вчинку, особа приймає певне рішення: задовольнити свою потребу або утриматися від цього, як саме її задовольнити, а також яки­ми способами й засобами. Можливість такого вибору визна­чається наявністю різних варіантів поведінки. Отже, для мотивації злочинної діяльності вибір способу і за­собів задоволення актуальної потреби має виключно важливе значення. Наприклад, у особи виникла і актуалізувалася по­треба мати автомобіль. Але злочинна мотивація з цього не по­чинається. Автомобіль можна купити за власні або позичені кошти, взяти в оренду тощо. Проте можна придбати автомобіль і злочинним шляхом — крадіжкою, пограбуванням, шахрайст­вом тощо. Якщо особа вибирає останній варіант задоволення потреби, то й виникає кримінальний мотив. Задоволення потреби повинно узгоджуватися з можливостя­ми суспільства. Ігнорування цього принципу і отримання пев­них благ всупереч інтересам суспільства є злочинним. Навіть життєво необхідні потреби в разі їх задоволення через пору­шення суспільних інтересів, як правило, не виключають зло­чинності вчиненого діяння. Ще більшою мірою це стосується випадків задоволення гіпертрофованих потреб, які не відпові­дають суспільним можливостям, тому найбільше потребують антисоціальних дій певних людей. Зміст мотиву полягає в обґрунтуванні особою своєї діяль­ності й відповідає на питання, заради чого здійснюється така діяльність. Поняття "мотив" і "мета" не тотожні. Якщо мотив виконує роль рушійної сили певної поведінки особи, то мету можна ви­значити як бажаний результат дій, що передбачається особою і наближає її до задоволення актуальної потреби. Іноді мета збіга­ється з мотивом. У цьому разі виникає феномен мотиву-мети. Наступною ланкою мотивації є планування злочинної діяль­ності. На цьому етапі визначають спосіб, місце, час та інші об­ставини. За наявності співучасників на цьому етапі здійснюється розподіл їх обов'язків. Найбільш детальним і обміркованим є планування злочинів, що вчиняються організованими злочин­ними групами. Кульмінацією мотивації є прийняття рішення — це інте­лектуально-вольовий акт, що виражає готовність особи вчини­ти злочин. Після прийняття рішення відбувається його виконання. Розглянутий механізм мотивації притаманний вольовій по­ведінці особи, яка є цілеспрямованою і називається діяльністю. У психології крім вольової поведінки особи розрізняють ще ім­пульсивну та звичну її поведінку. Імпульсивні дії вчиняються за першим спонуканням, без роздумів про їх соціальне значення й наслідки. Залежно від того, які психічні стани правопорушників зумовили імпуль­сивну реакцію, розрізняють чотири види імпульсивних зло­чинів:
•      вчинені у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;
•      афективні — вчинені у стані сильного душевного хвилю­вання;
•      зумовлені хворобливим станом психіки, що не виключає неосудності;  
•      "парадоксальні" — такі, які вчиняють раптово під впли­вом неусвідомлених агресивних імпульсів. Мотиваційний процес при вчиненні імпульсивних злочинів складається з таких ланок: актуалізації потреби, формування мотиву й негайної його реалізації без постановки мети, пла­нування, прийняття рішення та коригування поведінки з ура­хуванням зміни ситуації. Наприклад, більшість умисних вбивств, що вчиняються під час бійки, спільного вживання спиртних напоїв, як правило, є результатом імпульсивної реак­ції на ситуацію. Звичні протиправні вчинки особа здійснює здебільшого сві­домо, але під впливом неусвідомлюваних потягів, що супе­речать свідомо вибраній позиції особи. Як встановив вчений фі­зіолог І. Павлов, в основу звичних форм поведінки покладений динамічний стереотип, що виникає в корі головного мозку лю­дини в результаті неодноразового повторення відповідних дій. За психологічним механізмом звична форма поведінки подібна до імпульсивної — вона так само ірраціональна. Механізм мо­тивації при звичній поведінці більшою мірою розгорнутий: піс­ля виникнення мотиву з'являється мета і без будь-якого обмір­ковування приймається рішення, що негайно реалізується без урахування ситуації, яка може бути дуже несприятливою для успішного завершення злочину. Стандартні звичні рішення часто виявляються в рецидиві злочинів. Що частіше повторю­ються ті чи інші види злочинної діяльності, то більше підстав судити про їх звичний характер. Мотивацію злочину необхідно відрізняти від мотивування конкретного злочину, яке є поясненнями обвинуваченого орга­нам розслідування і суду щодо причин та обставин вчиненого ним злочину.  

Контрольні питання

І.    Як вирішується проблема причин і умов конкретного зло­чину представниками соціологічного напряму криміно­логії?  
2.   Чим обґрунтовують представники біопсихологічного на­пряму кримінології індивідуальну злочинну поведінку осо­би?  
3.   Які явища макросередовища впливають на процес форму­вання особи?
4.   Як на формування особи впливає сім'я? 5.   Яку роль у механізмі злочинної поведінки відіграють пси­хічні аномалії особи?
6.   Що таке ситуація злочину?  
7.   На яких підставах класифікують ситуації злочину?
8.   Що означає мотивація злочину?
9.   Етапи (ланки) мотиваційного процесу.    
10.   Як класифікують потреби за соціальним змістом?
11.   Яке значення для мотивації злочину має вибір способу і за­собів задоволення потреби?
12.   Особливості механізму мотивації імпульсивних і звичних злочинів;
13.   Чим різняться поняття "мотивація злочину" і "мотиву­вання злочину"?

 
» Поиск
» Статистика

52.90.121.17

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2024Конструктор сайтов - uCoz