onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:14
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

посилення судового захисту конституційних прав громадян

Конституційні засади функціонування держави, а саме: права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, закріплені у ст. 3 Конституції України. Вони є визначальними для правової держави, яка має забезпечити реаліза­цію і захист основних природних прав людини: право на життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканість та безпеку, які визнані в Україні найвищою соціальною цінністю. Одночасно проголошено загальне положення про відповідальність держави перед людиною за свою діяльність, яка конкретизується в інших конституційних нормах, зокрема про відшкодування матеріальної та моральної шко­ди, заподіяної особі державою, а також у законодавчих актах, що регулюють різні сфери суспільного життя в державі. Проголосивши право людини на свободу й особисту недотор­каність, Конституція України встановила обмеження цього права на випадок арешту й утримання під вартою, а також щодо проникнен­ня до житла чи іншого володіння особи виключно не інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах і в порядку, вста­новлених законом. Ці конституційні норми повною мірою відпові­дають світовим стандартам захисту права на свободи й особисту не­доторканість, закріплені в Загальній декларації прав людини (1948 р.). Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 р.), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.) та в інших міжнародних правових документах. Водночас у Перехідних положеннях Конституції України на п'ять років був збережений існуючий порядок арешту, утримання під вар­тою і затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, а також по­рядок проведення огляду й обшуку житла чи іншої власності особи, коли зазначені дії санкціонувались прокурором. Те, що запроваджен­ня нового порядку захисту прав людини відклали на п'ять років після набуття чинності Конституції України, пов'язано з необхідністю оновити законодавство, яке має регулювати судочинство в цій сфері, а також вирішити необхідні організаційні, кадрові питання в сис­темі органів прокуратури, досудового слідства і судів. Одночасно внаслідок внесених змін до процесуального законодавства була на­дана можливість оскаржити до суду санкцію на арешт, видану про­курором, та інші дії, пов'язані з порушенням права особи на особис­ту недоторканість і недоторканість житла. Таким чином запровад­жено судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів щодо дотримання ними конституційних прав людини. П'ять років необхідно було, щоб законодавчо врегулювати судо­вий порядок розгляду звернень про взяття підозрюваного, обвину­ваченого під варту, проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, виїмки там предметів та документів. Змінами до кримінально-процесуального кодексу України було передбачено застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту виключно за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду (ст. 165 КПК України). Подання щодо необхідності обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту вносить орган дізнання, слідчий за згодою проку­рора. Таке ж подання має право внести сам прокурор. Подання має бути розглянуто суддею протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Якщо в поданні ста­виться питання про взяття особи під варту, яка перебуває на волі, суддя має право своєю постановою дати дозвіл на затримання такої особи й доставку її в суд під вартою. Затримання також не може пе­ревищувати 72 годин; якщо особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше 48 годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт. Після вивчення матеріалів справи, допиту особи, відносно якої вирішується питання про її арешт, вислуховування пояснень дізна-вача, слідчого, думок прокурора й захисника, якщо останній з'явив­ся, суддя виносить постанову:
•    про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для цього не­має підстав;
•    про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного за­ходу у вигляді взяття під варту. Суд наділений правом обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою. Закон визначив умови й підстави взяття під варту. Такий запо­біжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Як виняток цей запобіжний захід може бути застосований у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виг­ляді позбавлення волі на строк не більше трьох років (ст. 155 КПК України). Крім зазначених умов, запобіжний захід, в тому числі й взяття під варту, застосовується, щоб запобігти спробам ухилитися від дізнан­ня, слідства чи суду, перешкодити встановленню істини у криміналь­ній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забез­печення виконання процесуальних рішень. Одночасно закон (ст. 150 КПК України) зобов'язує при застосуванні запобіжного заходу вра­ховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвину­вачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання й інші обставини, що її характери­зують. Нова редакція закону не містить положення, яке передбача­ло обрання запобіжного заходу — взяття під варту з мотивів самої тільки небезпечності злочину. Перебування під вартою протягом досудового розслідування не повинно тривати понад двох місяців. Подальше продовження строків утримання під вартою для закінчення розслідування справи, за відсут­ності підстав для скасування чи заміни міри запобіжного заходу на більш м'який, також здійснюється виключно судом, при цьому він може бути продовжений:
•    до чотирьох місяців — за поданням органів дізнання або досу-дового слідства, погодженим з прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;
•    до дев'яти місяців — за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором АРК, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, суддею апе­ляційного суду;  
• до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генераль­ним прокурором України, його заступником, або самим цим проку­рором, суддею Верховного Суду України. Постанови судді про взяття під варту, або про відмову в обранні такого запобіжного заходу, про продовження строків утримання під вартою можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Подача апе­ляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанова судді апеля­ційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора. Санкції та інші процесуальні рішення прокурора про взяття підозрюваних, обвинувачених під варту, якщо ці особи станом на 28   червня 2001 р. включно під варту взяті не були, є недійсними з 29   червня 2001 р., тобто за наявності підстав для обрання запобіж­ного заходу органи досудового слідства мають направити відпо­відне подання до суду. Введення в дію правила, за яким конституційне право людини на свободу й особисту недоторканість може бути обмежено не інакше як за вмотивованим рішенням суду, викликало, крім змін до кримі­нально-процесуального кодексу, також зміни й до інших законодав­чих актів. Зокрема в законах України "Про міліцію" та "Про адміністра­тивний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" встановлення певних обмежень щодо осіб віднесено до компетенції суду, а права міліції входити безперешкодно у будь-який час доби до житла чи до іншого володіння особи, яка перебуває під адміністра­тивним наглядом, можуть бути реалізовані лише для перевірки ви­конання такою особою обмежень, встановлених судом. У законі України "Про попереднє ув'язнення" внесені зміни, які визначили єдину підставу для попереднього ув'язнення — вмотиво­ване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту винесене відповідно до Кримінального та Кримінально-про­цесуального кодексів України. Конституційна гарантія кожному щодо недоторканості його жит­ла чи іншого володіння особи і можливості її обмеження не інакше, як за вмотивованим рішенням суду, також вимагала законодавчого врегулювання. Відтак норми чинного кримінально-процесуального кодексу Ук­раїни у цій частині також зазнали суттєвих змін. Насамперед ст. 14-1 КПК України закріпила правило, за яким ніхто не має права без законної підстави увійти до житла всупереч волі осіб, які прожива­ють у ньому. Особисте життя громадян, таємниця листування, теле­фонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом, а прослуховування телефонних та інших переговорів має здійснюва­тися за рішенням суду. Після внесення змін до ст. 177 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, здійснюється лише за вмотивованою постановою судді. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з про­курором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя має негайно розглянути подання й матеріали справи, за необхідності вислуховує слідчого, прокурора і, якщо є підстави, ви­носить постанову про проведення обшуку, яке оскарженню не підля­гає. На постанову про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурор має право подати апеляцію до апеля­ційного суду. Закон дозволяє провести обшук житла чи іншого во­лодіння особи без постанови судді лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна, чи з безпосереднім пере­слідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У таких випадках у протоколі мають бути зазначені причини проникнення до житла чи іншого володіння особи без дозволу суду і протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий зобов'язаний направити копію протоколу обшуку прокуророві. Особа, консти­туційні права якої порушені, може звернутися до суду з вимогами визнати дії слідчих органів незаконними й відшкодування матері­альних і моральних збитків. Аналогічний порядок отримання дозволу суду встановлений за необхідності накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інфор­мації з каналів зв'язку. Для запобігання злочину такі дії можуть бути вчинені до порушення кримінальної справи, а розгляд звернень про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку покладено на голову апеляційного суду за місцем проваджен­ня слідства чи його заступника. Постанова за результатами розгля­ду звернення оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором. З урахуванням внесених змін чинне законодавство України щодо захисту прав громадян на свободу й особисту недоторканість та не­доторканість житла повною мірою відповідає світовим стандар­там правового забезпечення прав і свобод людини.
» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz