onli-films.at.ua
Суббота, 17.08.2019, 22:33
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

РОЗВИТОК КРИМІНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ У XX ст.

Наука криміналістика та судові експертні установи в Україні поча­ли розвиватися тільки після скасування старих судових установ. На­родний Секретаріат проголошеної в Харкові Української Народної Республіки на всій її території 4 січня 1918 р. скасував стару судову систему, поліцейські та слідчі апарати. Збереглися лише Київський і Одеський кабінети науково-судової експертизи. Петербурзький згорів за часів революції, а Московський взагалі перестав існувати. Таким чином, експертні установи залишились тільки в Україні. Українські кабінети науково-судової експертизи продовжували працювати з перервами, через зміни політичної ситуації. Так, Київсь­кий кабінет у 1920 р. був пограбований білополяками і тимчасово перестав працювати. Не кращим було становище й у колишніх розшукних відділеннях. Створені на їх базі карно-розшукні установи доводилося відновлювати кілька разів, через те що в результаті неодноразових змін влади їх об­ладнання, обліки, документація були знищені чи пограбовані. У становленні криміналістики України велику роль відіграли її правоохоронні органи. Починаючи з грудня 1918 р. декретом Тимчасового робітничо-се­лянського уряду України було створено Всеукраїнську Надзвичайну комісію, 14 лютого 1919 р. було прийнято "Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали", а 1 березня 1919 р. — про Народний комісаріат юстиції (НКЮ), який контролював діяль­ність судів і слідства. Для цього у структурі юстиції було створено контрольно-слідчий відділ. 16 квітня 1919 р. було прийнято декрет про запровадження поса­ди верховних народних слідчих, що призначалися народним коміса­ром юстиції. Було створено систему слідчих органів, до якої входили народні слідчі та їх помічники при контрольно-слідчих підвідділах місцевих юридичних відділів; особливі народні слідчі при Револю­ційних трибуналах і верховні народні слідчі у складі контрольно-слідчих відділів НКЮ. Рада Народних Комісарів (РНК) УСРР 16 квітня 1919 р. прийня­ла декрет "Про організацію карного розшуку", який не тільки юри­дично закріпив правове становище наявних в окремих містах карно-розшукових установ, а й визначив єдину на території республіки організацію карного розшуку. На відміну від РРСФР та інших ра­дянських республік ця організація мала певні особливості. Вони по­лягали в тому, що карний розшук УСРР підпорядковувався НКЮ; складався він із судово-карного розшуку, до обов'язків якого входи­ло здійснення оперативно-розшукових заходів, і судово-карної мілі­ції, на яку покладалося здійснення дізнання. Рада Народних Комісарів УСРР 3 квітня 1920 р. прийняла "Поло­ження про організацію відділів карного розшуку", яке закріпило в Україні аналогічну прийнятій у РРФСР організаційно-правову фор­му побудови апарату карного розшуку. Тепер він був складовою міліції і переходив у підпорядкування НКВС. Створений у 1920 р. Укрцентророзшук виконував велику органі­заційну роботу з розбудови місцевих карно-розшукових установ і налагодження їх практичної діяльності. Було видано Інструкцію з дактилоскопії та реєстрації злочинного елемента, Інструкцію про порядок здійснення обшуків, дізнання, вилучення речових доказів та арешт винних, таблиці категорій злочинного елемента (за видами злочинів). Інструкції про роботу реєстраційних бюро складали місцеві під­розділи. Осіб реєстрували, описуючи їх за ознаками зовнішності з подальшим створенням картотек за алфавітом. З 1921 р. Укрцент-ророзшук запровадив також інші способи реєстрації, зокрема дакти­лоскопічний і антропометричний за методом А. Бертильона. Інст­рукцією, що надійшла з центру, передбачалося вимірювання 11 ознак злочинця. Українські фахівці запропонували вимірювати ще одну оз­наку — ширину щелепної дуги, яку потім було внесено в інструкцію Центру. Проте не було розроблено способу класифікації цих вимірю­вань, а метод був досить суб'єктивний і неточний (зауважимо, що в європейських країнах ця система на той час вже втратила значення і була замінена дактилоскопічною). Злочинців розшукували здебільшого за словесним портретом, згідно з прийнятою Інструкцією про складання словесного портрета, рекомендованими правилами фотографування злочинців і трупів сигналетичним методом. Таким чином, ще до входження України до складу СРСР на її території було передбачено три види реєстрації злочинців: за алфавітом, фотографічний і дактилоскопічний. Ство­рювалися відповідні картотеки, альбоми, колекції розшукуваних зло­чинців, злодіїв-рецидивістів. Крадіжки реєстрували за способом вчи­нення, створювали картотеки за прізвиськами тощо. У 1922 р. губернські відділи розшуку були обладнані засобами дактилоскопування та фотографування. В Україні було сформовано єдину дактилоскопічну десятипальцеву картотеку, де картки класи­фікували за основною й додатковою формулою Гальтона — Генрі. У 1923 р. було запроваджено реєстрацію всіх покараних позбав­ленням волі та примусовою працею. Методика використання дакти­лоскопічного обліку була такою. Агент карного розшуку районної ланки під час затримання злочинця дактилоскопував його (виготов­ляв дві дактилокартки), а начальник відділу надсилав їх до губерн­ського реєстраційного бюро. Там фахівець з дактилоскопії виводив формулу і перевіряв її за картотекою. Протокол разом із примірни­ком дактилокартки надсилали адресату, від якого вона надійшла. Якщо у картотеці не було потрібної інформації, то надіслану картку додавали до картотеки губернського відділу розшуку, а другий при­мірник з отриманою формулою повертали в район для формування місцевої картотеки. Ідентифікацію за дактилоскопічною картотекою здійснював досвідчений дактилоскопіст, який і складав протокол упізнання. Нині цю операцію виконує експерт-криміналіст за дору­ченням слідчого чи оперативного працівника; він складає довідку чи висновок експерта. Боротьба зі злочинністю на основі суворого дотримання закон­ності потребувала вдосконалення технічних засобів пошуку, закріп­лення й дослідження речових доказів, залучення до кримінального судочинства фахівців різних сфер знань. Постановою РНК УСРР від 10 червня 1923 р. у містах Києві, Хар­кові та Одесі створювались кабінети науково-судової експертизи, які відновили свою роботу на базі тих, що діяли раніше. Вони здійсню­вали судові експертизи і подавали практичну допомогу в розсліду­ванні злочинів. Ці кабінети стали осередками впровадження науко­вих знань у слідчу й судову практику. Постановою РНК УСРР від 25 квітня 1925 р. було затверджено нове "Положення про кабінети науково-судової експертизи", які по­винні були виконувати не тільки експертизи, а й науково-дослідну роботу. У жовтні 1925 р. кабінети науково-судової експертизи були пере­творені на інститути науково-судової експертизи. Відтоді, власне, і почалася плідна науково-дослідна та експертна діяльність українсь­ких експертних установ, на базі яких сформувалася перша українська школа криміналістів, до якої входили професори М. Бокаріус, В. Фа-ворський, М. Петров, М. Макаренко, М. Матвєєв, Ю. Сапожников та ін. Перші директори Київського інституту науково-судової експер­тизи В. Фаворський, М. Петров, Ю. Сапожников і Б. Вахліс були не тільки організаторами науки, а й зробили вагомий внесок у практику судової експертизи, запровадили гістологічні й фізико-хімічні мето­ди дослідження речових доказів. Харківський інститут науково-судової експертизи очолив профе­сор судової медицини М. Бокаріус. Ще в 1915 р. у праці "Судова ме­дицина, викладена для юристів" він порушив багато практичних пи­тань збирання й дослідження доказів під час розслідування злочинів. М. Бокаріус був піонером-криміналістом у судовій медицині. Він по­рушував питання про обов'язкове викладання судової медицини на юридичних факультетах університетів. За його безпосередньої участі на юридичному факультеті Харківського університету почали викла­дати курс криміналістики. Становлення судової експертизи й зарод­ження справжніх криміналістичних знань в Україні пов'язані з діяль­ністю М. Бокаріуса. Другий етап розвитку криміналістики пов'язаний з відбудовою народного господарства України у складі СРСР, здійсненням нової економічної політики. Цей період характеризується зростанням рівня злочинності, посиленням репресій з боку як центральних, так і місце­вих органів влади. Створені раніше криміналістичні експертні підрозділи продовжу­вали функціонувати. Поступово на зміну старим кадрам почали при­ходити молоді, з новими ідеями, новим баченням проблем, що поста­вали перед криміналістикою. До Київського інституту науково-судової експертизи прийшли С. Тихенко, М. Зюськін, Б. Киричинський, Є. Брайчевська, Т. Бара-баш та інші, які згодом стали провідними вченими — фахівцями у га­лузі судової експертизи. Так, М. Зюськін запропонував методику фіксації слідів на кулях методом "прозорих реплік", розробив фото­графічний метод контрастування за допомогою сенсибілізованих фо­томатеріалів, які й нині використовують експерти. Б. Киричинський є піонером упровадження в експертну практику інфрачервоних, ультрафіолетових і рентгенівських променів для тех­нічного дослідження документів. Він запропонував оригінальні мето­дики дослідження скла та матеріалів для письма. Його праця "Судова радіологія" (1969) стала поштовхом до впровадження у криміналісти­ку радіологічних методів дослідження. Третій етап розвитку криміналістики в Україні почався після Дру­гої світової війни з відновлення діяльності інститутів судових експер­тиз, які було зруйновано, а обладнання пограбоване за часів тимча­сової окупації. У воєнний час більшість учених цих інститутів були евакуйовані, багато пішли на фронт. Окремі співробітники перебува­ли в окупації і навіть намагалися налагодити здійснення судових ек­спертиз. Важливою віхою цього етапу розвитку криміналістики України є фундаментальна праця С. Гика "Криміналістика", опублікована в 1948 р. українською мовою.
» Поиск
» Статистика

18.205.176.100

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz