onli-films.at.ua
Суббота, 17.08.2019, 22:04
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

поняття, предмет і система кримінології
1.  Кримінологія як наука і її предмет.
2.  Завдання і функції кримінології.
3.  Система кримінології. Кримінологія як навчальна дисципліна.
4.  Кримінологія в системі наук. Зв'язок кримінології з правовими та іншими науками.
   
1.1. Кримінологія як наука і її предмет Кримінологія (від лат. crimen — злочин і грецьк. \6yoc, — слово, вчення) — це наука, що вивчає злочинність як соціальне явище. Вважається, що термін "кримінологія" увів у 1879 р. антрополог Топінар. У 1885 р. вперше з такою назвою вийшла друком праця Р. Гарофало. Проте вчення про злочини почало формуватися набагато раніше. У систематизованому вигляді уявлення про злочинну поведінку і боротьбу з нею містяться у праці Ч. Беккаріа "Про злочини і покарання" (1761), де по­ряд з кримінально-правовим вченням про покарання визначе­но також погляди на природу злочинної поведінки й методи протидії їй з боку держави. За період понад два сторіччя погляди на злочинну поведін­ку і заходи боротьби з нею істотно змінилися. Розвинувшись у різних напрямках (антропологічному, соціологічному, біо­логічному, психологічному), кримінологія нині не становить єдиного вчення й охоплює багато різноманітних поглядів і шкіл з науковими центрами в багатьох країнах світу. Проте в межах загальної наукової дисципліни кримінологів об'єднує намагання описати й пояснити явище злочинності, а також обґрунтувати засоби її попередження. У колишньому СРСР кримінологічні дослідження тривалий час (протягом 30-50-х років XX ст.) фактично були заборонені. Крім того, кримінологія піддавалась ідеологізації, що зумовило неправдиве висвітлення злочинності радянського суспільства як явища, що загасає, а з часом повинно зникнути. Сучасна кримінологія — це наука про закономірності злочинності та заходи Ті попередження. Вона вивчає злочин­ність як процес масового відтворення злочинів, причини зло­чинної поведінки й особу злочинця, а також розроблює заходи попередження злочинів. Вітчизняна кримінологія виокремилась з науки криміналь­ного права. Нині кримінологію розробляють здебільшого юрис­ти; викладають її в системі правових наук. Явища, які вивчає кримінологія, базуються на таких кримінально-правових по­няттях, як "злочин" і "злочинець". Система профілактики зло­чинів і профілактичні заходи, що є її складовими, мають правову основу, тобто правовий аспект, а причини й умови злочиннос­ті, особа злочинця тісно пов'язані з дефектом правосвідомості, правовою психологією. Формально кримінологія об'єднана в одну юридичну спеціальність разом з кримінальним правом і кримінально-виконавчим правом. Проте незважаючи на тісний взаємозв'язок цих трьох дисциплін кримінологія за природою і предметом, який вивчає, є окремою наукою. Кримінальне право і кримінально-виконавче право як пра­вові науки розглядають злочин і відповідальність за нього з по­зицій права, а кримінологія спрямована на осмислення злочин­ності в її соціальному аспекті, вивчає злочинність як певний суспільний процес, явище, що супроводжує історію розвитку людства. Вивчення злочинності як соціального явища, її при­чин і умов, особи злочинця, заходів попередження злочинності не вкладається в межі тільки правових характеристик, а нале­жить також до сфери соціології. Тому можна вважати, що кри­мінологія є не суто правовою, а й соціологічно-правовою наукою і навчальною дисципліною. Як зазначалося, кримінологія досліджує злочинність як со­ціальне, суспільне явище, механізм індивідуальної злочинної поведінки, причини й умови злочинності та окремого злочину. Кримінологія вивчає особливості особи злочинця, а також його жертви — особи, яка є потерпілою від злочину. Предметом ви­вчення кримінології є різновиди відхилень соціальної поведін­ки (девіантна поведінка), що тісно пов'язані із злочинністю: алкоголізм, наркоманія, проституція, корупція в різних сфе­рах державного управління й інші форми аморальної поведін­ки, самогубства. Складовою кримінології є також попереджен­ня злочинності. Кримінологія розглядає також комплекс пи­тань, пов'язаних з особою й поведінкою осіб, що потерпіли від злочину. Цей розділ називається віктимологією. Дуже часто ві-ктимна поведінка стає приводом або сприятливою умовою для вчинення злочину. Виключно важливою залишається проблема правового захисту осіб, які зазнали шкоди від злочинних пося­гань на їх життя, здоров'я, майно. Отже, доходимо висновку: кримінологія — це наука про злочинність і злочин, їх причини й сприятливі умови, особу злочинця і його жертви, а також про пов'язані із злочин­ністю явища відхилення соціальної поведінки, шляхи й за­соби попередження злочинності. До основних складових предмета кримінології належать:
•      злочинність як соціально-правове явище;
•      причини й умови злочинності;
•      особа злочинця;
•      попередження злочинності;
•     жертва злочину. Розглянемо ці складові детальніше. Злочинність є основним елементом предмета кримінології. Під злочинністю розуміється соціальне та кримінально-правове явище, яке становить систему злочинів, що вчинені на певній те­риторії за певний час. Кількісно-якісними показниками злочин­ності є рівень, структура, динаміка, географія, характер. Злочин­ність виявляється у вигляді сукупності злочинів, які, як правило, ототожнюються з її сутністю. Однак існує й інший підхід (В. Бур­лаков, В. Сальников [17]), згідно з яким під злочинністю слід ро­зуміти негативу властивість суспільства відтворювати небезпечні для нього діяння, що зумовлює введення кримінально-правових заборон, піддається кількісній інтерпретації й виявляється в су­купності злочинів. Таким чином, сукупність вчинених на певній території за певний час злочинів є тільки симптомом злочинності, що свідчить про глибокі криміногенні процеси. Причини й умови злочинності об'єднуються в родове по­няття "криміногенні детермінанти" й становлять окремий блок, що підлягає спеціальному дослідженню. Кримінологія як науко­ва дисципліна виконує роз'яснювальну функцію, згідно з якою здійснюються заходи виявлення економічних, культурологіч­них, етнічних, психологічних, ідеологічних, організаційно-управ­лінських та інших соціологічних явищ, які породжують і зу­мовлюють (детермінують) злочинність як наслідок, а також призводять до відтворення злочинності як масового явища. Під причинами злочинності зазвичай розуміють соціальні явища, що породжують злочинність; сутність цих явищ поля­гає в суперечностях, що виявляються на певних етапах розвит­ку суспільства. Кримінологія вивчає причини виникнення і по­ширення злочинності, класифікує їх за різними критеріями. Причини й умови злочинності вивчаються на різних рівнях: злочинності взагалі; окремої групи злочинів; конкретного зло­чину. Це зумовлено тим, що причини конкретного злочину, який скоюється в певний час у певному місці, не повторюють ідентично схему причин злочинності взагалі. Конкретний злочи­нець не завжди усвідомлює зв'язок злочину, який він вчиняє, із суперечностями дійсності, а вчинення конкретного злочину конкретною особою визначається індивідуальними умовами іс­нування конкретної особи, до яких належать мікросередовище, у якому формується особа; особливості потоку масової інформа­ції, яку споживає людина; особистісні особливості людини; си­туація, що сприяє вчиненню злочину [17]. Кримінологія ви­вчає зазначені основні причини конкретного злочину, а також процес їх взаємодії, який називається механізмом формування конкретного злочину. Особу злочинця кримінологія вивчає з позицій виявлення соціально-демографічних, правових, соціально-рольових, пси­хологічних та інших властивостей суб'єктів злочину. Інтерес становлять кількісні відмінності соціологічного портрету зло­чинців (та окремих їх категорій) від основної маси населення, бо відхилення щодо професійної, статево-вікової, родинної та інших характеристик допомагають виявити витоки злочинності. Спостереження за злочинцями в суспільстві повинно здій­снюватися постійно, оскільки їх склад і вигляд з часом суттєво змінюються. Кримінологія вивчає мотиви злочинів і їх мотивацію, тобто пояснення спонукань до вчинення злочину, які надають безпо­середньо злочинці. Зазначимо, що злочин — це акт не тільки зовнішній, а й вольовий, усвідомлений, що обирається людиною вільно і є ре­зультатом складного процесу, в якому зовнішні обставини діють опосередковано, відбиваючись через внутрішні умови. Тому щоб пізнати причини злочинності, необхідно розкрити механізм злочинної поведінки. Проте цей механізм можна розкрити лише у процесі дослідження особи злочинця і впливу її власти­востей та особливостей на протиправну поведінку. Попередження (профілактика) злочинів — це система дер­жавних і суспільних заходів, спрямованих на усунення або ней­тралізацію злочинності, послаблення її причин та умов, утри­мання від злочинів і коригування поведінки осіб, які схильні й спроможні вчиняти злочини. Профілактичну систему можна аналізувати за спрямованістю, механізмом дії, змістом, суб'єкта­ми та іншими критеріями. Заходи запобігання злочинності, їх зміст і характер залежать від того, як саме визначаються причи­ни злочинності. Проблеми поведінки потерпілого так само є елементом пред­мету кримінології. Для визначення цього аспекту застосовують термін "віктимологія" — вчення про жертву злочину. Потерпі­лий від злочину досліджується кримінологією з позицій його можливості стати жертвою злочинного посягання. Криміноло­гія виявляє психологічні, соціальні, професійні та інші особли­вості потерпілих від різних видів злочинів, вивчає життєві си­туації, які підвищують небезпеку стати жертвою злочину, а отримані результати використовує для розробки рекомендацій, спрямованих на попередження злочинів і подання соціальної допомоги потерпілим.    
1.2. Завдання і функції кримінології
Найголовніше практичне завдання кримінології — виявля­ти шляхи стабілізації злочинності, зменшувати її розміри й не­безпеку. Окремі найнебезпечніші й особливо поширені злочини потребують найпильнішої уваги. На сучасному етапі розвитку нашої держави з'являються нові види злочинів — організована злочинність, що охоплює такі транснаціональні види злочинної діяльності, як незаконне вивезення сировини, наркобізнес, тор­гівля зброєю й людьми, злочинна корупція, екологічні злочини. На подальший розвиток очікують такі нові напрями криміно­логії, як родинна (яку активно розроблюють на Заході в аспек­ті злочинів серед членів родини), екологічна, а також традицій­ні напрями кримінологічної характеристики злочинності молоді й неповнолітніх, насильницької злочинності. Останніми роками кримінологи багато уваги приділяють проблемі серій­них сексуально-насильницьких злочинів. До основних завдань кримінології належать такі:  
•      отримання достовірних даних про елементи, що є предме­том кримінології;
•      систематичне виявлення й аналіз явищ, процесів, факто­рів, ситуацій, обставин, що детермінують злочинність;
•      виявлення і вивчення суперечностей і конфліктів, що призводять до виникнення та реалізації злочинних намі­рів, а також формування особи злочинця;  
•      розробка наукових рекомендацій щодо усунення або ней­тралізації явищ, що спричинюють антисуспільну злочин­ну поведінку;  
•      наукова розробка заходів, пов'язаних з виявленням осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, вивчення цих осіб і вжиття дієвих профілактичних заходів впливу на них. З перелічених завдань кримінології випливають основні функції кримінології.
1.    Описова. Кримінологія виявляє й фіксує факти соціаль­ної дійсності, що пов'язані із злочинністю, відображує їх влас­тивості й відносини, здійснює їх науковий опис.
2.   Пояснювальна. Розкриваючи на основі отриманих емпі­ричних даних і теоретичних положень сутність досліджуваних об'єктів, зокрема виявляючи закономірності злочинності, дії її причин, формування особи злочинця, кримінологія пояснює їх з наукових позицій.  
3.    Прогностична. Вивчаючи тенденції, перспективи зміни кримінологічно значущих процесів та явищ і аналізуючи їх, кримінологія прогнозує їх майбутній стан і розвиток.
4.    Регулятивна. Кримінологічний опис, пояснення і про­гнозування підпорядковуються інтересам науково обґрунтова­ного керування соціальними процесами, пов'язаними з попере­дженням злочинності. Отже, доходимо висновку: кримінологія вивчає злочинність і злочин, намагається пояснити причини їх виникнення, роз­роблює методику прогнозування злочинності та індивідуальної поведінки. Регулятивна функція кримінології полягає в роз­робленні наукових засад попереджувальної діяльності суб'єктів профілактики.  
1.3. Система кримінології.
Кримінологія як навчальна дисципліна Кримінально-правове походження науки кримінології зумо­вило її традиційний розподіл на загальну та особливу частини. У загальній частині кримінології розглядаються її теоре­тичні основи і поняття, наводиться визначення злочинності, вивчаються її кількісні та якісні параметри (показники), ана­лізується проблема детермінації (причин і умов) злочинності. Значне місце в загальній частині приділяється особі злочинця й механізму злочинної поведінки. Ця частина містить також розділ, присвячений методиці кримінологічних досліджень і проблемі попередження злочинності. При вивченні загальної частини кримінології на перший план висувається здатність до абстрактного мислення і засвоєння теоретичних положень. В особливій частині міститься кримінологічна характерис­тика різних видів і груп злочинів: корисливої й насильницької злочинності, професійної й організованої, рецидивної, еконо­мічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в міс­цях позбавлення волі та ін. Цей розділ є найнасиченішим щодо інформації і для його засвоєння потрібна ретельна робота і гли­боке знання Кримінального кодексу України [13]. Помилково було б вважати кримінологію суто академічною галуззю знань, що не має безпосереднього практичного значен­ня. Кримінологічна підготовка входить у систему професійної моделі оперативних працівників органів внутрішніх справ, працівників служби безпеки, прокуратури, суду та інших поса­дових осіб, які беруть участь у розкритті злочинів. Відповідні навички і знання потрібні їм для розуміння, аналізу й оцінки оперативної обстановки в регіоні з урахуванням латентної зло­чинності; для грамотного і професійного складання звітів з оглядів правозастосовчої та профілактичної діяльності; для вивчення злочинності та її причин у певному населеному пунк­ті, на певній території та окремому об'єкті з використанням спеціальних методик; для правильного застосування вимог процесуального законодавства щодо попередження злочинів слідчим, прокурором, судом (ст. 23, 23-1, 23-2 КПК України); для грамотної оцінки особи обвинуваченого і виявлення справж­ніх мотивів її злочинної поведінки.  
1.4. Кримінологія в системі наук.
Зв'язок кримінології з правовими та іншими науками Загальновідомо й загальновизнано, що кримінологія як нау­ка походить з кримінального права. Як зазначалося, криміно­логія використовує такі базові визначення кримінального права, як "злочин" і "злочинець". Однак серед сучасних кримінологів-науковців Росії та України не існує однозначного погляду на сутність кримінології як правової науки. У підручниках, вида­них у Росії протягом 1966-1999 рр., підтверджується офіційне трактування кримінології як правової науки і водночас під­креслюється її тісний зв'язок із соціологією (А. Долгова [14]). Поширена також точка зору на комплексний зміст криміно­логії, що перебуває на межі кримінального права і соціології (І. Даньшин [5]), тобто є соціолого-правовою наукою. Окремі вче-ні-кримінологи (Ю. Блувштейн [3] і А. Яковлєв) розглядають кримінологію як соціологію злочинності. Такої самої точки зору дотримується кримінолог А. Зелінський [7-10], обґрунто­вуючи її тим, що девіантна (відхилена) поведінка є предметом вивчення соціології, а злочинність — одна з форм девіантної поведінки, тому вивчати її повинні соціологи, а не юристи. Він підкреслює, що соціальна психологія, яка виникла на межі со­ціології та психології, є особливою галуззю знань про людські відносини і належить до психології. Вчений вважає, що оскіль­ки у кримінології особа і її вчинки посідають центральне місце, то вона охоплює соціальну психологію. Кримінологію взагалі А. Зелінський визначає як комплексну науку, що поєднує со­ціологію і психологію злочинності, і вважає її соціологічною, а не юридичною наукою. Своє ставлення до кримінологів з ба­зовою юридичною освітою він висловлює так: сприйняття й осмислення правової інформації у кримінологічних досліджен­нях повинні здійснюватися через призму соціологічного та пси­хологічного вивчення реальної дійсності. Тому додатковою ба­зовою освітою для кримінолога повинна стати соціологічна або психологічна науки. Проте ця точка зору не дістала широкої підтримки серед науковців-кримінологів України і Росії. Без базової юридичної освіти кримінолог не буде здатний правиль­но трактувати такі базові, основні поняття кримінології, як злочин і злочинець, не зможе орієнтуватись у розмаїтті норм кримінального законодавства, що ставить під сумнів достовір­ність таких досліджень і прогнозів. Як слушно зауважують В. Бурлаков і В. Сальников [17], ви­ключно важливо, щоб у сучасний складний для кримінології час вона не втратила свого місця в системі юридичних наук, щоб її не поглинула правова соціологія або соціологія девіант-ної поведінки. Кримінологія не повинна відокремлюватися від правового поля, з яким нерозривно пов'язана. Як наукова дис­ципліна, що осмислює теперішній стан і перспективу взаємо­відносин держави і притаманного їй феномену злочинності, кримінологія могла б стати загальнотеоретичною основою для наук кримінально-правового циклу. З урахуванням значущості ролі, яку органи внутрішніх справ відіграють у боротьбі зі зло­чинністю, необхідно підкреслити виключне місце, яке покли­кана посісти кримінологія у професійній підготовці працівників органів внутрішніх справ. Як зазначалося, кримінологія тісно пов'язана з такими право­вими науками, як кримінальне право і кримінально-виконавче право (рецидив злочинів і його попередження). Кримінологічні дослідження неможливо здійснювати без використання криміна­льної статистики. Багато загальних кримінологічних положень міститься в нормах кримінально-процесуального права, а також у законодавстві про прокуратуру, що регламентують виявлення й усунення причин та умов конкретного злочину (ст. 23, 23-1, 23-2 КПК України) і координацію діяльності щодо їх запобігання. Кримінологія тісно пов'язана також з криміналістикою, яка, розроблюючи тактику і методику розслідування злочинів, ґрун­тується на кримінологічній характеристиці конкретних видів злочинів. Окремі положення адміністративного, цивільного, сімейного та житлового права, наприклад про відповідальність за правопорушення, обмеження дієздатності, позбавлення батьківських прав, виселення, належать до заходів попереджен­ня злочинності. У зв'язку з поширенням соціологічних досліджень у сфері права і, зокрема, публікацій із соціології кримінального права необхідно співвіднести останню з кримінологією. Проте не слід також розширювати сферу соціології кримінального права, включаючи в її предмет соціальні явища, що визначають зло­чинність. Цей науковий напрям розкриває суспільну зумовле­ність кримінально-правових норм і соціальні результати (нас­лідки) їх функціонування. Певний сенс має твердження, що соціологія кримінального права є частиною кримінології, яка віддзеркалює каральну реакцію держави на злочинність. Серед неюридичних дисциплін кримінологія найтісніше по­в'язана із соціологією, соціальною психологією, власне психоло­гією, демографією, математичною статистикою, кібернетикою і педагогікою. У перелічених наук кримінологія запозичує методи дослі­дження процесів, що зумовлюють злочинну поведінку й розви­ваються в суспільстві загалом, в окремих групах людей і у сві­домості особи, методи кількісної інтерпретації цих процесів, а також виховну методику, яку кримінологія пристосовує для попередження злочинності. Перелічені науки і дисципліни, у свою чергу, збагачуються відповідними знаннями зі сфери зло­чинності.  

 Контрольні питання  

1.  Основні елементи предмету кримінології.  
2.  Основні завдання кримінології.
3.  Основні функції кримінології.
4.  Як побудована система кримінології?
5.  Для виконання яких завдань працівникам правоохоронних органів потрібні знання з кримінології?
6.  Як визначають суть науки кримінології сучасні вчені-кри-мінологи?
7.  З якими правовими та іншими науками пов'язана кримі­нологія?

» Поиск
» Статистика

18.205.176.100

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2019Конструктор сайтов - uCoz