onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:10
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

  Конституційне право як галузь права України  

Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є провідною складовою її національної правової системи. Ця га­лузь права, як і інші, являє собою сукупність правових норм, що встановлюються й охороняються державою. Проте консти­туційне право відрізняється від інших галузей права особли­востями тієї сфери суспільних відносин, на регулювання якої спрямовані його норми. Конституційно-правові норми регулюють основні принци­пи соціально-економічного, політичного й територіального устрою держави, порядок її відносин з інститутами грома­дянського суспільства, здійснення основних прав і свобод лю­дини та громадянина, визначають систему органів державної влади тощо. Конституційне право — це багатопланова категорія, що роз­глядається в трьох аспектах: як галузь права в національній правовій системі, тобто як сукупність конституційно-право­вих норм, що діють на території певної країни; як наука, що вивчає конституційно-правові норми та правовідносини й інститути, які формуються на їх основі; як навчальна дисцип­ліна, що базується на досягненнях і даних науки. Особливе місце в загальній теорії конституційного права посідають питання конституційно-правової відповідальності. Конституційне право України — це система правових норм, що регулюють відносини народовладдя, через які забезпе­чується організаційна й функціональна єдність українського суспільства як цілісної соціальної системи. Конституційне право закріплює основи конституційного ладу України й пра­вового статусу людини та громадянина, територіальний устрій, систему державних органів і головні засади та принципи ор­ганізації місцевого самоврядування в Україні. До кваліфікаційних ознак конституційного права, які в су­купності дають змогу виокремити цю галузь права як таку, належать предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення, роль і принципи конституційного права, його завдання та функції, наявність конституційної (конституцій­но-правової) відповідальності. Для характеристики будь-якої галузі права найважливішим є визначення сфери регульованих нею суспільних відносин, тобто предмета правового регулювання. Для цього слід розгля­нути сутність і зміст суспільних відносин, охоплюваних даною галуззю; якісну відмінність і специфічні ознаки таких відно­син; роль і значення цих відносин у життєдіяльності суспіль­ства тощо. Основним предметом правового регулювання конституцій­ного права України є суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення влади народом України. Такі від­носини регулюються правовими нормами, які складають зміст найважливіших джерел конституційного права — Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, за­конів України тощо. Предмет конституційного права охоплює чотири групи сус­пільних відносин, які:
1)   є засадами народовладдя, суверенітету народу;  
2)  визначають устрій держави як організації влади народу та для народу;
3)   є засадами функціонування держави; 4)  визначають характер зв'язків між державою та конкрет- ною особою. Розглянемо ці групи суспільних відносин.  
1. Суверенітет народу — це його природне право бути вер­ховним і повновладним на своїй території. Розрізняють по­тенційний і реальний суверенітет народу. Потенційний суве­ренітет має практично будь-який етнос незалежно від існу­вання своєї державності, а також від того, чи сформувався він в історичну спільність "народ", визнаний іншими державами й націями, чи ні. Реальний суверенітет — це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Сутність повновладдя народу України виявляється в таких визначальних засадах народовладдя: —   організаційно-політичних (концентрованим виразом на­родовладдя в цьому аспекті є політичний плюралізм — багатопартійність, різноманітність форм волевиявлення тощо); —   економічних (економічний плюралізм є основою розвит­ку матеріального стану суспільства; він передбачає сво­боду підприємництва, різноманітність форм власності); —   соціальних (їх характер і зміст визначаються економічни­ми умовами існування суспільства; вони знаходять пред­метне втілення в поділі суспільства на класи, суспільні групи відповідно до місця, яке вони займають. Гуманна організація суспільства — це справа самих людей; вона ґрунтується на усталених принципах, визначальним з яких є пріоритет загальнолюдських цінностей); —   ідеологічних (сукупності таких уявлень, світоглядних ду­мок, ідей, які визначаються умовами життєдіяльності суспільства та становлять духовні цінності народу); —   морально-етичних (суспільна влада має духовне, вольове, інтелектуальне наповнення); —   соціально-психологічних (зумовлені характером психіки та свідомості людини).  
2. Влада — необхідний спосіб організації суспільства, про­цесів, що відбуваються в ньому. Найбільш універсальною ор­ганізацією влади в суспільстві є держава. Ось чому об'єктом конституційного регулювання є формування держави, її функ­ціонування, розвиток, а також відносини, що опосередкову­ють ці процеси та пов'язані з такими аспектами: —   формою державного правління; —   формою державного устрою (тим, як організована дер­жава, які зв'язки існують між центром та іншими управ­лінськими, зокрема самоврядними, структурами); —   політичним режимом, під яким звичайно розуміють спо­сіб здійснення державної влади (від нього залежить, чи є держава демократичною, правовою); —   встановленням і використанням символів держави — прапора, герба, гімну, столиці; —   територіальною організацією.  
3.    Основними засадами функціонування держави є гуманізм, демократія, розподіл влад, котрий виражається в механізмі противаг, взаємного контролю гілок влади, їх урівноваженості. 4.    Характер зв'язків між державою та конкретною особою визначають такі відносини:   —   громадянства, під якими зазвичай розуміють постійний правовий зв'язок між особою та державою, що надає людині відповідні права й покладає на неї певні обов'яз­ки; —   фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних; —   гарантій реалізації прав і свобод; —   що випливають із факту відповідальності держави перед особою та навпаки. Таким чином, конституційне право України є одним із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу Ук­раїни в політичній, економічній і соціально-культурній сфе­рах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріп­лює суспільних відносин, що складають основи повновладдя народу України. Це виняткова прерогатива конституційного права. Характеристика конституційного права не вичерпується його предметом. Велике значення має метод правового регулю­вання — система прийомів і способів, за допомогою яких нор­ми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, упорядковують їх щодо цілей і завдань правового регулювання. Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються характером і спе­цифікою предмета регулювання.  
1.     За допомогою методу конституційного регулювання за­кріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст і основні напрями розвитку суспільства.
2.     Характерна особливість цього методу — максимально високий юридичний рівень. Відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України, на найвищому законодавчому рівні закріплюються Конституцією України. Безпосереднє закріплення — визначальний спосіб у галузі конституційного права України. Після способу безпосереднього конституційного нормоза-кріплення найбільшого поширення в конституційному праві набули й такі способи правового регулювання, як позитивні зобов'язання, дозвіл, заборона, регламентування структури тощо.
3.     У конституційному праві переважають прийоми імпера­тивного, централізованого регулювання, за якого відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. Тому пове­дінка суб'єктів конституційного права строго програмується, а їхні права чітко й однозначно визначені.
4.     Однією з особливостей методу конституційного регулю­вання є його установчий характер. У суспільстві є багато від­носин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються "вперше".
5.     Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Його дія в більшості випадків поширюється на всі сфери життєдіяльності, у той час як норми інших галузей рег­ламентують конкретні сторони суспільного життя. Конститу­ційне регулювання впливає на всі галузі національної правової системи.
6.     Специфічною рисою методу є поєднання безпосеред­нього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів і окремих норм.  
7.     Поєднання стабільності й динамізму — одна зі специфіч­них ознак методу конституційного регулювання.
3 одного боку, конституція — це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, з іншого — вона не може не враховувати розвиток суспільних відносин. Має бути раціональне співвідношення між стабільністю та динамізмом конституції. Таким чином, конституційний метод правового регулюван­ня є однією з найважливіших кваліфікаційних ознак, які ви­окремлюють конституційне право в самостійну ланку право­вої системи України. Розглянемо поняття системи конституційного права. У за­гальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно пов'язаних блоків: принципів конституційного права, його інститутів і норм. Принципи конституційного права — це фундаментальні заса­ди, в яких утілюються сутність і політико-правове призначен­ня цієї галузі права та її основного джерела — Конституції Ук­раїни. Це своєрідний каркас, який складає основу конститу­ційного права, об'єднує його в єдине ціле, визначає його характер і динамічну спрямованість. Інститут права — це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це стосується й інституту кон­ституційного права, норми якого відзначаються певною авто­номністю, відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права. Так, галу­зевими інститутами конституційного права є інститути пред­ставницьких органів, громадянства, територіального устрою, місцевого самоврядування тощо, міжгалузевим — інститут влас­ності. Інститути конституційного права розрізняють за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло сус­пільних відносин і включають до свого складу ряд інших ін­ститутів (підінститутів), котрі, у свою чергу, можуть мати дрібніші структурні підрозділи. Такими надінститутами мож­на вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо. Таким чином, інститут конституційного права — це функ­ціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємопов'язаних правових норм. Це — головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права й охоплює декілька різновидів правовідносин, однорідних за змістом і методами правового впливу. Інститути конституційного права у сукупності утворюють чітку систему, яка є основою Конституції України. Вони роз­ташовані в певному порядку й усі включені до тексту Консти­туції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає зміст Конституції, де відбито інститути загальних засад конститу­ційного ладу, прав і свобод людини та громадянина, прямого народовладдя, законодавчої, виконавчої та судової влад, тери­торіального устрою, місцевого самоврядування, а також інсти­тут, що визначає порядок змін і доповнень до Конституції. Можна запропонувати й іншу класифікацію інститутів кон­ституційного права залежно від відносин, які вони закріплю­ють у джерелах конституційного права. I. Інститут народовладдя:  
1)    безпосереднє народовладдя (пряма демократія);
2)    представницьке народовладдя (через обраних пред­ставників народу);
3)    місцеве самоврядування. II. Інститут конституційного оформлення народовладдя:
1)    конституційний лад;
2)    юридична конституція;
3)    конституційні закони;
4)    конституційна законність;
5)    конституційні звичаї, традиції.
III.    Інститут правового статусу людини та громадянина:
1)    громадянство (постійний зв'язок особи й держави);
2)    система основних прав і свобод людини та громадя­нина;
3)    гарантії основних прав і свобод.
IV.    Інститут державного будівництва:
1)    форма держави;
2)    територіальна організація України;
3)    механізм держави.
Конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові пра­вила поведінки, установлені чи санкціоновані державою з ме­тою охорони та регулювання певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Ці норми є особливим різновидом норм національної правової системи. їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Разом з тим конституційно-правові норми мають ряд специфічних яко­стей і ознак, які дають змогу виділити конституційне право в окрему галузь. Від інших видів правових норм вони відрізня­ються: —   змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин — відносини народовладдя; —   установчим характером, оскільки вони встановлюють порядок створення правових норм, обов'язковий для всіх інших галузей права; —   вищою юридичною силою щодо інших правових норм; —   особливостями структури (для них, як правило, не ха­рактерна тричленна структура — гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми, а саме норми-принципи, норми-декларації, норми-цілі, взагалі мають лише диспозицію, інші мають і диспозицію, і гі­потезу. Санкція міститься в конституційно-правових нормах лише в окремих випадках. До характерних ознак конституційно-правових норм не­обхідно віднести такі: —   найбільшу стабільність у порівнянні з нормами інших галузей права; —   підвищений рівень охорони з боку держави; —   прямий характер їх дії; —   особливий механізм реалізації. Конституційно-правовим нормам властивий також полі­тичний характер, оскільки основним предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються у сфері функціону­вання держави. Однак характеризувати такі норми як суто політичні немає підстав. Серед конституційно-правових норм значне місце займа­ють нетипові нормативні положення, в яких безпосередньо не визначаються права та обов'язки суб'єктів. їх завдання в іншо­му: вони є сполучною ланкою між нормами різних галузей права, інтегруючим фактором, що забезпечує єдність і стабільність правової системи. Це нормативні приписи, які визначають загальні принципи конституційного права, нор­ми, які гарантують певні права, установчі норми, юридичні конструкції, норми-дефініції тощо. Багато конституційно-правових норм не мають гіпотези й санкції (наприклад, статті 1, 2, 3, 5, 7, 15, 20 та ін. Конституції України). Гіпотези містяться в статтях 27, 82, 87, 111 та ін. Вка­зівки на санкцію є, зокрема, в статтях 56, 60, 62, 81 тощо. Елементи конституційно-правової норми часто перепліта­ються між собою, і на практиці досить непросто виокремити їх "у чистому вигляді". Санкції конституційного права мають особливості, що ви­значаються характером суспільних відносин. Найважливіша з них — профілактичне, організуюче та виховне призначення санкцій. Специфічним є коло суб'єктів, які вповноважені застосо­вувати конституційно-правові санкції. Це насамперед народ, територіальні громади (населення адміністративно-територі­альних одиниць), органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Засобом забезпечення реалізації конституційно-правових приписів можуть бути санкції (точніше кажучи, норми, які передбачають певні санкції) інших галузей права (це стосуєть­ся статей 34, 47, 50, 52-56, 80, 81, 105, 111 Конституції Украї­ни, охорона й реалізація яких забезпечується "спорідненими" нормами кримінального та адміністративного права). Конституційно-правові норми класифікують за різними ознаками. Найпоширенішою є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який дає система (зміст) Конституції України. У відповідності до цього всі норми можна поділити на декілька груп, які: 1)    визначають основні засади конституційного ладу України; 2)    закріплюють основні конституційні права та свободи людини та громадянина; 3)    закріплюють народне волевиявлення (вибори, референ­думи) та інші форми безпосередньої демократії; 4)    закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, само­врядування тощо; 5)    закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Залежно від змісту конституційно-правові норми поділяють на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми права виражають зміст діяльності дер­жавних органів, визначаючи їх правовий статус, а процесу­альні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснен­ня цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організа­ційно-правових (процесуальних) форм реалізації матеріальних норм права. Матеріальні норми відповідають на запитання "що робити?", а процесуальні — "як робити?"; взаємозв'язок між ними — це зв'язок змісту та форми. Процесуальні норми є складовою практично всіх інститутів конституційного права України. їх функціональне призначен­ня — обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм. Особливо це характерно для таких інститутів, як вибор­че право, парламентське право (законодавча влада), зокрема законодавчий процес, місцеве самоврядування тощо. Процесуальні норми відіграють особливу роль у конститу­ційному праві. Без них неможливе втілення в життя конститу­ційних інститутів і норм. Ними визначається порядок діяль­ності державних органів, прийняття рішень з питань їхньої компетенції, а також реалізація таких рішень. Вони мають особливе, виняткове значення для юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, яка має чітко визначений процедурно-процесуальний характер, дотримання якого є не­одмінною умовою ефективного функціонування суду. Конституційне право особливим чином поєднує в собі еле­менти матеріальних та процесуальних норм; воно є, так би мо­вити, матеріально-процесуальним. Нині не існує достатніх підстав для виокремлення з конституційного права його кон­ституційно-процесуальної галузі. До того ж у багатьох випад­ках практично неможливо поділити конституційно-правові норми на матеріальні та процесуальні й зосередити останні в одному процесуальному акті, тобто є проблеми кодифікації таких норм. Розрізняють регулятивні та охоронні конституційно-пра­вові норми. Регулятивні норми можуть бути зобов'язальними (які встановлюють обов'язок особи вчинити певні позитивні дії), заборонними (які зобов'язують утримуватися від учинення тих чи інших дій) та вповноважувальними (які дають права на здійснення тих чи інших позитивних дій). За мірою визначеності конституційно-правові норми бувають: —   абсолютно визначеними, імперативними, які передбача­ють лише такий і тільки такий варіант поведінки (при­міром, обрання Президента України народом України на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років); —   відносно визначеними, які передбачають певну свободу вибору.
» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz