onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:35
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

НАУКОВІ ЗАСАДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ГРУПОВОЇ НАЛЕЖНОСТІ

Встановлення групової належності — окрема криміналістична те­орія, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дає змогу встановлювати схожість об'єктів і на цій основі зараховувати їх до певного класу, виду, роду чи групи. Поряд з ідентифікацією встанов­лення родової (групової) належності як самостійний процес дослід­ження запропонував Н. Терзієв. Цей процес зводиться до того, що досліджуваний об'єкт слід зараховувати до певного класу за його ро­дом чи видом. Тому встановлення групової належності іноді назива­ють класифікаційним дослідженням. Так, матеріальний предмет, який має стійку зовнішню форму (наприклад, ніж), належить до класу хо­лодної зброї, коли визначають його вид (ніж туристський, побутовий або фінський). Аналогічним є процес встановлення групової належ­ності невідомих речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми (сипких, рідких і газоподібних), коли властивості невідомої речови­ни порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу чи групи. З огляду на схожість порівнюваних властивостей ре­човин, які не мають стійкої зовнішньої форми, доходять висновку про зарахування їх до конкретної класифікаційної групи (наприклад, до класу отруйних речовин). Таким чином, в основі процедури встановлення групової належ­ності лежить певний метод порівняння ознак і властивостей об'єкта з матеріальними відображеннями їх на іншому об'єкті — носієві відоб­ражень. При цьому процес дослідження завершується встановленням не тотожності, а групової належності. Тому за аналогією з відомими поняттями "ідентифікація" та "класифікація", суттю яких є порівнян­ня, процес встановлення групової належності доцільно називати гру-пофікащ'єю. Об'єкти групофікацїї. Практична реалізація групофікації зводить­ся до встановлення загального (схожого) у двох порівнюваних об'єк­тах. Такі об'єкти можуть бути індивідуально визначеними предмета­ми зі стійкою зовнішньою формою, що дає змогу ототожнювати ціле, і предметами-речовинами (сипкими, рідкими, газоподібними), наді­леними лише властивостями — внутрішніми ознаками, яких достат­ньо для зарахування речовин до однієї групи, виду, роду, класу. У процесі групофікації і перші, і другі є носіями ознак і властивостей цілого, відображають його. Відображуваним об'єктом у процесі гру-пофікації є те, що було розділене, розчленоване (зруйноване) внаслі­док скоєння злочину й нині не існує, а лише уявляється як суб'єктив­ний образ цілого, що існувало раніше. Криміналістична ідентифікація та групофікація мають єдину мету дослідження — встановлення тотожності чи групової належності. Якщо частини розчленованого цілого зберегли конформність меж (країв) на розчленованих об'єктах, то дослідження, як правило, за­вершується висновком про тотожність розчленованого цілого, на­приклад, що шматок фарного скла, знайденого на місці події, і шмат­ки скла, що залишились у фарі автомашини громадянина Р., до роз­членування становили одне ціле. Якщо порівнювані розчленовані об'єкти не зберегли конформності меж (ліній розчленування), то встановлюють схожість властивостей, достатніх лише для класифіка­ційного висновку (про те, що шматок фарного скла, знайдений на місці події, і шматки фарного скла, що містились у фарі автомашини громадянина Р., за фізико-хімічними властивостями однакові). У процесі групофікації речовин порівнюють їх конкретні маси й об'єми, які не мають стійкої зовнішньої форми. За такими властиво­стями можна сформулювати висновок лише про належність речовин до одного класу, роду, виду чи певної малої групи. Цей висновок сто­сується двох порцій речовини, які раніше (імовірно) були одним ці­лим. Перехід від імовірнісного висновку до достовірного слідчий здійснює при доказуванні у кримінальній справі. Об'єкти, що відоб­ражають ціле у процесі групофікації, є частинами відображуваного, яке існувало в минулому, до моменту розділення його у зв'язку з подією. Тому відображуваний об'єкт у криміналістиці іноді назива­ють загальним джерелом. Групофікація як стадія ідентифікації. Встановлення групової на­лежності можна інтерпретувати, з одного боку, як першу стадію іден­тифікації для пізнання загального в конкретному, а з іншого — як самостійний метод дослідження з метою зарахування об'єкта до кла­су, роду, виду чи вужчої групи. Ідентифікація — це стадійний процес дослідження, що передбачає виокремлення конкретного із загального. Так, починаючи порівню­вальне дослідження відбитків пальців рук, насамперед їх групують за типами візерунків на дуги, петлі та завитки. Потім кожну групу по­діляють на менші за обсягом підгрупи за певною заданою сукупністю ознак. З отриманою підгрупою роблять те саме, і так доти, поки не зменшать кількість груп до двох об'єктів, ідентифікаційне поле кож­ного з яких містить неповторну сукупність ознак. Отже, процес пі­знання конкретного здійснюється через виокремлення із загального. Тому групофікація є першою стадією ідентифікації об'єктів, тотож­ність яких можна легко встановити. Встановити тотожність методом криміналістичної ідентифікації не завжди можливо внаслідок неповноти відображення. У цьому разі ідентифікація завершується стадією групофікації. Наприклад, на місці вбивства знайдено нечіткі сліди взуття. Експертизою встанов­лено, що ці сліди залишив чоловік, узутий у нове взуття розміром 27, на підошвах якого малюнок "у ялинку". Отже, визначено вид і гру­пу взуття, серед яких слід шукати необхідні. Якщо підозрюваний но­сить взуття 27-го розміру, причому на підошвах є малюнок "у ялин­ку", то це не означає, що слід на місці злочину залишив саме він. Таке взуття є в місцевому магазині, і його могли придбати інші мешканці місцевості. Однак встановлення групи взуття, обмеженої двома кон­кретними ознаками, дає змогу цілеспрямовано висувати розшукові та слідчі версії. Зрозуміло, що якби сліди мали більше ознак (наприк­лад, характер зношення рельєфного малюнка, будь-які пошкодження, що утворилися на підошві внаслідок експлуатації взуття), то можна було б ототожнювати взуття за слідами. У наведеному прикладі криміналістична ідентифікація заверши­лась встановленням тільки групової належності. Дослідження холод­ної зброї та інших невідомих предметів, коли потрібно встановити, чи є досліджуваний предмет холодною або вогнепальною зброєю, так само може завершитися на першій стадії ідентифікації, коли, на­приклад, ніж визнається фінським. Групофікацію як самостійний метод дослідження застосовують для дослідження сипких, рідких і газоподібних об'єктів, тотожність яких встановити за допомогою криміналістичної ідентифікації не­можливо, бо ці об'єкти не мають стійкої зовнішньої форми. Розглянемо приклад. З колгоспного складу вкрали кілька мішків пшениці. У підозрюваного виявлено два мішки пшениці. Експерт, по­рівнюючи зразки пшениці з колгоспного складу з вилученими у підоз­рюваного, встановив, що обидва зразки належать до одного сорту й виду, одного року врожаю, мають однакову схожість, засміченість тощо. На основі ідентичних властивостей він дійшов висновку, що по­рівнювані зразки однакові й належать до сорту пшениці "Миронівсь-ка 808", тобто встановив їх клас (злакові), рід (пшениця) і вид ("Ми-ронівська 808"). Можна було б продовжити досліджувати зразки зер­на і встановити інші подібні властивості за допомогою методики судово-біологічної експертизи, тобто досягти дещо більшої схожості, але не тотожності, оскільки пшениця, вилучена у підозрюваного, і зер­но з колгоспного складу після поділу на частини утворили два нових конкретних об'єкти, кожний з яких тотожний тільки собі. Аналогічним є процес дослідження рідких і газоподібних речовин, скажімо, встановлення групи крові за двома плямами, визначення сорту вина дегустатором тощо. У цьому разі ідентифікують не конк­ретну порцію речовини, а тільки встановлюють, чи належить вона до певного виду, роду, класу, раніше відомого й визначеного сукупні­стю властивостей і ознак. Отже, встановлення групової належності сипких, рідких і газопо­дібних об'єктів — процес групофікації, який є самостійним окремим методом криміналістики. Встановлення групової належності об'єк­тів, які мають стійку зовнішню форму, є процесом криміналістичної ідентифікації, яка завершується її першою стадією — групофікацією. Поняття встановлення джерела походження. Поняття "джерело походження" й методику його встановлення запропонував В. Мит-ричев. Він інтерпретував джерело походження дуже широко, маючи на увазі будь-яке матеріальне тіло, яке з певних причин може відтворюва­ти інші об'єкти, що відображають ознаки та властивості джерела. У на­уковій літературі розрізняють три види джерела походження: конкрет­ний предмет; сукупність конкретних предметів; певну масу речовини. Причиною утворення предметів, які походять від одного джерела, є їх взаємодія у процесі життєдіяльності чи в разі скоєння злочину. Джерело як конкретний предмет, що має стійку зовнішню форму, відображає свої ознаки копіюванням і поділом цілого на частини. Наприклад, у трасологічному дослідженні це слідотвірний об'єкт. Джерело як сукупність конкретних предметів є обмеженою масою однорідних або однотипних предметів (наприклад, ящик цвяхів, ко­робка скріпок, пачка грошових асигнацій). Якщо під час злочину такі сукупності предметів виявляються розосередженими, то, по­рівнюючи їх і встановивши однакові ознаки, доходять висновку, що всі вони походять з одного джерела, наприклад з конкретного ящи­ка цвяхів, що був у підозрюваного. При цьому ознаками спільного джерела є випадкові утворення — ознаки, що виникли внаслідок ек­сплуатації і спільного зберігання однакових предметів, їх виробниц­тва на одному й тому ж устаткуванні, а також однакові властивості матеріалу, який використовувався для їх виготовлення. Джерело як певна маса речовини — це сипкі, рідкі та газоподібні речовини, які в результаті ділення утворюють конкретні порції зер­на, піску, борошна, рідини, що відображають властивості цілого (іншими словами, джерела походження). Джерелом походження плям крові, залишених на одязі жертви чи на предметах обстановки, є лю­дина; порція масла з картера конкретної автомашини є джерелом по­ходження крапель масла на стоянці; грунт з місця події є джерелом походження часток грунту на взутті та одязі підозрюваного. Проаналізувавши поняття джерела спільного походження, дохо­димо висновку: джерело — це ототожнюваний об'єкт, який існував раніше, а роз'єднані предмети (частки) є засобами ототожнення, яких може бути безліч. Якщо вважати джерелом конкретний верстат, ус­таткування, на якому виробляються однорідні предмети (гудзики, скріпки, формоване взуття тощо), то він є об'єктом, що підлягає іден­тифікації, а продукція, яка виробляється на ньому, — засобом іден­тифікації. Тому встановлення спільного джерела для походження предметів зі стійкою зовнішньою формою — це ідентифікація, а для сипких, рідких і газоподібних речовин — групофікація.
» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz