onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:14
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

ІСТОРІЯ НАУКИ КРИМІНОЛОГІЇ. КРИМІНОЛОГІЯ В УКРАЇНІ Й ЗА КОРАОНОМ

1.  Кримінологічні ідеї класичної школи кримінального права.
2.  Позитивізм у кримінології.
3.  Сучасна кримінологія.  
4.  Історія й сучасний стан кримінології в Україні.  

2.1. Кримінологічні ідеї класичної школи кримінального права
У розвитку кримінологічної науки розрізняють три основні періоди: класичний, що тривав з другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст.; позитивістський — з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.; сучасний — з 30-х років XX ст. дотепер. Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до ка­піталізму (XVII-XVIII ст.). Він передував, а потім супроводжу­вав перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювались буржуазно-демократичними револю­ціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував дворянин Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчен­ня він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і по­карання". Ґрунтуючись на ідеях ПІ. Монтеск'є та інших великих просвітителів XVII-XVIII ст., Ч. Беккаріа створив принци­пово нову для того часу теорію. Обстоюючи позиції популяр­ної на той час "суспільної угоди", він вважав, що існує три основних джерела моральних і політичних засад, які керують людьми: боже начало, природні закони і добровільні суспіль­ні відносини. Джерело злочинів Ч. Беккаріа вбачав у загальній боротьбі людських пристрастей, у зіткненні окремих інтересів. Злочин­ну активність людини вчений пояснював, звертаючись здебіль­шого до основних, на його думку, рушійних джерел, що спону­кають людину до будь-яких дій: як корисних, так і шкідливих. Цими джерелами він вважав насолоду і страждання. Отже, у класичній праці Ч. Беккаріа відображено не лише діалектич­не усвідомлення відтворення злочинності під впливом суспіль­них суперечностей, а й психологічне тлумачення механізму ін­дивідуальної злочинної поведінки. Для кримінології велике значення має також прогностич­ний погляд Ч. Беккаріа на перспективи протидії держави зло­чинам. Його висновок реалістичний: "Неможливо попередити все зло". Особливо цінні ідеї Ч. Беккаріа щодо методів реагу­вання держави на вчинені злочини. Ці ідеї й нині істотно впли­вають на теорію кримінального права і практику карального законодавства. Під впливом цих ідей у різних країнах з різни­ми соціальними системами виникла соціальна профілактика злочинів як один з напрямів державної діяльності. Ч. Беккаріа категорично відкидав жорстоке покарання й висловлював сум­ніви щодо отримання від нього користі. Ще свого часу Ч. Бек-каріа був проти смертної кари. На його думку, метою покаран­ня повинно бути не катування людини і знущання з неї, а застереження винного щодо заподіяння шкоди суспільству й утримування від цього інших. Запропоноване ним вирішення питання про мету покарання й досі відображається в законо­давстві багатьох країн світу. Недолік класичної школи полягає в тому, що в центр обґрун­тування кримінального покарання вона ставила злочин, а особу злочинця не лише відсувала на другий план, а й взагалі ігнору­вала. Представники цієї школи вважали, що не повинно бути однакового покарання за два злочини, які завдали суспільству різної шкоди. Однак з цього твердження випливало, що в разі однакової кари за однаковий злочин однаковому покаранню повинні піддаватись як дорослі, так і неповнолітні, як особа, що навмисно вчинила діяння, так і людина, яка вчинила таку саму дію у стані душевного хвилювання, як людина, що впер­ше вчинила злочин, так і рецидивіст. Представники класичної школи сформулювали систему ка­ральних принципів, насамперед незволікання з покаранням; подібності між природою злочину і покарання; невідворотності покарання. Ч. Беккаріа беззаперечно слід вважати кримінологом, а кла­сичну школу кримінального права — відповідно школою кри­мінології ще й тому, що кілька розділів праці "Про злочини і покарання" спеціально були присвячені попередженню злочи­нів. Саме Ч. Беккаріа належать слова: "краще попереджати злочини, ніж за них карати". Найнадійнішим, але й найсклад­нішим і важким засобом попередження злочинів Ч. Беккаріа вважав удосконалене виховання. Ідеї класичної школи безперечно були плідними, але недо­оцінювали особливості особи у вчиненні злочину. Класична школа спиралася тільки на "чистий розум" і майже не врахову­вала практики й існуючого фактичного матеріалу про злочини та боротьбу з ними.  
2.2. Позитивізм у кримінології
До передумов виникнення позитивістського періоду нале­жать, з одного боку, значне поширення злочинності в середині ХІХст., яке позначалось на європейському суспільстві, а з ін­шого — стрімкий розвиток природничих і гуманітарних наук. У науки, що вивчали людину, почали впроваджуватися прийоми з точних дисциплін, що спричинилося до виникнення антропо­логії, соціології та статистики. Методологічною основою кримінологічних вчень позитивіст­ського періоду була філософія позитивізму, яка виникла в пер­шій третині ХІХ ст. і намагалася зібрати позитивний, кількіс­но визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства. Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах — біологічному та соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів "крайніх" представників цих на­прямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, яке виявилося, зокрема, у появі психо­логічних теорій кримінології. Біологічний напрям. Засновником позитивізму у криміно­логії взагалі і біологічного напряму зокрема був італійський вчений Ч. Ломброзо (1835-1909). Він очолив антропологічну (туринську) школу і 1876 року видав працю "Злочинна людина". Працюючи лікарем в'язниці у Турині, він дослідив значну кількість ув'язнених за допомогою антропологічних методів ви­мірювання й опису їх зовнішності. У результаті спостережень він дійшов висновку, що типового злочинця можна розпізнати за певними фізичними ознаками: скошеним чолом, нерозвину­тими мочками вух, складками на обличчі, підвищеною або зни­женою чутливістю до болю та ін. Ч. Ломброзо розробив класифікацію злочинців, яка й донині позначається на спробах кримінологів систематизувати злочин­ців у групи. До його класифікації входили такі групи злочин­ців: природжені; душевнохворі; за пристрастю, до яких нале­жать і "політичні маніяки"; випадкові. Посилаючись на власні дослідження, Ч. Ломброзо вважав, що приблизно по одній третині припадає на ув'язнених з ата­вістичними рисами, на граничний біологічний вид і на випадко­вих злочинців, не схильних до рецидиву. Головною Ч. Ломброзо вважав тезу про існування анатомічного типу природженого злочинця, тобто людини, злочинність якої визначається напе­ред її певною низькою фізичною організацією, атавізмом або де­генерацією. Проте ретельні дослідження злочинців у багатьох країнах, у тому числі й у Росії, не підтвердили висновків вче­ного. Незважаючи на помилковість положення Ч. Ломброзо що­до існування різновиду природжених злочинців, він зробив великий внесок у розвиток кримінології. Саме Ч. Ломброзо почав досліджувати фактичний матеріал, висунув питання про причини злочинної поведінки й особу злочинця. Основна ідея вченого полягала в тому, що причина становить ланцюг взаємопов'язаних причин. Згодом Ч. Ломброзо модифікував свою теорію, проаналізувавши велику кількість факторів, що впливають на злочинність. Так, у праці "Злочин" він виявив залежність злочинності від метеорологічних, кліматичних, етнічних, культурологічних, демографічних, економічних, виховних, сімейних, професійних та спадкових впливів. Теорія конституціональної схильності. Німецький пси­хіатр Е. Кречмер (1888-1964) і його американські послідовни-ки-кримінологи констатували зв'язок між типом побудови тіла і характером людини. На їхню думку, цей зв'язок врешті-решт може виявитись у вчиненні певного виду злочину. Крім цієї теорії виникли також теорії ендокринної та хромосомної схильності. Згідно з першою теорією емоціональна нестійкість, що притаманна певним злочинцям як рушійна сила їх злочин­ної діяльності, пояснюється порушенням діяльності залоз вну­трішньої секреції. Згідно з другою теорією підвищена агресив­ність окремих злочинців пов'язана з наявністю в їхньому генетичному коді зайвої Х-хромосоми. Нині біологічне пояснення злочинної поведінки не популяр­не серед кримінологів. Ще за життя Ч. Ломброзо висунуті ним теоретичні положен­ня уточнили й доповнили його учні Е. Феррі й Р. Гарофало. Зокрема, Е. Феррі пропонував надати інституту покарання тільки захисного або запобіжного характеру. Він пропонував розглядати в ідеалі злочин як хворобу, а каральну систему — як клініку. Ці послідовники Ч. Ломброзо великого значення надавали біологічній зумовленості злочину. Разом з тим Е. Феррі фундаментально схарактеризував вплив на злочин­ність соціальних, економічних та політичних факторів. У та­кий спосіб було закладено основу для соціологічних та психо­логічних розробок. Вплив представників туринської школи на окремих дослідників наступних поколінь кримінологів ви­явився, зокрема, у запереченні ними принципу моральної від­повідальності злочинця й відмові сприймати покарання як відплату. Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезен­тований теоріями соціальної дезорганізації і диференціального зв'язку. Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні й ставить психологію злочинця в залежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм (1858-1917), ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія. Е. Дюркгейм стверджував, що на індивіда впливають "со­ціальні фактори", до яких належать зовнішні стосовно нього образи мислення, дій. Вчений виходив з того, що колективні схильності не є сумою схильностей окремих індивідів, а ста­новлять щось інше, ніж суму поглядів окремих людей. На його думку, суспільна мораль завжди суворіша й безкомпромісніша, ніж індивідуальна. Мораль суспільства диктує конкретним лю­дям правила поведінки. Суспільству, що функціонує нормально, завжди притаманний високий рівень згуртованості. Він виявляється в тому, що біль­шість людей солідарні в ідеалах, уявленнях щодо позитивного й негативного. Періодично в разі порушення суспільної рівноваги, що може статись як через економічне лихо, так і через стрімке підвищення рівня достатку в державі, згуртованість людей по­слаблюється і суспільство дезорганізується. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюркгейм розумів соціаль­ний факт як такий стан суспільства, при якому значно послаб­люється стримуюча дія моралі й суспільство на деякий час втра­чає вплив на людину. Р. Мертон доповнив вчення Е. Дюркгейма тезою про те, що причиною аномії може бути суперечність між метою, яку пропагує суспільство, і засобами її досягнення, які суспільство вважає припустимими. Так, пропаганді загально­прийнятим в американському суспільстві цілям досягнення осо­бистого успіху й добробуту протистоїть обмеженість доступу до соціально схвалених каналів здобуття освіти, професії, багат­ства, майна, статусу. Для нижчих прошарків залишається тіль­ки один шлях до успіху — порушення правових норм. Теорію диференціального зв'язку розробив французький вчений Г. Тард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо у пра­ці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до зло­чинної поведінки дією психологічних механізмів навчання й наслідування. Власне теорію диференціального зв'язку сформу­лював американський вчений Е. Сатерленд у праці "Принципи кримінології". Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатер­ленда спрямована на пояснення індивідуальної злочинної пове­дінки. Згідно з цією теорією злочинна поведінка виникає в ре­зультаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Що стійкіші ці зв'язки, то вірогідніше, що певний індивід стане злочинцем. Злочинній поведінці вчаться у проце­сі спілкування, здебільшого у групах; при цьому багато що за­лежить від тривалості й інтенсивності контактів. Навчання злочинній поведінці не відрізняється від звичайного навчання. Теорія диференціального зв'язку високо оцінюється у світовій і особливо в американській кримінології. Разом з тим розгля­дувана теорія не позбавлена недоліків. Ґрунтуючись на поло­женнях цієї теорії, неможливо пояснити, чому окремі люди, які все життя прожили серед злочинців, ніколи не вчинили злочину і, навпаки, людина із законослухняного середовища вчиняє злочин. Теза про навчання злочинній поведінці не за­стосовна до ситуативних злочинців. Теорія диференціального зв'язку не враховує індивідуальних особливостей особи і при­таманну їй вибірковість поведінки. У межах позитивістського напряму кримінології розвива­лись і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особу злочинця. Разом з тим низька продуктивність психологічних досліджень поясню­ється надмірним захопленням психологів соціальними, у тому числі математичними, методиками, що призводить до "психо­логії без душі". Беззаперечно, психологія озброїла кримінологію щодо мето­дики, а також психодіагностичних і психометричних методів. Велике значення має спеціальне тестування злочинців, яке ши­роко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопоруш­ника, уможливлюють порівняння останніх із законослухня­ними громадянами, упровадження індивідуальних заходів по­передження повторної злочинної поведінки. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходи поетапної ко­рекції поведінки засуджених. Теорія небезпечного стану. Перевірена часом ця теорія на­дає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобігання зло­чинам. Першу працю з цього напряму — "Критерії небезпечного стану" — написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кри­мінолог Ж. Пінатель. Ця теорія має велике поширення у США і називається клінічною кримінологією. Згідно з цією теорією в окремих випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, який схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости у кризу. Небезпечний стан діагностують спеціалісти. При цьому важли­ву роль відіграє порівняння результатів дослідження особи з даними ситуації, в якій вона перебуває. При оцінюванні ситу­ації враховують, зокрема, матеріальні умови, вплив з боку оточення, наявність психотравмуючих факторів та ін. Діагноз визначає суворо індивідуальні профілактичні заходи. Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в та­кому: консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до лю­дини й надати їй підтримку. Велике значення надається усу­ненню зайвих емоцій. На базі стаціонарів подається практична допомога з подолання небезпечного кризового стану як особам, що утримуються в місцях позбавлення волі, так і тим, хто пе­ребуває на волі. Кримінологічну експертизу у вигляді прогнозу індивідуальної поведінки людини враховують при визначенні покарання за вчинений злочин, а також при вирішенні питан­ня про звільнення від покарання.   2.3. Сучасна кримінологія
На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблю­ється прірва між добром і злом, потреба у глибоких криміноло­гічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого ос­мислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції. До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм і стигма­тизація. Концепція стратифікації з'явилася під впливом соціоло­гії, що поглиблює уявлення про структуру сучасного суспільства. Суспільство складається не тільки з класів, а й з інших соці­альних груп, що створюються на різноаспектній основі (профе­сійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до порушення закону. Окремим (частинним) випад­ком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конф­лікту культур є мігранти, яким важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Відомо, наприк­лад, що питома вага серед злочинців мігрантів, які перебува­ють на території США нетривалий час, істотно перевищує від­повідні показники серед інших верств населення. Раціональні методи концепції стратифікації були б доцільними для пізнан­ня природи злочинів, що вчиняються на міжнаціональному ґрунті, а також злочинів, що випливають із суперечностей між підприємцями. Представником теорії конфлікту культур є Т. Селлін. Інтеракціонізм (вчення про взаємодію). Згідно з цією кон­цепцією причини злочинності можна подати в певному схема­тичному вигляді. Ядром концепції є постулат про те, що зло­чинна поведінка — це результат взаємодії особи й середовища. Зауважимо, що радянська кримінологія свого часу значно зба­гатилась ідеями інтеракціоністів, насамперед щодо пояснення механізму вчинення конкретного злочину, який є наслідком зіткнення особи, що має негативні нахили, з несприятливою життєвою ситуацією. Стигматизація (таврування) — це психологічні й соці­альні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті засудження людини (особливо коли їй призначено покарання у вигляді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тав­ро" особи другого сорту, яка до того ж є небезпечною для сус­пільства. Таврування виявляється в негативному ставленні оточуючих до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психологічній переорієнтації особи, яка зазнала відчуження за­конослухняних громадян і зблизилась з образом життя інших злочинців. Концепція стигматизації має важливе значення не тільки для теорії, а й для формування кримінальної політики, і особливо для виправлення правової свідомості значної частини громадян. У нашому суспільстві ідея помсти помітно поширена. Зазвичай люди звикли бачити у злочинці не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога. Роз'яснення того, що такі погляди приумножують злочинність, повинні стати невід­дільною складовою правової пропаганди. З початку 60-х років у західних країнах і США великого поширення дістали прикладні кримінологічні дослідження. Так, з'явилося кілька напрямів, що вивчають злочинність мо­лоді, злочини, які вчиняються в сім'ї, організовану і "білоко-мірцеву" злочинність. Відповідні дослідження організовує й фі­нансує не лише держава, а й бізнесові структури, благодійні й інші організації. Це свідчить не тільки про збільшення мас­штабу злочинності, що примушує залучати до боротьби з нею нетрадиційні сили, а й про зростаючу свідомість суспільства, яке бажає вдосконалюватись.  
2.4. Історія і сучасний стан кримінології в Україні
У дореволюційний період кримінологія в Україні розвивалась як особливий розділ кримінально-правової теорії. Харківський професор М. Чубинський називав її кримінальною політикою. Того часу панували два напрями — соціологічний (І. Фойниць-кий, Є. Немировський, М. Ісаєв, М. Гернет та ін.) і традицій­ний нормативістський (М. Таганцев, А. Трайнін). Великого по­ширення дістали біологічні теорії злочинності (А. Дріль, М. Неклюдов) і психологічні (С. Познишев). За радянських часів було підсилено позиції соціологічної кримінології. Вийшло друком багато праць з аналізу мораль­ної статистики, особи злочинця тощо як представників старої професури (М. Гернет, С. Познишев, А. Трайнін, М. Ісаєв, О. Жижиленко), так і їх учнів (Є. Френкель, Г. Волков, В. Внуков). У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабі­нети, зокрема в Петрограді (1918 р.), Саратові (1922 р.) і Москві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку приму­сових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створе­но Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримінологічний інститут у Харкові. У цей період інтенсивно вивчались соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійс­нювалися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії — "Моральна статистика" (М. Гернет, 1922), "Преступность и самоубийство во время войны и после нее" (М. Гернет, 1927), "Юные правонарушители" (В. Куфаєв, 1924), "Криминальная психология. Преступные типы" (С. По-знишев, 1926). Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рік видавав збірник "Изучение преступности и пенитен­циарная практика". У 1926 р. було видано монографію харків­ського вченого Г. Волкова "Уголовное право и рефлексология". Численні статті узагальнювали психологічні й соціологічні спостереження щодо різних категорій злочинців, професійної, організованої та рецидивної злочинності. У вивченні злочин­ності того часу брали участь і практичні працівники суду, про­куратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти. Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерні відносна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розіб­ратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у властивостях особи правопорушника. Широко використовува­лися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія реф­лексів Бехтєрєва і Павлова. Усе це суперечило диктаторському сталінському режиму й не вписувалося в офіційно визнані ленінські ствердження про корінну причину злочинності й не­забаром наслідки далися взнаки. Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років ХХ ст. укра­їнська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення кримінологів у пропаганді класово ворожої теорії Ч. Ломброзо про природженого зло­чинця. Кримінологічні кабінети було ліквідовано, а інститути з вивчення злочинності реорганізовано в установи з вивчення кримінальної політики й кримінального права. Кримінологію спіткала доля генетики і кібернетики: її було оголошено "буржу­азною квазінаукою". У післявоєнні роки цьому сприяло також за­гострення полеміки в біології. Тоді перемогла "лисенковщина" з її теорією про вирішальну роль зовнішнього середовища в роз­витку організму. Ідея щодо пріоритетного впливу середовища утвердилась і в соціальних науках. Кримінологічні досліджен­ня було припинено на тривалий час. Кримінологічна наука відроджувалася поступово починаючи з XX з'їзду КПРС. У пресі почали з'являтися статті, в яких на­голошувалося на необхідності відновлення досліджень злочин­ності й розробки попереджувальних заходів. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) кримі­налістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. — Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів попередження зло­чинності при Прокуратурі СРСР. У 1964 р. в юридичних ви­щих закладах освіти було введено курс кримінології. В Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національній академії внутрішніх справ України) і значною мірою це було пов'язано з ім'ям профе­сора П. Михайленка. У 1964 р. він у співавторстві з І. Гельфан-дом написав монографію "Попередження злочинів — основа бо­ротьби за викорінення злочинності". Того часу при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої посідали кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній ака­демії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який вперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику Ук­раїни з 1972 по 1993 р. Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії. У 1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої полягає в об'єднанні й координації зусиль вче­них і практичних працівників щодо розвитку кримінології. У цьому зв'язку необхідно зазначити також плідну діяль­ність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові. Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організо­ваної та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання попередження злочинності, попередження та прогнозування рецидивної зло­чинності, кримінальної психології. Потреби практики висува­ють кримінологічну науку на відповідне місце в системі право­охоронних органів.  

Контрольні питання

1.   Основні кримінологічні ідеї класичної школи кримінально­го права.
2.   Хто заснував класичну школу кримінального права?
3.   Недоліки кримінологічних ідей класичної школи кримі­нального права.
4.   У чому полягає головна теза теорії Ч. Ломброзо?
5.   Сутність теорій соціальної дезорганізації і диференціаль­ного зв'язку.
6.   Вихідні положення теорії небезпечного стану.
7.   Основні сучасні кримінологічні теорії і концепції.
8.   Основні етапи розвитку кримінології в Україні.

» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz