onli-films.at.ua
Суббота, 17.08.2019, 22:05
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

Конституційні основи державного ладу України

Основною складовою конституційного ладу є державний лад, який являє собою організацію (будівництво) і діяльність дер­жави. Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачений і закріплений конститу­цією та реально існує. Він, як правило, найповніше визна­чається конституцією держави та найчастіше гарантується нею. Він є одним із найскладніших конституційних інститутів і несе найбільше суспільне навантаження. Державний лад України за змістом і формами є багатогран­ним явищем, яке охоплює структурні (організаційні) й функ­ціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну та ін. Кожну з основ державного ладу утворюють відповідні механізм і функція держави. Нинішній державний лад України має чимало особливостей: —   Українська держава й державний лад України мають у ба­гатьох відношеннях перехідний і змішаний характер, пе­ребувають у стадії становлення; —   державний лад України утверджує в Україні національну державу; —   Українська держава, як свідчить процес державотворення в Україні, утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських країн і країн світу; —   Україна з моменту проголошення незалежності виступає як важливий міжнародний фактор, що впливає на інші держави й міжнародні організації та зазнає значного впли­ву з їх боку. Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює та охороняє насамперед основи державного ладу, його основні засади. Ці основи є системою передбачених і закріплених кон­ституцією основних принципів організації (будівництва) і діяль­ності держави та її основних інститутів і органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атри­бутів) держави. Основні принципи державного ладу визначають суть дер­жави, її тип, місце й роль у суспільстві. За Конституцією України (статті 1, 2, 5) основними принци­пами державного ладу є: —   суверенність та незалежність держави; —   демократизм держави; —   соціальність держави; —   принцип правової держави; —   унітарність (єдність, соборність) держави; —   республіканська форма правління. Суверенність держави означає її самостійність і незалежність від інших держав у здійсненні своїх функцій як у її межах, так і в зносинах з іншими державами. Суверенітет держави — це верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері, а також її незалежна діяльність, яка регулюється сукуп­ністю суверенних прав, що юридично гарантують реалізацію цієї діяльності. Отже, йдеться про два аспекти суверенітету — внутрішній і зовнішній. Суверенітет держави зовсім не означає права держави здій­снювати на міжнародній арені будь-які дії, не рахуючись з інтересами інших держав; він завжди має певною мірою обме­жений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суве­ренітету, який включав би в себе право здійснювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація "абсолютного сувереніте­ту" протипоказана світовому співтовариству, вона здатна при­звести до тяжких наслідків — воєнних сутичок, значних мате­ріальних і людських втрат. Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності формувати соціально-політичну органі­зацію суспільства. Державний суверенітет означає верховенство, незалежність, повноту, загальність і винятковість влади держави, тобто дер­жавно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є однією з підвалин забезпечення державної вла­ди. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він може визначати і змінювати конституційний лад. Суверенітет надає можливість здійснювати через відпо­відні державні структури функції стосовно формування та ре­алізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави. Характерними властивостями державного суверенітету Ук­раїни є: —   установчий характер державної влади; —   територіальна цілісність; —   єдиний конституційний простір; —   легітимність органів державної влади; —   єдине громадянство; —   державна власність, єдина кредитно-грошова система; —   національні Збройні Сили, які стоять на сторожі держав­ного суверенітету, територіальної цілісності та незалеж­ності України; —   міжнародна правосуб'єктність; —   офіційний статус державної мови; —   наявність державних символів: Державного Прапора Ук­раїни, Державного Герба України, Державного Гімну України; —   наявність столиці України. Із суверенності держави випливає її незалежність; лише су­веренна держава може бути незалежною й мати право само­стійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втру­чання в них будь-якої іншої країни. Демократизм держави передбачає створення в ній найспри­ятливіших умов для широкої та реальної участі її громадян в управлінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя. Демократична держава: —   забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (через демократичну виборчу систему); —   має розвинену систему прав і свобод людини та грома­дянина; —   діє за принципом розподілу влад із залученням демокра­тичного механізму зняття суперечностей між окремими гілками державної влади; —  гарантує та забезпечує демократичний статус органів міс­цевого самоврядування тощо. Проголошення України соціальною державою означає її орі­єнтацію й діяльність щодо здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, спрямованої на реальне за­безпечення прав людини та громадянина, охорони праці та здоров'я людей, встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, надання державної підтримки сім'ї, ма­теринству, батьківству, дитинству, інвалідам і людям похилого віку, розвиток системи соціальних служб, встановлення дер­жавних пенсій і допомог. Соціальна держава: —   визнає людину як найвищу соціальну цінність; —   правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості; —   підтримує розвиток соціальної активності населення; —   здійснює соціально орієнтовану політику: разом із за­хистом соціально слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної ак­тивності членів суспільства, у тому числі підприємниць­кої діяльності; —   закріплює в чинному законодавстві ефективну систему державних соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статус пріоритетних у складі державного апара­ту тощо. Правовою називають державу, в якій забезпечене верховен­ство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізується на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за всі свої дії, але й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки. Правова держава: —   закріплює в Конституції принцип верховенства права; —   на конституційному рівні забезпечує обов'язковість ство­рення ефективного механізму практичного захисту прав і свобод людини та громадянина; —   забезпечує реалізацію в державі всіх прав і свобод люди­ни та громадянина, що закріплені в міжнародних актах, ратифікованих нею, тощо. Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, со­борність у політичному, економічному, соціальному, культур­ному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. Перед кожною державою на початку її становлення або на історичних зламах стоїть проблема вибору форми держави. У теорії конституційного права — це спосіб організації вищих органів держави, територіальний устрій державної влади та методи її здійснення. Форма держави складається з трьох еле­ментів: форми державного устрою, форми правління та по­літичного режиму. Форма державного устрою в науці конституційного права — це спосіб територіальної організації держави чи держав, які утворюють союз. Розрізняють дві форми державного устрою: федерацію та унітарну державу. Стосовно країн із багатонаціо­нальним складом населення іноді використовується термін "форма національно-державного устрою". Під формою правління розуміють організацію верховної дер­жавної влади, особливо її вищих і центральних органів, струк­туру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, їх взаємовідносини з населенням, сутність участі останнього в їх формуванні. Форма правління є про­відним елементом у формі держави. Форми правління роз­різняють залежно від того, чи здійснюється верховна влада однією особою за спадкоємністю чи належить виборному ор­гану. У зв'язку з цим виокремлюють монархічну та республі­канську форми правління. Політичний режим у науці конституційного права — це сис­тема прийомів, методів, форм, способів здійснення політич­ної (включаючи державну) влади в суспільстві. Це функціо­нальна характеристика влади. Не існує єдиної типології по­літичних режимів. Найчастіше наука конституційного права виокремлює демократичний, авторитарний і тоталітарний по­літичний режими. Характер політичного режиму ніколи пря­мо не зазначається в конституціях держав (за винятком дуже розповсюджених вказівок щодо демократичного характеру держави), але майже завжди безпосередньо відображається в їх змісті. "Україна є унітарною державою" — зафіксовано в статті 2 Конституції України. Унітарна держава — це форма державного, а подекуди й на­ціонально-державного устрою, яка базується на верховенстві суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адмініст­ративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Інакше кажучи, унітарною вважається держава, у якій жодна з її частин не має статусу державного утворення. У Конституції України чітко зафіксовано, що Україна є рес­публікою (стаття 5), тобто однозначно проголошено встанов­лення в Україні республіканської форми державного правління. Історичний досвід засвідчує, що існує декілька видів респуб­ліканського правління, найрозповсюдженішими серед яких є парламентська, президентська та напівпрезидентська, або пре­зидентсько-парламентська республіки. Відмінність між ними пов'язана насамперед з тією роллю, яку відіграє в політичному житті суспільства глава держави — президент, а також із роз­поділом відповідальності й компетенції між президентом і урядом. Парламентська республіка характеризується тим, що, по-перше, парламент формально є повновладним органом, який формує політично відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо чи в складі особливої колегії виборців) прези­дента, котрий стає главою лише держави, але не виконавчої влади. Президент здійснює свої повноваження зазвичай тіль­ки за пропозицією уряду, очолюваного прем'єр-міністром. Парламент може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри, якщо той втрачає підтримку парламентської більшості. В останньому випадку президент має право за про­позицією уряду розпустити парламент і оголосити дострокові вибори. Класична модель парламентської республіки існує у ФРН та Італії. Президентська республіка характеризується тим, що прези­дент, котрий обирається, як правило, всенародно, юридично та фактично є главою держави та виконавчої влади. Він сам призначає й сам очолює уряд, який є відповідальним перед ним. Існує декілька моделей президентської республіки — США, Коста-Ріка, Уругвай, Замбія, Білорусія, Казахстан, Уз­бекистан, Киргизстан. Напівпрезидентська республіка являє собою своєрідний сим­біоз із двох попередніх і відрізняється від них тим, що прези­дент хоча й не є безпосереднім главою виконавчої влади, проте розділяє її з главою уряду, оскільки саме він за згодою парла­менту призначає главу уряду та припиняє його повноваження. Уряд же є відповідальним за свою діяльність перед Президен­том, хоча при цьому він підконтрольний і парламенту. Безу­мовно, є й інші відмінності між зазначеними трьома видами республіканського правління, але вони не дуже суттєві. Отже, якщо в Конституції України форма державного уст­рою України зафіксована як беззаперечно унітарної держави, то тип республіканського правління в ній не визначений. З огляду на наведені поняття та детальний аналіз конституцій­них повноважень Президента України, Верховної Ради Украї­ни, Кабінету Міністрів України, доходимо висновку, що Ук­раїна є напівпрезидентською республікою. Конституція України передбачає дуже значні й широкі по­вноваження Президента (розділ V), Верховної Ради України (розділ IV), Кабінету Міністрів України (розділ VI). Характерною ознакою держави є її символіка. Стаття 20 Конституції України встановлює, що державни­ми символами України є Державний Прапор України, Дер­жавний Герб України і Державний Гімн України. Державний прапор — один із основних символів держави, розпізнавальний знак, емблема. Він може відображати сус­пільно-політичний і державний устрій країни. Опис держав­ного прапору зазвичай установлюється конституцією чи спе­ціальним законом. Державний прапор є символом суверені­тету держави. Це одноколірне чи багатоколірне полотнище з гербом держави або іншою символікою чи без таких. Державний герб — розпізнавальний знак, який є офіційною емблемою держави; відображається на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Зміст держав­ного гербу встановлюється конституцією чи спеціальним за­коном. Державний гімн (від гр. Нугппоз — урочиста пісня) — поетич­но-музичний твір, який славить Батьківщину, державу, істо­ричні події, їх героїв і є одним із символів держави. Державний Прапор України являє собою стяг із двох рівно­великих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів (стаття 20). Великий Державний Герб України встановлюється з урахуван­ням малого Державного Герба України та герба Війська Запо­різького законом, що приймається не менш як двома третина­ми від конституційного складу Верховної Ради України. Го­ловним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) (стаття 20). Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що прий­мається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20). Опис державних символів України та порядок їх викорис­тання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20). Побудова України як суверенної й незалежної, демократич­ної, соціальної та правової держави багато в чому залежатиме від того, наскільки ефективно здійснюватиметься державна влада. Питання організації влади були важливими в усі часи, але особливого значення вони набувають у періоди реформ. Кон­ституція України визначила інститути влади, принципи її організації, повноваження, порядок утворення та функціону­вання. Будь-яка держава діє через систему органів і установ, які у сукупності утворюють державний механізм. До механізму дер­жави поряд з органами державної влади належать також грома­дянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова та банківська системи, Збройні Сили та інші військові форму­вання держави, державні символи тощо. Механізм держави — це система органів і організацій та ін­ших інститутів держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну, організа­ційно-соціальну, організаційно-культурну та інші. До організаційно-політичної основи держави (її політично­го механізму) належать органи державної влади, територія дер­жави, Збройні Сили та інші військові формування, державні символи, столиця держави; до організаційно-економічної (її економічного механізму) — передусім бюджетна, грошова й банківська системи, державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяльності держави; до організаційно-соці­альної (її соціального механізму) — громадянство, а також дер­жавні соціальні системи охорони здоров'я, соціального захисту тощо; до організаційно-культурної (її культурного (духовно­го) механізму) — державна мова, а також державні системи ос­віти, виховання, науки, культури тощо. Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема органи дер­жавної влади. Загальними засадами їх організації є: —   поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судо­ву та взаємодія органів державної влади; —   демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо); —   системність і структурованість; —   конституційність, законність в організації й діяльності; —   постійний характер діяльності та детермінованість по­вноважень органів державної влади; —   урахування загальновизнаних принципів і норм міжна­родного права, досягнень національної та світової кон­ституційної думки й практики державного будівництва; —  гарантування діяльності органів державної влади. Стаття 6 Конституції України проголошує фундаменталь­ний і концептуальний принцип, за яким "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, ви­конавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Консти­туцією межах і відповідно до законів України". Із положень цієї статті випливає, що Україна застосовує демократичний політико-правовий принцип, який є базовим в організації та функціонуванні державної влади та її органів. Поділ єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу та судову виражається насамперед у здійсненні влади кожною з них самостійними, незалежними одна від одної структурами державного механізму. Мета такого поділу — забезпечен­ня громадянських свобод і законності, створення відповідних гарантій від свавілля. В умовах поділу влади одна з них обме­жується іншою, різні її гілки врівноважують одна одну, діють як система стримувань і противаг. Систему органів державної влади за Конституцією України складають: —   глава держави; —   орган законодавчої влади; —   органи виконавчої влади; —   органи судової влади; —   інші органи держави. За Конституцією України, на державному рівні законодав­чу владу здійснює Верховна Рада України (стаття 75); виконав­чу — Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації (статті 113, 118, 136); судову — Конституційний Суд України, Верховний Суд України, об­ласні, районні, міські, спеціалізовані суди (статті 124, 147). Принцип поділу влади реалізується та конкретизується ін­шими нормами Конституції України, які визначають статус і повноваження Президента України (розділ V), Верховної Ради України (розділ IV), Кабінету Міністрів України (розділ VI) та судів України (розділ VIII, XII). їх зміст засвідчує, що прин­цип поділу влади передбачає конструктивну взаємодію її гілок. Треба зауважити, що принцип поділу влади ще тільки про­голошено Конституцією України. Глибока, виважена теорія поділу влади в Україні поки що відсутня і її ще належить ство­рити. До системи політико-правових цінностей, вироблених люд­ством упродовж століть, належить чимало принципів і вимог щодо оптимальної організації державної влади, здатної забез­печувати ефективне керівництво країною як у центрі, так і на місцях. Характер державного ладу відображається також у функціях (діяльності) держави. Тому Конституція, визначаючи держав­ний лад, закріплює поряд із механізмом держави також її ос­новні функції. Основні функції Української держави закріп­лені майже в усіх розділах Конституції, але найповніше вони викладені в розділі I. Функції держави відображають, у першу   чергу, основні напрями й види її діяльності. Оскільки основ­ними об'єктами діяльності держави є сфери її діяльності (по­літична, економічна, соціальна, культурна, екологічна, зов­нішня), то відповідно до них розрізняють такі функції дер­жави: —   політичну (статті 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 116 та ін.); —   економічну (статті 13, 14, 41, 42 та ін.); —   соціальну (статті 1, 3, 13, 24, 43, 46, 47, 49 та ін.); —   культурно-духовну (статті 10—12, 53, 54 та ін.); —   екологічну (статті 16, 50 та ін.); —   зовнішню (статті 17, 18 та ін.). Ці функції умовно називають об'єктними. За способами діяльності держави розрізняють такі її функції: —   законодавчу; —   виконавчу; —   судову. Умовно ці функції називають владними (організаційними, технологічними чи процесуальними).
» Поиск
» Статистика

18.205.176.100

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz