onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:41
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ 

1.   Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.
2.   Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми.
3.   Попередження злочинів неповнолітніх.    

13.1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх
Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з централь­них проблем боротьби зі злочинністю загалом. Показники зло­чинності неповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві загалом, причому не тільки й можливо не так сьо­годні, як завтра, післязавтра, тобто в майбутньому. Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічною проблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється віком злочинців, який знаменує соціально-психологічні особливості цієї категорії і їх статус у суспільстві. Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинни­ками — від 14 років (вік, з якого починається кримінальна від­повідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного повноліття: ст. 1 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 15 лютого 1993 р. у редакції від 23 берез­ня 2000 р.). Нині в Україні налічується близько 13 млн непов­нолітніх. Поряд з поняттям "злочинність неповнолітніх" вживається також поняття "підліткова злочинність". Але це не виправдано, Див. також Александров Ю. В. Кримінологічна характеристика та попе­редження злочинності неповнолітніх // Кримінологія і профілактика зло­чинів. — К., 2000. — С. 52-64. оскільки підліток — це дівчина чи хлопець віком 12-16 років. За підлітковим віком іде юність, але поняття "юнацька злочин­ність" також буде неправильним, бо юнацький вік не закінчуєть­ся у 18 років. Іноді вживають термін "дитяча злочинність", але таким поняттям можна умовно позначити діяння у віці до 16 ро­ків, оскільки злочини, які скоюють особи віком 17-18 років аж ніяк не можна вважати дитячими. Порівнюючи за кількісними показниками злочинність не­повнолітніх із злочинністю дорослих, потрібно виходити з того, що перша охоплює чотирирічний період життя людини (14­18 років), а друга — десятиріччя після 18 років. Різняться вони й якісно. Скажімо, злочинність неповнолітніх не стосується практично злочинів у сфері економіки, службових злочинів тощо. Зазначимо, що для злочинності неповнолітніх характерна підвищена латентність, оскільки багато злочинів, які скоюють неповнолітні, дорослими сприймаються як пустощі через не­достатню соціальну зрілість (наприклад, крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальних закладах, хуліганські бійки, відбирання грошей і речей у молодших). Через те що цьому не надається належного значення або через небажання "виносити сміття з хати", про такі дії, як правило, дорослі не повідомляють органи внутрі­шніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні (вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганства, крадіжки, грабежі, розбійні напади). Таких серед урахованих статистикою понад 50 %. Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від стану боротьби з нею і ставлення працівників правоохоронних органів до обліку її проявів. Тому у схожих за багатьма демо­графічними, економічними, територіальними та іншими пока­зниками регіонах можуть бути значні розбіжності щодо показ­ників розглядуваної злочинності. Вивчаючи злочинність неповнолітніх, треба також урахову­вати, що окремі їх групи істотно різняться. Ось чому значно відрізняється злочинність неповнолітніх віком 14-15 і 16-17 ро­ків. Різняться (як кількісно, так і якісно) також злочини, які скоюють учні загальноосвітніх шкіл, технікумів, професійних училищ, ті, хто працює, і ті, хто не має певного заняття. У структурі злочинності неповнолітніх переважають кра­діжки приватного майна (46 %); майна юридичних осіб (23 %), грабежі (6 %), розбійні напади (2 %), зухвалі випадки хуліган­ства (5 %), чимало вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань. Майже 10 % злочинів, скоєних неповнолітніми, так чи інакше пов'язані з наркотиками. Частка неповнолітніх злочинців серед загальної кількості виявлених становить близько 10 %, жіноча злочинність непов­нолітніх співвідноситься з чоловічою такого ж віку у пропорції 1:15, міська до сільської — 3:1, молодшої вікової групи (14­15 років) до старшої (16-17 років) — 1:3. Групова злочинність неповнолітніх становить 60-70 %; 15 % усіх злочинів скоюєть­ся у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння; 80 % зло­чинів неповнолітні вчиняють поблизу місця проживання, на­вчання чи роботи. Наведені показники мають певні коливання за роками. Найхарактернішими є такі особливості і тенденції, що спо­стерігаються у злочинності неповнолітніх в сучасних умовах:
•      кількісні показники цієї злочинності підвищувались про­тягом першої половини 90-х років, нині намітилась тен­денція до їх стабілізації (щорічно виявляється близько 30 тис. неповнолітніх, що вчинили злочини);  
•      дедалі більшою мірою злочинність неповнолітніх орієн­тується на корисливу злочинність (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади);
•      серед злочинів збільшується кількість таких, що потре­бують "кваліфікації" (квартирні крадіжки, викрадення авто- та мототранспорту, рекет);
•      злочинність неповнолітніх має тенденцію до "омолоджен­ня". За даними спостережень одну п'яту суспільно небез­печних діянь неповнолітніх вчиняють малолітні, тобто особи, яким не виповнилось 14 років і які не є суб'єктами злочину, це не пояснюється акселерацією. На думку біль­шості вчених, період акселерації завершився. Сучасні під­літки за відповідними параметрами не відрізняються від підлітків 60-х років;  
•      певне збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участь у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґва­лтуваннях і навіть вбивствах);
•      зниження порогу мотивації при скоєнні злочинів — вчи­нення вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень через невагомий привід, а то й взагалі без приводу, ви­ключна жорстокість окремих злочинів, цинізм;
•      поява "нетрадиційних" злочинів (ритуальних вбивств, са­мозахоплень, вандалізму тощо);
•      кількісне й якісне збільшення так званих фонових про­явів (немедичне вживання наркотиків, пияцтво, токсико­манія, проституція, небажання займатися суспільно корис­ною діяльністю, поширення венеричних хвороб і СНІДу);  
•      збільшення кількості неповнолітніх з психічними відхи­леннями від норми, які перебувають у пограничному з не­осудністю стані (обмежена осудність);  
•      дедалі частіше об'єднання неповнолітніх з дорослими зло­чинцями, які стають керівниками, порадниками і навіть співвиконавцями злочинів;  
•      підвищення рівня організованості злочинності неповно­літніх, створення кримінальних груп, які досягають кіль­кох десятків членів, з міцною дисципліною й ієрархією, плануванням злочинницької діяльності та розподілом обо­в'язків. Кримінальні групи створюються, як правило, не одразу, не на порожньому місці. Спочатку вони мають так званий передкримі-нальний характер, дедалі більше культивуючи аморальність, фо­нові прояви. У такому разі кажуть про створення групи кримі­нального ризику. її члени балансують на грані скоєння тяжких злочинів. Причому такі групи, як правило, мають корисливу спрямованість (раніше вони значною мірою мали хуліганський характер). Члени таких груп підкоряють свою поведінку спіль­ним корисливим інтересам: де і як добути гроші; готовність до насильницьких дій; пристрасть до наркотиків, спиртного; від­вертий цинізм, який виявляється у спільних "приятельках", груповому сексі, гомосексуальних зв'язках; зневажливе став­лення до суспільства взагалі, до проблем, що стоять перед ним, до проблем окремих людей, у тому числі близьких, а в кінцево­му підсумку — до членів своєї групи; бажання будь-що довести власну зверхність, найчастіше шляхом жорстокості, приниження людської гідності, фізичної розправи. Стосовно кримінологічної характеристики особи неповно­літнього злочинця зауважимо, що їй властиві певні біологічні та психологічні особливості: брак соціального досвіду, неза­вершеність формування соціальних установок; підвищена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на неформальну групу; прагнення показати себе дорослим, самоствердитись; продемонструвати незалежність, відсутність почуття страху, зневажливе ставлення до небезпеки, криміна­льної відповідальності; злочинна "романтика", готовність "узя­ти на себе" чужу провину, плазування перед досвідченими зло-діями-рецидивістами; втрата почуття відповідальності перед сім'єю і суспільством за свою поведінку і майбутнє; орієнтуван­ня на єдину мить, невигадливу втіху тощо. Гра на цих почут­тях робить неповнолітніх здобиччю дорослих злочинців. До основних належать такі типи неповнолітніх злочинців:
•      особи, які взагалі спрямовані позитивно, скоюють злочин з легковажності, через непідготовленість до правильного виходу із ситуації, що склалася, а також через випадко­вий збіг обставин;
•      особи, яких до злочину призвела ситуація, що виникла в результаті нестійкості загальної спрямованості особи;  
•      особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталеності (це особи з передкримінальним досвідом);
•      особи із сформованою стійкою антисоціальною спрямова­ністю (мають кримінальний досвід).  
13.2. Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми
Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми загалом такі самі, що й зумовлюють злочинність дорослих. Це такі самі негативні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві на макро- та мікрорівні. Але з урахуванням особи неповнолітньо­го вони мають певну специфіку, що пов'язана з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх право­порушників. Найхарактернішими властивостями неповнолітніх є їх ба­жання утвердитись, романтизм, почуття ліктя (згрупованість), інтерес до забороненого "плоду" та ін. Проте головне — напрям цих бажань та інтересів. Дорослі покликані допомагати молоді розвиватись у позитивному напрямі, блокуючи напрямки, що мають яскраво виражений негативний характер. Це означає, що потрібен послідовний процес виховання підлітка в сім'ї, школі, на виробництві. На жаль, цей процес здійснюється не завжди. А якщо на неповнолітнього справляється явно нега­тивний вплив або його ігнорують як особистість, психологічні якості його як особи набирають антисоціальної спрямованості. Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповно­літнього антисуспільна поведінка може спочатку виявитися у дрібних правопорушеннях. Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній "губить" мотиви, властиві зако­нослухняному підлітку. Часто-густо залишаючись безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця, який за жорсто­кістю, рішучістю й зухвалістю не поступається, а часом і пе­ревершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви, як бажання жити "на широку ногу", пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя (хоча ча­сто це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І переважну більшість корисливих і корисливо-насильниць­ких злочинів неповнолітні скоюють вже не з "дитячих" мо­тивів. Юнацький максималізм у поєднанні з гіперсексуальністю 16-17-річного неповнолітнього призводить до скоєння зґвалту­вань, актів насильницького мужолозтва, знущань над жертвою, прагнення вразити оточуючих низістю й підлістю. Буває так, чим страшніше скоєне, тим більшого ореолу дорослості набуває підліток у власних очах і очах найближчого оточення. Останнім часом у соціології та кримінології поширився тер­мін "саморуйнівна поведінка": це такий спосіб буття, коли мо­лода людина не зацікавлена у своєму майбутньому, не замис­люється над проблемою позитивної самореалізації власного потенціалу, а іде на конфлікт із суспільством, кидає йому ви­клик. Така ситуація, безумовно, впливає на традиційні чинники, що зумовлюють злочинність неповнолітніх, тобто негативний розвиток особи підлітка, його криміналізацію. Розглянемо ці чинники детальніше. Негативний вплив у сім'ї. Сім'я — це перша соціальна струк­тура, де людина перебуває найбільше часу і значною мірою формується як особистість. Психологи вважають, що вже у п'ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів. Проте риси хара­ктеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутньої кри-міналізації особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цін­ностей і на їх фундаменті які потреби вибудує для себе юний громадянин. Численні дослідження засвідчують, що переважна більшість неповнолітніх злочинців виховувались у неблагополучних сім'ях. На практиці це виявляється різнопланово. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточую­чих, образливі вирази на адресу близьких, биття дітей, жорс­токість до них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерливості й зазвичай пияцтво одного чи обох батьків. Отже, неблагополучною може бути сім'я, де панує злиденність і сім'я матеріально забезпе­чена. Саме цим можна пояснити, що біля 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих батьках (соціальне сирітство). Взагалі нормальної родинної опіки позбавлені з різ­них причин значна частина дітей. Зазначимо і такий негативний чинник, як неповна сім'я, здебільшого материнська. Мати змушена працювати, і діти за­лишаються без її впливу й нагляду. Зрозуміло, ідеться про ви­падки, коли мати характеризується позитивно. Проте так буває не завжди. Як результат до 40 % неповнолітніх злочинців ви­йшли з неповних сімей, до 5 % взагалі не мають батьків. На жаль, кількість сімей, які розпадаються, збільшується. В окремих регіонах України кількість розірваних шлюбів май­же дорівнює кількості зареєстрованих. До речі, ця тенденція характерна для багатьох країн світу. Усе зазначене призводить до того, що дитина почувається в сім'ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить власний негатив­ний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, тим са­мим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане ди­тинство. В американській психології і кримінології розглядувані проблеми досліджуються починаючи з 30-х років XX ст. Аме­риканський вчений Дж. Баулбі є засновником теорії "патоло­гії раннього дитинства". Нині загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і чи не єди­ним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характе­ру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється у про­цесі впливу на особу навколишнього середовища. Видатний американський психолог Л. Берковиць зауважує: якщо бажання підлітка блокуються вчителем, хазяїном, пред­ставником влади, то ворожість, що виникає як наслідок фрус­трації (психічного стресу), спрямовується переважно саме на цих осіб і ні на кого іншого. Якщо ж фрустрація виникає з вини батьків, особливо в період раннього дитинства неповнолі­тніх, то виникає почуття ворожості, яке поширюється не тіль­ки на батьків, а й на інших людей, у тому числі й на одноліт­ків, друзів. У такому разі для неповнолітнього всі оточуючі є фрустраторами і нікому з них він не довіряє. Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чи­нять середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, про­фесійні училища, технікуми. Проте, на жаль, окремі вчителі мають недостатній рівень культури і професійної підготовки. Вони не мають авторитету серед учнів, часто-густо перебувають під пресом вимог щодо добрих показників. Усе це породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу. До­повнюють картину низька заробітна плата вчителів, відсут­ність бажання у частини учнів здобувати реальні знання. При цьому висококваліфіковані вчителі переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій). У школі відсутня нова стала концепція освіти й виховання учнів. Усе це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, ходить до школи лише під тиском. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків. їх поведінка ба­лансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і по­вії, здебільшого валютні. При цьому успіх у житті, як прави­ло, не пов'язується з необхідністю здобуття знань. У вкрай скрутному становищі перебуває система професій­ної освіти. Значну кількість професійних училищ ліквідовано або злито з іншими навчальними закладами, не забезпечено достатнім фінансуванням. Проте там перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які потребують постійного нагляду. Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт дедалі більше втрачають своє виховне зна­чення, тому що комерціалізуються. До того ж велика кіль­кість пропонованого на ринку розваг і дозвілля — книги, кінофільми тощо — має низькопробний характер. Серед засо­бів масової інформації найзначніше впливає на неповнолітніх телебачення. На жаль, багато в чому воно несе з собою нега­тивний заряд. Американський дослідник Ф. Уертхем дійшов висновку, що демонстрування насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на молодих людей, які у процесі такої "соціалі­зації" стають щодалі більшою мірою "телеспрямованими", тоб­то характеризуються ворожістю до оточуючих, жорстокістю й відсутністю співчуття. Зниження опору до всього цього у дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони дивляться. Отже, констатує Ф. Уертхем, засоби масової інформації сприяють формуванню і закріпленню у свідомості підлітків впевненості в тому, що жорстокість, агресивність і сила є най­дієвішими регуляторами в міжособистісних стосунках. А це, у свою чергу, не може не збільшувати кількість молодих лю­дей, які не тільки "захоплюються насильством", а й навіть обожнюють його. Звичайно, засоби масової інформації не є основною причи­ною поширення насильства серед неповнолітніх, але зважаючи на цей чинник можна зрозуміти природу розглядуваного соціа­льного і психологічного явища. На боротьбу з певними негативними явищами, що розвива­ються в суспільстві, спрямовані Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формуван­ня здорового способу життя громадян" від 27 квітня 1999 р. № 456/99, Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвер­дження Національної програми патріотичного виховання насе­лення, формування здорового способу життя, розвитку духов­ності та зміцнення моральних сил суспільства" від 15 вересня 1999 р. № 1697 та інші, відомчі нормативні акти. У Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки (п. 62) передбачається вжиття заходів пере­орієнтації телебачення з демонстрації культу жорстокості, ци­нізму і насильства на прищеплення молоді загальнолюдських цінностей, національних духовних традицій. Однією з причин злочинності неповнолітніх є їх незайня­тість. Зазначимо, щодо традиційних чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім'я або добре забезпечена, щоб утриму­вати неповнолітнього, або фактично втратила свій соціальний статус і не має змоги контролювати його поведінку, нині дода­лося безробіття молоді. Щорічно тисячам випускників середніх шкіл і профучилищ не вдається працевлаштуватись, і багато підприємств відмовляються брати на роботу підлітків. Керівни­цтво професійних училищ подекуди попереджає учнів, що ро­ботою вони не забезпечуватимуться. Не можуть знайти постій­ної роботи і більшість "відсіяних" зі шкіл. Як результат — майже половина неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали. Виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві недостатній, хоча в окремих місцях профспілки намагаються займатися цим питанням. Для підприємств, ба­гато з яких перебуває у важкому економічному стані, основне завдання сьогодні — вижити й зберегти кістяк кваліфікованих працівників. На жаль, неповнолітніх часто не приймають на роботу. І це незважаючи на те, що у ст. 7 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Украї­ні" наголошується: "Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після завершення або припинення навчання у загальноосвіт­ніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах..." Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім'ї та шко­лі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. У підлітковому віці людині властиве підвищене прагнення до спілкування з одно­літками, що полегшує її соціалізацію. Знайшовши для себе ре­ферентну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не в змозі критично осмислити ситу­ацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що іноді пропонує йому така група, він сприймає як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є осо­би, які вже досягли повноліття, раніше були засуджені ("мають ходку"). Накопичуване внутрішнє негативне напруження шу­кає виходу, розрядження. Звідси хуліганство, вандалізм, зґвал­тування, так звана дозвільна злочинність. Злочинні угруповання неповнолітніх останнім часом змі­нюють орієнтацію з насильницької на корисливу і агресивно-корисливу. Відходять у минуле "ідеологічні" розборки, проти­стояння, набіги, "прикордонні" сутички, уся та боротьба, під час якої задовольнялися звірячі інстинкти. Ситуація швидко "перевиховує" делінквентів. За ті самі вбивства, насильства, погрози зараз можна добре "заробити". І тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність прослідко-вується особливо яскраво. Колишні угруповання підлітків чисельністю до ста осіб з пев­ними ознаками розрізнення — черепами, металевими відзна­ками тощо — втрачають сенс. Створюються мобільні групи з 10-20 осіб, які "працюють" під керівництвом дорослих, хоча в багатьох випадках вони виявляють і власну ініціативу: охо­рона більш "авторитетних" злочинців, обкладання "податка­ми", знищення "на замовлення" торговельних наметів, участь у розбійних нападах тощо. Як і раніше, ці групи мають дисципліновану, скуту страхом розправи організацію, законспіровані, створюють у разі потре­би алібі, збирають для допомоги засудженим і їх сім'ям касу з грошей ("общак") і навіть мають озброєння. Частина гуртів має гастролерський характер: угони автомашин, крадіжки в сільсь­кій місцевості та інших місцях. Багато недоліків спостерігається також у роботі правоохо­ронних органів і судів у профілактиці злочинності неповноліт­ніх. Іноді безпідставний лібералізм, своєрідну "данину моді" виявляють судді, коли не беруть під варту при провадженні досудового слідства обвинувачуваних неповнолітніх, які скоїли тяжкі злочини, коли виносять невиправдано м'які вироки, якщо покарання не пов'язане з позбавленням волі, хоча це явно потрібно. Звичайно, треба обережно вирішувати питання про позбавлення волі неповнолітнього, проте окремі злочинці-підлітки виявляються так само небезпечними для суспільства, як і їх дорослі "колеги". Адже значною мірою всепрощенням породжується рецидивна злочинність неповнолітніх. Недостатньо ефективно працюють у профілактичному плані окремі підрозділи кримінальної міліції у справах неповноліт­ніх (КМСН), орієнтуючись здебільшого на розкриття вже ско­єних злочинів. Іноді спостерігаються випадки небажання спів­робітників КМСН утруднювати себе напруженою роботою, неактивності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння виконувати індивідуальну профілактичну ро­боту, її формалізм. Часто відсутня необхідна взаємодія право­охоронних органів у цій сфері. Що ж до Служби у справах не­повнолітніх, то її працівники нині не мають змоги більше часу приділяти профілактичній роботі: не вистачає кадрів і фінансування. Усе зазначене призводить до того, що неповно­літній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вва­жає, що відповідати за нього повинен хто завгодно (батьки, вчителі), але не він особисто. Зазначимо, що міліція (КМСН та інші служби) значною мі­рою опинилася сам на сам зі злочинністю неповнолітніх, бо інші державні органи, які працюють з молоддю, тільки розгор­тають свою роботу або мають обмежені можливості, а громад­ські організації (інспекції у справах неповнолітніх на громад­ських засадах, наставники, громадські вихователі, загони юних міліціонерів) у багатьох місцях припинили існування. Комерціалізувалося й перепрофілювало свою роботу товариство "Знання". До мінімуму знизилось позашкільне правове вихо­вання неповнолітніх. Дійсність же переконує частину підлітків у "доцільності" правового нігілізму, у тому, що порушувати за­кон вигідніше, ніж дотримуватися його.

дальше 1-2
» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz