onli-films.at.ua
Суббота, 17.08.2019, 22:10
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВИМ ЗАХИСТОМ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН

Конституційні засади функціонування держави, а саме: права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямо­ваність діяльності держави, закріплені у ст. 3 Конституції Ук­раїни. Вони є визначальними для правової держави, яка має забезпе­чити реалізацію і захист основних природних прав людини: право на життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, які виз­нані в Україні найвищою соціальною цінністю. Водночас проголо­шено загальне положення про відповідальність держави перед люди­ною за свою діяльність, яка конкретизується в інших конституційних нормах, зокрема про відшкодування матеріальної та моральної шко­ди, заподіяної особі державою, а також у законодавчих актах, що ре­гулюють різні сфери суспільного життя в державі. Проголосивши право людини на свободу й особисту недоторкан­ність, Конституція України встановила обмеження цього права на випадок арешту й утримання під вартою, а також щодо проникнен­ня до житла чи іншого володіння особи виключно не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, вста­новлених законом. Ці конституційні норми повною мірою відповіда­ють світовим стандартам захисту права на свободу і особисту недо­торканність, закріплені в Загальній декларації прав людини (1948), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950) та в інших міжнародних правових документах. Водночас у Перехідних положеннях Конституції України на п'ять років був збережений існуючий на той час порядок арешту, утриман­ня під вартою і затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, а також порядок проведення огляду й обшуку житла чи іншої власнос­ті особи, коли зазначені дії санкціонувались прокурором. Те, що за­провадження нового порядку захисту прав людини відклали на п'ять років після набуття чинності Конституції України, пов'язано з необ­хідністю оновити законодавство, яке має регулювати судочинство в цій сфері, а також вирішити необхідні організаційні, кадрові питан­ня в системі органів прокуратури, досудового слідства і судів. Внаслідок внесених змін до процесуального законодавства була на­дана можливість оскаржити до суду санкцію на арешт, видану про­курором, та інші дії, пов'язані з порушенням права особи на особис­ту недоторканність і недоторканність житла. Таким чином, був зап­роваджений судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів щодо дотримання ними конституційних прав людини. Змінами до кримінально-процесуального кодексу України було передбачено застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту виключно за вмотивованою постановою судді чи ухвалою су­ду (ст. 165 КПК України). Подання щодо необхідності обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту вносить орган дізнання, слідчий за згодою прокуро­ра. Таке подання має право внести сам прокурор. Подання має бути розглянуте суддею протягом 72 годин з момен­ту затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Якщо в поданні ставиться питання про взяття особи під варту, яка перебуває на во­лі, суддя має право своєю постановою дати дозвіл на затримання та­кої особи й доставку її в суд під вартою. Затримання також не може перевищувати 72 годин, а якщо особа перебуває за межами населе­ного пункту, в якому діє суд, — не більше 48 годин з моменту достав­ки затриманого в цей населений пункт. Після вивчення матеріалів справи, допиту особи, відносно якої вирішується питання про її арешт, вислуховування пояснень дізнава-ча, слідчого, думок прокурора й захисника, якщо останній з'явився, суддя виносить постанову:
•   про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для цього немає підстав;
•   про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного захо­ду у вигляді взяття під варту. Суд наділений правом обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою. Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з' ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього пи­тання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти діб, про що виноситься постанова. Закон визначив умови й підстави взяття під варту. Такий запо­біжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Як виняток цей запобіжний захід може бути застосований у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виг­ляді позбавлення волі на строк не більше трьох років (ст. 155 КПК України). Крім зазначених умов, запобіжний захід, в тому числі й взяття під варту, застосовується, щоб запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства чи суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Водночас закон (ст. 150 КПК України) зобов'язує при застосуванні запобіжного за­ходу враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання й інші обставини, що її ха­рактеризують. Нова редакція закону не містить положення, яке пе­редбачало обрання запобіжного заходу — взяття під варту з мотивів самої тільки небезпечності злочину. Перебування під вартою протягом досудового розслідування не повинно тривати понад два місяці. Подальше продовження строків утримання під вартою для закінчення розслідування справи, за від­сутності підстав для скасування чи заміни міри запобіжного заходу на більш м'який, також здійснюється виключно судом, при цьому строк може бути продовжений:
•  до чотирьох місяців — за поданням органів дізнання або досудо-вого слідства, погодженим з прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;
•   до дев'яти місяців — за поданням, погодженим із заступником Ге­нерального прокурора України, прокурором Автономної Респуб­ліки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, суддею апеляційного суду;  
•   до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генераль­ним прокурором України, його заступником або самим цим про­курором, суддею Верховного Суду України. Постанови судді про взяття під варту, про відмову в обранні та­кого запобіжного заходу, про продовження строків утримання під вартою можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови суддів апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підляга­ють, на них не може бути внесено подання прокурора. Введення в дію правила, за яким конституційне право людини на свободу і особисту недоторканність може бути обмежено не інакше як за вмотивованим рішенням суду, викликало, крім змін до кримі­нально-процесуального кодексу, також зміни й до інших законодав­чих актів. Зокрема в Законах України "Про міліцію" та "Про адміністратив­ний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" вста­новлення певних обмежень щодо певних осіб віднесено до компетен­ції суду, а права працівників міліції входити безперешкодно у будь-який час доби до житла чи іншого володіння особи, яка перебуває під адміністративним наглядом, можуть бути реалізовані лише для пере­вірки виконання такою особою обмежень, встановлених судом. У Законі України "Про попереднє ув'язнення" внесені зміни, які визначили єдину підставу для попереднього ув'язнення — вмотиво­ване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту винесене відповідно до Кримінального та Кримінально-про­цесуального кодексів України. Конституційна гарантія кожному щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи і можливості її обмеження не інакше як за вмотивованим рішенням суду, також вимагала законодавчого врегулювання. Відтак норми чинного кримінально-процесуального кодексу Ук­раїни у цій частині зазнали суттєвих змін. Насамперед ст.14-1 КПК України закріпила правило, за яким ніхто не має права без законної підстави увійти до житла всупереч волі осіб, які проживають у ньо­му. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом, а прослу-ховування телефонних та інших переговорів має здійснюватись за рі­шенням суду. Після внесення змін до ст. 177 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випад­ків, здійснюється лише за вмотивованою постановою судді. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя повинен негайно розглянути подання і матеріали справи, за необхідності вислуховує слідчого, прокурора і, якщо є підстави, виносить постанову про проведення обшуку, яка оскарженню не під­лягає. На постанову про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з моменту її винесення прокурор має право подати апеля­цію до апеляційного суду. Закон дозволяє провести обшук житла чи іншого володіння особи без постанови судді лише у невідкладних ви­падках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосеред­нім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У таких випадках у протоколі мають бути зазначені причини проникнення до житла чи іншого володіння особи без дозволу суду і протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий зобов'язаний направити копію протоколу обшуку прокуророві. Особа, конститу­ційні права якої порушені, може звернутися до суду з вимогами виз­нати дії слідчих органів незаконними й відшкодувати матеріальні і моральні збитки. Аналогічний порядок отримання дозволу суду встановлений за необхідності накладення арешту на кореспонденцію чи зняття ін­формації з каналів зв'язку. Для запобігання злочину такі дії можуть бути вчинені до порушення кримінальної справи. Розгляд звернень про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку покладено на голову апеляційного суду або його зас­тупника за місцем провадження слідства. Постанова за результата­ми розгляду звернення оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурора. З урахуванням внесених змін чинне законодавство України щодо захисту прав громадян на свободу й особисту недоторканність та не­доторканність житла повною мірою відповідає світовим стандартам правового забезпечення прав і свобод людини.
» Поиск
» Статистика

18.205.176.100

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz