onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:08
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ СУДОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

Із прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. були визначені основні принципи побудови Ук­раїни як демократичної, правової держави, в якій державна влада має здійснюватися за принципом її розподілу на законодавчу, вико­навчу та судову. Побудова правової держави вимагає насамперед реалізації засад верховенства права, коли діяльність держави, її органів обмежена Конституцією, законами, іншими нормативними актами, а голов­ним напрямом діяльності держави є забезпечення прав і свобод лю­дини. У правовій державі суттєво змінюється роль суду як органу дер­жавної влади. Здійснюючи правосуддя на засадах законності, об'єк­тивності й неупередженості, він має вирішувати конфлікт в усіх сфе­рах суспільних відносин, включаючи і визначення відповідальності держави, її органів перед громадянином або об'єднанням громадян. Найбільш повна та об'єктивна оцінка ефективності будь-якої судо­вої системи ґрунтується на її можливості надійно захищати права та свободи людини і громадянина, служити ідеалам добра і справедли­вості, а не певному державному політичному ладу чи ідеології. За радянських часів, коли функціонувала командно-адміністра­тивна система, суд виступав її складовою. У кримінальному судо­чинстві суд був органом боротьби із злочинністю, у цивільному — розглядав майнові та інші спори між громадянами, вирішував обме­жене коло трудових та інших спорів у сфері професійної діяльності громадян. Будь-які претензії до державних органів, їх посадових осіб розглядалися виключно в порядку підлеглості, тобто посадовими особами державного органу вищого рівня. Суд практично не мав влади, а влада безконтрольно користувалася судом. Хоч би які гасла писали на фасадах державних конструкцій, зок­рема щодо статусу судових органів на кшталт "судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону", в умовах коман­дно-адміністративної системи вони були тільки гаслами і не мали практичного значення, бо за ними стояла жорстка диктатура цен­тралізованої партії. Характерною в цьому плані є оцінка тоталітар­ного режиму, яка була дана в доповіді Президента СРСР, Генераль­ного секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова на сесії Верховної Ради СРСР в листопаді 1990 р.: "...раніше всю організацію влади, по суті, можна було виписати одним словом — партія. Вона пронизала со­бою все — і державні органи, і громадську структуру. Будь-які рі­шення КПРС, освячені відповідною конституційною нормою, були наказом, який не підлягав обговоренню". Необхідність проведення судової реформи диктувалась і дикту­ється принаймні трьома основними причинами. Перша і основна з них — набуття Україною статусу незалежної держави, яка мала сформувати нові органи державної влади на нових демократичних засадах, спроможних діяти достатньо ефективно для досягнення пос­тавлених цілей. Друга причина стосується ролі суду в суспільному житті, його можливостей реально захистити права та свободи людини і грома­дянина та забезпечити контроль за діяльністю органів державної влади. Третя причина — кризовий стан як самої судової системи, так і правової системи України в цілому. Це насамперед стосується умов судової діяльності: нормативного, фінансового, матеріального та кадрового забезпечення, вирішення аналогічних проблем у діяль­ності правоохоронних органів. У Концепції судово-правової реформи, яка була затверджена постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року, дана оцінка діючій на той час судовій системі, визнано за необхідність привести її, а також усі галузі права у відповідність до соціально-економічних та політичних змін, що відбулись у суспільстві, та визначені основні принципи та напрями судово-правової ре­форми. На перший план було поставлено завдання через ефективне роз­межування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади, а також створити систему законодавства про судоустрій, яка забезпечила б незалежність судової влади. Перші кроки розбудови України як незалежної правової держави відчутно позначились і на діяльності судової влади, розширенні фун­кцій судів і посиленні незалежності суддів. Важливе значення мали законодавчі акти, прийняті упродовж 1991-1994 рр., зокрема "Про статус суддів", "Про арбітражний суд", " Про прокуратуру", " Про адвокатуру", "Про перейменування вій­ськових трибуналів України у військові суди України і продовження повноважень їх суддів", "Про внесення змін до процесуальних ко­дексів України" та інші. Особливе значення має Закон України від 15 грудня 1992 року " Про статус суддів", де вперше було проголошено, що саме суддя є носієм судової влади, який здійснює правосуддя незалежно від пред­ставників законодавчої і виконавчої влади. Закон установив гарантії незалежності і недоторканності суддів, їхні обов' язки і відповідаль­ність за неналежне їх виконання, визначив заходи щодо посилення соціального захисту і поліпшення матеріального забезпечення суддів. Практично були закладені правові підвалини реалізації незалежності суду та суддів як об'єктивної передумови надійного захисту законних інтересів, порушених прав та свобод людини і громадянина. Другий етап судово-правової реформи фактично почався з прий­няттям 1996 р. Конституції України. Положення Основного Закону нашої держави є визначальними для розбудови державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція України, з одного боку, поширила юрисдикцію судів на всі правовід­носини, що виникають у державі, і тим самим практично зняла всі обмеження щодо розгляду конфліктів судовими органами. З другого боку, в Конституції України передбачено створення в Україні єдиної системи судів загальної юрисдикції за принципами територіальності і спеціалізації, визначені основні засади судочинства та гарантії не­залежності й недоторканності суддів, які б максимально забезпечу­вали об'єктивне і неупереджене правосуддя. Вказані та інші поло­ження Конституції України відкрили шлях до подальшого реформу­вання судової системи. У Перехідних положеннях Конституції України був установлений п'ятирічний термін приведення чинної судової системи у відповід­ність до вимог Конституції та введення в дію механізму судового за­хисту конституційних прав і свобод громадян. У результаті різного підходу практиків, науковців, представників депутатського корпусу Верховної Ради України до створення нової моделі судової системи України, взаємовідносин між судами різних рівнів, їх компетенцій, прийняття нового Закону України "Про судо­устрій України", де мали вирішуватись вказані питання, затримува­лось, що створювало небезпеку паралічу судової системи, яка після спливу п'ятирічного терміну не могла діяти у протиріччі з вимогами Конституції України. Саме у зв'язку з цим 21 червня 2001 р. Верхов­на Рада України прийняла пакет законодавчих актів про внесення змін до дванадцяти чинних законів, які регулюють діяльність судів і визначають їх повноваження, а також повноваження інших держав­них органів. Зокрема, були внесені суттєві зміни до Законів України "Про судовий устрій України, "Про арбітражний суд", "Про статус суддів", "Про міліцію", "Про попереднє ув'язнення", "Про прокура­туру", а також зміни до чинних процесуальних кодексів та інших за­конів. Реалізація змін до пакету законодавчих актів вилилась у так зва­ну малу судову реформу, у ході якої судова система України була приведена у відповідність до конституційних положень, введені в дію основні засади судочинства та реалізовані у повному обсязі ви­моги Конституції України щодо судового захисту конституційних прав і свобод громадян. Інші важливі питання організації судової влади в Україні, компе­тенції судів різних ланок, формування суддівського корпусу знай­шли своє вирішення у Законі України "Про судоустрій України", який 7 лютого 2002 р. був прийнятий Верховною Радою України. Цей Закон дав можливість перейти до третього етапу судово-право­вої реформи, сутність якого полягає у розбудові нормативно-право-   вих засад здійснення правосуддя, завершення формування судових органів, визначених Конституцією України та Законом України "Про судоустрій України", прийняття інших базових законів про ор­гани дізнання і досудового слідства, визначення статусу прокурату­ри, посилення ролі адвокатури, що, у свою чергу, створить умови для незалежного, об'єктивного і неупередженого правосуддя.
» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz