onli-films.at.ua
Пятница, 29.03.2024, 14:59
» Меню сайта
» Правознавство
1.ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

3.КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

4.КРИМІНАЛІСТИКА

5.ИСТОРИЯ ПОЛИТИЧЕСКИХ И ПРАВОВЫХ УЧЕНИЙ

6."МАЛА" СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

7.ОБЩАЯ И КРИМИНАЛЬНАЯ СЕКСОЛОГИЯ

8.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

9.АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ ЮРИСТІВ ENGLISH FOR LAW STUDENTS

10.СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

11.КРИМІНОЛОГІЯ

12.ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

13.СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

14.ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

15.ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

16.МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

17.ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні

18.ТРУДОВІ СПОРИ

МІЖРЕГІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ  УПРАВЛІННЯ  ПЕРСОНАЛОМ ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ МАУП      

З В І Т

ПРО ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ У ВІДДІЛІ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ   



Ф.I.П._____________
Студентки групи ____________
Вінниця, 2010р.____________

План.  

Вступ.

1.Поняття і значення інституту примусового виконання.

2.Становлення законодавства про виконавче провадження в Україні.

3.Завдання державної виконавчої служби України.

4.Правова основа діяльності державної виконавчої служби України.

5.Функціональні особливості здійснення управлінської діяльності органів державної виконавчої служби.

6. Поняття державного виконавця.

7. Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою .  

8. Заходи примусового виконання рішень .

9. Учасники  виконавчого  провадження та особи,які залучаються до проведення виконавчих дій .  

10. Вимоги до виконавчого документа.

11.Перелік  видів майна громадян, на яке не може бути зверненя стягнення за  виконавчими документами .

Висновок.

Список використаної літератури.


Вступ

Основним завданням практики, яке було поставлено переді мною, було закріплення досягнутих під час навчання знань з правових дисциплін, засвоїти навики у веденні діловодства відділу, набратися достатнього досвіду роботи, яка пов’язана з функціонуванням відділу державної виконавчої служби, підсумувати досягнуті знання та проаналізувати можливість застосування цих знань саме на практиці. Всі вищезазначені цілі досягалися згідно з планом проходження виробничої практики, ввесь хід проходження фіксувався в щоденнику з можливістю фіксування зауважень стосовно проходження. Перші дні практики були спрямовані на ознайомлення з керівництвом відділу, його посадовим складом, робочими приміщеннями, напрямками діяльності та обсягом роботи відділу та поведенні інструктажу. За час проходження практики була ознайомлена з великою кількістю документів, які стосуються діяльності відділу. Також безпосередньо сама приймала  участь у діловодстві відділу. До системи органів Міністерства юстиції входить державна виконавча служба, завданням якої є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України. Вона утворена і функціонує згідно із Законом України від 24 березня 1998 р. "Про державну виконавчу службу". Органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Виконання рішень покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Він здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Компетенція органів юстиції щодо організації діяльності державної виконавчої служби полягає в тому, що Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців. Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Начальником районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби призначається громадянин України з вищою юридичною освітою і зі стажем юридичної роботи не менше трьох років. Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України "Про державну службу". Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з посади начальниками районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади на­чальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, .містах Києві та Севастополі — через відповідні відділи державної виконавчої служби. Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють й інші державні органи в порядку, передбаченому законом. Державні виконавці несуть дисциплінарну, а у разі вчинення під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, — кримінальну чи адміністративну відповідальність в порядку, встановленому законом. Чисельність державних виконавців, порядок та норми матеріального забезпечення їх діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства юстиції України. Центральний апарат Міністерства, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, підпорядковані установи і організації становлять систему Міністерства юстиції України.


  1.Поняття і значення інституту примусового виконання.

Інститут примусового виконання судових та інших рішень існує стільки, скільки існує інститут держави та державності. Однак лише в новітні історичні часи юридична практика іде шляхом формування в Україні спеціалізованої структури, яка здійснює виключно виконавче провадження. За класичним визначенням, держава – це особлива організація публічної, політичної влади пануючого класу (соціальної групи, блоку класових сил, народу), що володіє спеціальним апаратом управління і примусу… Саме наявність можливості примусу в інтересах суспільства робить державу виправданим досягненням справжньої демократії. Слід погодитися з авторами, які стверджують, що влада яка не здатна забезпечити виконання своїх рішень, є лише коштовною декорацією Створення Державної виконавчої служби України (далі – ДВС), поза всякими сумнівами, було мірою вкрай необхідною і своєчасною. Справедливим є твердження про те, що виконавче провадження є однією з правозахисних функцій держави . При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів людина чи юридична особа звертаються до суду, інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те, що держава, яку вони утримують на власні кошти, захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права і законні інтереси. Саме до таких дій закликає законослухняних громадян Конституція України. Так, стаття 8 Конституції України проголошує, що "…звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”. Стаття 13 Основного Закону послідовно закріплює наведену гарантію стверджуючи що "…Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом”. Крім суду, існує значна кількість інших, у тому числі і правоохоронних, державних органів, покликаних і повноважних приймати рішення щодо захисту прав людини і громадянина, а також юридичних осіб. Але захист прав, свобод і інтересів не завершується прийняттям рішення. Після даного юридичного акту наступає процедура виконання прийнятого рішення і саме тут, нерідко, виникають проблеми, які зводять нанівець високі конституційні гарантії та владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також в цілому імідж держави. У практиці цивільних правовідносин виникає безліч ситуацій, коли компетентне рішення приймається несудовим органом (наприклад, визнання претензійних вимог, вчинення виконавчого напису нотаріусом, рішення третейський судів тощо), коли конче потрібна уповноважена державна служба, яка б здійснювала примусове виконання даних рішень. Тому кожна влада, яка опікується авторитетом держави і цінує довіру власних громадян і народу країни, мусить дбати про чітке і своєчасне виконання законів, владних і інших рішень, які визначені законодавством.                              

2.Становлення законодавства про виконавче провадження в Україні.

Виконання як елемент діяльності супроводжує попередню діяльність юрисдикційного органу щодо розгляду та вирішення спору. Виконувати необхідно щось, тобто акт уповноваженого органу чи особи. Тому виконання рішення і є кінцевим етапом юрисдикційної (правозахисної) діяльності. Без реалізації цієї стадії (етапу) втрачається сенс попередньої діяльності суду та інших органів (осіб), які уповноважені на здійснення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, територіальних громад чи держави. Виконанням рішення суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України. Наприклад, важливими ознаками рішення суду є загальнообов’язковість та реалізованість. Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 11 Закону України "Про судоустрій України” рішення суду підлягає виконанню як за колом осіб, так і у просторі (є обов’язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України). Враховуючи, що захист прав здійснює низка органів та осіб, лише при виконанні такого юрисдикційного рішення, захист прав набуває реального змісту, доконаного вигляду. Адже, щоб поновити порушене право, не завжди достатньо отримати захист з боку суду чи інших юрисдикційних органів у формі владного рішення. Його слід реалізувати, виконати. В Україні законодавство про виконання рішень суду та інших органів становило інститут цивільного процесуального законодавства. Основними актами був Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. та Інструкція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 15 листопада 1985 р. № 22 .Виконання рішення було покладено на судових виконавців, які працювали при народних судах. 1998 року було прийнято Закон України "Про державну виконавчу службу”, який скасував інститут судових виконавців, поклавши завдання виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів на спеціально сформовану службу в структурі Міністерства юстиції України (далі - Мін’юст) – Державну виконавчу службу України. Для успішного виконання завдань нової структури у 1999 році Верховна Рада України (далі – ВРУ) прийняла Закон України "Про виконавче провадження”, а Мін’юст – Інструкцію про проведення виконавчих дій (Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Мін’юсту від 15 грудня 1999 р. № 74/5, зареєстровано в Мін’юсті 15 грудня 1999 р. за № 865/4158 // ОВУ. – 1999. –№ 51. – Ст. 2563). Ці акти стали базовими у діяльності ДВС. Зміни у законодавстві про організацію та здійснення виконання вимагали, своєю чергою, змін до чинного законодавства України, яке тією чи іншою мірою стосувалося виконавчого провадження. Це було зроблено вже у 2000 році (Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям законів України "Про державну виконавчу службу” та "Про виконавче провадження”: Закон України від 19 жовтня 200 р. // ВВР. – 2000. – № 50. – Ст. 436.). Однак і це не створило достатніх умов для успішної та ефективної роботи державної виконавчої служби України та зацікавленості державних виконавців у реалізації покладених на них завдань. Причинами цього були: недостатня матеріально-технічна база ДВС та грошове забезпечення державних виконавців, перевантаженість їх роботи, часом недостатня кваліфікація працівників ДВС, наявність великої кількості прогалин у законодавстві, що дозволяло маніпулювати законом як з боку учасників виконавчого провадження, так і з боку працівників ДВС, брак координації діяльності ДВС з іншими правоохоронними органами тощо. Певний вихід із цієї ситуації було знайдено у 2002 році шляхом прийняття низки актів Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) та інших правоохоронних органів щодо координації їх діяльності (Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності органів державної виконавчої служби: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р. // ОВУ. – 2002. – № 31. – Ст. 1479; Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затверджена наказом МВС, Мін’юсту від 25 червня 2002р. № 607/56/5, зареєстровано в Мін’юсті 27 червня 2002 р. за № 541/6829 // ОВУ. – 2002. – № 27. – Ст. 1298; Про затвердження Порядку передачі митними органами майна, конфіскованого за рішенням судів, органам державної виконавчої служби: Наказ Мін’юсту, Державної митної служби України від 17 серпня 2001 р. № 46/5/571, зареєстровано в Мін’юсті 17 серпня 2001 р. за № 720/5911 // ОВУ. – 2001. – № 34. – Ст. 1619 та ін.). Пошук оптимальних способів організації та забезпечення ефективності у діяльності органів ДВС, практика застосування законодавства про виконавче провадження зумовили внесення змін та доповнень до чинного законодавства, що й було зроблено ВРУ законами від 28 листопада 2002 р. та 30 липня 2003 р. (Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження”: Закон України від 28 листопада 2002 р. // ВВР. – 2003. – № 5. – Ст. 46; Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу” та "Про виконавче провадження”: Закон України від 10 липня 2003 р. // ОВУ. – 2003. – № 33. – Ст. 1775.). Цей процес триває і нині, зокрема у ході реформування процесуального законодавства, наприклад у зв’язку з прийняттям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального кодексу України (Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий 18 березня 2004 р. // ОВУ. – 2004. – № 16. – Ст. 1088.) (далі – ЦПК України). Хоча й надалі законодавство про виконавче провадження визнають складовою цивільного процесуального, питання про місце виконавчого провадження у системі права завжди перебували у центрі уваги юридичної науки. З часу виокремлення державних виконавців у самостійну структуру ці питання набули нового звучання. Деякі автори розглядали виконання судових рішень саме як стадію процесу (П.П.Заворотько, В.В.Комаров, В.В.Баранкова). Окремі науковці вважають, що виконання рішень – це окремий вид провадження (В.М.Шерстюк, В.І.Тертишніков); хоча висловлювали і висловлюють думки про існування окремої галузі права – виконавчого права (М.К.Юков). Останнім часом в України є тенденція щодо визнання адміністративно-процесуальної природи виконавчих правовідносин (М.Й.Штефан, С.Я.Фурса, С.В.Щербак), хоча збільшується й кількість прихильників визнання за виконавчим провадженням статусу самостійної галузі права, під назвою "цивільне виконавче право” (Ю.В.Білоусов. Виконавче провадження.)  

дальше 1-2             

» Поиск
» Статистика

3.238.254.78

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Карта

free counters
» Форма входа
Copyright MyCorp © 2024Конструктор сайтов - uCoz