onli-films.at.ua
Суббота, 17.08.2019, 22:24
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

  ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛІСТИКИ    
 ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛІСТИКИ

В умовах формування та становлення нових соціально-економіч­них відносин, структур законодавчої та виконавчої влади постають завдання створення правових засад зміцнення законності й удоскона­лення правоохоронної діяльності. У межах юридичних наук мають бути створені правові засади державності й законності правозасто-совної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту кон­ституційних прав і законних інтересів громадян, громадських форму­вань і державних структур України. Криміналістика забезпечує правоохоронні органи ефективними методами й засобами розкриття злочинів, що сприяють реалізації принципу невідворотності покарання, об'єктивному застосуванню кримінального закону та профілактичному впливу. Сучасний рівень розвитку криміналістики та науково-технічний потенціал природни­чих і технічних наук дають змогу органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду попереджувати, припиняти і розсліду­вати складні злочини, сприяючи розв'язанню одного з основних зав­дань — зміцнення законності та правопорядку в Україні. Криміналістика — юридична наука, що сформувалась у надрах кримінального процесу XIX ст. як сукупність технічних засобів і так­тичних прийомів, а також способів їх застосування з метою розкрит­тя злочинів. Криміналістика вивчає злочин, який є також предметом пізнання інших галузей знань, що досліджують окремі специфічні ас­пекти, властивості та особливості злочинної діяльності — соціології, філософії, кримінального, цивільного та адміністративного права, психології, статистики та ін. Предметом криміналістики є закономірності судового досліджен­ня, що вивчаються з метою встановлення істини у кримінальному судочинстві. Предмет криміналістики формувався відповідно до загального на­громадження наукових знань і створення соціальних умов розвитку суспільства. Розвиток процесуальної думки наприкінці XIX ст. і по­треби практики спричинили відгалуження від фундаментальних право­вих галузей знань спеціальних, які мали спочатку прикладний харак­тер, — судової медицини, криміналістики, судової психології та ін. Уперше про криміналістику як систему спеціальних знань написав Г. Гросс у фундаментальній праці "Керівництво для судових слідчих як система криміналістики" (1892). У цій праці систематизовано на­громаджені тактичні й методологічні знання про розкриття злочинів, описано технічні засоби, які застосовували для цього. Галузь, що вивчає сукупність таких знань, Г. Гросс назвав криміналістикою. Предмет криміналістики він визначив так: Криміналістика по суті починається там... де встановлюють... як саме вчинено злочин. Як досліджувати способи вчинення злочинів і розкривати ці злочини, які бувають мотиви вчинення злочину, з якою метою — про все це не роз­повідає ні кримінальне право, ні процес. Усе це становить предмет криміналістики. Наведені далі визначення предмета криміналістики є вдоскона­ленням основних положень, зазначених Г. Гроссом. Досі не сформульовано єдиного визначення предмета криміналі­стики, а дефініції, що існують, аж ніяк не адекватні. Основним пред­метом криміналістики є правопорушення, злочин. Це складне со­ціальне явище, яке характеризується структурою, зв'язками й від­ношеннями між його елементами. Пізнані та кількісно відтворені відношення набирають властивостей закономірностей, що характе­ризують аналізовану структуру. Тому криміналістика досліджує зло­чин передусім як динамічний процес, розглядаючи його діяльнісний аспект. У діяльнісному аспекті злочин — це динамічна система з різними формами взаємодій об'єктів живої та неживої природи. До цієї систе­ми належать суб'єкти злочину (люди); предмети, за допомогою яких вчиняється злочин; спосіб вчинення злочину; результат злочину; інші обставини місця й часу; поведінка осіб, причетних до вчиненого зло­чину, або тих, хто випадково став його очевидцем. У процесі вчи­нення злочину зазначені елементи динамічної системи взаємодіють, створюючи сукупність послідовних процедур, що називаються меха­нізмом злочину. Останній є одним з аспектів злочину, який вивчає криміналістика. Механізм вчинення злочину можна подати, з одного боку, як низ­ку певних дій, що відбуваються в часі, прийомів, процедур суб'єктів злочину в матеріальному середовищі, а з іншого — як відображення цього механізму у вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень. Механізм злочину є системою взаємодій реальних об'єктів мате­ріального світу і тому охоплює явища, події та реальні факти, людей, моменти часу, ділянки місцевості та простору, предмети, речі, меха­нізми й комп'ютерні системи, тварин, об'єкти рослинного світу тощо, які є його елементами. Вони причинно взаємопов'язані, взаємодіють на основі загальних закономірностей, форм руху матерії — механіч­ного, фізичного, хімічного, біологічного та психічного. Усвідомлення механізму злочину у процесі його розкриття є од­ним з важливих завдань, оскільки не встановивши динаміки подій (як, коли, за яких обставин, якими засобами та в якій послідовності розгортався злочин), неможливо зрозуміти мотиви і причини злочи­ну, дати йому кримінально-правову оцінку, зрештою, скласти уяв­лення про зовнішній вигляд злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки. Предмет безпосереднього посягання закономірно пов'язаний з осо­бою злочинця, його віком, фахом, особистісними рисами. Наведемо приклад. Одного разу з фотовідділу універмагу зникли два фотоапа­рати, кілька пачок фотопаперу та проявника, а відділи, розташовані поряд, де продавалися годинники та готовий одяг, злодія не заціка­вили. Було висунуто версію, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією і, можливо, відвідує фотогурток. Перевірка цієї версії дала такі результати: на вокзалі було затримано школяра, котрий утік з дому і почав бродяжити. З'ясувалося, що після закрит­тя універмагу школяр залишився в ньому, уночі вчинив крадіжку, а вранці, коли універмаг відчинили, непомітно вийшов з нього. Хлоп­чик навчався у 8-му класі й відвідував фотогурток. Спосіб вчинення злочину — це спосіб діяльності суб'єкта (не тільки його поведінка, а й закономірне відтворення використання предме­тів — засобів діяльності), опосередкований об'єктивними умовами, в яких виникла й розвивалася протиправна дія. Злочинець і спосіб його діяльності пов'язані з особою потерпілого і місцем вчинення злочину. Відомо, що в разі вчинення вбивства осо­бою, яка перебуває з потерпілим у близьких стосунках (є його роди­чем, другом або знайомим), злочинець найчастіше намагається схо­вати труп, знищити сліди на місці події, приховати зникнення вбито­го, створити неправдиве алібі. У такому разі за слідами злочину зви­чайно висувають дві типові версії: "Злочинець — свій" і "Злочи­нець — чужий", тобто не знайомий з потерпілим. Закономірності, які вивчає криміналістика, є елементами її пред­мета. Подія злочину розкриває діяльність суб'єктів у матеріальному середовищі, у результаті якої виникають сліди злочину — джерела до­казової інформації. У природі все взаємопов'язане та взаємозумовле-не, і злочинна діяльність — не виняток. Сліди злочину виникають за загальними законами діалектики й мають необхідний і повторюва­ний, тобто закономірний, характер. Помічено, що в соціальній діяль­ності люди різняться способом, предметами та прийомами дії, їх зас­тосуванням. Поява слідів під час вчинення злочину — процес динамічний, і будь-який рух, взаємодія спричинюють зміни в матеріальному се­редовищі. Цей процес характерний для всіх історичних періодів і має загальну закономірність, суть якої точно відтворена в народній муд­рості: "Немає злочину без слідів", бо немає руху без слідів. На основі загальної закономірності дослідник Р. Бєлкін сформулював часткові закономірності, які існують у процесі вчинення злочину та є переду­мовами утворення слідів [2]. Розглянемо їх. Стосовно події злочину закономірність — це не тільки відповід­ність утворення інформації об'єктивним законам руху та відображен­ня матерії, а й можливість передбачити появу джерел інформації та цілеспрямовано використовувати їх у правоохоронній діяльності. Вирізняють п'ять закономірностей утворення слідів злочинів [2]: по­вторюваність процесу виникнення слідів; зв'язок між діями злочинця і отриманням злочинного результату; зв'язок між способом вчинен­ня злочину і слідами, що виникають як наслідок застосування цього способу; залежність вибору способу від конкретних обставин; зник­нення доказів (тобто слідів злочину). Доцільно об'єднати ці законо­мірності у три групи. До першої групи належать такі закономірності: • повторюваність. За наявності одних і тих самих причин вини­кають однакові наслідки. Наприклад, якщо торкнутися гладкої поверхні пальцем, утвориться потожировий відбиток. Якщо поверхня шорстка, то він невидимий, а якщо полірована — ледь видимий;
•     зв'язок між дією та результатом. Ця закономірність полягає в тому, що наявність злочинного результату свідчить про на­явність протиправної діяльності. Зв'язок між дією та її резуль­татом можна подати у кількісному вигляді, але він опосередко­ваний багатьма обставинами. Так, нестача матеріальних за­собів на складі не завжди є наслідком крадіжки чи розтрати; після торкання пальцем предмета на останньому не завжди за­лишається відбиток. Отже, зазначений зв'язок має кореляцій­ний характер і його можна подати в кількісному вираженні, що використовується для побудови криміналістичних характерис­тик окремих видів злочинів;
•     закономірне зникнення слідів-відображень. Ця закономірність полягає в тому, що будь-який слід-відображення (матеріальний чи ідеальний) після виникнення змінюється в часі й нарешті зникає. Таким чином, сліди злочинів після їх утворення "старі­ють", кількість відображеної інформації зменшується, а тому їх доказове значення поступово знижується. Знаючи закономір­ності зберігання в часі окремих слідів злочину, можна своєчас­но знаходити й фіксувати їх. Друга група закономірностей містить три види зв'язків.
1.   Зв'язок між способом дії та слідами злочину полягає в тому, що однакові дії за інших рівних умов призводять до однакових на­слідків. Якщо вчинено крадіжку з приміщення закритого складу, то обов'язково утворюються такі сліди: немає в наявності майна чи його частини, зламані перешкоди, запірні пристрої, на місці події ви­явлено злочинця. Якщо знаходять труп, що висить у зашморгу, то специфічні сліди (странгуляційна борозна на шиї, прикушений язик, крововилив у капілярних судинах тощо) дають змогу відрізнити са-моповішення від його інсценування. Застосування вогнепальної зброї призводить до появи слідів пострілу — утворення вогнепальних по­шкоджень на перешкоді, а також гільз, куль, кіптю, неспалених поро­шинок, пижів тощо на місці події.
2.   Зв'язок способу, яким було вчинено злочин, з особою злочинця. Хоча спосіб вчинення злочину іноді називають "почерком злочин­ця", за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати з реальним почерком особи, який дає змогу ідентифікувати її. Спосіб учинення злочину як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів і використаних засобів) залежить від багатьох факторів, які не завжди можна точно визначити. Тому його зв'язок з особою злочинця має ймовірнісний характер, що реально виявляється лише в разі спостереження масових явищ. Проте він є однією з ознак, за якою ведуться криміналістичні обліки, створюються автоматизовані банки даних, що використовуються для розслідування злочинів.
3. Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність зло­чинця й має відносно стійкий характер, вона не може щоразу повто­рюватися в усіх деталях, бо кожен злочин учиняється за конкретних об'єктивних обставин. Злочинець діє залежно від ситуації, що скла­дається на місці злочину. Ситуації можуть бути різними, і врахувати їх під час дослідження та огляду місця події дуже важко. Тому зазна­чений зв'язок має різний ступінь кореляції, що залежить від характе­ру конкретних обставин і їх впливу на злочинця. Третя група містить закономірності, що відтворюють виникнен­ня й перебіг явищ, пов'язаних зі злочином. Ці закономірності харак­теризуються суб'єктивними діями учасників злочину — злочинця, по­терпілого, свідків. Розрізняють такі дії суб'єктів:  
•     таємність підготовки й вибору засобів вчинення злочину. Підго­товка до вчинення злочину досить часто позначається на його механізмі. Злочинець обирає об'єкт і час злочину, готує технічні засоби. У разі групової злочинності ватажок формує злочинну групу, розподіляє ролі, готує та відпрацьовує план дій. Особли­ва таємність підготовки властива організованій злочинності, боротьба з якою стає дедалі складнішою та важчою;
•     рекогносцирування місця вчинення злочину — підготовча таємна діяльність злочинця. Він оглядає входи до приміщення, де пла­нує злочин, і виходи з нього, визначає, хто зможе в цей час доби побачити чи почути результати злочинних дій, обирає шляхи відходу, місця, де потрібно встановити спостерігачів, тощо. Унаслідок того, що злочинець раніше був на майбутньому місці злочину, не виключена можливість появи випадкових свідків, які бачили й запам'ятали злочинця. Розслідуючи злочин по "га­рячих" слідах, треба враховувати ці обставини;
•     раптовий від'їзд, зміна зовнішності й місця проживання, роботи тощо часто є наслідками вчинення злочину. Тому слід виявля­ти ці факти й ретельно встановлювати їх причини. Зрозуміло, раптовий від'їзд або зміну зачіски не можна вважати прямим наслідком протиправної дії. Однак слідча й судова практика свідчить, що після вчинення злочину злочинці часто перехову­ються, змінюють місце проживання (від'їжджають у гості, бу­динки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони тощо);
•   нестандартна поведінка — настороженість, дратівливість, по­тайливість. Така поведінка може спричинюватись багатьма факторами, тому має лише орієнтовне значення для розсліду­вання і її слід аналізувати окремо в кожному конкретному ви­падку. Наведені закономірності характеризують механізм злочину та діяльності злочинця, виявлення якого становить лише одну частину розслідування. Інша частина — діяльність слідчого, що полягає у збиранні, дослідженні, оцінюванні та використанні зібраного мате­ріалу у процесі доказування. Процес доказування в інформаційному плані передбачає виник­нення, пошук, фіксацію, зберігання, обробку та передавання інфор­мації адресату. У кримінальному процесі прийнято розрізняти такі етапи доказування: збирання, дослідження, оцінювання та викорис­тання доказів. Збирання доказів як діяльність складається з таких процедур:  
•     пошуку джерела інформації, тобто об'єктів, які "були присутні" на місці події та причинно пов'язані зі злочином. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних — тверді, сипкі, рідино- та газоподібні тіла;
•     фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних за­собів і тактичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі, доступній для його сприйняття об'єктами доказування;
•     вилучення джерела інформації з матеріального середовища та його процесуальна фіксація у протоколі слідчої дії;
•     зберігання джерела інформації, тобто вжиття заходів із застосу­ванням необхідних технічних засобів для створення штучних умов, за яких усуваються природні фактори, здатні руйнувати структуру матеріального джерела. Дослідження джерел інформації охоплює процедури пізнання їх слідчим, особою, яка здійснює дізнання, судом, прокурором та екс­пертом з метою встановлення наявності відображеної інформації, можливості зарахування її до факту, який потребує доказування, а також наскільки ця інформація узгоджується з іншими доказами. Оцінювання доказів — це логіко-психологічний процес, під час якого в суб'єкта формується уявлення (упевненість) щодо інформа­ційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що міститься в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв'язків джерел інфор­мації й достатності сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення. Використання доказів слід розуміти як процедуру оперування ними в доказуванні, тобто надання суб'єктам можливості ознайоми­тись із джерелом інформації, оцінити фактичні дані, що містяться в ньому, перевірити законність і обгрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та її процесуального закріплення. Усе це дає змогу кожному учасникові процесу на свій розсуд використовувати джерела інформації в доказуванні. Окрім закономірностей вчинення злочину та його механізму криміналістика вивчає методи та засоби збирання, дослідження, по­дання й використання доказової інформації для розслідування зло­чинів і запобігання їм. Розроблені на основі пізнання закономірнос­тей учинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми та рекомен­дації щодо роботи з доказами дістали назву криміналістичних засобів. Розрізняють технічні, тактичні та методичні криміналістичні за­соби. Кожен з них розглядається у відповідних розділах криміналіс­тики. Криміналістичні засоби та методи класифікують і за іншими ознаками, наприклад за суб'єктами застосування (засоби слідчого, дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника), але цей поділ умовний. З огляду на закономірності вчинення злочину, його механізм, кри­міналістичні засоби та методи збирання доказів, які є елементами предмета криміналістики, останню можна визначити як науку про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, збирання, дослідження, оцінювання й використання доказів, а також про спеціальні засоби й методи су­дового дослідження та попередження злочинів, що базуються на пізнанні зазначених закономірностей [2]. Виходячи з визначення криміналістики як науки про розкриття злочинів її предметом є закономірності, що характеризують процес розкриття злочинів [19]. Криміналістика є юридичною наукою, що виконує також соці­альну функцію, сприяючи державним структурам і правоохоронним органам у зміцненні державності та законності. Криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів, однак за до­помогою рекомендацій, специфічних методів та засобів виявлення, фіксації, дослідження та використання доказів сприяє підвищенню ефективності правоохоронної діяльності в боротьбі зі злочинністю. Завдання криміналістики поділяються на загальні та часткові (спе­ціальні). Загальні завдання формулюються виходячи з положень Кон­ституції та законів України, указів Президента України, постанов Уряду України. Вони є основою для визначення часткових (спеціаль­них) завдань для кожної юридичної науки, у тому числі криміна­лістики. Часткові завдання характеризують окрему юридичну науку, вони є орієнтиром і програмою її розвитку та вдосконалення. До частко­вих завдань криміналістики належать:
•     вивчення об'єктивних закономірностей дійсності, на яких грун­туються механізми вчинення злочину та виникнення джерел доказової інформації, які є складовими предмета криміналіс­тики; розвиток теоретичних засад для розробки нових методів і створення технічних засобів судового дослідження та попе­редження злочинів;
•     розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналіс-тичних засобів, тактичних прийомів, методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження, оцінювання та використання до­казів;
•     розробка заходів для припинення вже розпочатого злочину і попередження того, що готується;  
•     розробка слідчих та експертних методів і прийомів виявлення причин злочинності, визначення на їх основі основних напря­мів криміналістичної діяльності;
•     розробка та вдосконалення організаційних, тактичних і мето­дичних засад попереднього та судового слідства;  
•     активне вивчення й узагальнення слідчої та судової практики, а також розробка автоматизованих інформаційних баз знань для забезпечення прийняття рішень під час розслідування та по­передження злочинів. Часткові завдання криміналістики є динамічними; вони зміню­ються залежно від соціальних змін у суспільстві. Ці завдання призна­чені для потреб практики боротьби зі злочинністю, зміцнення закон­ності та правопорядку. Конкретні завдання визначаються за певними напрямками боротьби зі злочинністю. Наприклад, посилення боротьби з організованою злочинністю актуалізувало питання про створення нових структурних підрозділів, розробку нових технічних засобів, удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зокрема використання як самостійних доказів оперативних матеріалів відео- та звукозапи­су, кінозйомки. Тому постали такі конкретні сучасні завдання кри­міналістики, як розробка спеціальних засобів відео- та звукозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення джерел звукової ін­формації. Боротьба з організованою злочинністю, рекетом, охорона особи­стих і майнових прав громадян у ринкових умовах окреслили окре­ме завдання — дослідження методів і технічних засобів експлуатації вибухонебезпечних об'єктів, які дедалі частіше використовують ма­фіозні структури. Сучасний стан боротьби зі злочинністю потребує використання нових, нетрадиційних джерел доказової інформації про сліди запаху, звуку, дослідження відбитків на молекулярному й атомарному рівнях. Усе це висуває нові часткові завдання перед кри­міналістикою, яка, використовуючи останні досягнення природни­чих і технічних наук, пристосовує ці досягнення для розв'язання част­кових завдань, упроваджує їх у криміналістичну практику.
» Поиск
» Статистика

18.205.176.100

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz