НАУКА - Конституційне право як галузь права України

Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є провідною складовою її національної правової системи. Ця галузь права, як і інші, являє собою сукупність правових норм, що встановлюються й охороняються державою. Проте конституційне право відрізняється від інших галузей права особливостями тієї сфери суспільних відносин, на регулювання якої спрямовані його норми. Конституційно-правові норми регулюють основні принципи соціально-економічного, політичного й територіального устрою держави, порядок її відносин з інститутами громадянського суспільства, здійснення основних прав і свобод людини та громадянина, визначають систему органів державної влади тощо. Конституційне право — це багатопланова категорія, що розглядається в трьох аспектах: як галузь права в національній правовій системі, тобто як сукупність конституційно-правових норм, що діють на території певної країни; як наука, що вивчає конституційно-правові норми та правовідносини й інститути, які формуються на їх основі; як навчальна дисципліна, що базується на досягненнях і даних науки. Особливе місце в загальній теорії конституційного права посідають питання конституційно-правової відповідальності. Конституційне право України — це система правових норм, що регулюють відносини народовладдя, через які забезпечується організаційна й функціональна єдність українського суспільства як цілісної соціальної системи. Конституційне право закріплює основи конституційного ладу України й правового статусу людини та громадянина, територіальний устрій, систему державних органів і головні засади та принципи організації місцевого самоврядування в Україні. До кваліфікаційних ознак конституційного права, які в сукупності дають змогу виокремити цю галузь права як таку, належать предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення, роль і принципи конституційного права, його завдання та функції, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності. Для характеристики будь-якої галузі права найважливішим є визначення сфери регульованих нею суспільних відносин, тобто предмета правового регулювання. Для цього слід розглянути сутність і зміст суспільних відносин, охоплюваних даною галуззю; якісну відмінність і специфічні ознаки таких відносин; роль і значення цих відносин у життєдіяльності суспільства тощо. Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення влади народом України. Такі відносини регулюються правовими нормами, які складають зміст найважливіших джерел конституційного права — Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, законів України тощо. Предмет конституційного права охоплює чотири групи суспільних відносин, які:

1) є засадами народовладдя, суверенітету народу;

2) визначають устрій держави як організації влади народу та для народу;

3) є засадами функціонування держави; 4) визначають характер зв'язків між державою та конкрет- ною особою. Розглянемо ці групи суспільних відносин.

1. Суверенітет народу — це його природне право бути верховним і повновладним на своїй території. Розрізняють потенційний і реальний суверенітет народу. Потенційний суверенітет має практично будь-який етнос незалежно від існування своєї державності, а також від того, чи сформувався він в історичну спільність "народ", визнаний іншими державами й націями, чи ні. Реальний суверенітет — це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Сутність повновладдя народу України виявляється в таких визначальних засадах народовладдя: — організаційно-політичних (концентрованим виразом народовладдя в цьому аспекті є політичний плюралізм — багатопартійність, різноманітність форм волевиявлення тощо); — економічних (економічний плюралізм є основою розвитку матеріального стану суспільства; він передбачає свободу підприємництва, різноманітність форм власності); — соціальних (їх характер і зміст визначаються економічними умовами існування суспільства; вони знаходять предметне втілення в поділі суспільства на класи, суспільні групи відповідно до місця, яке вони займають. Гуманна організація суспільства — це справа самих людей; вона ґрунтується на усталених принципах, визначальним з яких є пріоритет загальнолюдських цінностей); — ідеологічних (сукупності таких уявлень, світоглядних думок, ідей, які визначаються умовами життєдіяльності суспільства та становлять духовні цінності народу); — морально-етичних (суспільна влада має духовне, вольове, інтелектуальне наповнення); — соціально-психологічних (зумовлені характером психіки та свідомості людини).

2. Влада — необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому. Найбільш універсальною організацією влади в суспільстві є держава. Ось чому об'єктом конституційного регулювання є формування держави, її функціонування, розвиток, а також відносини, що опосередковують ці процеси та пов'язані з такими аспектами: — формою державного правління; — формою державного устрою (тим, як організована держава, які зв'язки існують між центром та іншими управлінськими, зокрема самоврядними, структурами); — політичним режимом, під яким звичайно розуміють спосіб здійснення державної влади (від нього залежить, чи є держава демократичною, правовою); — встановленням і використанням символів держави — прапора, герба, гімну, столиці; — територіальною організацією.

3. Основними засадами функціонування держави є гуманізм, демократія, розподіл влад, котрий виражається в механізмі противаг, взаємного контролю гілок влади, їх урівноваженості. 4. Характер зв'язків між державою та конкретною особою визначають такі відносини: — громадянства, під якими зазвичай розуміють постійний правовий зв'язок між особою та державою, що надає людині відповідні права й покладає на неї певні обов'язки; — фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних; — гарантій реалізації прав і свобод; — що випливають із факту відповідальності держави перед особою та навпаки. Таким чином, конституційне право України є одним із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільних відносин, що складають основи повновладдя народу України. Це виняткова прерогатива конституційного права. Характеристика конституційного права не вичерпується його предметом. Велике значення має метод правового регулювання — система прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, упорядковують їх щодо цілей і завдань правового регулювання. Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються характером і специфікою предмета регулювання.

1. За допомогою методу конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст і основні напрями розвитку суспільства.

2. Характерна особливість цього методу — максимально високий юридичний рівень. Відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України, на найвищому законодавчому рівні закріплюються Конституцією України. Безпосереднє закріплення — визначальний спосіб у галузі конституційного права України. Після способу безпосереднього конституційного нормоза-кріплення найбільшого поширення в конституційному праві набули й такі способи правового регулювання, як позитивні зобов'язання, дозвіл, заборона, регламентування структури тощо.

3. У конституційному праві переважають прийоми імперативного, централізованого регулювання, за якого відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. Тому поведінка суб'єктів конституційного права строго програмується, а їхні права чітко й однозначно визначені.

4. Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. У суспільстві є багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються "вперше".

5. Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Його дія в більшості випадків поширюється на всі сфери життєдіяльності, у той час як норми інших галузей регламентують конкретні сторони суспільного життя. Конституційне регулювання впливає на всі галузі національної правової системи.

6. Специфічною рисою методу є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією всієї Конституції, її інститутів і окремих норм.

7. Поєднання стабільності й динамізму — одна зі специфічних ознак методу конституційного регулювання.

3 одного боку, конституція — це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, з іншого — вона не може не враховувати розвиток суспільних відносин. Має бути раціональне співвідношення між стабільністю та динамізмом конституції. Таким чином, конституційний метод правового регулювання є однією з найважливіших кваліфікаційних ознак, які виокремлюють конституційне право в самостійну ланку правової системи України. Розглянемо поняття системи конституційного права. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно пов'язаних блоків: принципів конституційного права, його інститутів і норм. Принципи конституційного права — це фундаментальні засади, в яких утілюються сутність і політико-правове призначення цієї галузі права та її основного джерела — Конституції України. Це своєрідний каркас, який складає основу конституційного права, об'єднує його в єдине ціле, визначає його характер і динамічну спрямованість. Інститут права — це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це стосується й інституту конституційного права, норми якого відзначаються певною автономністю, відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права. Так, галузевими інститутами конституційного права є інститути представницьких органів, громадянства, територіального устрою, місцевого самоврядування тощо, міжгалузевим — інститут власності. Інститути конституційного права розрізняють за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (підінститутів), котрі, у свою чергу, можуть мати дрібніші структурні підрозділи. Такими надінститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо. Таким чином, інститут конституційного права — це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємопов'язаних правових норм. Це — головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права й охоплює декілька різновидів правовідносин, однорідних за змістом і методами правового впливу. Інститути конституційного права у сукупності утворюють чітку систему, яка є основою Конституції України. Вони розташовані в певному порядку й усі включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає зміст Конституції, де відбито інститути загальних засад конституційного ладу, прав і свобод людини та громадянина, прямого народовладдя, законодавчої, виконавчої та судової влад, територіального устрою, місцевого самоврядування, а також інститут, що визначає порядок змін і доповнень до Конституції. Можна запропонувати й іншу класифікацію інститутів конституційного права залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права. I. Інститут народовладдя:

1) безпосереднє народовладдя (пряма демократія);

2) представницьке народовладдя (через обраних представників народу);

3) місцеве самоврядування. II. Інститут конституційного оформлення народовладдя:

1) конституційний лад;

2) юридична конституція;

3) конституційні закони;

4) конституційна законність;

5) конституційні звичаї, традиції.

III. Інститут правового статусу людини та громадянина:

1) громадянство (постійний зв'язок особи й держави);

2) система основних прав і свобод людини та громадянина;

3) гарантії основних прав і свобод.

IV. Інститут державного будівництва:

1) форма держави;

2) територіальна організація України;

3) механізм держави.

Конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, установлені чи санкціоновані державою з метою охорони та регулювання певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Ці норми є особливим різновидом норм національної правової системи. їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Разом з тим конституційно-правові норми мають ряд специфічних якостей і ознак, які дають змогу виділити конституційне право в окрему галузь. Від інших видів правових норм вони відрізняються: — змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин — відносини народовладдя; — установчим характером, оскільки вони встановлюють порядок створення правових норм, обов'язковий для всіх інших галузей права; — вищою юридичною силою щодо інших правових норм; — особливостями структури (для них, як правило, не характерна тричленна структура — гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми, а саме норми-принципи, норми-декларації, норми-цілі, взагалі мають лише диспозицію, інші мають і диспозицію, і гіпотезу. Санкція міститься в конституційно-правових нормах лише в окремих випадках. До характерних ознак конституційно-правових норм необхідно віднести такі: — найбільшу стабільність у порівнянні з нормами інших галузей права; — підвищений рівень охорони з боку держави; — прямий характер їх дії; — особливий механізм реалізації. Конституційно-правовим нормам властивий також політичний характер, оскільки основним предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються у сфері функціонування держави. Однак характеризувати такі норми як суто політичні немає підстав. Серед конституційно-правових норм значне місце займають нетипові нормативні положення, в яких безпосередньо не визначаються права та обов'язки суб'єктів. їх завдання в іншому: вони є сполучною ланкою між нормами різних галузей права, інтегруючим фактором, що забезпечує єдність і стабільність правової системи. Це нормативні приписи, які визначають загальні принципи конституційного права, норми, які гарантують певні права, установчі норми, юридичні конструкції, норми-дефініції тощо. Багато конституційно-правових норм не мають гіпотези й санкції (наприклад, статті 1, 2, 3, 5, 7, 15, 20 та ін. Конституції України). Гіпотези містяться в статтях 27, 82, 87, 111 та ін. Вказівки на санкцію є, зокрема, в статтях 56, 60, 62, 81 тощо. Елементи конституційно-правової норми часто переплітаються між собою, і на практиці досить непросто виокремити їх "у чистому вигляді". Санкції конституційного права мають особливості, що визначаються характером суспільних відносин. Найважливіша з них — профілактичне, організуюче та виховне призначення санкцій. Специфічним є коло суб'єктів, які вповноважені застосовувати конституційно-правові санкції. Це насамперед народ, територіальні громади (населення адміністративно-територіальних одиниць), органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Засобом забезпечення реалізації конституційно-правових приписів можуть бути санкції (точніше кажучи, норми, які передбачають певні санкції) інших галузей права (це стосується статей 34, 47, 50, 52-56, 80, 81, 105, 111 Конституції України, охорона й реалізація яких забезпечується "спорідненими" нормами кримінального та адміністративного права). Конституційно-правові норми класифікують за різними ознаками. Найпоширенішою є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який дає система (зміст) Конституції України. У відповідності до цього всі норми можна поділити на декілька груп, які: 1) визначають основні засади конституційного ладу України; 2) закріплюють основні конституційні права та свободи людини та громадянина; 3) закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії; 4) закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо; 5) закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Залежно від змісту конституційно-правові норми поділяють на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми права виражають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус, а процесуальні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації матеріальних норм права. Матеріальні норми відповідають на запитання "що робити?", а процесуальні — "як робити?"; взаємозв'язок між ними — це зв'язок змісту та форми. Процесуальні норми є складовою практично всіх інститутів конституційного права України. їх функціональне призначення — обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм. Особливо це характерно для таких інститутів, як виборче право, парламентське право (законодавча влада), зокрема законодавчий процес, місцеве самоврядування тощо. Процесуальні норми відіграють особливу роль у конституційному праві. Без них неможливе втілення в життя конституційних інститутів і норм. Ними визначається порядок діяльності державних органів, прийняття рішень з питань їхньої компетенції, а також реалізація таких рішень. Вони мають особливе, виняткове значення для юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, яка має чітко визначений процедурно-процесуальний характер, дотримання якого є неодмінною умовою ефективного функціонування суду. Конституційне право особливим чином поєднує в собі елементи матеріальних та процесуальних норм; воно є, так би мовити, матеріально-процесуальним. Нині не існує достатніх підстав для виокремлення з конституційного права його конституційно-процесуальної галузі. До того ж у багатьох випадках практично неможливо поділити конституційно-правові норми на матеріальні та процесуальні й зосередити останні в одному процесуальному акті, тобто є проблеми кодифікації таких норм. Розрізняють регулятивні та охоронні конституційно-правові норми. Регулятивні норми можуть бути зобов'язальними (які встановлюють обов'язок особи вчинити певні позитивні дії), заборонними (які зобов'язують утримуватися від учинення тих чи інших дій) та вповноважувальними (які дають права на здійснення тих чи інших позитивних дій). За мірою визначеності конституційно-правові норми бувають: — абсолютно визначеними, імперативними, які передбачають лише такий і тільки такий варіант поведінки (приміром, обрання Президента України народом України на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років); — відносно визначеними, які передбачають певну свободу вибору.

дальше 1-2

» Поиск

» Статистика

3.146.221.204

Онлайн всего: 1

Гостей: 1

Пользователей: 0

» Карта

» Форма входа

onli-films.at.ua	Главная Регистрация Вход

Приветствую Вас Гость \| RSS

Пятница, 19.04.2024, 22:19