onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:26
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ НЕКОРИСЛИВИХ ЗЛОЧИНІВ 

1.  Кримінологічна характеристика насильницьких некорисливих злочинів.
2.  Причини й умови вчинення насильницьких некорисливих злочинів.
3.  Попередження насильницьких некорисливих злочинів.  

18.1. Кримінологічна характеристика насильницьких некорисливих злочинів
У кримінологічній класифікації злочинів як окремий вид вирізняють насильницькі злочини. Під насиллям у кримінальному праві розуміють фізичний або психічний вплив особи на іншу людину, який порушує її право на особисту недоторканість, з метою досягнення певного злочинного результату. Зазначимо, що згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Насильницькі злочини поділяються на три групи:
•      некорисливі;  
•      корисливі;
•      які посягають на основи національної або громадської без­пеки, а також на авторитет органів державної влади і міс­цевого самоврядування. Насильницькі некорисливі злочини (суто насильницькі) куль­мінацією мають безпосередньо насильство, вчинивши яке, зло­чинець вважає, що досяг своєї мети. Мотивами цих злочинів можуть бути помста, ревнощі, заздрість, хуліганські спонукан­ня, гіпертрофований статевий інстинкт, садистські нахили. Але завжди в основі механізму злочинної поведінки виявляєть­ся агресивно-зневажливе, цинічне ставлення до особи, її жит­тя, фізичного і психічного здоров'я, честі й гідності. Злочинне діяння може бути спрямоване як на конкретну особу, так і на невизначене коло осіб. Отже, до некорисливих насильницьких злочинів насамперед належать такі умисні злочини, як вбивство (ст. 115-118 КК України, крім вбивства з корисливих мотивів), усі види тілес­них ушкоджень (ст. 121-125 КК України), побої і мордування (ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України), погроза вбивством (ст. 129 КК України), зґвалтування та інші статеві злочини (ст. 152-156 КК України), хуліганство (ст. 296 КК України), наруга над могилою (ст. 297 КК України), нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури (ст. 298 КК України), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК України) та деякі інші. В останніх трьох злочинах психічне насильство над особою виявляється не обов'язково в момент вчинення діяння, це може статися й пізніше при виявленні їх наслідків (зіпсована пам'ят­ка культури, знищена могила, труп тварини тощо). Насильницькі (як і корисливі насильницькі) злочини вва­жаються "ядром" загальнокримінальної злочинності, такими, що існуватимуть завжди, при будь-якому суспільно-політич­ному устрої. Що ж до другої і третьої груп насильницьких злочинів, то насильство в них є лише першим етапом досягнення суб'єктом інших цілей, воно є засобом для вчинення інших злочинних дій, в основі яких лежать інші спонукальні мотиви. До корисливих насильницьких злочинів можна зарахувати грабіж, поєднаний з насильством (ч. 2 ст. 186 КК України), вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України), розбій (ст. 187 КК України), вимагання (ст. 189 КК України), бандитизм (ст. 257 КК України), які мають на меті злочинне збагачення. Насильницькі злочини, що посягають на основи національної або громадської безпеки, а також на авторитет органів держав­ної влади й місцевого самоврядування: дії, спрямовані на насиль­ницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоп­лення державної влади (ст. 109 КК України), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України), захоплення заручників (ст. 147 КК України), масові заворушен­ня (ст. 294 КК України), наруга над державними символами (ст. 388 КК України), мають на меті через насильство змінити характер діяльності владних структур, примусити їх виконувати незаконні дії, державних службовців перейти межі їх повнова­жень, водночас підриваючи авторитет зазначених структур. Вивчення кола некорисливих насильницьких злочинів дає підстави умовно класифікувати їх на три групи:
•      побутові;
•      дозвільні;  
•      статеві.
Побутовий злочин — це діяння, вчинене на грунті конфлікт­них особистісних або громадсько-побутових відносин з потер­пілим. У цьому разі конфлікт полягає в зіткненні інтересів, гострих суперечностях злочинця і потерпілого, що взаємопов'язані пев­ними відносинами: особистісними (подружжя, родичі, сусіди, коханці) або громадсько-побутовими (пасажир — кондуктор, по­купець — продавець). Такий характер конфлікту є обов'язко­вою ознакою побутових злочинів. Що ж до місця й часу (позаро-боче хоча б для одного з учасників конфлікту), які обмежені побутовими справами і заняттями, то вони мають певні статистично визначені ознаки, але не є обов'язковими, факуль­тативними (скажімо, більшість побутових злочинів вчиняється за місцем проживання злочинця чи потерпілого, але трапляло­ся, коли син вбивав на побутовій основі батька на роботі, чоло­вік дружину — у бібліотеці тощо). Дозвільний злочин — це діяння, рішення вчинити яке вини­кає і реалізується при проведенні вільного часу, причому як дозвільне його можна кваліфікувати тільки за відсутності по­бутового конфлікту між злочинцем і потерпілим. Для дозвільних злочинів саме час (вільний від роботи й по­буту у вузькому розумінні цього поняття) є атрибутивною, тоб­то обов'язковою, ознакою. Дозвільний злочин нібито виростає з певних видів вільного проведення часу (насамперед різних видів "гуляння"). В окремих випадках дозвільний злочин може бути здійсне­ний в якійсь швидкоплинній особистісно-конфліктній ситуації: помста товариша по чарці за поведінку, сприйняту як образли­ву або справді таку, розправа з особою за зроблене зауваження тощо. Як правило, дозвільний злочин має конкретного потер­пілого, але може мати також неперсоніфікований, безадресний характер — суто хуліганська мотивація у вигляді п'яного зу­хвальства, бажання принизити оточуючих, викривлений потяг до самоствердження, демонстрування нехтування елементарни­ми нормами моралі. Дещо специфічними виглядають злочини третьої підгру­пи — статеві (у вузькому розумінні цього поняття). Якщо взяти найпоширеніші з них — зґвалтування, то їх вчи­няють як до знайомої особи, так і до незнайомої. У першому ви­падку злочинець розраховує на те, що потерпіла особа упоко­риться тому, що сталося і з різних міркувань не подасть заяви до правоохоронних органів. До таких випадків належать також факти насильницького інцесту: зґвалтування батьками своїх до­чок, синами — матерів тощо. Як правило, такий злочин вчиняє одна людина, зрідка — з допомогою пособників (умовно це на­зивається "зґвалтування-любов"). У другому випадку зґвалтування (або насильницьке задово­лення статевої пристрасті неприродним способом) — це напад на незнайомих осіб, яке здебільшого вчиняє група (умовно це називається "зґвалтування-пристрасть") і часто в основі такого діяння лежать хуліганські мотиви. Отже, насильницькі злочини розглядуваної категорії можна визначити як некорисливі агресивні діяння, які вчиняються на грунті конфліктів у сфері побутових відносин або при прове­денні вільного (дозвільного) часу і мають особистісно-конфлікт-ну, хуліганську або сексуальну мотивацію. Як і інші види загальнокримінальної злочинності, некорис­ливі насильницькі злочини мали тенденцію до збільшення їх кількості до 1996 р. з подальшим різким зниженням (на жаль, це не стосується вбивств). Істотно зменшилась кількість тяж­ких тілесних ушкоджень, зґвалтувань і хуліганств. Зазначені чотири види злочинів становлять "ядро" некорис­ливої насильницької злочинності. її структура (за даними 2000 р.) є такою: умисні вбивства — 13 %, тяжкі тілесні ушкоджен­ня — 19 %, зґвалтування — 3 %, випадки хуліганства — 65 %. Інші злочини становлять малий відсоток. До того ж зазначимо, що велика кількість вбивств вчиняється з корисливих мотивів. До 70 % вбивств вчиняють особи, які не займалися суспіль­но корисною діяльністю. Вбивства з використанням вогнепаль­ної зброї становлять 5 %, з використанням "холодної" зброї і підручних засобів — 40 %, вбивства у стані сп'яніння — близь­ко 60 %. Зокрема, жінок серед вбивць 13 %. Переважна більшість некорисливих насильницьких злочи­нів має ситуативний характер. Щодо побутових злочинів, мо­тивами яких є ненависть, помста, ревнощі, хуліганство тощо, то конфлікт між злочинцем і потерпілим у більшості випадків має затяжний, в'ялотекучий характер і часто завершується скоєнням злочину. При цьому зауважимо, що найчастіше напе­ред неможливо передбачити, хто буде потерпілим, а хто зло­чинцем. За часом більшість розглядуваних злочинів вчиняється у ве­чірню пору, а також у дні відпочинку й свят. Більшість побутових злочинів вчиняють особи віком 25 ро­ків і старше, водночас дозвільні і статеві злочини скоюють і особи віком до 25 років. Останнім часом у світі почастішали випадки групових насиль­ницьких злочинів, що мають характерну мотивацію. Насамперед це вандалізм, що пов'язаний з актами агресивної поведінки нега­тивно "зарядженого" угруповання людей (натовпу), найчастіше молоді. Така поведінка виявляється, зокрема, у руйнуванні облад­нання в культурних і спортивних установах, підпалюванні будин­ків, пограбуванні автомобілів, битті вітрин, знущанні над людь­ми. Вандалізм може мати й "локальніший" характер, що виявляється у руйнуванні пам'ятників, заляпуванні фарбою виро­бів мистецтва, битті скла у вагонах транспорту тощо. Поруч з проявами вандалізму з політичних, ідеологічних, релігійних мотивів, частішають випадки так званого безмотив­ного вандалізму, що є "підсвідомим викликом суспільству". Така форма вандалізму спирається на так звану "молодіжну субкультуру", що базується на сприйманні "ідолів" сучасної музики (насамперед важкого року), спорту (футбольні фанати), а також через постійне вживання наркотиків і алкоголю. Велика небезпека вчинення насильницьких злочинів походить також з боку так званих тоталітарних сект. Зокрема, світовий центр сатанізму розміщується у Сан-Франціско (СІЛА). Заснов­ником і головними провідником сатанинської церкви є Ентоні Лавей — автор "Сатанинської Біблії". Філії сатанинської церк­ви ("печери") існують у багатьох країнах світу. Останнім часом вони з'явились і в Україні. Сатаністи схильні до вандалізму, статевих злочинів, наруги над могилами і православними обрядовими речами, водночас вчиняють і вбивства. Виключно велику небезпеку становлять так звані серійні вбивці-маніяки, переважна більшість з яких є сексуальними ма­ніяками. Це садисти, які спочатку задовольняють власну сек­суальну пристрасть, знущаються над жертвами, після цього вби­вають їх. Маніяків, які вчиняють статеві акти з трупами, називають некрофілами. Частина сексуальних маніяків водно­час є канібалами. Одним з найвідоміших сексуальних маніяків у 80-ті роки був Чикотило, який закатував 53 жертви на те­риторії Росії (кілька в Україні). Серед серійних вбивць відомі також маніяки несексуального плану. Таким був, наприклад, Онопрієнко. Він закатував 52 жертви, частина з яких були діти. Щодалі збільшується кількість злочинів, які вчиняються з особливою жорстокістю і мають зовні немотивований характер. Жорстокість стала невіддільною складовою буття, серед її при­бічників є навіть діти. Переважна більшість осіб, що вчиняють насильницькі зло­чини, мають низький рівень освіти і кваліфікації, з-поміж них великий відсоток п'яниць, алкоголіків, наркоманів, токсико­манів, осіб без певних занять. Для цієї категорії злочинців характерні егоцентризм, несприй-мання чужого страждання, чужого лиха; зневажання правових норм і заборон; агресивність; прагнення вирішити будь-який кон­флікт із застосуванням грубої сили, позиція самовиправдання своїх вчинків. Злочинців цієї категорії класифікують так:
•      випадкові — особи, що потрапляють у конфліктну ситуа­цію й неадекватно реагують на неї, часто у стані сп'яніння;
•      особи, що замкнулися на конфлікті й неправовому його вирішенні (при тривалому характері конфлікту);
•      негативно орієнтовані — націлені на конфлікт, тобто такі, що бажають його створення і злочинного вирішення;
•      злісні — особливо жорстокі особи, що виявляють агресив­ність, вбачають у вчиненні злочину особливий сенс свого існування. До основних тенденцій насильницької злочинності в Україні належать такі:
1.   Значне збільшення їх кількості в 1991-1996 рр. з певною стабілізацією останніми роками (і навіть зменшенням їх кількості).
2.   Збільшення кількості злочинів, вчинених з особливою жорстокістю, у тому числі серед неповнолітніх.  
3.   Зростання жіночої насильницької злочинності, в тому чи­слі її найбільш небезпечних проявів.
4.   Поява нових мотивів при вчиненні насильницьких злочи­нів: вандалізм, сатанізм тощо.
5.   Збільшення кількості злочинців з відхиленнями психі­ки.  
18.2. Причини й умови вчинення насильницьких некорисливих злочинів
Агресивна насильницька спрямованість особи формується здебільшого в підлітковому віці. Серед обставин, що сприяють такій спрямованості, основ­ними є такі:
•      вирішення сімейних конфліктів через насилля (пиятики, бійки, жорстокість);
•      негативний вплив мікросередовища в побуті й за місцем навчання (неформальні групи антисоціальної спрямова­ності, для яких характерні бійки, вживання алкоголю і наркотиків, знущання над слабшими);
•      вплив пропаганди жорстокості, сексу, збагачування за будь-яку ціну, цинічне ставлення до оточуючих, людської честі й гідності. Як вважають вчені, риси майбутнього вбивці, гвалтівника, хулігана починають формуватися у дитини вже у 5-7 років. Особливо небезпечно, якщо через зазначені обставини мо­лоді люди затаюють злобу на людство загалом і на кожну лю­дину окремо, у тому числі й на батьків, родичів. Негативні норми поведінки, позиції й погляди ці підлітки намагаються перенести до школи, училища, на виробництво, у гуртожитки, в армію. У групах кримінальної спрямованості вони передають свій досвід, втрачаючи залишки моралі, само­стверджуються за рахунок зневаги до людського життя, через прояви насильства й глуму. Формальні структури — навчальні заклади і виробництво — часто не мають реальних важелів впливу на членів колективу, які потребують корекції. У кращому разі вони примушують виконувати правила поведінки під час навчання або на вироб­ництві, але не в побутовій і дозвільній сферах. Водночас на показники насильницької злочинності істотно впливає також макросередовище, соціальний стан суспільства. В Україні соціально-економічна криза в суспільстві спричи­нила зубожіння значної частини населення, безробіття, майно­вий розкол. У свою чергу, це призвело до появи морального вакууму, зниження рівня загальної культури, нехтування за­гальнолюдськими цінностями, поглиблення правового нігіліз­му, втрати почуття соціальної перспективи. З огляду на викладене зазначимо, що посилився вплив тра­диційних криміногенних чинників, об'єктивних і суб'єктив­них передумов вчинення насильницьких злочинів. За таких обставин у маргинальних осіб пробуджуються брудніші інстин­кти, посилюється відчуття безкарності і вседозволеності. Безумовно негативний вплив на становище з насильницькою злочинністю мають також призвичаєння населення до фактів такої злочинності, страх перед її "могутністю", небажання "втручатись" у боротьбу з нею (звідси відмова потерпілих пода­вати заяви, свідків — давати показання тощо), суттєве знижен­ня рівня виховної роботи в навчальних закладах, організації культурного дозвілля за місцем проживання. Це пояснюється відсутністю коштів, різким згортанням мережі безплатних культурних, освітніх і спортивних закладів, відпливом праців­ників цих закладів у зв'язку з низькою оплатою їх праці. Ко­мерціалізація дозвілля робить його доступним для меншості, здебільшого низькопробним, таким, що негативно впливає на свідомість молоді. Водночас спостерігається різкий сплеск вжи­вання алкогольних і наркотичних засобів, високий рівень вік-тимної поведінки потерпілих. Злочинною або аморальною є поведінка потерпілих при вчиненні таких злочинів, як вбивство у стані сильного душев­ного хвилювання, при перевищенні меж необхідної оборони, у взаємній бійці, з обґрунтованих ревнощів і тілесні ушкоджен­ня за таких самих обставин. Легковажною часто буває пове­дінка потерпілих від сексуальних злочинів, що створює вра­ження про їх доступність. У дітей, що стали жертвами зло­чинців, у сім'ї часто не формували необхідних навичок обачливої поведінки. Насильницьким злочинам сприяють такі недоліки діяльнос­ті правоохоронних органів:
•      недостатній рівень розкритих злочинів;
•      недоліки в роботі патрульно-постової служби (велика кіль­кість "вуличних" злочинів), що пов'язано з її малочисель­ністю, недостатньою кваліфікацією і плинністю кадрів;  
•      непоодинокі випадки нереагування, насамперед дільни­чих інспекторів міліції, на погрози вбивством, побої, "квартирні" хуліганства, сексуально неадекватну поведін­ку, що іноді передують вбивствам, нанесенню тяжких ті­лесних ушкоджень, зґвалтуванням;  
•      недостатня боротьба з розкраданням, нелегальним вироб­ленням, незаконним придбанням і недбалим зберіганням вогнепальної та холодної зброї;
•      неефективна діяльність, пов'язана з попередженням реци­дивів насильницьких злочинів;  
•      неповнота виявлення осіб, що страждають на психічні за­хворювання й патологію психіки, неприйняття до них пе­редбачених законом медичних заходів.  
18.3. Попередження насильницьких некорисливих злочинів
Загальносоціальне попередження насильницьких злочинів багато в чому залежить від ефективного вирішення у країні со­ціальних і економічних завдань, що повинно сприяти утвер­дженню загальносоціальних цінностей, гуманізації морального клімату, реалізації принципів соціальної справедливості. До передумов ефективної боротьби з насильницькими злочинами належать такі:
•      рішуче посилення виховної роботи у школах, запобігання відсіву учнів на "вулицю";
•      запобігання занепаду системи професійно-технічних учи­лищ, де перебуває більшість педагогічно запущених під­літків;  
•      розширення діяльності на некомерційній основі техніч­них, мистецьких, спортивних секцій, гуртків і клубів;  
•      організація дозвілля молоді в межах культурної поведін­ки (дискотеки, містечки розваг тощо);
•      боротьба з пропагандою насильства, жорстокості, садизму і порнографії в засобах масової інформації;  
•      ефективна робота працівників служб у справах неповно­літніх в сім'ях антисоціальної спрямованості, а також профілактична робота з "важкими" підлітками;
•      поліпшення статевого виховання молоді, організація ан­тиалкогольної і антинаркотичної пропаганди. Запобіганню насильницьких злочинів багато уваги приді­лено в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки. Так, планується здійснити комплекс орга­нізаційно-практичних заходів, спрямованих на виявлення каналів незаконного обігу і крадіжок вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин; відновити діяльність гро­мадських формувань з охорони громадського порядку у ви­щих навчальних закладах із залученням до їх роботи викла­дачів і студентів; вжити заходів переорієнтації телебачення з демонстрації культу жорстокості, цинізму і насильства на прищеплення молоді загальнолюдських цінностей; організу­вати всеукраїнські акції "Антинаркотик", "Тверезість" тощо; розробити й забезпечити реалізацію регіональних програм організації фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової ро­боти. Завдання правоохоронних органів, насамперед органів внут­рішніх справ, місцевих органів влади і громадськості з метою профілактики насильницьких злочинів полягають у такому:
•      постійно здійснювати ефективний аналіз ситуації, яка складається; здійснювати всебічну оцінку стану й тенден­цій насильницької злочинності, кримінологічне прогнозу­вання і планування профілактичних заходів із цільовим залученням відповідних сил і засобів;
•      збирати інформацію про групи кримінально-насильниць­кої спрямованості, сприяти їх роз'єднанню, нейтралізації та знешкодженню лідерів і найактивніших членів;
•      боротися з пияцтвом і немедичним вживанням наркоти­ків, психотропних речовин і прекурсорів, здійснювати ан­тинаркотичну пропаганду;  
•      запобігати розкраданню зброї, її надходженню з-за кор­дону, незаконному виготовленню, продажу, зберіганню; сприяти проведенню операції "Зброя", спрямованої на добровільну видачу зброї, що незаконно зберігається, а та­кож перевіряти місця її можливого приховування; запо­бігати розкраданню і злочинному застосуванню боєпри­пасів і вибухових речовин;
•      активно виявляти побутові конфлікти, що загрожують можливим вбивством, тяжкими тілесними ушкодження­ми тощо, виконувати цілеспрямовану роботу, пов'язану з профілактикою таких конфліктів;  
•      здійснювати постійний і наполегливий пошук осіб, що мо­жуть вчинити насильницькі злочини, проводити з ними профілактичну роботу;
•      запобігати вчиненню насильницьких злочинів (проводи­ти цільові рейди в місцях скупчення осіб, схильних до агресивної поведінки, алкоголіків, наркоманів; перевіря­ти блокування дахів і підвалів; перевіряти охорону у ви­робничих приміщеннях, на будівництві, складах, станці­ях, вокзалах, у закладах, де реалізуються спиртні напої; перевіряти функціонування освітлення на вулицях, по­двір'ях, поверхах будинків, наявність у ліфтах і будинках звукових переговорних пристроїв, можливості терміново­го зв'язку з міліцією);  
•      рішуче боротися з розповсюдженням порнографії, притонів розпусти, пропагування насильства і жорстокості; сприяти підвищенню рівня несення патрульно-постової служби;  
•      покращити оперативну роботу чергувальних частин для швидкого реагування на побутові й дозвільні конфлікти, на повідомлення про травми з медичних закладів тощо; •      притягувати до адміністративної і кримінальної відповідаль­ності осіб, які припустилися "незначних" правопорушень, що сприяє профілактиці тяжких злочинів;
•      своєчасно виявляти психічно хворих з агресивними нахи­лами і порушувати перед лікувальними закладами питан­ня про їх лікування;  
•      широко залучати громадські організації (ДНД тощо) до загальної і індивідуальної профілактики насильницьких злочинів;  
•      здійснювати загальну та індивідуальну профілактику вік-тимологічної спрямованості серед неповнолітніх, що зло­вживають алкоголем, жінок, схильних до сумнівних зв'я­зків, сімейних дебоширів тощо;
•      здійснювати правову пропаганду серед усіх верств насе­лення, особливо серед молоді й батьків;  
•      активізувати профілактичну роботу за підсумками розслі­дувань кримінальних справ, яку зобов'язані виконувати слідчі й дізнавачі;  
•      сприяти взаємодії у роботі органів внутрішніх справ, про­куратури, служби неповнолітніх, медичних і освітніх за­кладів.  

Контрольні питання

1.  Поняття некорисливих насильницьких злочинів і їх виок­ремлення серед інших насильницьких злочинів.
2.  Види некорисливих насильницьких злочинів і їх характе­ристика.
3.  Кримінологічна характеристика некорисливих насильни­цьких злочинів і їх тенденції.
4.  Причини й умови вчинення некорисливих насильницьких злочинів.  
5.  Попередження насильницьких некорисливих злочинів.

» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz