onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:31
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

МЕТОДИКА КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
1.   Поняття методики кримінологічного дослідження.
2.   Сутність і етапи (процедура) кримінологічного дослідження.
3.   Метод суцільного та вибіркового дослідження.
4.   Соціологічні методи кримінологічного дослідження.
5.   Психологічні методи кримінологічного дослідження.  

3.1. Поняття методики кримінологічного дослідження
Однією з умов здійснення кримінологічного дослідження є використання сукупності методів, за допомогою яких вивча­ються конкретні проблеми злочинності. У філософській літературі під методикою розуміється спо­сіб або засіб пізнання соціальної дійсності. Під методикою у кримінології розуміється сукупність технічних прийомів, способів збирання й аналізу інформації про злочинність, її причини та умови, особу злочинця, заходи боротьби зі зло­чинністю. Результатом кримінологічних досліджень повинні бути практичні висновки з певними рекомендаціями, пропо­зиціями щодо підвищення ефективності боротьби зі злочинні­стю, складання програм з попередження злочинності й удо­сконалення чинного законодавства з кримінологічних проблем. У цьому зв'язку окремі вчені в поняття методики включають також методи розробки певних висновків, пропозицій і реко­мендацій. Загальнонауковим методом, який використовують у бага­тьох науках, у тому числі й у кримінології, є діалектичний ме­тод пізнання соціальної дійсності. Крім того, для дослідження проблем злочинності кримінологія використовує й окремі (час­тинні) наукові методи. До загальнонаукових методів кримінологічного дослідження належать методи, які використовують також в інших, у тому числі й правових, науках: логічного, історичного та порівняль­ного аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання, статистичні, математичні та кібернетичні. До окремих (частинних) методів кримінологічного дослід­ження належать метод суцільного або вибіркового дослідження, соціологічні методи, які використовує кримінологія (спостере­ження, опитування у вигляді анкетування або інтерв'ювання, експеримент, методи експертної оцінки, контрольної групи і документальний), а також психологічні (соціометричний, тес­тування та ін.). Особливе значення у кримінології має статис­тичний метод. Застосування тих чи інших методів у будь-якому криміноло­гічному дослідженні зумовлюється переважно предметом, метою і завданнями конкретного кримінологічного дослідження. Разом з тим необхідно зважати на те, що в науці немає уні­версальних методів і кожному з них притаманні як переваги, так і недоліки. Тому надання переваги тільки якомусь одному методу й виключення використання інших може призвести до помилкових висновків. Застосування сукупності методів зумовлює отримання віро­гідної та повної інформації і відповідно сприяє отриманню об­ґрунтованих висновків, підвищенню ефективності й обґрунто­ваності рекомендацій та пропозицій. Отже, з огляду на викладене доходимо висновку, що мето­дика кримінологічних досліджень — це сукупність конкрет­них прийомів, способів, засобів збирання, обробки й аналізу інформації про злочинність, її причини та умови, особу злочин­ця, заходи боротьби зі злочинністю. У кримінологічній літературі пропонуються різноманітні класифікації методів кримінологічних досліджень. Наприклад, А. Зелінський [8] пропонує таку класифікацію методів:
•      за обсягом;
•      джерелами отримання інформації;  
•      способами обробки й аналізу кримінологічної інформації;
•      дисциплінарною приналежністю. За обсягом кримінологічне дослідження може бути суціль­ним, коли досліджується весь масив так званої генеральної су­купності, або вибірковим, коли дослідження охоплює тільки певну частину генеральної сукупності. За джерелами отримання інформації розрізняють опитуван­ня, спостереження, вивчення документів, експеримент, екс­пертні оцінки, а також окремі психологічні та економічні ме­тоди збирання інформації. За способами обробки й аналізу кримінологічної інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як статистика, типологізація (класифікація), системно-структур­ний метод, математичне моделювання й загальнонаукові мето­ди, які застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування висновків та рекомендацій. За дисциплінарною приналежністю методи кримінології (за початковим походженням) можуть бути статистичні, со­ціологічні, психологічні, математичні, кібернетичні та еконо­мічні.  
3.2. Сутність і етапи (процедура) кримінологічного дослідження
Основне завдання кримінологічного дослідження полягає в отриманні репрезентативного (представницького) за обся­гом, глибокого за інформаційним змістом матеріалу, який ґрун­тується не лише на фіксації кримінологічно значущих ознак, ай на виявленні глибоких системних зв'язків між ними. Наукове дослідження у кримінології є процесом отримання нових знань про злочинність, її причини, умови, що сприяють їй, особу злочинця з метою розробки й реалізації заходів, спря­мованих на підвищення ефективності діяльності, пов'язаної з попередженням злочинних проявів. Як і в будь-якому науковому дослідженні, у процесі вивчен­ня злочинності важливе значення має визначення мети й зав­дання дослідження. Після визначення мети, яка формує загальну спрямованість дослідження, визначають його завдання, в яких ця загальна спрямованість дістає предметного уточнення. Вирізняють три основних завдання кримінологічного до­слідження. Перше полягає у вивченні кількісних та якісних показників злочинності (стан, рівень, структура, динамі­ка, характер, географія злочинності). Розв'язання першого завдання уможливлює розв'язання другого — вивчення при­чин злочинності. Третє завдання полягає в дослідженні систе­ми здійснюваних у боротьбі зі злочинністю заходів з метою встановлення ефективності діяльності правоохоронних орга­нів у сфері попередження злочинів, виправлення та ресоціалі-зації злочинців. Наукове дослідження у кримінології виконує чотири основні функції:
•      описову;
•      пояснювальну;  
•      прогностичну;
•     регулятивну. Описова функція передбачає повну і об'єктивну фіксацію ха­рактеристик об'єктів дослідження й існуючих між ними зв'яз­ків та відносин. Пояснювальна функція полягає в теоретичному аналізі при-чинно-наслідкових зв'язків, виявленні закономірностей виник­нення, розвитку та функціонування досліджуваних явищ зло­чинності. Прогностична функція — це наукове прогнозування розвит­ку явищ злочинності в майбутньому, визначення тенденцій і закономірностей цього розвитку. Регулятивна функція полягає в розробці та реалізації реко­мендацій і пропозицій щодо вдосконалення практики боротьби зі злочинністю на підставі конкретного емпіричного матеріалу, отриманого при здійсненні кримінологічного дослідження. У вивченні злочинності беруть участь об'єкти й суб'єкти кримінологічного дослідження. Об'єктами кримінологічного дослідження вважають такі, які вивчають у процесі кримінологічного дослідження. До най-загальніших об'єктів кримінологічних досліджень належать злочинність, особа злочинця, причини й умови вчинення зло­чинів, заходи, які вживають державні та громадські органи щодо запобігання злочинам. До суб'єктів кримінологічного дослідження належать нау­ковці й практичні працівники правоохоронних та інших орга­нів, установ і організацій, що здійснюють кримінологічні дослі­дження. Процедура кримінологічного дослідження означає послі­довність дій дослідження або колективу дослідників, певні етапи (стадії) процесу кримінологічного вивчення проблем злочин­ності, яких необхідно дотримуватися для того, щоб якнайефек­тивніше виконати завдання дослідження і досягти його мети. Загалом процедура кримінологічного дослідження зводиться до таких етапів (стадій):
•     підготовчий — визначення і вивчення проблеми, ознайом­лення з літературними джерелами тематики, визначення наукової гіпотези і напряму дослідження;
•     розробка програми (проекту) дослідження, що складаєть­ся з методологічного та процедурного розділів. У першому визначають мету й завдання дослідження, об'єкт і предме­ти дослідження, уточнюють основні поняття, якими оперу­ватимуть, а також джерела інформації з проблеми, що вивчається. Другий розділ охоплює загальний план до­слідження, опис конкретних методів (методики), які ви­користовуватимуться для збирання інформації та її аналі­зу, можливих висновків, рекомендацій, поетапний план і терміни дослідження, склад учасників, матеріально-тех­нічне забезпечення;
•     визначення емпіричних об'єктів дослідження;  
•     розробка методики конкретного дослідження;
•     апробація методик (пілотаж) і їх доопрацювання;
•     збирання первинної інформації;
•     кількісна та логічна обробка отриманих даних;
•     інтерпретація результатів, обґрунтування висновків, ре­комендацій і пропозицій.  
3.3. Метод суцільного та вибіркового дослідження
Якщо об'єктів кримінологічного дослідження порівняно не­багато, то всі вони підлягають вивченню, тобто суцільному до­слідженню. Межі суцільного дослідження визначаються, як правило, темою дослідження. Суцільне дослідження застосову­ють переважно тоді, коли досліджуваних об'єктів відносно не­багато. У противному разі застосування цього методу потребує значних затрат часу, сил і засобів. Якщо об'єктів, які підляга­ють дослідженню, багато, то використають вибірковий метод (вибірку). Застосовуючи цей метод, можна отримати достовірні наукові результати, які майже не відрізнятимуться від резуль­татів складного і трудомісткого суцільного дослідження. Множину об'єктів, які необхідно охарактеризувати на ос­нові вивчення якоїсь частини цієї множини, називають гене­ральною сукупністю, а частину множини, що вивчається, — вибірковою (вибіркою). Якщо кількість об'єктів генеральної сукупності відома, то таку сукупність називають визначеною, а якщо невідома — невизначеною. Якщо вивчається генеральна сукупність загалом, то таке дослідження є суцільним, а якщо пізнання генеральної сукупності здійснюється через вибіркове вивчення — вибірковим. Невизначену генеральну сукупність можна охарактеризувати тільки за допомогою вибіркового дос­лідження. Прикладом невизначеної генеральної сукупності мо­жуть бути злочинність, злочинці, потерпілі й інші множини, розміри яких практично неможливо точно визначити хоча б внаслідок того, що значна їх частина не потрапляє до статистики. Але зареєстрована злочинність стає визначеною генеральною сукупністю. Застосування вибіркового методу передбачає обов'язкове до­тримання певних умов, основною з яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). А. Зе-лінський виокремлює три основні умови репрезентативності вибірки:
•      здійснювати вибірку необхідно тільки з великої генераль­ної сукупності. Недоцільно здійснювати вибірку з множи­ни, що складається з менш як тисячі одиниць;
•     відбирати вибіркову сукупність необхідно так, щоб кожна одиниця генеральної сукупності мала однакові шанси по­трапити до вибірки. Іншими словами, вибірка не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і нахи­лів дослідника;  
•      обсяг вибіркової сукупності повинен забезпечити її пред­ставницький характер (репрезентативність). Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою; він за­лежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукуп­ності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таб­лицями. Відбір вибірки є важливим етапом дослідження. Непра­вильне застосування способів відбору призводить до суттєвого спотворення результатів дослідження. Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий, ступеневий, типовий і серійний. При застосуванні випадкового способу відбору об'єкти, з яких складається генеральна сукупність, розміщуються за будь-якою випадковою ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою прізвища обвинувачено­го в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні проміжки, наприклад кожна п'ята або десята. Цей спосіб до­цільно застосовувати тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб. Ступеневий відбір полягає в тому, що з генеральної сукупності за жеребом або іншим схожим способом виокремлюють ланки, за допомогою дослідження яких складають думку про структуру загалом. Типовий відбір передбачає попередній розподіл генеральної су­купності на відносно однорідні розряди, з яких потім пропор­ційно здійснюють випадкову вибірку. Наприклад, досліджу­вані архівні кримінальні справи за ст. 215 КК України доцільно поділити на частини за ознаками статі водіїв, після чого з кожної частини випадково відібрати кожну п'яту спра­ву. Серійний відбір полягає в тому, що генеральна сукупність складається з однорідних серій, що повторюються, і подана у вибірці однією серією. Вибірковий метод фактично завжди використовують при опитуванні громадян, працівників правоохоронних органів, за­суджених, злочинців, а також при вивченні кримінальних справ з метою отримання необхідної інформації з проблем зло­чинності, оскільки практично неможливо опитати або вивчити великі групи осіб або вивчити значну кількість кримінальних справ. При цьому обов'язково слід суворо дотримуватись умов і вимог, що стосуються вибірки. В окремих випадках для роз­рахунку репрезентативної вибірки залучають спеціалістів-ста-тистів або математиків.
3.4. Соціологічні методи кримінологічного дослідження
До соціологічних методів, які застосовують у кримінологіч­них дослідженнях, належать опитування, спостереження, ме­тоди експертних оцінок, експеримент, методи контрольної гру­пи і документальний. Спільне для перелічених методів полягає в тому, що всі їх, як правило, застосовують при здійсненні ви­біркових кримінологічних досліджень. Розглянемо кожний з цих методів докладніше.
1. Опитування. Це один з найпоширеніших методів дослід­ження проблем суспільного життя. Мета цього методу полягає в отриманні інформації про об'єктивні й суб'єктивні факти з боку опитуваних (респондентів). У кримінологічних досліджен­нях за допомогою опитування вивчають, як правило, конкретні причини й умови злочинності, особу злочинця і потерпілого, ефективність застосовуваних правоохоронними органами захо­дів запобігання злочинності, рівень правосвідомості окремих соціальних груп населення, їх ставлення до проблем боротьби зі злочинністю. Опитування можна здійснювати у двох основних формах — анкетування, тобто поширення анкет із запитаннями, і ін­терв'ювання — бесіди-інтерв'ю. Кожна із зазначених форм опитування має певні переваги й недоліки. Анкетування забез­печує анонімність відповідей, що дуже важливо для вивчення думки й оцінки. До переваг анкетування належить також його відносна економічність. За допомогою цього методу можна опи­тати велику кількість респондентів без значних матеріальних затрат. Разом з тим при застосуванні цього методу можна отри­мати спотворену інформацію, що зумовлюється недостатнім розумінням запитань анкети і відсутністю зацікавленості в ре­зультатах здійснюваного дослідження. Анкетування часто здійснюють разом з інтерв'юванням, що сприяє підвищенню інформативності обох форм опитування. Інтерв'ю — це спосіб отримання інформації безпосередньо від респондента під час бесіди. Цей вид опитування забезпечує прямий контакт з рес­пондентом і велику достовірність відповідей, але при цьому зникає анонімність, що необхідно враховувати при підготовці запитань. Інтерв'ювання трудомістке і тому, як правило, його застосовують разом з анкетуванням для уточнення проблеми й підготовки гіпотези. Залежно від техніки проведення бесіди розрізняють інтерв'ю формалізовані, які здійснюють у суворій відповідності до підго­товленого наперед переліку запитань, і неформалізовані, які здійснюють у формі вільної бесіди. Неформалізовані інтерв'ю висувають дуже високі вимоги до об'єктивності й методичної майстерності особи, яка веде бесіду. За масштабами і обстави­нами розрізняють неформалізовані інтерв'ю клінічні, що три­вають до кількох годин, і фокусовані (експрес-інтерв'ю), що спрямовані на отримання однієї-двох відповідей. Якість отриманої інформації при анкетуванні та інтерв'ю­ванні залежить від правильного формулювання запитань, орга­нізації й техніки опитування. Характер питань визначається метою і завданнями дослідження.  
2.    Спостереження. Це специфічний метод кримінологічних досліджень, що полягає в безпосередньому сприйнятті інфор­мації дослідником. Іншими словами, дослідник не отримує інформацію від інших осіб, а безпосередньо сприймає й описує факти, події, ситуації та процеси, які його цікавлять. Розрізня­ють два види спостереження — просте, коли події та факти фіксуються немов би поза середовищем, де відбуваються ці факти, події і досліджувані процеси, і так зване включне, коли дослідник пізнає певні явища, факти, події, перебуваючи серед діючих осіб. Дослідник змішується з певною групою і немов би стає одним з її членів. За допомогою простого спостереження досліджують особу злочинця, потерпілого, криміногенні факто­ри й іншу проблематику. Спостереження часто застосовують разом з експериментом.
3.    Експеримент. Як метод пізнання соціальної дійсності експеримент полягає у штучному створенні певної ситуації з метою перевірки наукової гіпотези. Іншими словами, експе­римент — це моделювання умов з метою виявлення й вимі­рювання певних зв'язків між явищами та процесами. Сфера застосування експерименту у кримінології обмежується особ­ливостями її предмета. Не можна моделювати криміногенну ситуацію і провокувати вчинення злочину з науковою метою. Кримінологічний експеримент слід застосовувати виключно для розробки заходів запобігання злочинам. Застосування експериментального методу можливе лише в разі виконання таких вимог: суворого дотримання законності; наявності нау­ково обґрунтованої гіпотези; вибору типового об'єкта експери­менту; наявності дозволу відповідних органів; наявності часу для забезпечення глибокої перевірки висунутих гіпотез і про­позицій.
4.  Метод експертних оцінок. Цей метод полягає в отри- манні висновків з певних досліджуваних питань, викладених групою спеціально відібраних експертів з числа наукових і практичних працівників, які добре обізнані з проблемами бо- ротьби із злочинністю. Метод експертних оцінок широко вико- ристовують для оцінювання рівня латентної злочинності, вив- чення ефективності норм кримінального права, причин змін у динаміці злочинності та ін. Сутність методу експертних оцінок полягає в тому, що цент­ром кількісної та якісної оцінки об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на злочинність або зумовлюють її, стає думка спеціалістів, що спирається на їх професійний науковий і практичний досвід. Основне завдання дослідження — сфор­мулювати запитання, правильно вибрати експертів і організу­вати роботу з ними. Кількість експертів залежить від завдань дослідження, складності проблеми, що вивчається, та інших факторів. Розрізняють дві основні форми опитування екс­пертів: індивідуальні та групові. Опитування можуть бути очни­ми (безпосередніми) і заочними, письмовими й усними, склада­тися із загальних і окремих питань.
5.  Документальний метод. Без вивчення документів прак- тично не відбувається жодної наукової роботи, пов'язаної з кримінологічними питаннями. Документ — це предмет, ство- рений людиною і призначений для зберігання й передавання ін- формації. Документами є не тільки офіційна й неофіційна пись- мова інформація, а й фотографії, аудіо-, відеозаписи, книжки, рукописи, листи. Найчастіше у кримінологічних дослідженнях використовують інформацію, що міститься в архівних кримінальних справах. Вивчення архівних кримінальних справ є одним з найпошире­ніших методів кримінологічного дослідження, що здійснюєть­ся на підставі спеціально розробленої відповідно до мети, зав­дань і предмети дослідження анкети. Як правило, така анкета складається з чотирьох розділів. У першому містяться питан­ня, що стосуються безпосередньо злочину, у другому — питан­ня, що стосуються особи злочинця, у третьому — питання про мету й мотиви злочинного діяння, у четвертому — питання, по­в'язані з виховним впливом судочинства, заходами покарання і профілактичної роботи за матеріалами справи. Залежно від теми дослідження вивчають особові справи за­суджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, статис­тичні картки та інші облікові документи, що зберігаються в уп­равліннях внутрішніх справ та управліннях (відділах) юстиції. Розрізняють два способи вивчення, аналізу й обробки доку­ментальної інформації: традиційний (класичний) і формалізо­ваний (контент-аналіз). Традиційний аналіз полягає в огляді документа (зовнішнє дослідження) і вивченні його змісту (внутрішнє дослідження). Мета зовнішнього дослідження — встановити вид документа, час і місце створення, авторство й мету створення, досто­вірність документа та його контексту. Внутрішній аналіз скла­дається зі змістовного, юридичного та психологічного аналізів тексту (зображення). Формальний аналіз здійснюють за наперед підготовленою програмою. Застосовують цей аналіз за наявності значного за обсягом документального матеріалу, коли потрібні висока точ­ність і об'єктивність аналізу. Після отримання необхідної інформації її обробляють і уза­гальнюють за допомогою математичних методів, як правило, із застосуванням ПЕОМ.
6. Метод контрольної групи. Цей метод полягає в тому, що відбирають дві чи більше груп, одна з яких є основною (експериментальною), а інша — контрольною. Ці групи по­винні бути максимально схожими за всіма ознаками, крім тієї, що вивчається. Порівняння результатів дослідження ос­новної та контрольної груп свідчить про те, чи насправді є типовими закономірності, що встановлені для основної групи. Контрольна група є необхідним загалом, на якому виявляють кількісні та якісні ознаки досліджуваного явища і аналізують їх. Залежно від мети, завдань і предмету дослідження засто­совують різні принципи відбору контрольної групи. Важливу роль у методі контрольної групи відіграє дотримання вимоги суворості при порівнянні груп за певними ознаками. Недотри­мання цієї вимоги може призвести до отримання недостовір­них результатів.  
3.5. Психологічні методи кримінологічного дослідження
За допомогою психологічних методів, які використовують у кримінологічних дослідженнях, можна отримати розгорнуту характеристику особи злочинця, здійснити якісну й кількісну оцінку внутрішньо- і міжгрупових процесів спілкування, що, зокрема, дуже важливо для класифікації та типології зло­чинців. Найпоширенішими у кримінології психологічними метода­ми є тестування і соціометрія. Тестування є різновидом методу опитування. Тест — це завдання, запитання й ситуації, які розробляє дослідник і ста­вить перед досліджуваною особою. Мета тестування полягає у встановленні психологічних характеристик особи злочинця: його інтелектуальних можливостей як індивіда, творчих здіб­ностей, схильності до ризику, самоконтролю, жорстокості, швидкості реагування в надзвичайній ситуації тощо. Для вивчення людини існує багато різних тестів. Зокрема, у кримінологічних дослідженнях застосовують тести тематичної апперцепції (ТАТ), методику багатоаспектного дослідження особи (ММРІ), восьмикольоровий тест Люшера та ін. Тестові дослідження, що побудовані на науковій основі, да­ють можливість більш повно і всебічно вивчити особу злочин­ця, у тому числі окремі категорії злочинців. Незважаючи на складність окремих психологічних тестів (які іноді складають­ся з великого переліку питань), за їх допомогою можна швид­ко дослідити велику кількість осіб. Соціометрію (від лат. восшв — товариш, співучасник і теїтит — вимірювання) (соціометричне опитування) віт­чизняна наука запозичила із психології і соціології зарубіжних країн. Соціометричне дослідження — це метричне вивчення емоційно-психологічних зв'язків між людьми. На думку за­сновника цієї методики американського вченого Дж. Море­но, соціометричний метод — це система технічних засобів і процедур, які застосовують для метричного й якісного аналізу соціально-емоційних зв'язків індивідуума з членами групи, в якій він працює і живе. За допомогою цього методу можна от­римати відображення динаміки внутрішніх взаємовідносин членів групи, здійснити кількісну й якісну оцінку внутрішньо-та міжгрупових процесів спілкування, визначити симпатії та антипатії людей всередині групи, наявність лідера, угруповань, конфліктних ситуацій. До основних переваг соціометрії належать простота і швид­кість здійснення дослідницьких процедур, наприклад опиту­вання членів групи з метою виявлення їх бажання або неба­жання спільно вчитися, працювати, відпочивати, виконувати громадські доручення. Соціометрія ґрунтується на соціометричному опитуванні — необхідному переліку (наборі) запитань, що задаються опитува­ним з метою виявлення відносин з іншими членами групи. Опитування в соціометричному дослідженні повинно відповіда­ти загальним вимогам, що висуваються до формулювання запи­тань у будь-якому опитуванні — анкетуванні або інтерв'ю­ванні. Отримані в результаті соціометричного опитування дані оброблюють, підсумовують і зводять у соціоматриці (таблиці) або соціограми (схеми). Аналіз таблиць і схем дає змогу, з од­ного боку, виявити соціально-психологічні властивості особи й групи, а з іншого — вибрати ефективні засоби керування меха­нізмом взаємодії особи і групи. У кримінології соціометрію як метод пізнання застосовують рідко, здебільшого у дослідженнях кримінологічних проблем сімейних відносин. Разом з тим цей метод можна успішно зас­тосовувати у дослідженнях окремих проблем кримінології, зокрема при вивченні ефективності заходів кримінального по­карання (позбавлення волі, виправних робіт тощо), інституту співучасті. Застосовуючи цей метод, можна змінювати склад груп засуджених, які відбувають покарання у виправно-трудо­вих установах, вирішувати конфліктні ситуації, оздоровлюва­ти психологічну атмосферу.  

Контрольні питання

1.   У чому полягає методика кримінологічного дослідження?  
2.   На яких основних підставах здійснюють класифікацію кримінологічних досліджень?
3.   Сутність наукового кримінологічного дослідження.  
4.   Етапи (стадії) кримінологічного дослідження.
5.   Відмінності методів суцільного та вибіркового досліджень.  
6.   Сутність методу опитування і основні його форми.
7.   Які вимоги висуваються до експерименту у кримінології?  
8.   Сутність методу експертних оцінок.  
9.   Як реалізується метод контрольної групи?
10. Сутність психологічних методів кримінологічного дослі­дження.

» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz