onli-films.at.ua
Среда, 21.08.2019, 15:26
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

ПРИЧИНИ І УМОВИ ЗЛОЧИННОСТІ

1.  Детермінація і причинність злочинності.
2.  Концепції причин злочинності.
3.  Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії.  
   
6.1. Детермінація і причинність злочинності
Проблема причин злочинності є центральною для криміно­логії. Те чи інше вирішення цієї проблеми визначає науковий зміст кримінологічної теорії і її спрямованість. Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох об­ставин, факторів і причин. Зауважимо, що кримінологія при­діляє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології, і для дослідження сукупності кримінальних правопорушень необхідно встановити якомога більше обставин, що визначають зміст і структуру досліджува­ного явища. Як правило, під причинністю розуміють генетичний зв'я­зок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причинності є породження при­чиною наслідку. Причинність завжди має об'єктивний ха­рактер. У загальнофілософському розумінні причинність є все-загальною, бо не існує явищ, які б не мали певних причин. I водночас не існує явищ, які б не породжували тих чи інших наслідків. У дослідженні злочинності важливо виходити з того, що необхідним є зв'язок між причиною і наслідком. Злочинність у цьому комплексі є наслідком дії відповідних причин і умов. У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображують зміст причинно-наслідкового комплексу: детер­мінація, причини й умови, фактори злочинності. Детермінація (від лат. determinare — визначати, обумовлю­вати) — найбільш загальна категорія, що характеризує поход­ження явищ, які вивчаються у природі і суспільстві. Ідеться про залежність одних явищ, процесів і станів від інших, про зв'язок між речами і явищами. Кримінологічна детермінація використовує в основному три види зв'язку: причинний, обумовлений і функціональний. Як зазначалося, причинний зв'язок є зв'язком генетичним, і причина сама по собі вже породжує наслідок. Умова — це явище, яке формує причину або створює мож­ливість її дії, і цей зв'язок з наслідком обумовлений. Функціональний зв'язок явищ полягає в тому, що зміна од­них явищ спричиняє зміну інших. Однією з найчастіше використовуваних у кримінології кате­горій є "причина": це явище, що безпосередньо зумовлює, по­роджує інше явище — наслідок. Причина як основа і сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ. Таким чином, якщо причини злочинності — це негативні явища, що породжують її, то умови злочинності — це явища, які безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але у певний спосіб впливають на розвиток причинного зв'язку, спри­яючи або не перешкоджаючи породженню злочинності. Умови злочинності, як правило, поділяють на об'єктивні та суб'єк­тивні. Такий розподіл дає можливість у кожному конкретно­му випадку встановити умови впливу на поведінку людини як зовні, так і вплив внутрішніх особливостей індивіда на його вчинки. Розглядаючи злочин як соціальне явище, необхідно врахо­вувати, що оцінка одних явищ як причин, а інших як умов зав­жди матиме відносний характер, оскільки в одних випадках певне явище може бути причиною злочинності, а в інших — її умовою. Проте зауважимо, що явище стає причиною тільки за наявності конкретних умов, що сприяють їй. У кримінологічній теорії, як і в суспільних науках взагалі, широко використовують термін "фактор", під яким розуміється причина, рушійна сила будь-якого процесу, що визначає його характер або окремі риси. Факторний підхід у кримінології виник ще у XIX ст. (Ч. Лом-брозо, Е. Феррі, I. Фойницький), коли сформувалася так звана теорія факторів. Ця теорія передбачає наявність концепцій, які беруть за основу певну ознаку або групу певних ознак (обста­вин) і пояснюють їх дією зміст, природу і характер змін дослід­жуваного явища або процесу. Таким чином, у теорії факторів перевага надається тільки певному аспекту дії одного чи кіль­кох факторів. У сучасній кримінології термін "фактор" різні вчені сприй­мають по-різному. Дехто під цим терміном розуміє і причину, рушійну силу, що визначає характер та окремі властивості до­сліджуваного процесу, явища, і групу причин, що об'єднують­ся за певною ознакою і сприймаються як домінанти розвитку та зміни досліджуваного явища. Іноді терміном "фактор" під­мінюють категорії "причина", "умова", "обставина". На думку кримінолога К. Горяінова [13], фактором можна вважати і при­чину, і умову (необхідну і супутню), і явище, що перебувають у функціональному зв'язку. А. Зелінський [8], вважаючи фак­тор рушійною силою процесу детермінації, зазначає, що серед факторів того чи іншого явища (у розглядуваному випадку — злочинності) необхідно розрізняти безпосередню (спеціальну) причину і умову. Причина в такому вузькому розумінні є вирі­шальним, активним фактором, який містить реальну можли­вість наслідку, а умова є відносно пасивним фактором, що впливає на розвиток причинного зв'язку, але не породжує на­слідку. Умова виконує роль каталізатора процесу: без наявно­сті необхідних умов не настане і наслідок. Важливе методологічне значення має розподіл факторів зло­чинності на об'єктивні й суб'єктивні. Об'єктивні фактори іс­нують незалежно від волі людини. До них належать стан еко­логії, економіки, соціальний устрій, спадковість, клімат та ін. Суб'єктивні фактори охоплюють все особистісне, що залежить від волі людей: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінсь-кий вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'яз­ково належать також несвідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а також спадкові особливості. У сучасній кримінології існує кілька методологічних підхо­дів до встановлення причинного комплексу злочинності. Окре­мі вчені уявляють причинний комплекс різнорідним і тому вва­жають, що його потрібно поділити на ієрархічні рівні: причини злочинності взагалі; причини окремих категорій злочинів; причини окремого злочину. Дехто вважає, що природа злочинів однорідна і тому недоцільно поділяти фактори на такі, що впливають на одиничну протиправну поведінку, і такі, що фор­мують злочинність як множину актів протиправної поведінки. Оскільки причини досліджуваного процесу є одними й тими ж, розбіжності полягають в інтенсивності їх впливу та ступені за­лежності поведінки людей від цих факторів. Так, висловлюючи свою думку щодо класифікації криміно­генних факторів залежно від їх рівня, А. Зелінський зазначає, що ця класифікація позбавлена логіки, оскільки не можна за­раховувати до одного класифікаційного ряду поняття, що різ­няться за обсягом. Він піддає також критиці пропонований окремими вченими розподіл причин злочинності на корінні (класові суперечності) і некорінні (усі інші). Свою думку він обґрунтовує тим, що можна й необхідно чітко розрізняти при­чину і умову: причина породжує, а умова забезпечує генетич­ний зв'язок. Але явище, що породило наслідок, завжди є ко­рінним й іншим воно бути не може.  
6.2. Концепції причин злочинності
Існуюче розмаїття поглядів на причини злочинності залеж­но від того, як визначається пріоритетна причина злочинності, можна поділити на два основних напрями: соціологічний і біо­логічний (біопсихологічний). Перший напрям — це соціологічні теорії, що ґрунтуються на кримінологічних школах і концепціях, які причину злочинно­сті вбачають в умовах життя суспільства. Видатний кримінолог Т. Мор визначив причинну зумовленість (детермінованість) зло­чинності певними соціальними явищами. Такою причиною він вважав насамперед приватну власність, яка породжує глибокий антагонізм у суспільстві. Аналогічної точки зору дотримувались відомі вчені Т. Компанелла, Д. Верас і Ж. Мельє. Подальший розвиток ця теорія дістала у працях засновників марксизму. Соціологічне пояснення природи злочинності запропоновано в теорії аномії, яку розробив Е. Дюркгейм у 1897 р. Явище ано-мії (розрегульованості) виникає під час криз і різких соці­альних змін, коли загальноприйняті норми соціальної поведін­ки не відповідають очікуваним результатам. Теорія аномії дістала значного поширення на Заході. Р. Мер-тон [7] основною причиною девіації (відхилення поведінки) вважав наявність розриву між культурними цінностями сус­пільства і соціально схваленими засобами їх досягнення. Близькі до соціологічних теорій культурологічні концепції причин злочинності кримінологи пояснюють конфліктом між нормами культури суспільства і субкультури окремих соціаль­них груп, навчанням протиправній поведінці при сприйнятті норм і цінностей злочинних груп (Е. Сатерленд). Біологічні концепції причин злочинності в чистому вигляді кримінологи формулюють дуже рідко. Біологічної теорії при­чин злочинності в чистому вигляді дотримувався тільки на по­чатковому етапі своїх досліджень її засновник Ч. Ломброзо. Біологічні теорії причин злочинності не дістали великого по­ширення у кримінології (у тому числі у вітчизняній та російсь­кій). Більшість прихильників цієї теорії визнають значущість соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку — соціальному чи біологічному — надається пріо­ритет. Згідно з біопсихологічними теоріями причина злочинно­сті полягає в особистості й природі людини.  
6.3. Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії
Проблема причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах роз­винутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність від­творюється власне капіталістичним суспільством і її немож­ливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин на­зивалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіт­тя, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеоло­гії та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин зло­чинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталі­стичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це так звані причини першого порядку. Причина­ми другого порядку вважалися неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у міру зміцнення соці­алізму, але на певному етапі зумовлюють можливість виникнен­ня тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності. Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні та специфічні. Повною причиною вважалася сукуп­ність соціальних явищ, що перебували у причинному й зумов­леному зв'язку із злочинністю. Специфічна причина (власне причина) стосувалася соціальної психології (дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому зазнача­лося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до зло­чинності поза сферою соціальної психології. Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість викладених основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як відставання суспільної свідомості від суспіль­ного буття, можна пояснювати будь-які дії людей, що не відпо­відають інтересам суспільства й держави. Обґрунтованій крити­ці піддав А. Зелінський і розподіл причин злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на його думку, розмиває відмінність між поняттями "причина" і "умова", оскільки умова підноситься до рангу причини ("повної"). Крім того, викликає сумнів логіка поняття "повна причина". Якщо визнати її існування, то необхідно погодитись із реальністю "не­повної причини". Але неповна причина не може породити жод­ного наслідку. Сучасними представниками соціологічного напряму є нау-ковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України [16]. Вони вважають, що основні причини зло­чинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (ге­нетичними) властивостями особи, ні психологічними (індиві­дуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведін­ки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена. Вчені-кримінологи НАВС України зазначають, що при вирі­шенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати ви­хідні положення, порушення яких може призвести до помил­кових висновків:  
•      причинно-наслідковий зв'язок соціальних, психологічних та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є об'єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві, яка має загальний універсальний характер; кримінологіч­на специфіка не повинна підміняти закономірності власне причинного зв'язку;
•      оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й правовим, соціально-психологічним, вона має певні не тільки соціальні, а й інші причини;  
•      розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи особу зло­чинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зо­внішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб'єк­тивне) і породжує єдиний результат — злочин. Разом з тим включення до причинної залежності особи злочинця не по­винно призводити до абсолютизації як її значення, так і зовнішнього впливу на неї. Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують роз­виток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпо­середньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних від­носинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можли­вість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відпо­відно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-мораль­ний стан суспільства. Представниками соціологічного напряму є також вчені-кри-мінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії [17]. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвит­ку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочат­ку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою. Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра со­ціальних суперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між групами і блоками держав), міжнаціо­нальні, міжконфесійні, внутрішні класові, міжособисті та внут­рішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочин­ності та її поширення. Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й ви­значають її стан, вчені Санкт-Петербурзької академії МВС Ро­сії поділяють на дві групи: зовнішні (об'єктивні) і внутрішні (суб'єктивні). Зовнішніми (об'єктивними) є умови і явища, які повністю або майже повністю не залежать від волі індивіда. До них нале­жать економічна ситуація в державі й регіоні; господарчі, фі­нансові, зовнішньоторговельні умови, що характерні для пев­ної держави та її суб'єктів; безробіття; незаконна міграція; екологічні проблеми; урбанізація; житлово-комунальні проб­леми та ін. Внутрішніми (суб'єктивними) є умови і явища, що впли­вають на злочинність і пов'язані зі способом життя людей. Здебільшого це пияцтво і алкоголізм. До цих умов належать також наркоманія і проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація населення; корумпованість частини посадових осіб і працівників правоохоронних органів; недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохорон­них органів й існуючому порядку реєстрації та обліку зло­чинів та ін. Кримінолог Н. Кузнєцова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст [18]. Причинами злочин­ності (у сучасній Росії) вона вважає систему негативних со­ціально-психологічних явищ, що пов'язані із суперечностями суспільства й держави і породжують злочинність. Іншими сло­вами, причини злочинів і злочинності полягають у соціально негативних суперечностях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути най­різноманітнішим — соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним тощо. За близькістю до злочинності й злочинів вчена розрізняє умови безпосередні й опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причин-но-наслідкового зв'язку відіграють внутрішні та зовнішні супе­речності, що виникають як всередині суспільства й держави, так і при їх взаємодії із зовнішнім світом. Причини і умови злочинності Н. Кузнєцова класифікує на рівні: причини і умови злочинності взагалі; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину. Криміногенні умови вона класифікує на дві групи: умови, що сприяють вчи­ненню злочинів (ситуаційні умови), і умови, що формують кри­міногенну мотивацію. До ситуаційних умов вона зараховує та­кож віктимогенні, тобто поведінку потерпілих. На сучасному етапі розвитку суспільства (у Росії) причини і умови злочинності Н. Кузнєцова групує в чотири основні під­системи: економічні; кримінальної агресії; кримінальної необе­режності; правові детермінанти.
1.   Економічні причини і умови.  
•      Причини: психологія здирництва, паразитизму, злиднів.
•      Умови: помилки у стратегії й тактиці економічних ре­форм, приватизації, банківській системі та акціонуванні, виробничій сфері, сфері споживання і податковій системі; безконтрольність; безкарність.
2.    Причини і умови кримінальної агресії.
•     Причини: психологія агресивності корисливої, побутової, націоналістичної та сексуальної.  
•     Умови: безконтрольність обігу зброї і наркотиків; пропа­ганда культу насилля, порнографії, проституції; відсут­ність ефективної ранньої профілактики.  
3.    Причини і умови кримінальної необережності.  
•     Причини: психологія легковажного ставлення до дотри­мання вимог громадської безпеки; егоїстично недбале за­доволення власних інтересів.  
•     Умови: недоліки в матеріальному, технологічному, органі­заційному, правовому забезпеченні особистої та громадсь­кої безпеки.  
4.   Правові причини і умови.
•    Причини: психологія правового нігілізму, правової легко­важності та правового безкультур'я.  
•    Умови: недосконалість законодавства; прорахунки право-застосовчої практики; неефективність правового вихован­ня; неефективність громадської профілактики; неефек­тивність ранньої профілактики на стадії правопорушень. А. Зелінський є представником біопсихологічного напря­му в сучасній вітчизняній кримінології. Піддаючи критиці су­часні кримінологічні концепції причинності, вчений зазначає, що у філософський і кримінологічній літературі зберігається панування вульгарно-соціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення об'єктивного (середовища існування) та суб'єктивного (людського, у тому числі й біологічно зу­мовленого) у детермінації злочинності [9]. Як рух вперед він оцінює погляди Н. Кузнєцової, яка на перший план кри­мінологічної детермінації висуває суб'єктивний фактор. А. Зелінський вважає, що людські вади завжди були й зали­шаються найближчою та визначальною причиною всіх видів антисоціальної поведінки, у тому числі й злочинної, не запе­речуючи при цьому впливу на поведінку людей обставин, що об'єктивно від них не залежать. Обґрунтовуючи свою думку, вчений зазначає, що методологічно обґрунтованішим був би пошук першопричини злочинності в суб'єктивному факто­рі — недосконалості людської природи, оскільки якщо ос­новну причину зростання злочинності пояснювати виключно об'єктивно існуючими економічними суперечностями, то поза увагою залишаються проблеми культури, моральності, психіч­ного здоров'я, тобто фактори, які безпосередньо породжують девіантну поведінку. Отже, А. Зелінський основною причиною злочинності ви­знає суб'єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур'я, шкідливі звички, конформізм. Як зазначалося, людські вади притаманні власне природі людини, вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим за­уважимо, що на стан психічного і соматичного здоров'я насе­лення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшої шко­ди генофонду українського народу було завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів, ко­лективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат за­знала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелі­чене істотно позначилось на психічному і моральному здоров'ї населення України (біологічне спадкування). Піддаючи критиці погляди представників соціальної пара­дигми, А. Зелінський наголошує, що їх звинувачення в бік прихильників біопсихологічної теорії стосовно того, що вони визнають уроджені злочинні схильності людей, є безпідставни­ми, оскільки жоден з них, за винятком Ч. Ломброзо, цього не стверджував. Успадковуються не злочинні нахили, а такі особ­ливості психіки та тілесної конституції людини, які за несприят­ливих умов середовища значно підвищують ризик формування особистості соціопата, який постійно конфліктує із суспільст­вом та іншими людьми. Суб'єктивно-особистісні фактори, які належать до безпосередніх причин злочинності (причин першо­го порядку), у свою чергу, є наслідками біологічного й соціаль­ного спадкування (причини другого порядку) і тісно взаємопо­в'язані. Умови криміногенної детермінації А. Зелінський поділяє на суб'єктивні та об'єктивні. Суб'єктивні умови злочинності, тобто ті, що залежать від волі людей, породжуються тими самими негативними мораль­ними та психологічними явищами і особистісними властивос­тями, що й причини злочинності. Таким чином, суб'єктивні причини злочинності об'єктивуються не тільки у злочинності, а й в умовах, які їй сприяють. До таких умов належать пияцт­во і алкоголізм; наркоманія; криміногенність засобів масової інформації; пропаганда жорстокості, насилля, розпусти; втра­та освітою авторитету; корупція державних службовців і пра­воохоронних органів; низька ефективність діяльності органів здійснення кримінальних покарань; незаконна міграція; мілі­таризація населення за рахунок поширення незаконного збе­рігання зброї, що надходить з інших держав через "прозорі кордони", та ін. Об'єктивними умовами є соціальні суперечності, які безпо­середньо не залежать від свідомості й волі населення, а успад­ковані з минулої доби, підтримують стан напруження в сус­пільстві та сприяють злочинності. До таких факторів належать негативні аспекти урбанізації та прогресу; економічні, еколо­гічні проблеми та інші об'єктивно зумовлені труднощі перехо­ду до ринкової економіки. Швидкий розвиток великих міст на загальному тлі руйнування сільського побуту призвів до демо­графічної диспропорції: з одного боку, перенаселення, дефіциту житла, транспортних та екологічних проблем у містах, з іншо­го — нестачі робочих рук, занепаду сільського господарства. До негативних наслідків урбанізації належать психологічні пере­вантаження, інформаційна перенасиченість, сурогати масової культури, які не сприяють моральному вдосконаленню люди­ни. Економічна криза в Україні призвела до безробіття й різко­го розшарування суспільства на багатих та бідних. Розподіл кримінологічних факторів на суб'єктивні та об'єк­тивні А. Зелінський вважає умовним, оскільки суб'єктивні фактори детермінуються не тільки особою, а й умовами буття, що об'єктивно склалися, і навпаки. Разом з тим, на його дум­ку, пояснити причини і умови злочинності, а також її дина­міку в різні історичні періоди неможливо без відокремлення того, що здійснюється закономірно під впливом сил, які не залежать від людей, і того, що люди самі ускладнюють собі іс­нування. Отже, розглянуті сучасні теорії вирішення проблеми детер­мінації злочинності мають як прихильників, так і супротивни­ків. Проте зазначимо, що вчені-кримінологи як України, так і Росії при вирішенні проблеми детермінації злочинності на­дають перевагу теоріям соціологічного напряму.    

Контрольні питання

1.  Відмінність понять "причина" та "умова".
2.  Сутність терміну "фактор".
3.  На яких вихідних положеннях базуються соціологічні тео­рії причин злочинності?
4.  Які положення є основою біологічних концепцій причин злочинності?
5.  Сутність основних теорій соціологічного напряму.
6.  У чому полягає особливість поглядів представників біопси-хологічного напряму на причини й умови злочинності?


» Поиск
» Статистика

18.206.15.215

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz