Загальна
Декларація прав людини — проголошена і затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10
грудня 1948 року. Складається з преамбули і ЗО статей. Є одним з
найвидат-ніших гуманітарних документів сучасності, що стверджує пріоритет прав
людини. Визначає, що здійснення проголошених Д. прав і свобод у жодному разі
не повинно суперечити меті і принципам ООН. Ратифікована більшістю держав світу, в т. ч. Україною.
Загальний
нагляд прокурора — вищий
нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма державними
і громадськими
органами, підприємствами, установами,
організаціями та громадянами. На
території України здійснюється генеральним прокурором України і
підпорядкованими йому прокурорами (ст. 19 Закону України "Про прокуратуру").
Зайнятість
населення — діяльність
громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, що, як
правило, приносить їм
дохід у грошовій (заробітна плата) або іншій формах. (Закон України " Про
зайнятість населення").
Загальні
збори трудового колективу — найвищий орган самоуправління трудового колективу, що
керує його справами на основі демократичних принципів і активної участі
працівників у розв' язанні виробничих та інших питань.
Закон — нормативно-правовий акт вищого представницького
органу державної законодавчої влади або самого народу, що регулює найбільш
важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення,
втілює основні права людини та інші загальнолюдські цінності та має найвищу
юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.
Законність — режим (стан) відповідності суспільних відносин законам
і підзаконним нормативно-правовим
актам держави, що утворюється
в результаті їх неухильного
здійснення усіма суб' єктами права.
Законодавча
влада — складова
частина владних структур України, основною функцією якої є законотворчість і
організація контролю за
дотриманням чинного законодавства усіма структурами держави, об' єднаннями
громадян та громадянами. Головним законодавчим органом Української держави є Верховна
Рада.
Законодавча
ініціатива — це
право внесення уповноваженими державними органами й особами законопроекту в
законодавчу установу згідно з установленим порядком.
Законодавчий
процес — закріплена
Конституцією України та законодавством обо-в' язкова послідовність певних дій
для створення законів.
Законодавча
регламентація — встановлення
у законодавчих актах положень, правил, норм поведінки, що регулюють певне коло
суспільних відносин.
Законодавча
функція — основний напрям
діяльності Верховної Ради України по вироб-32 ленню, прийняттю, зміні
чи
скасуванню Закону.
Замах на
злочин — умисна
дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не
було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного (ст. 15 КК).
Заохочення —
передбачені у затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього
трудовою розпорядку матеріальні та інші заходи, що застосовуються до працівників
при успішному виконанні ними трудових обов' язків.
Заповіт — розпорядження громадянина на випадок смерті про
належне йому майно (у т. ч. гроші, цінні папери), зроблене у встановленій
законом формі.
Заподіювач
шкоди — особа,
яка внаслідок неправомірної дії або бездіяльності завдала шкоду особистому або
майновому благу.
Застосування
правових норм —
здійснювана компетентними органами або об'єднаннями організаційно-правова
діяльність, результатом якої
є підтвердження, зміна, встановлення чи скасування взаємних юридичних прав та
обов'язків суб'єктів реалізації цих норм.
Затримання —
у кримінальному процесі короткочасна міра примусу, що застосовується до особи,
яка підозрюється у вчиненні злочину, з метою з'ясування її причетності до
злочину і вирішення питання про застосування до нього запобіжного заходу —
взяття під варту.
Захищеність
особи — наявність розвинених і
ефективних процедурно-юридичних засобів (механізмів) для вільного здійснення,
охорони та захисту основних прав людини.
Заходи
громадського впливу — заходи
виховного характеру, що здійснюються громадськими організаціями і трудовими
колективами, а також колективами громадян за місцем проживання до осіб, які
порушують правила співжиття, у тому числі у передбачених законом випадках, і
до правопорушників.
Збитки — витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження
його майна; не одержані кредитором доходи, які він міг одержати за умови
виконання боржником зобов' язання.
Звичай — правило поведінки людей, що склалося в процесі їх
співжиття внаслідок тривалого його застосування.
Звичаєве право — формально обов'язкові до виконання звичаї загального
характеру, санкціоновані і забезпечувані державою. Звільнення з роботи з ініціативи власника —розірвання
трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на
підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Звільнення
з роботи з ініціативи працівника —
одна з підстав припинення трудового договору, коли працівник протягом двотижневого
терміну попереджає власника про своє звільнення, а за наявності поважних причин
останній зобов'язаний звільнити працівника у терміни, вказані ним у заяві.
Зворотна
чинність закону — поширення
дії виданого закону на відносини, що мали місце до набуття ним чинності, з
моменту їх виникнення.
Земельне
право — система
юридичних норм, що регулюють суспільні відносини по раціональному використанню
та охороні земель.
Зловживання
владою або службовим становищем — умисне, з корисливих мотивів або іншої особистої
зацікавленості, використання особою свого службового становища всупереч інтересам
служби,
якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громадським
інтересам або захищеним законом правам та інтересам
окремих
громадян.
Зловживання довірою — виражається
у свідомому
використанні винним
особливих, заснованих на довір'ї, фактичних
чи юридичних відносин з особою, яка є власником майна або
відає державним чи колективним майном, з метою звернути це майно
на свою користь.
Злочин — передбачений кримінальним законом
суспільно небезпечний вчинок, що
посягає на суспільні відносини, які охороняються законом (ст. 11 КК).
Змагальність
у судовому процесі — умова провадження справ у загальних та арбітражних
органах, що надає рівні можливості учасникам процесу наводити аргументи на
доказ своєї правоти; суд при розв'язанні справи не зв'язаний позицією сторін.
Зміст
правовідносин —
поділяється на фактичний — поведінка суб'єктів, та юридичний, тобто суб' єктивне
право та юридичний обов' язок.
Знахідка — річ, загублена власником або особою, якій її передав
власник у володіння, і ким-небудь знайдена.
Зобов'язальне
право — інститут цивільного
права, система норм, які регулюють майнові відносини, пов'язані з
використанням товарно-грошової форми відносин у суспільстві. 3. п. регулює
відносини економічного обігу, що виникають у зв'язку з передачею майна,
використанням робіт, наданням послуг або сплатою грошей, а також відносини, що
випливають з порушення майнових прав (гл. 47-51 ЦК).
Зовнішні
функції держави — основні
напрями і сторони діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами,
світовими громадськими організаціями
і світовим суспільством у цілому. Види з. ф. д.: а) організація співробітництва
з іншими суб'єктами міжнародних відносин; б) захист державного суверенітету; в)
підтримка мирного співіснування всього світового суспільства.
І
Імперія — складна багатонаціональна держава,
що утворилася шляхом завоювань чи
приєднань нових територій, в якій залежність її складових частин від верховної
влади є абсолютною.
Ініціативна
група — добровільне
об'єднання громадян, що є офіційним представником певного кандидата у
передвиборній кампанії. Створюється для збирання підписів на його підтримку.
Інкорпорація
— спосіб систематизації законодавства,
який полягає в об' єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів
в одному збірнику.
Іноземні
громадяни, особи без громадянства — особи, які належать до громадянства іноземних держав і
не є громадянами України; особи, які не належать до громадянства будь-якої
держави.
Інстанція
судова — державний судовий орган,
наділений конституційними повноваженнями на розгляд і вирішення кримінальних,
цивільних та інших справ та перевірку правильності їх вирішення.
Інститут
права — система юридичних норм,
що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права.
К
Канонічне право — сукупність норм християнського права, встановлених
церковними соборами, що визначають організацію церкви, її
внутрішній розпорядок,
відправлення культу, а також норми моралі,
родинних відносин
і певною мірою
норми цивільного,
кримінального та судового права (за умови, якщо вони санкціоновані і
забезпечуються державою).
Касація — у судочинстві форма оскарження і перевірки судом
другої інстанції вироків, рішень, ухвал і постанов судів першої інстанції, що
не набрали законної сили.
Касаційне
подання — процесуальний
акт, який подається прокурором до суду другої інстанції у випадках незгоди з
вироком або рішенням суду першої інстанції, що не набрали
законної сили (ст. 32 п. 15 КПК).
Кваліфікація
виробнича — характеристика даного виду роботи, що встановлюється за ступенем її
складності, точності й відповідальності, а також присвоєння працівникові
розряду, категорії, класу або диплому на основі його особистих знань і навичок
під час виконання цієї роботи.
Кодекс — єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано
норми, що належать до певної галузі (інституту) права чи законодавства.
Кодифікація
— спосіб удосконалення, систематизації
законодавства, що полягає у змістовій переробці й погодженні певної, пов'язаної
спільним предметом регулювання, групи юридичних норм та об'єднанні їх в єдиному
нормативному правовому акті.
Колегія
судова — розгляд справи кількома
суддями (ст. 17 КПК).
Колективні
трудові спори —
розбіжності, що виникли між сторонами щодо встановлення або зміни існуючих
соціально-економічних умов праці та виробничого побуту (на рівні
підприємства), укладання і зміни колективного договору або угоди та їх
виконання.
Комісії
по трудових спорах —
первинний орган для розгляду індивідуальних трудових спорів, що обирається
загальними зборами трудового колективу з числом працюючих не менше 15 осіб.
Компетенція
— сукупність предметів відання,
завдань, повноважень, прав і обо-в' язків державного органу або службової
особи, що визначаються Конституцією.
Конвергенція
— концепція про зростаючу
подібність між соціалізмом і капіталізмом; схожість ознак і остаточне злиття
двох систем.
Конституційний
суд України — незалежний
орган у системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів,
інших нормативних актів органів законодавчої, виконавчої влади Конституції
України, охорону конституційних прав і свобод особи.
Конституція
України — Основний Закон України,
що визначає її державний та суспільний лад, правову систему, проголошує і
закріплює основні права і обов'язки громадян, окреслює компетенції і
повноваження законодавчої, виконавчої та судової влади.
Контрабанда
— переміщення товарів, валюти,
цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митним контролем
або з приховуванням від митного контролю, що вчинене у великих розмірах
спеціально організованою групою осіб. (ст. 201 КК).
Конфедерація
— союз держав, що зберігають
свою незалежність і роздільне існування, створений для певних цілей, переважно
зовнішньополітичних і військових.
Конфіскація
— примусове, безоплатне вилучення
у власність держави всього або частини майна, що є особистою власністю засудженого.
К. майна може бути призначена лише у випадках, передбачених Кримінальним кодексом.
Колективний
договір — двостороння угода,
що укладається профспілковим
комітетом за уповноваженням трудового колективу з власником або уповноваженим
ним органом.
Кооператив
— колективне добровільне об'
єднання громадян для спільної господарської діяльності.
Корупція — підкуп державних, політичних, громадських діячів,
службовців державного апарату,
вчинений особою у певних вузькокорпоративних (кланових) інтересах.
Крадіжка — таємне викрадення державного,
колективного чи індивідуального
майна (ст. 185 КК).
Крайня
необхідність — дія, що
хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але
вчинена у стані, коли інші дії були неможливими, для усунення небезпеки
інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам людини (ст. 39 КК).
Кримінальна
відповідальність — вид юридичної
відповідальності, основним змістом якої є покладання на винного примусового
обов'язку зазнати у встановленому законом порядку державного осуду його особи,
а також у випадку призначення понести передбачене кримінальним законом
покарання.
Кримінальне
право — система встановлених
Верховною Радою України норм, які визначають підстави і принципи кримінальної
відповідальності, а також встановлюють, які суспільно-небезпечні діяння є
злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинять.
Кримінологія
— наука про злочинність, її
причини, особу злочинця, шляхи і засоби попередження злочинності і перспективи
її ліквідації.
Купівля-продаж
— договір, за яким одна сторона
(продавець) зобов'язується передати майно (річ, товар) у власність іншій
стороні (покупцеві), яка має прийняти майно і сплатити за нього певну грошову
суму (гл. 54 ЦК).
дальше 5-6
|