onli-films.at.ua
Суббота, 17.08.2019, 22:39
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

 ЗЛОЧИННІСТЬ І її ПОКАЗНИКИ

1.   Поняття злочинності.
2.   Показники злочинності.
3.   Латентна злочинність.    

5.1. Поняття злочинності
Оскільки злочинність є одним із центральних об'єктів дослід­ження науки кримінології, важливого й актуального значення набирає питання про визначення поняття "злочинність" у кри­мінології. Серед вчених-кримінологів як України, так і Росії не існує єдиної думки щодо визначення цього поняття. Розгляне­мо найпоширеніші з них і аргументи, які наводять для їх об­ґрунтування. Якщо виключити ідеологічні елементи, то до 90-х років XX ст. за часів існування СРСР тривалий час у радянській кримінології панувало таке визначення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке змінюється й охоплює сукупність злочи­нів, що вчинені в суспільстві за певний період і характеризу­ються певними кількісними та якісними показниками. Піддаючи критиці наведене визначення, А. Зелінський [8] обґрунтовує свою думку так:
1. У наведеному формулюванні визначення злочинності як соціально-правового явища є "логічним монстром", оскільки словосполучення "соціально-правове явище" позбавлене сенсу через те, що все правове, тобто те, що регулюється правом, є соціальним, бо як правова норма є різновидом соціальних норм. Водночас усі аномалії в житті суспільства (техногенні катастрофи і природні катаклізми) набувають соціального зна­чення і можуть вважатися соціальними явищами.  
2.    Точнішим буде визначення злочинності не як "сукупності злочинів", а як системи, що підпорядковується статистичним закономірностям, тобто ймовірнісної системи.
3.    Наведене формулювання не розкриває змісту поняття зло­чинності.  
4.    Кримінальну злочинність, що складається з діянь, які ка­ралися в усі часи і в усіх країнах, не можна не визнати найне-безпечнішим проявом деструктивних сил людини. 5.    Злочинність, що складається з великої кількості різних злочинів, вчинених у суспільстві, є не механічною сумою анти-суспільних вчинків, а множиною, якій притаманні ознаки ймо­вірнісної системи — певна цілісність, сталість параметрів, взає­модія підсистем, що є складовими цієї множини.
6.    Як загальне поняття злочинність існує через окреме, тоб­то через конкретні вчинки винних осіб.
У кожному конкретно­му випадку виявляються ознаки, що притаманні злочинності, тобто загальному. До цих ознак належать злісність, проти-правність, винність, караність. Водночас кожний окремий зло­чин за змістом має множину ознак, що перебувають за межею загального поняття злочинності. Окремий злочин — подія зав­жди випадкова, а злочинність є закономірною й неминучою. На підставі наведених аргументів А. Зелінський пропонує таке визначення злочинності [8]: це масовий прояв деструк-тивності в поведінці людей, що виявляється в системі пе­редбачених кримінальним законом діянь, які вчинені на конкретній території або серед членів певних соціальних груп протягом одного року або певної його частини. Відомий вчений-кримінолог Н. Кузнєцова пропонує інше визначення злочинності: це соціальне і кримінально-правове явище, що змінюється історично й становить систему злочинів [19]. Це визначення ґрунтується на таких основних положеннях:
1. Історична змінюваність злочинності адекватно простежу­ється у кримінальному законодавстві різних соціально-економіч­них формацій і режимів. Так, принаймні в Росії (і в Україні) протягом XX ст. кримінальне законодавство кардинально змі­нювалося відповідно до політичних та соціально-економічних революцій, а також режимів влади щонайменше п'ять разів: у період військового комунізму, нової економічної політики, державно-партійного монополізму й тоталітаризму, початку демократизації суспільства у 50-х роках, коли було прийнято Основи законодавства Союзу РСР 1958 року і Кримінальні ко­декси республік 1959-1961 рр., і в пострадянський період, коли набрав чинності Кримінальний кодекс Російської Феде­рації (проект Кримінального кодексу України).
2.    Злочинність — це не механічна множина конкретних зло­чинів, які входять у неї, а соціальне явище, що як підсистема входить у систему відповідного суспільства і світової спільноти загалом. Злочинність є соціальною за походженням, суб'єкта­ми злочинів, потерпілими громадянами, суспільством і держа­вою, причинами й умовами.
3.    Система злочинів як первинних елементів злочинності зумовлює її кримінально-правовий характер і системну взаємо­дію всередині кримінальної системи між злочинами (наприклад, між хуліганством і насильницькими діяннями, між криміналь­ним обігом зброї і насиллям).  
4.    Кримінально-правова властивість злочинності перешкод­жає заміні поняття і явища злочинності на поняття "відхилення у поведінці", яке часто застосовують у зарубіжній криміноло­гії. Виключно кримінальний закон визначає, що є злочинним. Не існує "власне кримінологічних" понять злочинів, і тому спроби внести кримінологічні категорії у Кримінальний Кодекс не мають перспективи. Поширене серед кримінологів і таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне яви­ще, що самодетермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві в певний період, що ха­рактеризуються кількісними та якісними показниками. Розкриємо детальніше зміст останнього пропонованого ви­значення поняття злочинності.
1. Згідно з першою соціологічною ознакою злочинність є соціальним явищем, наслідком причин і умов, що мають соці­альний характер. Позиція соціального детермінізму у кримінології зумовлює важливі висновки, основний з яких полягає в тому, що немож­ливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши со­ціальних умов, що породжують її. Якщо в основі злочинності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні най­досконаліше кримінальне законодавство самі по собі не змо­жуть радикально вплинути на стан злочинності. Другою соціологічною ознакою є специфічний спосіб пося­гання на встановлений у суспільстві соціальний порядок. Він охоплює тільки ті дії, що об'єктивно порушують або можуть порушити домінуючі суспільні зв'язки. Третя соціологічна ознака розкриває особливості суб'єкта суспільно небезпечного діяння. Отже, злочинність є наслідком конфліктів у суспільстві, соціальних відносин, взаємовідносин людей.
2.    Злочинність має також правову характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається, визначається чинним кримінальним законодавством. Тому криміналізація або декри-міналізація тих чи інших діянь суттєво впливає на всі показ­ники злочинності.
3.    Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь, вчинених на конкретній території за певний період. Зміна хоча б одного з аспектів злочинності неминуче спричиниться до змі­ни інших її аспектів і відповідно злочинності взагалі.
4.    Злочинність як соціальне явище характеризується віднос­ною самостійністю, що виявляється насамперед в її поход­женні.
5.    Стан злочинності залежить від загальних закономірно­стей розвитку суспільства. Але ця залежність не позбавляє зло­чинність елементів стихійності та сталості.  
6.    На відміну від окремого злочину злочинності притаманна самодетермінація, тобто самовідтворення, що особливо харак­терно для злочинності з боку неповнолітніх і рецидивістів.  
7.    Відносна масовість злочинності означає, що вона вияв­ляється не в окремих ексцесах, а у множині діянь (сукупності), кількість яких постійно змінюється. Тому одиничні ексцеси не можна вважати злочинністю.
8.    Сталість як ознака злочинності полягає в тому, що не мож­на очікувати різкої зміни структури і стану злочинності через невеликі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі відносні явища не можуть змінюватися дуже швидко. Коливання деяких показників злочинності з великою вірогідністю може свідчити про недоліки в обліку злочинів, ніж про реальні зміни у зло­чинності. З наведеного аналізу випливає, що пропоновані найпоши­реніші визначення поняття злочинності і аргументи, що їх об­ґрунтовують, мають багато спільних рис і ознак, проте водно­час і суттєві розбіжності.  
5.2. Показники злочинності
Стан злочинності характеризують кількісні та якісні показ­ники. Кількісні показники стану злочинності визначаються кіль­кістю злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час, і кількістю виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час. Ці показники характеризують два ос­новних аспекти злочинності — правопорушення їх "авторів", тобто осіб, які їх вчинили. Кількісне вираження цих показ­ників не збігається, оскільки не всі злочини розкриваються і відповідно не всі особи, які їх вчинили, виявляються. Ці кіль­кісні показники є абсолютними й іноді їх ще називають показ­никами рівня злочинності. Проте останні доцільно використо­вувати лише в аналізі стану злочинності та її динаміки в межах одного регіону, оскільки їх неможливо порівняти з відповідни­ми показниками в інших регіонах через те, що вони однобічні, тобто враховують географічні й часові межі, проте не врахову­ють чисельності населення регіону. З метою усунення цього не­доліку і уможливлення співвіднесення абсолютних показників з чисельністю населення регіону для кількісної характеристи­ки стану злочинності застосовують відносні показники — ко­ефіцієнти (індекси) інтенсивності злочинності й злочинної ак­тивності населення. Коефіцієнт (індекс) інтенсивності злочинності — це кіль­кість зареєстрованих злочинів на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності. Роз­раховують цей коефіцієнт так:   Кі = (З/Н)
■ 10000 (або 100000), де З — кількість злочинів; Н — чисельність населення регіону віком старше 14 років (вік, з якого настає кримінальна відпові­дальність). Коефіцієнт злочинної активності населення відображує частоту вчинення кримінальних правопорушень мешканцями регіону, іншими словами, це кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, з розрахунку на 10000 або 100000 населен­ня регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності, тобто   Ка = (Оз/ Н)
■ 10000 (або 100000), де Оз — кількість виявлених осіб, що вчинили злочини. Наприклад, щоб визначити в яких областях України рівень злочинності найвищий, необхідно розрахувати відповідні ко­ефіцієнти інтенсивності злочинності й порівняти їх. Рівень зло­чинності різних груп населення в певних регіонах можна ви­значити за допомогою коефіцієнтів, які розраховують стосовно відповідної групи і порівнюють з рівнем злочинності в регіоні загалом. Наприклад, можна визначити коефіцієнти інтенсив­ності злочинності серед неповнолітніх, чоловіків і жінок, міських і сільських мешканців, серед осіб, що раніше були засуджені. До кількісних показників злочинності можна зарахувати і так звану ціну злочинності. Ціна злочинності — це економічні, соціальні, моральні, фізичні й інші шкідливі наслідки вчинених злочинів. Обчис­люється цей показник за кількістю вбитих і покалічених по­терпілих, пограбованих, обкрадених і принижених внаслідок вчинення злочинів; розмірами матеріальної шкоди, завданої злочинами, і витратами держави на лікування потерпілих і по­новлення їх здоров'я; витратами на утримання відповідних установ і правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю. Ціну злочинності необхідно визначати для харак­теристики її суспільної небезпечності, а також для розрахунку бюджетних асигнувань на боротьбу із злочинністю. Без відпо­відного фінансового забезпечення програми попередження зло­чинності неможливо реалізувати. Структура злочинності є її якісним показником. Сутність структури злочинності полягає в описі співвідношення між гру­пами й видами злочинів, вчинених різними категоріями пра­вопорушників. Цей показник відображує співвідношення час­ток цілого. Найпоширенішими підставами для виокремлення певних груп злочинів у структурі злочинності є соціально-де­мографічні ознаки засуджених, юридичні властивості злочинів і кримінологічна класифікація злочинів. Згідно з цими крите­ріями розрізняють три основних типи структур злочинності: соціально-демографічну, кримінально-правову та криміноло­гічну. Соціально-демографічна структура розкриває співвідно­шення між кількістю злочинців за статтю, віком, родом занять (жінки, чоловіки, повнолітні, неповнолітні, службовці, робочі, працівники сільського господарства, підприємці, особи, які не працюють, та ін.). Кримінально-правова структура охоплює такі критерії, як спрямованість, тяжкість злочинів, форма вини, мотивація зло­чинів. За спрямованістю розрізняють злочини, передбачені відпо­відними главами Особливої частини КК України: злочини про­ти особи, власності, громадського порядку, посадові, госпо­дарчі та ін. За тяжкістю розрізняють злочини тяжкі, менш тяжкі і такі, що не становлять значної суспільної небезпеки. За формою вини злочини бувають умисні та з необережності. За мотивацією розрізняють злочини, вчинені з корисливих мотивів, із хуліганських спонукань і антидержавні. Загальновизнаної кримінологічної структури поки що не розроблено. На думку А. Зелінського [8], підставою для такої класифікації повинна стати кримінологічна класифікація зло­чинів за ознаками способів вчинення злочинів, мотивації, особ­ливостей особи злочинця. А. Зелінський пропонує класифіку­вати злочини шляхом розподілу на такі кримінологічно однорідні групи: крадіжки і шахрайство; корисливі насиль­ницькі злочини (пограбування, розбій, бандитизм, вимагання); привласнення, розтрата, розкрадання через зловживання служ­бовим становищем, а також крадіжки на виробництві; посадові корисливі злочини, що не є розкраданням (хабарництво); гос­подарчі злочини, що вчиняються без використання службового становища; вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються умисно; статеві злочини; хуліганство й інші агресивні посяган­ня на порядок управління і громадський порядок; умисні на­сильницькі порушення порядку управління і громадського по­рядку; умисні посягання на особу, що вчиняються без застосу­вання насилля; умисне знищення і пошкодження матеріальних та культурних цінностей (вандалізм); злочини проти держави; злочини з необережності. О. Литвак [26] пропонує розрізняти чотири відносно одно­рідних блоки злочинності:
•      загальнокримінальна корислива (крадіжки, шахрайство, пограбування, розбої, вимагання);  
•      агресивна некорислива (умисні вбивства, тілесні ушкоджен­ня й інші, які вчиняють без корисливих спонукань);
•      економічна (корупція посадових осіб, розтрата, привлас­нення чужого майна, контрабанда, наркобізнес);
•      неагресивна і некорислива (усі інші некорисливі й нена­сильницькі злочини, у тому числі й ті, які вчиняють з не­обережності). Підставами для такої класифікації вибрано особу винного, особливості мотивації і способи вчинення злочинів. У кримінологічній структурі виокремлюють ще й такі кри­мінологічні групи: злочинність професійна, організована, реци­дивна, побутова, пов'язана з наркотиками і алкоголізмом, транснаціональна та ін. Географія злочинності — це поширеність злочинності на певній території, що характеризується кількісними та якісними (структурними) показниками злочинності в різних регіонах. Географія злочинності може зумовлюватись економічними, істо­ричними, етнічними особливостями регіонів, концентрацією міського населення й іншими особливостями (наприклад, наяв­ність транспортних вузлів, безпосереднє розташування поблизу державного кордону). Динаміка злочинності — це рух злочинності в часі в бік її зменшення, збільшення або стабілізації. Динаміку характери­зують зміна рівня і структури злочинності в часі, тобто зміна кількісних та якісних показників злочинності на певній тери­торії за певний час. На динаміку злочинності впливає багато детермінант, які за механізмом дії і змістом можна згрупувати у три напрями:
•      правового характеру;  
•      соціально-демографічні;  
•      соціально-економічні, політичні, управлінські. Детермінанти правового характеру пов'язані зі станом кри­мінального законодавства і правозастосовчою практикою. Роз­ширення або звуження сфери кримінальної відповідальності, криміналізація або декриміналізація діянь неминуче впли­вають на рівень і структуру злочинності. Недоліки у правоза-стосовчій практиці органів, що здійснюють боротьбу із злочин­ністю, нереагування на окремі нетяжкі злочинні прояви так само позначаються на динаміці злочинності. Демографічні зміни справляють не причинний, а функціо­нальний вплив на злочинність. Так, низька питома вага зло­чинності неповнолітніх у країні в 1958 р. — 5 % — пояснюєть­ся ще й тим, що після війни серед населення країни значно зменшилася кількість неповнолітніх осіб. Соціально-економічні, політичні та управлінські детермі­нанти чинять найістотніший, причинно зумовлений вплив на злочинність і її динаміку як у країні загалом, так і в окремих її регіонах. Проаналізувавши ці детермінанти, можна спрогно-зувати динаміку злочинності.  
5.3. Латентна злочинність
Дані про злочинність отримують зі статистичної звітності відповідних правоохоронних органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжнього стану злочинності, оскільки не всі злочини, що вчинені, а та­кож особи, які їх вчинили, реєструються відповідними держав­ними органами. Незареєстрована частина злочинності створює так звану латентну злочинність. В юридичній літературі латент­ну, тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і злочинців. Реальний рівень латентної злочинності визначається кіль­кістю злочинів, що залишилася поза сферою застосування кри­мінального закону, і кількістю злочинців, яких не було при­тягнуто до кримінальної відповідальності. Латентна злочинність — це сукупність злочинів, які не ввійшли у процесі аналізу злочинності до статистичних даних через відсутність до певного моменту інформації про них. А. Зелінський [8] пропонує таке визначення латентної зло­чинності: це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були враховані органами внут­рішніх справ, прокуратурою, службою безпеки, судом. Латентну злочинність розраховують за формулою   л        ф        з' де Зф, Зз — злочинність відповідно фактична і зареєстрована. Рівень латентної злочинності визначають так:   Рл = Зз / Зф. В юридичній літературі розрізняють три види латентності: природну (об'єктивну); граничних ситуацій; штучну (приховану). Природна латентність — це сукупність випадків, коли пра­воохоронним органам не були відомі факти вчинення злочинів (неповідомлення потерпілими та іншими особами про вчинений злочин). Латентність граничних ситуацій — це випадки, коли факт злочину виявляється певною особою, але з різних причин не сприймається нею як злочин (пожежі, кишенькові крадіжки). Штучна латентність — це сукупність випадків, коли пра­воохоронний орган, маючи інформацію про вчинений злочин, не реєструє його і не ставить на облік з будь-яких причин. Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:
•      низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування тощо);  
•      середній — злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних ор­ганів, хоча й не приховують факт вчиненого злочину (не­значна шкода, завдана злочином; відсутність віри у мож­ливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);
•      високий — злочини, про вчинення яких в більшості ви­падків відомо тільки злочинцю й потерпілому, причому останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, кори­сливі мотиви — шахрайство, хабарництво, статеві злочи­ни тощо). Ця категорія злочинів через їх неочевидність і практично "нульову" активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність. Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого та ін­шого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації й обліку злочинів, а також їх розкриттю, у тому числі й забезпе­ченню повноти та всебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки у діяльності правоохоронних і судових органів, в обов'язки яких входить виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя. Фактори, які впливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб класифікувати, якщо взяти за основу вивчення поведінки суб'єктів кримінально-правових відносин. Головни­ми їх учасниками є суб'єкт злочину, потерпілий, особи, що причетні до злочину, і державні органи кримінального пере­слідування та правосуддя. Саме від цих учасників залежить, чи буде виявлено злочин і покарано злочинця. Фактори природної латентності злочинів, що пов'язані з поведінкою злочинця, мають різноманітний і різноплановий характер. Необхідно враховувати, що ретельне маскування, винахідливість і конспірація злочинів, що вчиняються, є важ­ливими факторами латентності, що набагато ускладнює роз­криття і розслідування злочинів, особливо тих, що вчиняють­ся у кредитно-фінансовій та банківській сферах. Важливою складовою латентності злочинів, що безпосередньо пов'язана з якостями особи злочинця, є вмілий вибір злочинцем жерт­ви. Об'єктом злочинного посягання в таких випадках стають особи, які незаінтересовані в оприлюдненні факту вчиненого злочину. Злочинець враховує, що для такої жертви завдана їй шкода буде незначною порівняно з тим, що вона опиниться в центрі уваги правоохоронних органів. На латентності окремих злочинів істотно позначається пси­хологічний тиск на потерпілих з боку злочинця: умовляння, підкуп, шантаж, погрози, залякування. При вчиненні тяжких злочинів або настанні тяжких наслідків злочинці можуть за­стосовувати матеріальні стимули. Факт неповідомлення жерт­вою злочину у правоохоронні органи про злочинне посягання на її права й інтереси, а також про заподіяння їй матеріальної чи іншої шкоди у кримінологічній літературі дістав назву ла­тентної віктимності. Мотивами, що утримують потерпілих від заяви про вчине­ний злочин, можуть бути небажання оприлюднення інтимного боку життя, страх, відсутність віри у професіоналізм правоохо­ронних органів і їх здатність розкрити злочин, бажання уник­нути зайвих проблем тощо. Іноді характер вчиненого злочину обумовлює причетність до нього потерпілого, який за несприят­ливого вирішення справи опиняється в ролі жертви. До таких злочинів належать, зокрема, шахрайство і хабарництво. При­четність потерпілого до вчиненого злочину в таких випадках є основною причиною їх латентності. Одним з важливих факторів латентності злочинів, який без­посередньо стосується поведінки свідків, осіб, причетних до зло­чинів, а також потерпілих, є відсутність дієвого механізму за­безпечення безпеки осіб, які сприяють розкриттю злочинів і здійсненню правосуддя. Незахищеність цих осіб від протиправ­ного впливу, який може здійснюватись у вигляді підкупу, умов­ляння, погроз, шантажу, тимчасової ізоляції й навіть фізичного усунення, спонукає їх ухилятися від виконання громадянсь­кого обов'язку. До факторів об'єктивного характеру, що сприяють латент­ності злочинів, належать також незадовільна матеріально-тех­нічна забезпеченість як оперативно-розшукових підрозділів, так і правоохоронних органів взагалі. На ефективність їх діяль­ності істотно впливає недостатність спеціальних технічних за­собів, автомототранспорту, сучасних засобів інформаційного за­безпечення, криміналістичної техніки. На особливу увагу заслуговує штучна латентність, що зумов­люється як недоліками у реєстрації, обліку і статистичній звітності, так і суттєвими прорахунками й недоліками в діяльності правоохоронних органів, а також зловживанням і халатністю з боку посадових осіб, на яких покладено функції розкриття й розслідування злочинів. Особливу небезпеку ста­новлять дії посадових осіб, які умисно приховують інформацію про злочинну діяльність підлеглих, а також умисна нереєстра-ція заяв і повідомлень про злочини, що надійшли до правоохо­ронних органів, під різними приводами, що здійснюється з ме­тою створення уявної ефективності діяльності правоохоронних органів, пов'язаної з розкриттям і розслідуванням злочинів. На латентність злочинів впливають також однобічність і неповно­та у розкритті й розслідуванні злочинів правоохоронними та судовими органами, внаслідок чого не встановлюються всі епі­зоди злочинної діяльності й не всі винні особи притягуються до кримінальної відповідальності. Одним з факторів, що вплива­ють на латентність злочинів, є також неправильна юридична кваліфікація злочинів (умисна або помилкова) відповідним органом розслідування або судом. Так, пограбування кваліфі­кується як крадіжка, злісне або особливо злісне хуліганство — як звичайне хуліганство. Належний рівень організації реєстрації й обліку злочинів є однією з центральних організаційно-управлінських проблем боротьби із злочинністю, оскільки відіграє важливу роль у за­безпеченні повноти й об'єктивності інформації про показники стану злочинності та реального контролю за нею. Досліджують латентну злочинність за допомогою прийомів і методів, які умовно можна поділити на дві групи. До першої, соціологічної групи належать соціологічні прийо­ми і способи вимірювання латентної злочинності й визначення латентності окремих видів злочинів. Це спостереження, опиту­вання, анкетування, експертні оцінки, огляди віктимізації на­селення, контент-аналізи матеріалів преси. До другої, оперативно-слідчої групи входить сукупність при­йомів і способів виявлення прихованих злочинів, які застосо­вують в оперативній та слідчій діяльності правоохоронні органи. Серед них вирізняють способи виявлення латентних злочинів, які тією чи іншою мірою пов'язані з господарською діяльні­стю юридичних осіб. З огляду на важливість об'єкта дослід­ження вони створюють підгрупу методів економіко-правового аналізу. Необхідно також ураховувати сучасні розробки методики вимірювання латентної злочинності на основі модульного аналі­зу конструювання соціуму, в основу якого покладено систем­ний підхід до дослідження суспільства загалом і, зокрема, та­кого соціального явища, як злочинність. При цьому широко використовують сучасні комп'ютерні технології, за допомогою яких можна не тільки розраховувати показники, що стосують­ся латентних злочинів і латентних злочинців, а й визначати тенденції розвитку латентної злочинності.  

Контрольні питання

1.   Що означає поняття "злочинність"?
2.   Які показники стану злочинності є кількісними?
3.   Що таке рівень злочинності?
4.   Як розраховують коефіцієнти інтенсивності злочинності та злочинної активності населення?
5.   Сутність поняття "ціна злочинності".
6.   За якими основними критеріями розрізняють типи струк­тур злочинності?  
7.   Що таке географія злочинності?
8.   Які основні детермінанти впливають на динаміку злочин­ності?  
9.   Латентна злочинність і основні її види.
10. Які фактори впливають на латентність злочинності?


» Поиск
» Статистика

18.205.176.100

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz