onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:05
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

ПРЕДМЕТ ТА ОБ'ЄКТ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ        

Поняття юридичної деонтології.
Юридична наука, її основні характеристики.
Основні характеристики юридичної практики.
     
1.1. Поняття юридичної деонтології
Насамперед визначимо поняття практичної деонтології та з'ясує­мо, що таке деонтологія взагалі. Деонтологія — це розділ етичної теорії, що розглядає проблеми обов'язку, моральних вимог і нормативів. Термін "деонтологія" упер­ше застосував І. Бентам для визначення вчення про мораль у цілому. Пізніше деонтологію почали відрізняти від етичної аксіології — те­орії добра і зла, моральних цінностей взагалі. Повинність (те, що по­винно бути здійснено), через яку мораль передає вимоги соціальних за­конів, зокрема потреби суспільства і людини, набирає різних форм в особистій поведінці, загальних нормах, узагальнених принципах пове­дінки, моральному та суспільному ідеалі. Ці форми та їх співвідно­шення і вивчає деонтологія. У вужчому значенні деонтологією називають професійну етику ме­диків, що передбачає підвищення ефективності лікування за допомо­гою заходів психотерапії, дотримання лікарського етикету та ін. Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років XX ст. Нині вона перебуває на стадії становлення. Наведемо сучасне її визна­чення. Юридична деонтологія — це система загальних знань про юридич­ну науку та практику, про вимоги до особистих і професійних якостей юриста, про систему формування цих якостей. Основним змістом юридичної деонтології є знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста. Разом з тим юридична деон­тологія включає також загальні знання про юридичну науку і практи­ку, оскільки, по-перше, є навчальною дисципліною, з якої починається вивчення юриспруденції і повинна дати студентам загальні поняття про юридичну науку і практику; по-друге, без засвоєння знань з юридичної діяльності, її видів та змісту неможливо розглядати якості юриста, а та­кож вимоги до юристів різних спеціальностей. Крім того, юридична деонтологія включає знання про формування якостей юриста, тому що лише зауваження, якими повинні бути якості без опису системи їх формування немає практичної користі. Зазначимо, що існують й інші погляди на зміст юридичної деонто­логії, оскільки ця система знань є новою і перебуває ще на стадії формування. Отже, юридична деонтологія:  
•       дає загальне уявлення про юридичну науку і практику;  
•       формує знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста;
•       розкриває систему формування професійних та особистих якос­тей юриста, зазначає види та форми навчання юридичної діяль­ності.    
1.2. Юридична наука, її основні характеристики
Оточуючу нас дійсність вивчає складна система наук. Наука — це сума знань про навколишній світ. Існують науки природознавчі, які вивчають природу; технічні, що містять знання про різні технічні кон­струкції; суспільні, які досліджують суспільне життя. Кожна з наведе­них великих структур поділяється на окремі галузі науки. Наприклад, серед суспільних наук розрізняють історичну, економічну, юридичну та ін. Підставою для розмежування наук є їх предмет та об'єкт. Предмет науки — це сфера пізнання, якою займається конкретна наука. Об'єкт науки — реальні явища, які вивчає конкретна наука. Так, предметом юридичної науки (правознавства) є знання про держа­ву і право, а об'єктом — реальні держава і право, які ця наука вивчає. Юридична наука поділяється на шість груп окремих наук, кожна з яких має певний предмет, вивчає певний аспект об'єкта.  
1.     Загальнотеоретична наука (теорія держави та права). Предметом теорії держави та права є знання про загальні зако­номірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а об'єктом — загальні закономірності держави і права.  
2.     Історичні юридичні науки. Вони тісно пов'язані з теорією держави та права і тому їх часто об'єднують в одну групу. До історико-юридичних наук, які вивчають процес виникнення і розвитку держави та права в конкретних країнах, належить історія держави та права Украї­ни і зарубіжних країн. До цієї групи належить також історія по­літичних та правових вчень, яка досліджує розвиток теорій про державу та право.
3.   Галузеві юридичні науки. Предметом цієї групи наук є знання з окремих галузей права: наука про кримінальне право, наука про громадянське право та ін.  
4.     Науки, які вивчають організацію та діяльність державних організацій, державне будівництво, прокурорський нагляд та ін.  
5.     Науки, які вивчають міжнародне право (публічне та особисте).
6.     Прикладні юридичні науки. До цієї групи належать науки, які використовують дані неюри-дичних наук (фізики, хімії, медицини та ін.) для розв'язання юридичних проблем. До таких юридичних наук належать кримі­налістика, судова медицина та ін. Отже, юридична наука (правознавство) — це суспільна наука, яка вивчає державу і право, включає знання про виникнення, розвиток і функціонування державно-правових явищ. Юридична наука — одна з найстаріших суспільних наук. Історич­не виникнення юридичної науки пов'язане з виникненням та розвит­ком права. Перші системні відомості про державу та право викладені у працях визначних мислителів Стародавньої Греції — Платона та Арістотеля. Значний внесок у розвиток юридичної науки зробили юри­сти Стародавнього Риму, які визначили правові поняття і конструкції. З того часу юридична наука має велике значення в житті суспільства, що проявляється в її функціях, тобто основних напрямках впливу на суспільне життя. Функції юридичної науки — це основні напрямки її впливу на со­ціальні явища, на формування і розвиток особи. Розрізняють такі основні функції юридичної науки:
•       констатуючу — виявлення, фіксація наявних державно-право­вих явищ;  
•       інтерпретаційну — пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функції та ін.;
•       евристичну — відкриття, формування невідомих раніше дер­жавно-правових закономірностей;
•       прогностичну — формування гіпотез, прогнозів розвитку дер­жавно-правових явищ;
•       методологічну — використання положень науки як дослідниць­ких інструментів для "прирощування" нових знань як у юрисп­руденції, так і в інших науках (при цьому особливо важливу роль відіграють, як зазначалось, висновки загальної теорії пра­ва і держави);
•       практико-прикладну — формулювання рекомендацій, пропо­зицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;  
•       ідеологічно-виховну — вплив політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб'єктів на формування та розвиток права, зміцнення (чи послаблення) у суспільній свідо­мості престижу, авторитету права, держави, законодавства.    
1.3. Основні характеристики юридичної практики
З метою якнайглибшого засвоєння юридичної практики потрібно розглянути поняття соціальної практики. Соціальна практика — це теоретико-перетворювальна діяльність людей щодо застосування навколишнього середовища задля задово­лення власних потреб та інтересів. Розглянемо загальні характеристи­ки практики.  
1. Єдність теоретичної та перетворювальної діяльності. Теоретич­на діяльність — це пізнання навколишніх предметів та явищ. Перетворювальна діяльність — це зміна людьми вивченого нав­колишнього середовища.
2 . Діяльність людей щодо застосування навколишнього середови­ща задля задоволення власних потреб та інтересів. Комплекс людських інтересів поділяється на матеріальні та нематеріальні (духовно-ідеологічні). З огляду на наведені ознаки розрізняють два види соціальної прак­тики: матеріальну та нематеріальну. У свою чергу, ці два основні види так само поділяються на окремі види. Наприклад, матеріальна практика — це діяльність у промисловості, сільському господарстві, будівництві та ін. Видом нематеріальної практики є юридична практика. Юридична практика — це різновид соціальної практики, що пе­редбачає пізнавально-перетворювальну діяльність людей у сфері фун­кціонування державно-правових явищ. Розглянемо основні характеристики юридичної практики:  
1.     Юридична практика, як зазначалось, є різновидом соціальної практики і має всі її загальні ознаки.  
2.     Юридична практика — це пізнавально-перетворювальна діяль­ність людей у сфері держави та права, спрямована, по-перше, на пізнання конкретних юридичних явищ, по-друге — на вико­ристання цих явищ задля задоволення інтересів людей. Таким чином, там, де будь-яке соціальне явище регулюється нормами права, застосовується юридична практика. До основних видів юридичної практики належать такі:
•       правове становище — реально існуючі правові явища, що не завжди усвідомлюються їх учасниками. Наприклад, громадян­ство в будь-якій державі;
•       правова поведінка громадян — це більш-менш усвідомлювана поведінка громадян у правовій сфері. Поведінка, що відповідає нормам права, називається правовою, а та, що не відповідає нормам права, — неправомірною (правопорушенням);  
•       юридична діяльність — цілеспрямована практика юристів з ви­користанням юридичних засобів за дотримання у визначених за­коном випадках правових норм з метою розв'язання різних юри­дичних проблем. Юридична наука і юридична практика перебувають у тісному взаємозв'язку. З одного боку, наука бере знання з навколишньої дійсності, з іншого — юридична практика використовує дані науки з метою вдосконалення. Неможливо чітко розмежувати юридичну науку і юридичну прак­тику, оскільки змістом науки є знання, частина яких з'являється в ре­зультаті пізнання конкретних державно-правових явищ у процесі юридичної практики. У свою чергу, у процесі юридичної практики державно-правові явища вивчаються відповідно до даних науки. При цьому юридична практика є основою та рушійною силою юридичної науки. Вона дає науці фактичний матеріал для теоретичного осмис­лення, визначає об'єктивний зміст науки, є критерієм правильності здобутих знань. Необхідно зазначити, що повної відповідності між юридичною практикою і знаннями про неї юридичної науки практично не може бути з певних гносеологічних (пізнавальних) і соціальних причин. Гносеологічна причина полягає в тому, що держава та право є складними багаторівневими динамічними явищами, які тісно взаємо­пов'язані з неюридичними явищами. Тому в юридичній сфері важко встановити об'єкти, закономірності виникнення, розвитку та функціо­нування. Соціальна причина полягає в такому. На пізнавання юридичної дійсності впливають ідеологічні погляди особи, яка пізнає цю дій­сність, оскільки ця особа відображає навколишню дійсність з точки зору її власних інтересів та інтересів соціальної групи, до якої вона належить. Залежно від того, яку методологію, які поняття обирає до­слідник, такою й буде картина юридичної дійсності. Зазначимо, що наука є системою логічних, раціональних знань, проте реальне життя водночас може бути як логічною, так і нелогіч­ною системою явищ. З огляду на зазначені причини знання про юридичну дійсність мо­жуть бути істинними чи помилковими.
» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz