onli-films.at.ua
Суббота, 17.08.2019, 22:06
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

УТВЕРДЖЕННЯ В СУДОЧИНСТВІ КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗАСАД ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОСУДДЯ

      Передбачивши функціонування в Україні єдиної системи су­дів загальної юрисдикції та проголосивши незалежність суд­дів при здійсненні правосуддя, Конституція України визна-основні засади судочинства, які мають на меті забезпечити надійний судовий захист прав і свобод людини й громадянина. Основними засадами судочинства, відповідно до положення ст. 129 Конституції України, є: 1)  законність; 2)  рівність усіх учасників судового процесу перед законом і су­дом; 3)  забезпечення доведеності вини; 4)  змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх дока­зів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5)  підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6)  забезпечення обвинуваченому права на захист; 7)  гласність судового процесу та його повне фіксування технічни­ми засобами; 8)  забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; 9)  обов'язковість рішень суду. Конституція України передбачила можливість визначати у зако­нах і інші засади судочинства в окремих судових юрисдикціях. Зокрема, в Законі України "Про судоустрій України" відтворено по­ложення ст. 124 Конституції України про здійснення правосуддя в Україні виключно судами. Це означає, що ніякий інший орган дер­жави, крім суду, створеного згідно із законом, не вправі перебрати на себе функцію здійснення правосуддя. Функції суду не можуть бу­ти делеговані іншому органу або посадовій особі. Важливою заса­дою здійснення правосуддя в Україні є надання гарантії кожному ре­алізувати своє право на судовий захист, а будь-які угоди про відмо­ву у зверненні за захистом до суду є недійсними. Законодавчо закріплено, як одну із засад правосуддя, проведення судочинства державною мовою. Водночас передбачена можливість застосування інших мов у судочинстві у випадках і порядку, визна­чених законом, закріплено право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Визначені засади судочинства, як і завдання суду в цілому, мо­жуть бути реалізовані за умови дотримання конституційних вимог щодо незалежності суддів при здійсненні правосуддя і підпорядкова­ності їх лише закону. Самостійність і незалежність судів включає в себе комплекс скла­дових, які дають можливість судам здійснювати правосуддя на заса­дах верховенства права, пріоритетного захисту гарантованих Кон­ституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина. Самостійність судів означає:
•   суди у своїй діяльності нікому не підзвітні і мають для здійснення функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;
•   судові рішення не потребують попередньої згоди чи затверджен­ня будь-якої посадової особи або органу;
•   вирок, рішення, ухвала, постанова суду, які набрали законної си­ли, мають силу закону по конкретній справі і обов'язкові для ви­конання усіма і на всій території держави;  
•   діяльність органів дізнання досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльності суду, а лише сприяє їй. При здійсненні правосуддя судді не залежать від органів законо­давчої і виконавчої влади, органів державного управління, службо­вих осіб, громадських організацій, партій і рухів, від думки і позицій сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів діз­нання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, від судів вищих рівнів. Незалежність суддів при розгляді конкретних справ має забезпечуватись і в самому суді. Не повинен бути вплив на суддю для прийняття ним бажаного рішення з боку інших суддів та керівників судів. Ніхто не має права вказувати судді, як слід оцінити ті чи інші обставини справи, примусити його постановити те чи ін­ше рішення. При здійсненні правосуддя судді вирішують усі питання у справі за внутрішнім переконанням і за своєю совістю виходячи при цьому з обставин справи і підкоряючись лише вимогам закону. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено процесуальним законом. Самостійність судів і незалежність суддів забезпечуються:
•   особливим порядком призначення, обрання, притягнення до від­повідальності та звільнення суддів;
•   незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;
•   порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постанови судового рішення;
•   забороною втручання у здійснення правосуддя;  
•   відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою за­коном;
•   особливим порядком фінансування та організаційного забезпе­чення діяльності судів, установленим законом;  
•   належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;
•   функціонуванням органів суддівського самоврядування;  
•   визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового за­хисту. Для реалізації конституційних вимог щодо незалежності судів насамперед слід було вилучити із законів або змінити їх окремі по­ложення, які впливали на об'єктивність і неупередженість суду, поси­лити його незалежність від власних процесуальних обов'язків під час розгляду справи, особливо в кримінальному процесі, де суддя був наділений невластивими для нього функціями: самостійно порушу­вати кримінальну справу, віддавати обвинуваченого до суду, попе­редньо даючи оцінку кваліфікації злочину та наявності доказів для розгляду справи в судовому засіданні. Суддя оголошував обвину­вальний висновок, нерідко сам досліджував докази на підтверджен­ня обвинувачення, а керівник суду вищого рівня міг ініціювати ска­сування вироку, наприклад, через те що суд першої інстанції призна­чив м'яку міру покарання. Після внесення змін до чинного Кримінально-процесуального кодексу України стадія віддання до суду (ст. 237-256) замінена на по­передній розгляд справи суддею. Причому про день досудового роз­гляду повідомляється не тільки прокурор (як це було раніше), а й ін­ші учасники процесу, які віднині мають рівні права з прокурором. Суттєво змінена процедура провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Всі дії, які раніше виконував суддя: порушення кримінальної справи, формування обвинувачення й інші, передані прокурору. Скасовані повноваження керівників обласних і прирівняних до них судів, Вищого господарського суду та Верховно­го Суду України про порушення ними процедури перегляду судових рішень у судах вищого рівня. Внесені виключно важливі зміни до чинного законодавства, які мають забезпечити принцип рівності всіх учасників судового проце­су перед законом і судом. Рівність громадян перед законом — поняття ширше, оскільки та­ка рівність характеризує правове становище громадян у всіх сферах життя суспільства. Рівність перед судом стосується громадян у сфері правосуддя. Разом з тим рівність перед законом і судом взаємо­пов'язані, оскільки суд зобов'язаний діяти в рамках процесуального законодавства, яке не створює переваг або обмежень залежно від обставин, що стосуються суб'єктів, наприклад, кримінального про­цесу. Насамперед посутньо змінені в судочинстві функції прокурора як представника держави. Він позбавлений переваг, які мав у судочинс­тві порівняно з адвокатом: давати висновок після виступу сторін у цивільному процесі навіть тоді, коли він виступав як позивач; вноси­ти протести на судові рішення, які набрали законної сили, або й при­зупиняти їх виконання, давати санкції на арешт громадянина, який звинувачується у скоєнні злочину. Ці функції відійшли виключно до судів, а прокурор як представник держави наділений правом, як і громадянин або його адвокат, звертатися до суду з клопотанням, направляти апеляційну скаргу чи касаційне подання на судове рі­шення відповідно до апеляційного або касаційного суду. З метою забезпечення реальності прав громадян у судочинстві зміни до чинного процесуального законодавства передбачили до­даткові гарантії особам, які з тих чи інших причин не можуть захис­тити свої права й інтереси. Зокрема, закон установлює обов'язкову участь захисника у спра­вах неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших осіб, які через фі­зичні або психічні вади не здатні самі здійснювати своє право на за­хист. Особам, які не володіють мовою судочинства, надається право користуватися рідною мовою та допомогою перекладача. Гарантією рівноправності учасників судового розгляду є закріп­лення в законі положення про те, що обмеження прав позивача, відпо­відача, підсудного, потерпілого під час судового розгляду справи — значне порушення вимог процесуального закону, яке спричинює скасування судового рішення (ст. 370 КПК, ст. 336 ЦПК України). Впроваджується в судочинство, як його основна конституційна за­сада, змагальність сторін і свобода в поданні ними своїх доказів та до­веденні перед судом їх переконливості. Для цього внесено зміни в ряд статей кримінально-процесуального кодексу, зокрема до ст. 48 КПК України, що визначає обов'язки й права захисника, до ст. 297, 299 КПК України, які регламентують порядок проведення судового слідс­тва, участь сторін судового розгляду в дослідженні доказів тощо. Після внесення змін до кримінального судочинства участь проку­рора під час розгляду судом кримінальних справ — обов'язкова, крім випадків, коли розглядаються кримінальні справи приватного звинувачення або коли прокурор відмовився підтримати державне обвинувачення. Участь прокурора в розгляді кримінальних справ судом першої інстанції починається під час попереднього розгляду справи, де він доповідає про можливість призначення справи до судового розгля­ду, висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учас­никами попереднього розгляду. У судовому засіданні прокурор підтримує державне обвинувачен­ня, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єк­тивний розгляд справи, викладає свої міркування з приводу застосу­вання кримінального закону та міри покарання для підсудного. На відміну від положення, яке діяло раніше, за новим процесуаль­ним законом, у разі відмови прокурора від обвинувачення суд може продовжити розгляд справи, якщо цього вимагатиме потерпілий у справі. Як державний обвинувач прокурор обов'язково бере участь у розгляді справи апеляційним судом, а при незгоді з рішенням апеля­ційного суду він, як й інші учасники процесу, має право на касацій­не подання до касаційного суду, яким є Верховний Суд України. Конституція України визначила основну засаду судочинства — саме підтримання прокурором державного обвинувачення в суді, тобто поставила під сумнів участь у судочинстві представника гро­мадськості — громадського обвинувача. Через те внаслідок змін, внесених до чинного Кримінально-процесуального кодексу, такий учасник кримінального процесу, як громадський обвинувач, від­сутній. Для забезпечення обвинуваченому права на захист і реалізації ви­мог ст. 59 і 63 Конституції України у кримінально-процесуальному законодавстві детальніше врегульовані питання, які стосуються прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного й обов'язків досудово-го слідства та суду, прав і обов'язків захисника у кримінальному процесі. Участь захисника передбачена також під час розгляду справ в апеляційному або касаційному суді. Принципове значення для реформації судочинства має впровад­ження апеляційного та касаційного порядку оскарження рішення су­ду. Вказана конституційна засада судочинства має забезпечити за­конність у сфері правосуддя. До чинних процесуальних кодексів увійшли нові глави, які регу­люють порядок перевірки судових рішень в апеляційній і касаційній інстанціях. Апеляційний перегляд судової справи передбачає, по суті, її но­вий розгляд судом другої інстанції, у ході якого перевіряються дос­ліджені судом першої інстанції докази, з'ясовуються нові, оцінюєть­ся юридичний аспект відповідних відносин сторін у цивільній справі чи юридична оцінка дій засудженого у кримінальній справі та визна­чена судом кримінальна відповідальність. Порядок розгляду справи в суді апеляційної інстанції багато в чо­му збігається з процедурою її розгляду в суді першої інстанції. Зок­рема, і в апеляційних судах судочинство здійснюється на засадах змагальності й рівності учасників процесу. Суд апеляційної інстанції має право залишити рішення суду пер­шої інстанції без зміни, змінити його або постановити нове рішення. За наявності значних порушень процесуального закону апеляційний суд може скасувати рішення і направити справу до суду першої інс­танції на повторний розгляд, а кримінальну справу в передбачених законом випадках — на додаткове розслідування. Касаційне провадження — це стадія судочинства, в ході якої має перевірятися законність судових рішень, які вступили в законну си­лу, в тому числі й тих, які не були оскаржені в апеляційному поряд­ку. Підставами касаційного оскарження, касаційного подання є неп­равильне застосування судом норм матеріального права чи пору­шення норм процесуального права. Судами касаційної інстанції є Верховний Суд України та Вищий господарський суд. Останній переглядає в касаційному порядку рі­шення апеляційних і місцевих господарських судів. Рішення Вищого господарського суду у випадках, передбачених процесуальним законом, також можуть бути перевірені в порядку повторної касації Верховним Судом України. Після внесених змін чинне процесуальне законодавство передба­чає підстави й процедуру перегляду рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у зв'язку з нововиявленими обставинами, пе­релік яких визначений ст. 347-2 ЦПК, ст. 400-4 КПК України (фаль­сифікація доказів, злочинні дії учасників процесу, інші обставини, які не були відомі суду під час винесення судового рішення і які самі по собі або разом з іншими мають суттєве значення у справі). Крім того, існує можливість виправити судову помилку завдяки перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку вик­лючного провадження та за винятковими обставинами. Розгляд та­ких справ здійснюється залежно від категорії справи судовою пала­тою або на спільному засіданні двох судових палат Верховного Су­ду України. У процесуальному законодавстві чіткіше регулюється впровад­ження в судочинство гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами як однієї із конституційних засад судочинства, що має забезпечити прозорість судової діяльності, су­воре дотримання встановленої законом процедури судового засідан­ня, повніший аналіз судом вищої інстанції всіх даних, які досліджу­валися судом першої інстанції.   Вимога учасників кримінального процесу щодо необхідності йо­го фіксації технічними засобами обов'язкова для суду, а її ігноруван­ня є підставою для скасування судового рішення у кримінальній справі. Впровадження в судочинство основних конституційних засад, більш детальне регламентування досудового слідства й судового процесу в нових процесуальних кодексах, прийняття яких є невід­кладним завданням з урахуванням потреб суспільства, мають на ме­ті посилити судовий захист прав, свобод і законних інтересів люди­ни, юридичних осіб і держави.
» Поиск
» Статистика

18.205.176.100

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz